Козловський Іван Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Козловський Іван Семенович
фотографія
І. С. Козловський
Основна інформація
Дата народження 11 (24) березня 1900(1900-03-24)
Місце народження Мар'янівка
Дата смерті 24 грудня 1993(1993-12-24) (93 роки)
Місце смерті Москва
Країна СРСР СРСР
Національність українець
Професія співак
Освіта Київський музично-драматичний інститут
Колективи Большой театр
Нагороди {| style="background: transparent"

| Герой Соціалістичної Праці |}

Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден «Знак Пошани»
Сталінська премія — 1941 Сталінська премія — 1949
Народний артист СРСР Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1990

Іва́н Семе́нович Козло́вський (* 11 (24) березня 1900(19000324), Мар'янівка — 24 грудня 1993, Москва) — український співак, народний артист СРСР (1940), Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох Сталінських премій, та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Козловський народився в селі Мар'янівка біля м. Васильків. З 7 років Іван співав у Михайлівському Золотоверхому монастирі, де він прожив близько десяти років. У цьому ж хорі співав і рідний брат Івана Семеновича, згодом відомий співак — Федір Козловський. У 1919 році він виїхав на гастролі до Європи з хором Кошиця, і коли прийшла звістка, що червона Росія окупувала Україну, відмовився (як і весь склад хору) повернутися на Батьківщину. Цей факт тривалий час лишався таємницею Івана Козловського, втім, імовірно, став причиною того, що Івана Козловського в майбутньому не випускали за кордон.

1917 року Іван вступив у Київський музично-драматичний інститут, а наприкінці 1918 року почав співати в Полтавському музично-драматичному театрі. Служба в Червоній армії тимчасово перервала його артистичну діяльність. Лише один раз І. Козловський на запрошення адміністрації оперного театру замінив хворого артиста й виступив в опері Ш. Гуно «Фауст». Учасник цього спектаклю — відомий співак Платон Цесевич пророчив молодому співаку блискуче майбутнє. По закінченні служби в Червоній армії І. С. Козловський співав у спектаклях Харківського і Свердловського театрів опери, а 1926 року був прийнятий у трупу Великого театру СРСР.

У Москві[ред.ред. код]

Першою роллю Козловського на сцені Великого театру стала невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов» М. Мусоргського, яка, однак, принесла співакові всесоюзне визнання. Як відмічає П. Пічугин[1]:

«…Ленський Чайковського та Юродивий Мусоргського. Важко знайти в російській оперній класиці більш несхожі, контрастні, навіть до певної міри чужі за своєю чисто музичною естетикою образи, а тим часом і Ленський, і Юродивий - чи не рівною мірою найвищі досягнення Козловського. Про ці партії артиста багато написано і сказано, та все ж не можна ще раз не сказати про Юродивого, образу, створеному Козловським з незрівнянною силою, що став у його виконанні по-пушкінські великим вираженням "долі народної", голосом народу, криком його страждань, судом його совісті. Все в цій сцені, що виконується Козловським з неповторною майстерністю, від першого до останнього вимовленого ним слова, від божевільної пісеньки Юродивого "Місяць їде, кошеня плаче" до знаменитого вироку "Не можна молитися за царя-Ірода" сповнено такої безодньої глибини, змісту і значення, такої правди життя (і правди мистецтва), які піднімають цю епізодичну роль на грань найвищої трагедійності ... Є у світовому театрі ролі (їх небагато!), що давно злилися в нашому уявленні з тим чи іншим видатним актором. Такий Юродивий. Він назавжди залишиться в нашій пам'яті як Юродивий - Козловський»

У 1954, будучи лауреатом найвищих державних нагород, Козловський залишив Великий театр. За спогадами доньки Козловського, Анни, він образився на керівництво, яке не заступилося за нього, коли вийшла стаття в центральній пресі про немислимі гонорари Козловського. Втім, Козловський продовжував виступати як концертний виконавець[2].

