Кнік бенедиктинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кнік бенедиктинський
Cnicus benedictus flor.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Plantae
Eudicots
- Asterids
Ряд: Asterales
Родина: Asteraceae
Триба: Cynareae
Рід: Cnicus
Вид: C. benedictus
Біноміальна назва
Cnicus benedictus
L.
Синоніми
Centaurea benedicta

Кнік бенедиктинський (ін.назва: хрестовий корінь) лат. Cnicus benedictus, синонім лат. Carduus benedictus — однорічна, рідше дворічна павутинистоволохата трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих).

Стебло прямостояче, колюче, липкозалозисте, 30—50 см заввишки, з полеглими гілками. Листки сірувато-зелені, перистороздільні або зубчасто-лопатеві, з колючками на зубчиках; прикореневі листки до основи звужені в крилатий черешок, стеблові — чергові, сидячі. Квітки дрібні, трубчасті, жовтаві, зібрані одиничними кошиками на верхівці стебла й кінцях гілок; обгортка з жовтавих колючих листочків. Плід — сім'янка. Цвіте у червні — липні.

Поширення[ред.ред. код]

Дико росте на Кавказі і в Середній Азії. В Україні рослину розводять у садах. Інколи дичавіє.

Заготівля і зберігання[ред.ред. код]

Для виготовлення ліків використовують траву (лат. Herba Cnici benedicti, синонім — Herba Cardui benedicti), яку заготовляють під час цвітіння рослини. Збирають верхівки стебел і прикореневі листки. Сушать на вільному повітрі в затінку або в сушарках при температурі, не вищій за 45°. Сухої сировини виходить 20—25 %. Зберігають у сухому приміщенні.

Centaurea benedicta - Köhler–s Medizinal-Pflanzen-043.jpg

Хімічний склад[ред.ред. код]

Трава кніку бенедиктинського містить сесквітерпеновий лактон кніцин (0,2 % ), гіркі й дубильні речовини, смоли (5%), стерини, слиз, ефірну олію, аскорбінову кислоту.

Фармакологічні властивості і використання[ред.ред. код]

В науковій медицині настій трави рослини використовують як засіб, що збуджує апетит і поліпшує травлення. Ці властивості рослини зумовлені наявністю в ній глікозиду кніцину, який у терапевтичних дозах підвищує чутливість до смакових подразників, стимулює виділення шлункового соку і зменшує ферментацію в кишках; великі дози спричинюють печіння, блювання, коліки і пронос. У народній медицині рослину використовують при подагрі, жовтяниці, запорах, атонії шлунково-кишкового тракту після запальних процесів, при бронхіальній астмі, катарах дихальних шляхів і як засіб, що стимулює нервову систему і регулює менструальний цикл. Суміш потовченої свіжої трави з хлористим амонієм використовують для лікування раку шкіри.

Джерела[ред.ред. код]