Коефіцієнт інтелекту
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Коефіцієнт інтелекту (англ. IQ — intelligence quotient) — кількістна оцінка рівня інтелекту людини: рівень інтелекту відносно рівня інтелекту середньостатистичної людини такого ж віку. Визначається за допомогою спеціальних тестів.
Тести IQ розраховані на оцінку міркувальних здібностей, а не рівня знань (ерудиції). Коефіцієнт інтелекту є намаганням оцінити Фактор загального інтелекту (g).
Тести IQ розробляються так, щоб результати описувалися нормальним розподілом з середнім значенням IQ, рівним 100 і таким чином, щоб 50 % людей мали IQ між 90 та 110 і по 25 % — нижче 90 та вище 110. Середній IQ випускників американських ВУЗів складає 115, відмінників — 135—140. Значення IQ менше 70 часто кваліфікується як розумова відсталість.
Зміст |
[ред.] Історія
Поняття коефіценту інтелекту ввів Вільям Штерн у 1912 році. Він спрямував увагу на серйозні недоліки розумового віку, як показаника в шкалах Біне. Штерн запропонував використовувати у якості показника інтелекту частки від ділення розумового віку на хронологічний. IQ вперше був використований у шкалі інтелекту Стенфорда-Біне у 1916 році.
У наш час інтерес до тестів IQ виріс у багато разів, через що з'явилося велика кількість різних необґрунтованих шкал. Тому порівнювати результати різних тестів дуже важко і саме число IQ втратило інформативну цінність.
[ред.] Формула IQ
IQ = РВ / ХВ × 100
, де РВ — розумовий вік, а ХВ — хронологічний вік. Наприклад, людині 20 років, розумовий вік якої становить 22 роки, має IQ 22 / 20 × 100 = 110.
[ред.] Тести
Кожний тест складається з декількох завдань зростаючої важкості. За результатами тесту підраховується IQ.
[ред.] Посилання
[ред.] Джерела
- Стаття з Російськомовної Вікіпедії.