Останні роки[ред.ред. код]

Залишивши Великий театр, Козловський продовжував активну концертну діяльність. Крім того, протягом декількох років І. С. Козловський залишався художнім керівником організованого за його ініціативою 1938 року Державного ансамблю опери, де він здійснив ряд постановок. В рідному селі — Мар'янівці, співакові вдалося, незважаючи на численні бюрократичні перепони, створити дитячий симфонічний оркестр[2]. Іван Семенович виписав для симфонічного оркестру з Москви всі інструменти, ноти, організував навчання дітей музики. Останній виступ Івана Семеновича відбувся у Будинку Композиторів на вечорі пам'яті Генріха Нейгауза в 90 році.

Іван Семенович не був щасливим в особистому житті. Розлучившись з першою дружиною, він зв'язав життя з актрисою Г. Сергєєвою (1914–2000), яка народила йому двох дочок, та під старість залишила його, так що Козловський доживав свої дні зовсім самотній… Іван Семенович — як і брат, також глибоко віруюча людина — мріяв закінчити свої дні у монастирі. Але цьому не судилося здійснитися.

Творчість[ред.ред. код]

Іван Козловський володів гарним голосом світлого сріблястого тембру, широкого діапазону з вільним верхнім регістром.

Наталя Шпіллер відзначала:

Тембр голосу, манера співу, акторські дані - все в молодому тоді артисті викривало ярковираженний, рідкісну індивідуальність. Голос Козловського ніколи не відрізнявся особливою міццю. Але вільне видобування звуку, вміння концентрувати його дозволяло співакові "прорізати" великі простори. Козловський може співати з будь-яким складом оркестру і з будь-яким ансамблем. Його голос звучить завжди чисто, дзвінко, без тіні напруги. Еластичність дихання, гнучкість і швидкість, неперевершена легкість у верхньому регістрі, відточена дикція - воістину бездоганний вокаліст, який з роками довів володіння голосом до вищого ступеня віртуозності…[1]

На оперній сцені І. С. Козловський проспівав понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендея в опері «Снігурка» М. Римського-Корсакова до юного Ромео в «Ромео і Джульєтті» Ш. Гуно. Концертна діяльність І. С. Козловського є різноманітною. У його репертуарі — класичні шедеври Моцарта,Бетховена, Шуберта, Шумана, Лисенка, Гулака-Артемовського, Глинки, Даргомижського, Бородіна, Чайковського, Ліста, Рахманінова; вокальні твори радянських композиторів; українські й російські народні пісні та романси.

Козловський і Україна[ред.ред. код]

Поштова марка з портретом І. Козловського 1995 року

Козловський був великим українським патріотом. Україна завжди займала найважливіше місце в його серці. Іван Семенович підтримував найтісніші зв'язки із київськими митцями і земляками-мар'янівцями. У його московській квартирі завжди лунала українська мова. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Тараса Шевченка, пісні українських січових стрільців (із дещо зміненим текстом) та ін. Іван Семенович заповів поховати себе в рідній Мар'янівці, сам вибрав місце для могили — але й останню волю митця не було виконано: великий українець знайшов свій останній притулок на офіціозному Новодівичому цвинтарі в Москві.

Московські шовіністи від мистецтва робили і роблять все, щоб викреслити українську сторінку біографії Козловського. Перш за все це стосується видання його українських творів. Якщо оперні арії чи романси російською мовою можна купити в Москві на кожному кроці, то українські твори неможливо знайти ніде ні за які гроші, хоча на них існує величезний попит. Деякі його найкращі записи українською мовою (див. дискографію) не перевидавались по 50-60 років. Лише завдяки старанням доньки Анни Іванівни та Президента Фонду Козловського Бели Руденко 24 березня 2004 р. нарешті відбулася презентація подвійного компакт-диску з українськими творами у виконанні Івана Семеновича, який московська фірма MOROZ Records, на жаль, зробила дуже недбало.

Вельми красномовними є більшість виданих у Москві біографій Козловського. В одній з довгого переліку композиторів меломан може дізнатися навіть, що Козловський виконував твори Шапоріна та Власова, проте у списку немає… українських класиків Гулака-Артемовського та Лисенка. Автор іншої пише, що «с большим мастерством исполняет И. С. Козловский русские старинные романсы» — та йому «невідомо», що співак тричі записував один лише славетний український романс «Коли розлучаються двоє», інші українські твори цього жанру.

