Козирєв Микола Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Олександрович Козирєв
Николай Александрович Козырев
Народився 19 серпня (2 вересня) 1908(1908-09-02)
Санкт-Петербург
Помер 27 лютого 1983(1983-02-27) (74 роки)
Ленінград
Місце проживання Ленінградський університет
Громадянство СРСР СРСР
Галузь наукових інтересів астрономія, астрофізика
Заклад Пулковська обсерваторія
Кримська астрофізична обсерваторія
Вчене звання доктор фізико-математичних наук

Микола Олександрович Козирєв (рос. Николай Александрович Козырев; 19 серпня (2 вересня) 1908(19080902), Санкт-Петербург27 лютого 1983, Ленінград) — радянський астроном-астрофізик.

Життєпис[ред.ред. код]

Родився в Санкт-Петербурзі у дворянській сім'ї. У 1928 закінчив фізико-математичний факультет Ленінградського університету. Після закінчення навчання прийнятий аспірантом в Головну астрономічну обсерваторію СРСР в Пулково. Працював у Ленінградському інституті інженерів залізничного транспорту. Після закінчення аспірантури (1931) зарахований разом з В.А.Амбарцумяном в штат обсерваторії фахівцем першого розряду. Паралельно з роботою в обсерваторії читав лекції з теорії відносності в Ленінградському педагогічному інституті.

Через конфлікт з директором 8 березня 1936 був звільнений з Пулковської обсерваторії.

7 листопада 1936 був заарештований, а 25 травня 1937 засуджений[1] у зв'язку з «Пулковською справою» на 10 років тюрми. До травня 1939 відбував покарання у місті Дмитровськ-Орловський Курської області, потім етапований в Норильлаг НКВД (Норильськ, Дудинка). З січня 1940 переведений за станом здоров'я на Дудинську мерзлотну станцію, де працював геодезистом, навесні 1940 розконвойований, а в грудні того ж року призначений начальником мерзлотної станції.

25 січня 1941 , нібито за ворожу агітацію серед ув'язнених, засуджений повторно на 10 років позбавлення волі. Деякі пункти обвинувачення:[2][3]

Після суду був переведений в Норильськ і призначений на роботу на металургійний комбінат інженером Теплоконтролю.[6] Навесні 1943 за станом здоров'я був переведений на роботу в Геологічне управління Норильського комбінату інженером-геофізиком. До березня 1945 працював виконробом експедиції на Хантайському озері і начальником Північного магніторозвідувального загону Нижньо-Тунгуської геологічної експедиції.

14 грудня 1946 за клопотанням колег-астрономів звільнений умовно-достроково, як талановитий вчений, а 21 лютого 1958 повністю реабілітований.

У 1947 захистив докторську дисертацію на тему «Джерела зоряної енергії та теорія внутрішньої будови зірок».

До 1958 працював у Кримській астрофізичній обсерваторії АН СРСР, потім у Пулковської обсерваторії .

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Основні наукові праці присвячені фізиці зірок, дослідженню планет і Місяця. Розробив теорію протяжних зоряних атмосфер і встановив ряд особливостей випромінювання, що виходить з них (1934, ця теорія була узагальнена С.Чандрасекаром і отримала назву теорії Козирєва—Чандрасекара). Розробив теорію сонячних плям при припущенні, що пляма перебуває у променевій рівновазі з навколишньою фотосферою. Виявив в спектрі темної частини диска Венери емісійні смуги, дві з яких були приписані молекулярному азоту (1953).

Отримав спектрограми місячного кратера Альфонс, що вказують на вихід газів (молекулярного водню і вуглецю) з центральної гірки кратера. Цей прояв свідчить про вулканічні явища на Місяці або про тектонічні переміщення біля його поверхні[7]. Явище вулканічної діяльності на Місяці як наукове відкриття внесено в Державний реєстр наукових відкриттів СРСР під № 76 з пріоритетом від 3 листопада 1958.[8]

Передбачив відсутність магнітного поля у Місяця за кілька років до перших космічних експедицій до нього (в 1959 це передбачення було підтверджено вимірами, зробленими станцією «Луна-1»). Виявив водень в атмосфері Меркурія (1963) на підставі порівняльного вивчення контурів ліній водню в спектрах Меркурія і Сонця. Зробив висновок про високу температуру (до 200 000 К ) в центрі Юпітера.

Розробив основи і успішно намагався підтвердити експериментальними даними фундаментальну теорію, що описує поведінку фізичного часу («Причинна механіка»). Приводом для роздумів про роль фізичного часу в житті зоряної матерії послужили оцінки енерговиділення зірками, яке не може пояснюватися термоядерними реакціями в них.

На його думку, "дзеркала з алюмінієвим покриттям виявилися здатними відображати і фокусувати« потоки часу». При дзеркальному відображенні ХІД часу, як псевдоскаляр, змінює знак. Тому Світ із зворотною течією часу повинен бути рівноцінний нашому Світові, відбитому в дзеркалі. ... Досліди показали, що відбиватися дзеркалом може тільки дія випромінюючих час процесів ... "[9][10][11]

«Причинна механіка» і псевдонауковці[ред.ред. код]

Останнім часом з'явилася велика кількість статей і праць, приписуваних Миколі Козирєву, а також посилань на неіснуючі роботи або неіснуючі твердження Миколи Козирєва. Часто в цих матеріалах, виконаних у містичному дусі, містяться «докази» існування таких явищ як «надсвітові сигнали», «торсіонні поля», «розум всесвіту»[12]. Подібних робіт Микола Олександрович Козирєв ніколи не видавав[13][14].

Праці[ред.ред. код]

Відзнаки та пам'ять[ред.ред. код]

Нагороджений золотою медаллю Міжнародної академії астронавтики (1970).

Іменем Козирєва називані

Виноски[ред.ред. код]

  1. Справка КГБ о судьбе пулковских астрономов
  2. И. Шкловский. Эшелон.
  3. Анатолий Львов. Бунтарь, еретик, мыслитель. Астроном и астрофизик Николай Козырев.
  4. Спростування відомого висловлювання з роботи Карла Маркса «До критики політичної економії»
  5. Анекдотичну версію наводить Сергій Довлатов у своїй книзі «Соло на ундервуде»: Козирєв засуждений за те, що намагався угнати з Росії на Захід річку Волга
  6. Козирєв  — один з персонажів книги «Норильські оповідання» Сергія Снегова: Норильские рассказы. Сергей Александрович Снегов. Москва, Издательство «Советский писатель», 1991
  7. Мартынов Д. Я. Курс общей астрофизики — 4-е изд. — М.: Наука, 1988. — С. 528. — 640 с. — ISBN 5-02-013875-4
  8. Научные открытия России
  9. http://www.nkozyrev.ru/mechanics/001.php Н. А. КОЗЫРЕВ. Астрономические наблюдения посредством физических свойств времени. Главная астрономическая обсерватория АН СССР, Пулково, СССР
  10. http://www.univer.omsk.su/omsk/Sci/Kozyrev/vsp0.win.htm Биография Н. А. Козырева
  11. Проблемы исследования Вселенной, Вспыхивающие звезды: Труды симпозиума, приуроченного к открытию 2,6 м телескопа Бюраканской астрофизической обсерватории. Бюракан, 5-8 октября 1976 года. — Ереван, 1977, М. — Л. с.209-227.
  12. Сайт присвячений Миколі Олександровичу Козирєву, експерименти з перевірки у Новосибірську
  13. «Предвидение Козырева» П. А. Зныкин
  14. «Предвидение Козырева. Приложение I» П. А. Зныкин

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]