Кобза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кобза
Кобза
Класифікація
Споріднені інструменти

Кобза

  • (1) український лютне-подібний струнний щипковий музичний інструмент, в якому струни розташовані як на грифі, так і на корпусі (приструнки).
  • (2) український варіант 6 або 7 струнної гітари.
  • (3) український варіант 4 струнної домри
  • (4) назва волинки на Поліссі, а також в Білорусі та в Польщі.
  • (5) до 1940 р. синонім багатострунної бандури.

Залежно від розтлумаченн терміну, на кобзі грають, притискуючи пальцями струни на грифі в поєднанні з щипком відкритих струн на корпусі.

Українська кобза скоріш за все походить від тюркского кобизу й була занесена на терени нинішньої України тюркськими племенами. Аналогічні українській кобзі інструменти існують також в Азербайджані (qopuz), Туреччині (kopuz), Угорщині (koboz) та в багатьох інших країнах, що історично мали зносини з тюркськими народами. Доказ споріднення кобзи з кавказськими народами підказує ще те що в Грузинському народі теж існував Мамай який грав на лютноподібному інструменті.

Горнбостель-Закс номер 321.32-5:

В історії[ред.ред. код]

Козаки з кобзою. 18 століття.

Існування вживання терміну "кобза" як нар. щипк. інструменту в Україні простежується за документами 14 ст[1].

Уявлення про первісну лютнеподібну К. да­ють стародавні картини про козака Мамая (інструмент лютнеподіб. форми).

Кобза існувала в Україні ще в XV—XVI століттях, належала до типу лютневих інструментів (див.mandora), що побутували на Заході. В літературних джерелах цей лютне=подібний інструмент звалася бандурою *на латинський манір*. Згодом лютноподібна кобза вийшла з ужитку, і на зміну їй прийшла більш удосконалений гібрид барокової лютні з кобзою торбан та *старосвітська* бандура. Органологічну відмінність цих інструментів досить важко зрозуміти.

Великого поширення кобза набула серед українського козацтва. На ній грали мандрівні кобзарі, які виконували народні пісні різних жанрів — історичні, ліричні, побутові, думи, псальми тощо. Частіше всього на кобзі грали професійні народні музиканти які народ називав кобзарями (сліпці), яких водили з дому в дім. Кобзарі грали та співали, в містах де збиралися нарід - на базарах, коло церкв, а також по хатах.

Ще у XV ст. існували придворні музиканти які грали на кобзах які по походженні були українцями в королівському дворі Польщі, а у XVIII—XIX ст. — та в російському імператорському дворі. Найвидатніші давні придворні кобзарі — Білоградський, Нижевич, Любисток, Розум (XVIII ст), В ХіХ ст кобзарі існували як мандрівні музиканти на Східній Україні. Найвідоміші з них А.Шут (XIX ст), О.Вересай (XIX ст) та ін.

Одне з найдавніших свідчень про існування кобзи в Україні знаходиться у польському запису 1584 року Папроцького: «Kozacy z wielkiej radosci… spiewajac, na kobzach grajac» (Bartosz Paprocki. Herby rycerstwa polskiego. Krakow, 1584, С.107).

Щоправда, звали такого кобзаря у XVII ст. — кобезник (kobeznik — Zimorowicz. Sielanki. C. 147.). У певних колах і понині вважають, що кобза у давні часи зникла з музичного побуту України, а її назва ототожнилася з іншим музичним інструментом — бандурою. Така теза народилася в XIX-ХХ ст. Незважаючи на детальний опис М. В. Лисенком у кількох розвідках бандури О.Вересая, плутанину у її класифікації викликало існування кількох коротеньких струн — «приструнків», яких за переконаннями дослідників на кобзі не повинно було бути. А коментарі щодо способу гри «…лівою рукою граючий охоплює гриф, притискуючи великі струни… супровід мелодії відбувається головним чином на довгих струнах (на грифі), граючий по мірі потреби то понижує звук, подовжує чи скорочує струни, притискаючи їх до грифа на тій чи іншій висоті. Малих струн кобзар не притискує», вважалися «рудиментами зниклої кобзи».



Ладкова кобза[ред.ред. код]

Ладкова кобза П. Конопленка-Запорожця — Канада

Перші згадки про використання ладкової кобзи в Україні відносяться до спогади В. Ємця з 20-их років в Чернівцях де автор мав нагоду зустріти ансамбль кобзистів у Чернівцях.

Канадський виконавець на ладковій кобзі Павло Конопленко-Запорожець придбав свою ладкову кобзу в Києві в 1914 від бандуриста Василя Потапенка.

Київський домровий майстер М. Лупич зробив ладкову кобзу бас для Київської капели бандуристів в 1936 р. Аналогічні інструменти використовувалися в інструментальній групі Державного Українського народного хору ім. Г. Г. Верьовки.


У 1970-ті відбулася спроба виготовлення «нової» ладкової кобзи. В майстерні Василя Зуляка Мельнице-Подільського комбінату Борщівськоо району Тернопільської області виготовляли сім'ю 5 струнних ладкових кобз та пізніше 6-струнний інструмент домброво-гітарного взірця, який було введено в оркестри українських народних інструмен­тів[1].

На початку 70-х рр. в руках окремих бардів, що часом називали себе кобзарями, з'явилися шести-семиструнні інструменти, з гітарним строєм які називають акомпануючими кобзами. Подібний інструмент використовував П. Конопленко-Запорожець в Канаді.

У 70-х рр. також у Київському оркестрі народних інструментів зазвучали чотириструнні ладкові кобзи, квінтового строю, що звуться оркестровими. Автор цих інструментів М. Прокопенко.

Вересаївська кобза[ред.ред. код]

Кобза вересаївська, роботи М. Будника, 1994 р.

1978 року викладач класу гітари київської консерваторії Я. Пухальський звернув увагу на недоречність тверджень існуючими бандурними стереотипами, i визнав, що: «…шість струн (на грифі) не належать до басових струн бандури і можуть виконувати повноцінну самостійну функцію… якщо зробити виконавський аналіз можливостей гри на грифі вересаєвого інструмента та існуючих шести приструнків, то порівняння буде не на користь останніх».

Чимало для відновлення Вересаївського інструменту в Україні зробили реконструктор та майстер М. Будником та виконавець В. Кушпетом —(гру та спів) які, в супереч те що писав М. Лисенко, висунули тезу що інструмент на якій грав кобзар О. Вересая саме є кобзою. Вони пропонували переіменувати цю традиційну бандуру де основна техніка покладалася на струни які придавлювалися до грифа на термін "Вересаївська кобза".

Практичний аналіз усіх творів записаних М.В.Лисенком довів, що за усіма характеристиками (конструкцією, строєм та способом гри) цей музичний інструмент — зразок лютнеподібної бандури, а Остап Вересай, таки, — останній кобзар (за словами О. Русова).

Література[ред.ред. код]

  • Хоткевич, Г. — Музичні інструменти Українського народу — Х. 1930
  • Гуменюк, А. — Українські народні музичні інструменти — К. 1968
  • Черкаський, Л. М. — Українські народні музичні інструменти — К. Техніка, 2003
  • Mizynec V. — Ukrainian Folk Instruments — Melbourne: Bayda books, 1984

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б М. Євгеньєва. Бандура, Кобза // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.

Посилання[ред.ред. код]