Коефіцієнт поглинання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Коефіціє́нт поглина́ння — кількісна характеристика зменшення інтенсивновсті випромінювання при проходженні через середовище. Коефіцієнт поглинання може характеризувати затухання випромінювання будь-якої природи, наприклад, світла чи звуку. Прийняте позначення - α.

Коефіцієнт поглинання не вимірюють безпосередньо, а розраховують, порівнюючи інтенсивності випромінювання, що падає на поверхню зразка, відбивається від неї, й проходить через зразок.

Математичне формулювання[ред.ред. код]

При розпосюдженні світла в середовищі, енергія поглинута в тонкому шарі, пропорційна інтенсивності випромінювання I, яка падає на цей шар, і товщині шару dx. Таким чином інтенсивність при проходженні випромінювання крізь шар зменшується на величину

 dI = - \alpha I dx ,

Розв'язок даного рівняння записується у вигляді

 I(x) = I_0 e^{-\alpha x} ,

де I(x) - інтенсивність випромінювання на глибині  x , а  I_0 - інтенсивність випромінювання на поверхні. Така залежність випромінювання від товщини шару, через який воно пройшло називається законом Бугера-Ламберта-Бера.

Визначений так коефіцієнт поглинання вимірюється в обернених сантиметрах.

Коефіцієнт поглинання залежить від частоти. Особливо сильне поглинання на частотах, які відповідають характерним частотам процесів, що відбуваються в середовищі.

Поглинання світла різними поверхнями[ред.ред. код]

Чорні матові поверхні поглинають майже все випромінювання, тоді як білі майже нічого не поглинають. Наприклад, коефіцієнт поглинання чистого скла — 2—4%, білого матового пластику — 10—20%. [1]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Посилання

Див. також[ред.ред. код]