Український репертуар Івана Козловського[ред.ред. код]

Ювілейна монета
  • Партія Андрія в опері С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».
  • Партія Петра в опері М. Лисенка «Наталка Полтавка».
  • Партія Левка в опері М. Лисенка «Утоплена».
  • Партія Андрія в опері М. Аркаса «Катерина».
  • Партія Йонтека в опері «Галька» С. Монюшка українською мовою. (Харків, 1924).
  • Дует Оксани і Андрія з 2-ї дії опери «Запорожець за Дунаєм» (із З. Гайдай).
  • Арія Андрія з хором з 3-ї дії опери «Запорожець за Дунаєм»
  • Сонце низенько. (Пісня Петра з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка»)
  • Ой, я нещасний. (Пісня Петра з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка»)
  • Монолог і пісня Петра («Ой не шуми, луже») з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка»
  • Фінальна пісня Петра з хором («Де згода в сімействі») з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка»
  • Реве та стогне Дніпр широкий. (Слова Т. Шевченка, муз. Д. Крижанівського)
  • Мені однаково. (Слова Т.Шевченка, музика М.Лисенка)
  • І широкую долину. (Слова Т. Шевченка, музика М. Лисенка)
  • Скажи мені правду. (Українська народна пісня)
  • Огні горять, музика грає. (Слова Т. Шевченка, музика М. Лисенка)
  • По садочку хожу. (Українська народна пісня)
  • Дивлюсь я на небо. (Слова М. Петренка, муз. Л. Александрової)
  • Чорнії брови, карії очі. (Слова К. Думитрашка, муз. Д. Бонковського)
  • Ой, зійди, зійди, ясен місяцю. (Українська народна пісня)
  • Їхав козак на війноньку
  • Засвистали козаченьки. (Українська народна пісня; приписується напівлегендарній співачці та поетесі * Марусі, або Марії Гордіївні, Чурай, що жила в Полтаві в середині 17 ст.)
  • Зозуля кувала.
  • Гуляв чумак на риночку. (Українська народна пісня)
  • Ой, у полі озерце. (Українська народна пісня)
  • Коли розлучаються двоє. (Слова Г. Гейне, укр. переклад М. Славінського, муз. М. Лисенка)
  • Де ти бродиш, моя доле. (Муз. Марка Кропивницького, обробка для голосу і ф-но В. Заремби.)
  • Я другої не любив, та й любить не буду. (Дует з Л. Фірстовою)
  • Ой, у полі криниченька. (Українська народна пісня)
  • Стоїть гора високая. (Слова Л. Глібова, музика народна)
  • Гей, на високій полонині.
  • Сусідко. (Українська народна пісня)
  • Колядки (Іде звізда чудна, Ірод-цар, Добрий вечір тобі, Нова радість (рада) стала, По всьому світу стала новина).

Нагороди[ред.ред. код]

Пам'ять[ред.ред. код]

  • У с. Мар'янівка Васильківського району Київської області 1994 р. створено Меморіальний музей-садиба Івана Козловського, на території якого в 2000 р. відкрито пам'ятник на його честь (скульптор В. І. Зноба).
  • У Києві ім'ям співака названо провулок Івана Козловського (Печерський район), де 8 жовтня 2008 року відкрито пам'ятник Івану Козловському[3] (скульптор В. І. Зноба).
  • Ім'ям Івана Козловського названа музична школа в Москві[4].
  • На його честь випущені поштова марка і пам'ятна монета в Україні.
  • На його честь названо астероїд 4944 Козловський.
  • У Киеві відкрито Мистецько-концертний центр ім І. Козловського по вул. Хрещатик, 50-Б

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.433.
  • Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.201.
  • Кузнецова А. Народный артист. — М., 1964;
  • Слетов В. И. Козловский. — М. — Л., 1945;
  • Поляновский Г. Иван Семёнович Козловский. — М. — Л., 1945;
  • Грошева Е. Сорок лет на оперной сцене. // Сов. музыка. — 1960. — № 4;
  • Булат Т. Українські народні пісні та романси в репертуарі І. С. Козловського. // Народна творчість та етнографія. — 1980. — № 3.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]