Колодруби
село Колодруби | |
---|---|
Дністер у Колодрубах | |
Країна | Україна |
Область | Львівська область |
Район | Стрийський район |
Громада | Миколаївська міська громада |
Код КАТОТТГ | UA46100110100067589 |
Облікова картка | с. Колодруби |
Основні дані | |
Засноване | 1440 |
Населення | 829 |
Площа | 1,73 км² |
Густота населення | 479,19 осіб/км² |
Поштовий індекс | 81624[1] |
Телефонний код | +380 3241 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°30′19″ пн. ш. 23°47′47″ сх. д. / 49.50528° пн. ш. 23.79639° сх. д.Координати: 49°30′19″ пн. ш. 23°47′47″ сх. д. / 49.50528° пн. ш. 23.79639° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
258 м |
Водойми | р. Дністер |
Відстань до обласного центру |
41 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | 81600, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Миколаїв |
Карта | |
Мапа | |
|
Коло́друби — село у Стрийському районі Львівської області. Належить до Миколаївської міської ради. Нараховує близько 260 дворів. В селі проживає 1 034 особи.
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване неподалік від траси Львів-Стрий, на лівому березі Дністра, біля місця, де у нього впадає річка Бистриця.
Історія[ред. | ред. код]
Історія найдавнішого поселення сягає кам'яної доби. За результатами археологічних розкопок території так званого Селища були знайдені кам'яні знаряддя (скребки, різці та ножі для обробки продуктів мисливської здобичі, кремінні вістря стріл і списів тощо)[джерело?].
Як зазначає В. Паучок, назва села походить від того, що у Колодрубах рубали на дрова викорчуваний ліс[джерело?].
Найдавніша писемна згадка про село припадає на 1440 рік. У судовому записі від 5 грудня 1440 року львівський міщанин М. Гельмваз повернув Петру з Грімна його села: Колодруби, Лісневичі і Грімно[джерело?]. У витягах з люстраціі 1469 року йдеться, що воєвода Руського воєводства одержав від короля якісь монастирі в Колодрубах і Грімному[джерело?]. Як свідчить податковий реєстр 1515 року, селом володіли магнати Заславські і обробляли вони 12 ланів землі (лан — 20 гектарів)[джерело?].
Станом на 1578 р. Колодруби були у володінні подільського воєводи, а сільські сільськогосподарські землі зменшились до 8,5 лана і до середини сімнадцятого століття залишались на цьому рівні[джерело?]. 1648 року Колодруби були частково пограбовані татарськими загонами, через що наступного року з них було зібрано лише 34 золотих податку, про що свідчить присяга колодрубівських селян Івана Пришляка та Левка[джерело?].
Внаслідок першого поділу Польщі у 1772 році село опинилося у складі Австрійської імперії. Згідно з земельною метрикою села 1787 року поля в ньому займали 598 моргів, а луки та пасовиська — 611 моргів. Графові Лянцкоронському належало 407 моргів земельних угідь та весь ліс (291 морг)[джерело?]. Священик на рік збирав з селянського двору по 6 грошів та 2 гроші «на вино» для причащання та шість яєць.
У 1798 році в селі нараховувалося 108 сімей українського населення, а основними сільськогосподарськими культурами були жито й овес[джерело?].
Восени 1817 року у зв'язку з неврожаєм і голодом у Колодрубах почалося селянське заворушення. Управитель маєтків графа Лянцкоронського Ю. Рильський звернувся з проханням, щоб у село був доправлений загін з 20 солдатів, який придушив заворушення. 5 вересня 1818 року жителі Колодруб та сусідніх сіл Комарнівського ключа, уповноваженим від яких був Гринько Пилипів, подали скаргу до повітових властей про утиски з боку власника маєтку та його управителя, відмовляючись давати їм натуральні податки. Заворушення було придушено військами.
У грудні 1818 року селянські представники з Колодруб і сусідніх сіл домагались у властей паспорти з метою виїзду до Відня та подання скарги імператорові. Восени 1819 війська почали стягувати недоїмки, застосовуючи тілесні покарання. Восени 1820 року в селах Комарнівського ключа вибухнуло повстання, для придушення якого у селах було розквартировано ескадрон драгунів, ескадрон гусар та дві роти піхоти.
Навесні 1822 року селяни не мали посівного матеріалу. Після двох подань до імператора у Відні колодрубівський посол Гринь Пилипів був заарештований, і відсидів два тижні у тюрмі, після чого втік з села.
Взимку 1845 року в селі почалася епідемія мотилиці на велику ротату худобу[джерело?].
У 1880 році в Колодрубах проживало 979 чоловік, а пану Лянцкоронському належала половина всіх сільських лук і городів, третина пасовищ і весь ліс[джерело?].
У 1882 році було збудовано дерев'яну церкву св. Юрія[джерело?].
