Книга царів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Книга Царів — книга Старого Завіту Біблії та Танаху.

Історичне тло написання книг[ред.ред. код]

Після двох книг Самуїла у Старому Завіті слідують дві книги Царів. У книгах Самуїла започатковано історію єврейської монархії, тоді як у книгах Царів оповідається про її послідовний розвиток, розпад і занепад.

Увесь час (близько 400 років) панування царів в історії вибраного народу можна поділити на 3 періоди:

  1. царювання Соломона 973–922 р. до н. е.
  2. розпад царства — аж до здобуття Самарії, столиці Ізраїля, Салманассаром V та Саргоном ІІ, 721 р. до н. е.
  3. історія малого царства Юди — аж до падіння Єрусалима за Навуходоносора, 587 р. до н. е.

Книги Царів — анонімний твір. Приписування їх пророкові Єремії безпідставне. Книги виникали поступово, кожне наступне видання включало нові традиції та оповідання. Перше видання Книг ймовірно з'явилося після смерті Йосії під Меґіддо, і його метою було ствердити, що всі лиха народу — від того, що він забув закони Мойсея. Остання редакція була зроблена під час неволі або ж невдовзі після неї.

У двох книгах Царів автор описує не тільки історію кожного царя, але й історію релігії, зокрема збереження чистого монотеїзму. Оцінку кожному цареві дано з погляду його ставлення до правдивої віри та культу єдиного Господа. Поділ на дві книги слідує із традиції Септуагінти і можливо пов’язане просто із довжиною звитку тексту. Перекладені грецькі тексти в силу побудови речень займають більше місця як єврейський текст (коротші слова, без голосних букв).

Книга Царів[ред.ред. код]