Княжинський Антон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Княжинський Антон
Народився 20 лютого 1893(1893-02-20)
Тисовиця, Старосамбірський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер 12 лютого 1960(1960-02-12) (66 років)
Філадельфія, Пенсільванія, США
Країна Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща ПольщаТретій РейхСРСР СРСРСША США
Діяльність письменник, вчитель
Alma mater Філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Заклад Коломийська українська гімназія
Посада директор Коломийської ґімназії, голова Українського уряду Коломийської округи
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор філософії[1]
Військова служба Українські січові стрільці

д-р Анто́н Княжи́нський (20 лютого 1893, с. Тисовиця Старо-Самбірського повіту — 12 лютого 1960) — літературознавець, військовик, освітній і громадський діяч. Доктор філософії, професор, директор Коломийської гімназії, січовий стрілець, політв'язень більшовицьких таборів.

З біографії[ред. | ред. код]

Народився на Бойківщині в сім'ї священика. Шкільну освіту здобув у Самборі, де батько мав парафію. Диплом доктора філософії отримав по навчанні у Львівському університеті.

Одним із перших зголосився до лав Українських Січових Стрільців.

Після війни працював у навчальних закладах Яворова, Дрогобича, Тернополя, Самбора. Місця праці змінював через переслідування польської влади.

У лютому 1928 року входив до складу ініціативної групи по створенню товариства «Бойківщина», головував адвокат Володимир Гуркевич; з 1937 року разом з Володимиром Кордубою керував товариством. Був одним із засновників музею «Бойківщина» в Самборі — разом з Володимиром Гуркевичом; музеєм завідував Іван Филипчак.

На Різдво Господнє 1939 року єпископ Григорій (Хомишин) оповів йому про своє видіння, у якому він бачив жахливу війну і їх обидвох в катівнях у невідомих землях. Видіння в швидкому часі справдилося.

У часи Другої світової війни виконував обов'язки керівника окружної адміністрації, вчителював, встиг побувати директором Коломийської ґімназії, головою Українського уряду Коломийської округи, і референтом культури при окружному комітеті в Станіславові.

Через переслідування гестапо Княжинський змушений був переїхати до Нового Сончу. У 1944 році потрапив до Відня. 1945 року радянська влада заарештувала Княжинського у Відні й запроторила на десять років до сибірських концтаборів.

1955 року йому пощастило вирватися з тяжкої неволі й долучитися до родини, що проживала на той час у Філадельфії, де й помер 12 лютого 1960 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор спогадів «На дні СССР» (1959, посм. 2001) та «В країні неволі»; літературознавчих праць «Творчий шлях Лесі Українки», студії «Дух нації» (1959), статей.

Вшанування[ред. | ред. код]

Його ім'я носить вулиця в Коломиї.

У Дрогобицькому педагогічному університеті існує студентська дослідницька формація імені Антона Княжинського.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Васильович М. В. Княжинський Антін // Енциклопедія української діяспориНаукове товариство імені Шевченка, НАН України, 1995. — Т. 1. — С. 370–371.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]