У селі була однокласна школа, де довгі роки вчителювали Григорій Лев та Степан Сеньків, які проводили в селі культурно-освітню роботу.
Перша світова війна призвела до застою на культурно-освітній ниві. Засноване напередодні війни товариство «Сокіл» перестало існувати, читальня «Просвіта» ледве животіла. Значна частина юнаків поповнила лави Українських Січових Стрільців. В селі за ініціативи священиків було організовано хор, Влітку 1919 року Західна Україна перейшла під владу Польщі. Селянські господарства у міжвоєнний період зазнавали складнощів через відсталість господарства та значні податки.
У вересні 1939 року у село ввійшла Червона Армія і вже 24 вересня в Колодрубах було створено селянський комітет. Було закрито читальню «Просвіти» і товариство «Сокіл», ліквідовано кооператив. У березні 1941 року 42 бідяцько-середняцькі господарства загнали в колгосп «ім. XVIII партз'їзду» (голова правління Ілько Андрушко)[джерело?], а тих хто чинив опір радянській владі, був задіяний в українському культурному житті, було заарештовано та відправлено до Сибіру.
29 червня в Колодруби вдерлися німецькі війська. З Колодруб на примусові роботи до Німеччини було вивезено 120 людей[джерело?]. За окупації було збережено колгосп та запроваджено натуральні податки на селянські господарства[джерело?].
У липні 1944 року на Миколаївщину повернулася радянська окупація. Десятки колодрубівчан були мобілізовані в радянську армію, 20 їх загинуло на фронті. Частина молоді, після повернення радянської влади, пішла до УПА, 30 з яких загинули, а їх родини було етаповано до Сибіру.
Восени 1949 року в Колодрубах організовано новий колгосп «ім. Щорса» (голова правління Михайло Гринчук), а за рік до нього загнали майже всіх селян. Поблизу Колодруб 3 квітня 1945 року було знищено загін УПА з 27 осіб, у тому числі 16 з Колодруб, через зраду одного з учасників ОУНівського підпілля.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 99,64% |
російська | 0,24% |
німецька | 0,12% |
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
- ЗОШ
- Пошта
- Комплексний приймальний пункт
- Фельдшерсько-акушерський пункт
- Клуб
- Стадіон футбольного клубу "Космос" Колодруби
- Метало-прийомний пункт (ПП Федак)
Транспорт[ред. | ред. код]
Село має автобусне сполучення з районним і обласним центрами.
Релігія[ред. | ред. код]
В селі два храми — греко-католицький і православний.
Пам'ятники[ред. | ред. код]
У 1995 р. в Колодрубах було освячено пам'ятник загиблим воякам УПА.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Григорій Давид — активний політичний діяч ЗУНР, член УГА.
- Василь Світальський (1929-2014) - український громадський діяч у Владивостоці (Зелений Клин)
- Ганна Герман — політичний діяч, народний депутат, журналіст.
Цікаві факти[ред. | ред. код]
У 1904 році Іван Франко у повісті «Батьківщина» так описав Колодруби:
... село, положене на болотистій долині, серед лоз і очеретів, видалося мені страшенно нецікавим. Низенькі хати, низенькі плоти, коряві верби, чорні вільхи... - все те якось давило мою душу, навівало сум і нудоту... Таке мізерне, сумне, однотонне та нічим не визначне місце... Люди живуть на рівнині, яку часто заливає Дністер, серед багон і боліт, а на дорогах, які ведуть через їх села, болото, як кажуть, не висихає ніколи. | ||
— Іван Франко, Батьківщина |
у 2012 році сільське свято, присвячене 569 річниці заснування села, відвідала уродженка села Ганна Герман, спустившись з неба на вертольоті:
Колодрубівці зустріли свою краянку зі змішаними почуттями. Для одних півгодинний візит Ганни Герман – велика честь, в інших її поява з неба викликала роздратування, вони називали це показухою. Поважні дядьки казали, що ліпше було б, якби гроші, що їх витратила Герман на гелікоптер, дали на ремонт сільських доріг… | ||
— [3], Іван Фаріон, «Високий замок», 09.11.2012 |
Посилання[ред. | ред. код]
- Облікова картка с. Колодруби [Архівовано 28 квітня 2018 у Wayback Machine.] на сайті ВРУ
- ↑ Довідник поштових індексів України. Львівська область. Миколаївський район. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 10 лютого 2016.
- ↑ На свято рідного села «регіоналка» Ганна Герман прибула на… гелікоптері//Високий замок, 09.11.2012 210 (4834)
- Нова громада [Архівовано 13 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Миколаївська громада [Архівовано 22 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Kołodruby, wś, powiat rudecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 279. (пол.)
Галерея[ред. | ред. код]
-
Автобусна зупинка
-
Православна церква Св. Юрія Побідоносця
-
Каплиця
-
Дністер, вигляд з моста
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |