Князівство Себорга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Князівство Себорга (італ. Principato di Seborga, фр. Principauté de Seborga) — віртуальна держава, проголошена в 1963 році у жителями однойменного села в італійській провінції Лігурія, неподалік від французького кордону. Підносить свою історію до реально існуючого феодального володіння, чиє входження до складу Італії, на думку прихильників незалежності, не було юридично зафіксовано.

Титул правителя «Його Громадійство» (His Tremendousness).

Середньовічна Себорга[ред.ред. код]

Назва місцевості походить від назви відомої з 400 року античної фортеці Каструм Сепулькрі «Castrum Sepulcri», яке пізніше змінилося на «Sepulcri Burgum», потім на «Serporca» і в підсумку перетворилася в Seborga. У 954 році священики з St. Honorat de Lernis і заснували храм Св. Михайла (Chiesa di San Michele in Ventimiglia). 20 серпня 954 року а бенедиктинці проголосили це поселення князівством, обравши його першим правителем абата по імені Крістофер . В 954 році граф Guido Guerra di Ventimiglia заснував фортецю і зайняв велику територію навколо. Першими феодалами тут стали графи Вентімілья. Тут базувалася релігійна секта Катари, яка потім набула поширення по довколишніх земель. Вони боролося зі світською владою Рима, тому власники наділу були позбавлені права збирати податки, що і призвело до їх злиднях. Дотримання обраному курсу привело до того, що за рекомендаціями архієпископа Арлійского феодальне володіння Себорга перейшло до монахів-бенедиктинцям з Санта-Онорато. До складу нового князівства увійшла церква Сан-Мішель в Вентімілья, а також великі прилеглі території. У той час монахи самі вибирали свого абата, загальним голосуванням і згідно зі статутами. Він ставав князем Себорг. Такий зразок конституційної монархії, на думку англійських істориків, першим у світі. В 1079 у Себорга стала князівством у складі Священної Римської імперії.

В 1095 рік у Себорга володіла містом Аллассіо і Галлінарскім островом і брала участь в хрестовому поході Бенедиктинців. Себорга, відома в ту епоху як фортеця з чотирма вежами (Castello delle quatro Torri), в лютому 1117 а вперше мала честь прийняти у себе Св. Бернарда Клервоського, який приєднався тут до своїх побратимам Гондемару і Россалю, які ще з 1133 жили в Сито (Citeaux), де протягом 23 років був розташований центр бенедиктинців. Тут, за правління князя Едуарда, Св. Бернард служив в храмі Св. Петронілли, в двохстах метрах від нинішнього кладовища і церкви пізніше названої його ім'ям (San Bernardo Vecchio). В 1118 у князь-абат Едвард освятив дев'ятьох перших тамплієрів (Лицарі ордену святого Бернарда) і князівство Себорга стало першим і єдиним незалежним Цістерціанскій державою в історії. В 1127 у дев'ять тамплієрів повернулися з Єрусалим а в Себорг. Святий Бернард чекав їх і освятив Хуго де Пайнс, який став першим великим магістром лицарського ордена Святого Бернарда.

Лицарі Св. Бернарда, визнані і схвалені Папою Гонорієм II в 1128 у (що вдруге було підтверджено папської буллою в 1139 у) мали право обирати священиків і єпископів з-поміж себе і керуватися своїми правилами, а також користуватися низкою привілеїв фіскального характеру і без будь-яких втручань ззовні вибирати своїх Великих Магістрів. Усього за всю історію цього ордена було 22 Магістра, і 15 з них ставали правителями князівства.

З 1210 по 1255 роки Себорга зазнала безліч лих після того, як Папою Інокентієм III було видано указ проти дуалістів Аквітанії і Провансу, з якими у князівства завжди були дружні стосунки.

В 1258 у наказом Великого Магістра Огдена цистерцианців Томмазо Берардо, уродженцем Себорг, був виданий указ про перехід князівства під егіду Абатства Кассіно і до 1579 року ченці — воїни цього абатства управляли цією країною, поки наказом Святого Престолу не були переведені на острів Св. Онорато для захисту його від турецьких кораблів.

При отці Басиліо в 80-х роках XVI століття князівство знову перейшло під протекторат цистерцианских ченців. Але вибухнула війна на десятиліття завадила процвітанню монастиря Св. Михаїла (Convento di San Michele), самому князівства і його синьорам. Прикордонні країни, такі, як Валлебона та Сан-Ремо, були приєднані Генуезької Республікою, яка продовжувала розширюватися. Також на князівство висловлювали свої претензії і Сардинія, і Савойя, і Святий Престол.

У 1625 році, коли Себорга майже була приєднана до Савойї стараннями єпископа Джованні Франческо Гандольфо, вибухнула знаменита «Війна за сіль» між Савойєю і Генуєю, в результаті якої, спираючись на незалежну від Ватикану Австрію, Себорга легко домоглася незалежності й навіть відкрила в 1666 році свій монетний двір. Правда монети ці були погано зустрінуті і не мали ходіння в Сардинії і в П'ємонті. У 1686 році міністр фінансів Франції наказав закрити монетний двір Себорг. Опозиція організувала опір цьому рішенню, але ще до того, як воно було придушене, в 1688 році було вирішено в, метою збереження миру в країні, підкориться цьому наказу, тим болл, що вплив Франції на Себорг було велике.

При повній підтримці французького двору Герцог Савойський використовував будь-які способи, щоб приєднати до себе Себорг. Абат монастиря Св. Гонората Мейрон, не знаючи, як вести себе в такій політичній ситуації, вдався до допомоги глави доменіканцев Ніцци абата Маршезанаі, при його посередництві 31 січня 1697 а в Ніцці було підписано угоду з продажу князівства герцогу Савойському за 25000000 Савойських скудо, перерахованих в казну Себорг. Генуя ж безуспішно намагалася оскаржити цю угоду, навіть вдаючись до допомоги Австрії, яка в підсумку відмовилася їй допомогти, уникаючи конфліктів з Францією.

Плутанина в державну приналежність Себорг почалася 20 січня 1729 а, коли в Парижі, в присутності вищих осіб Франції князівство Себорга з усіма прілегаюшімі територіями було передано під протекторат Віктору Амедео II Савойського, принцу П'ємонт а і королю Сардинії (проти цього в той час висловився Ватикан, якому належала значна частина об'єктів на території Себорг). Але подія не було зареєстровано ні в Королівстві Сардинії, ні в Будинку Савойї. Пізніше, в 1748 у (договір Aquisgrana) Себорга не була включена до складу Республіки Генуя. У 1770 році в списку, представленому Сардинією королю Австрії, Себорга значиться як Суверенна Князівство Священної Римської Імперії. Себорга не зафіксована на Віденському конгресі (1815 рік), як частина Королівства Сардинія; також про неї немає згадок в Акті об'єднання Італії в 1861 у, при цьому стверджується, що Беніто Муссоліні вважав Себорг іншою державою. Себорга не була документально включена до складу Республіки Італія в 1946 році. В результаті, на думку влади Себорг, юридично їх територія не є частиною Італії.

Відомі князі Себорг[ред.ред. код]

Сучасність[ред.ред. код]

Вид міста Себорга

На початку 1960-х місцевий торговець квітами Джорджіо Карбоне (1936–2009) почав поширювати ідею про те, що Себорга повинна відновити свою історичну незалежність. 14 травня 1963 він провозгасіл себе «главою держави» і прийняв титул князя Себорг Джорджіо I. У 1994 році Себорга початку карбувати власну монету — Луїджино (італ. Luigino) і випускати марки. 23 квітня 1995 відбувся референдум, на якому жителі Себорг 304 голосами проти 4 підтвердили статус Джорджіо I і прийняли Конституцію Себорг.

У 2006 році запустили нову кампанію по відділенню від Італії. В рамках неї планувалося створити власну пенсійну систему і систему охорони здоров'я. У тому ж році в князівстві загострилася політична боротьба. Права на трон Джорджіо I заявила княжна Ясмін, яка проголосила себе нащадком імператорів Священної Римської імперії. Тим не менш, Джорджіо I зумів зберегти владу.

Італійські власті не звертають уваги на ці заяви, тому що їх фактичний контроль над територією не заперечується. Жителі Себорг платять податки і беруть участь в італійських виборах. Конфлікт між Себорг та Італією є лише декларативним, судових чи силових зіткнень між сторонами не було.

25 листопада 2009 рік а князь Джорджіо І помер.

1 грудня 2009 рік а тимчасовим керівником Князівства був призначений регент Джованні Дартіері.

25 квітня 2010 рік а новим правителем Себорг був обраний підприємець і автогонщик з Лугано Марчелло Менегатті (Марчелло І)[1].Офіційно він вступив на посаду 22 травня 2010 року[2].

Міжнародне визнання[ред.ред. код]

На даний момент єдиною державою, яка офіційно визнала Себорг (у 2009 р.), є Буркіна-Фасо. Поширена інформація, що князівство визнає інша карликова держава, яка не увійшло до складу об'єднаної Італії, — Сан-Марино — помилкова (Буркіна-Фасо названа Джорджіо I першою державою).

Консульства Себорг відкриті в 35 країнах світу.[3]

Уряд[ред.ред. код]

Згідно з Конституцією парламент Себорг, називається Priori. Парламент складається з 22 пріорів, що обираються главою держави з числа громадян. Він обирає членів Королівського Ради, який очолюється Канцлером, який також є Прем'єр-міністром.

Склад Королівського Ради:

  • Maria Carmela Serra: Міністр у справах молоді та канцлер
  • Mauro Carassale: Держсекретар та Міністр внутрішніх справ
  • Giuseppe Bernardi: Міністр фінансів, туризму та спорту
  • Mirco Biancher: Міністр юстиції
  • Nina Döbler Menegatto: Міністр закордонних справ
  • Mirko Ferrari: Міністр транспорту
  • Bruno Santo: Міністр екологічних товарів і території
  • Domenico Falbo, Ivan Fogliarino: Міністр сільського господарства, продовольства і лісів
  • Daniele Zanni: Міністр охорони здоров'я

Економіка[ред.ред. код]

Грошова одиниця — Луїджино.

Монетний двір в князівстві був утворений 24 грудня 1666 року князем-абатом Едуардом. Вартість Луїджино прирівнювалася до ¼ французького луїдори. Старовинні монети чеканилися зі срібла та золота, мали зображення Св. Бернарда і напис: MONASTERIUM LERINENSE PRINCEPS SEPULCRI CONGREGATIONIS CASSINENSIS. 23 квітня 1995 року Принц Джиорджио I, грунтуючись на діючих з давніх часів законодавчих актах, відновив роботу монетного двору і знову почав чеканку монет князівства.

Випущені монети:

  • 15 центів — мідно-нікелевий сплав (75% мідь, 25% нікель) — 1996 р.
  • ½ Луїджино — мідно-нікелевий сплав — 1995 р.
  • 1 Луїджино — мідно-нікелевий сплав — 1994 р.
  • 1 Луїджино — мідно-нікелевий сплав — 1995 р.
  • 1 Луїджино — бронза — 1995 р.
  • 1 Луїджино — срібло — 1995 р.
  • 1 Луїджино — мідно-нікелевий сплав — 1996 р.

Курс валюти: один Луїджино дорівнює 10000 італійських лір (1996 рік); 6 доларам США.

У князівстві діє «Холдинг Банк Себорга».

Харчові продукти та інші туристичні товари продаються під маркою Antico Principato di Seborga — «Колишнє Князівство Seborga» французькою мовою. Традиційна діяльність — вирощування квітів, призначених для парфумерії.

Збройні сили[ред.ред. код]

У конституції Князівства Себорга не передбачено створення військового формування. Якщо хтось порушує закон, його переправляють за кордон.

Армія князівства складається з 3 чоловік: міністр оборони лейтенант Antonello Lacala і 2 прикордонники.

Види міста[ред.ред. код]

  1. Швейцарский автогонщик стал итальянским князем
  2. Seborga. Princes
  3. Список официальных представителей княжества Себорга в странах Европы