Коллонтай Олександра Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Юхимович і Олександра Михайлівна Дибенки

Олекса́ндра Миха́йлівна Коллонтай(рос. Коллонтай Александра Михайловна) (дівоче прізвище — Домонтович) (* 19 (31) березня 1872 р. — 9 березня 1952 р.) — учасниця революційного руху у Російській імперії, політичний діяч РРФСР та СРСР, перша у світі жінка-посол, учасниця міжнародного жіночого руху, публіцист, дипломат. Жінка радянського військового і політичного діяча Павла Дибенко. Походить із старовинного українського козацького роду князів і старшин Домонтовичів, однієї з гілок Рюриковичів.

Життя[ред.ред. код]

Павло Юхимович і Олександра Михайлівна Дибенки

Коллонтай Олександра Михайлівна народилася у м. Санкт-Петербург у родині полковника Генерального штабу Домонтовича Михайла Олексійовича.

Отримала домашню освіту. У 16 років склала іспити в Петербурзькій чоловічій гімназії, одержала право працювати вчителькою.

На знак протесту проти рішення батьків видати її заміж за ад'ютанта імператора, вийшла заміж за далекого родича, випускника Військово-інженерної академії, офіцера Володимира Коллонтай (1893). Через п'ять років залишила чоловіка і сина, щоб з кінця 1890-х років брати участь у російському революційному русі. Учасниця революції 1905—1907. З 1908 — на еміграції.

Вступила до Німецької соціал-демократичної партії, співпрацювала з журналами багатьох країн світу, виступала з лекціями. На початку Першої світової війни заарештована в Німеччині, незабаром звільнена на прохання лідерів німецьких соціал-демократів, після звільнення проживала в Норвегії та Швеції. Працювала в Міжнародному жіночому соціалістичному секретаріаті. Від 1915 — член РСДРП(б) — КПРС. З 1915 перебувала в США, де виступала з публічними лекціями.

У березні 1917 повернулася до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), була членом виконкому Петроградської ради робітничних і солдатських депутатів. Постійно виступала на мітингах. Її заклики до революційного радикалізму та «вільної любові» мали шалений успіх, насамперед серед військових частин. Після Жовтневого перевороту у Петрограді 1917 працювала народним комісаром державної опіки в РНК РСФРР. Виступила проти Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу. 3 березня 1918, на знак протесту залишила посаду в уряді.

Працювала у Києві в липні — серпні 1919. Мешкала на вул. Миколаївській (тепер Городецького) в готелі «Континенталь». 1919 виїхала до чоловіка [1] — П. Дибенка — на південь України, де служила начальником політвідділу Задніпровської червоної дивізії, наркомом пропаганди і агітації Кримської Радянської Соціалістичної Республіки, одночасно — членом комісії ЦК КП(б)У з агітації і пропаганди серед жінок-робітниць.

Незабаром за наполяганням В. Леніна отримала посаду народного комісара агітації та пропаганди УСРР. Втекла з Києва перед захопленням його військами А. Денікіна та С. Петлюри на пароплаві без дозволу уряду Х. Раковського. Більше в Україну не повернулася.

1920 — завідувач жіночого відділу ЦК РКП(б). У цей час, коли «комунізм перебував у нас в апогеї свого розвитку», комуністична влада намагалась поставити усіх громадян країни у однорідні умови. Однією з передумов цього була відміна моногамного шлюбу, чого послідовно домагалась О. Коллонтай. Але влада на це не згодилася [2].

З 1921 — секретар Міжнародного жіночого секретаріату при Комінтерні. 19201923 учасниця т. зв. робітничої опозиції в РКП(б). З 1923 — посол СРСР у Норвегії, з 1926 — у Мексиці, 19271930 — знову в Норвегії, 19301945 — посланець, потім посол у Швеції. Була наставницею Войни Олексія Дорофійовича [3].

1944 вела переговори з Фінляндією про її вихід з Другої світової війни.

З 1945 — радник Міністерства закордонних справ СРСР.

Була першою у світі жінкою-послом, що постійно підкреслювалося радянською пропагандою як свідчення переваг політики керівництва Комуністичної партії по відношенню до жіноцтва.

Померла 9 березня 1952 р. від інфаркту, похована на Новодівочому кладовищі в м. Москва.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У 1966 році на честь О. Коллонтай названо вулицю у Києві [4].

Також її ім'ям названі провулок у Харкові, вулиці в Запоріжжі [5], Дніпропетровську, Кременчуці.

На її честь названо астероїд 2467 Коллонтай[6].

Примітки[ред.ред. код]

  1. перший цивільний шлюб СРСР [1]
  2. Бруцус Б. Д. Социалистическое хозяйство.— Новый мир, № 8 (788), август 1990. — С. 191.
  3. Мій батько, дипломат
  4. «Вулиці Києва, Довідник» УЕ, Київ-1995
  5. Вулиці Запоріжжя – дзеркало історії
  6. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела[ред.ред. код]

Книги[ред.ред. код]

  • Иткина А. М. Революционер, трибун, дипломат. М., 1964.
  • Шейнис З.C. Путь к вершине. Страницы жизни А. М. Коллонтай. М., 1987.
  • Олесин М. Первая в мире. Биографический очерк об А. М. Коллонтай. М., 1990.
  • Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. М., 2000.
  • Ильин С. «Мы молоды, пока нас любят …»: Улицы Коллонтай, Дыбенко, Железнякова… По разному сложились судьбы этих людей, которые после 1917-го снова встретились… на карте Запорожья // Позиция. — 2006. −23 марта (№ 12). — С. 11. — (Имена на карте города).

Посилання[ред.ред. код]