Когезія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Когезія (лат. cohaesus, англ. cohesion, нім. Kohäsion f) — зчеплення одна до одної частин того самого твердого тіла або рідини при їхньому контакті (однієї і тієї ж речовини — молекул, йонів, атомів — що становлять одну фазу). Когезія зумовлена силами міжмолекулярного (міжатомарного) притягання різної природи, кількісною характеристикою чого є енергія когезії, яка еквівалентна роботі віддалення на безкінечну відстань когезійно зв'язаних частинок. Подолання сил притягання при роз'єднанні гомогенного тіла на частини вимагає здійснення роботи, яка називається роботою К. У випадку легкорухомих рідин зворотня робота когезії дорівнює подвоєній значині питомої вільної поверхневої енергії, або поверхневого натягу.

Для твердих тіл часто використовують поняття когезійної міцності — гранично високої міцності, яку б мало дане тіло при ідеальній (бездефектній) структурі.

Міцність реальних тіл через дефекти структури може бути в сотні і тисячі разів нижчою за когезійну. К. визначає найважливіші фіз. і фіз.-хім. властивості мінералів: твердість, плавкість, розчинність і інш. К. має допоміжне значення для протікання процесів осадження пилу (пиловловлювання), флотації, брикетування, масляної аґломерації та ін.