Коломийка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Коломийка (Теодор Аксентович)

Коломи́йки — традиційний жанр української фольк-музики і хореографії. Коломийка-дворядкова народна пісня (співанка). Кожен рядок коломийки має 14 складів з обовязковою цезурою (паузою) після восьмого складу.

Час виникнення цього жанру невідомий. Його назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області (Гуцульщина). Коломийки були історично популярними серед поляків і українців, і також відомий (танець) на північному сході Словенії (як kalamajka)[1]. Залишаючись на перших порах місцевим, танець набув особливої популярності серед міського населення прилеглих областей у середині XIX-го сторіччя.

Коломийки — також коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.

Активний процес творення і функціонування коломийок свідчить про життєвість цього жанру.

Розмір і побудова[ред.ред. код]

Заданість розміру коломийки (лише два рядки, в яких слова мають розміститись так, щоб у кожному рядку було по чотирнадцять складів) сприяла виробленню лаконізму, сталих поетичних формул, економічному і точному використанню тропів — рис, властивих майстерно відточеним художнім мініатюрам. Завдяки багатству внутрішнього римування й анонсами коломийки ніколи не справляють враження одноманітних.

Коломийки мають двопланову будову: образ природи першого рядка за аналогією або контрастом підсилює смислове й емоційне значення думки, висловленої в другому рядку. Іноді перший рядок виконує роль традиційного зачину, зміст якого не завжди пов'язаний з наступним рядком. Найчастіше це зачин «Ой летіла зозулиця (пава, ластівочка)», «На високій полині», «Ой дубику зелененький» та ін. У новотворах помітна тенденція до уникнення подібних звичаїв, що пояснюється публіцистичним спрямуванням більшості сучасних коломийок.

Зміст коломийок[ред.ред. код]

У коломийках про минуле народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб'я, вимушену імміграцію, протест проти селянського безправ'я, звучать бунтарські мотиви. Найбільший масив становлять пісеньки, в яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої — це твори на так звані «вічні теми», однаково актуальні для різних епох, але й у них легко виловити ознаки часу, бо ж людські стосунки розвиваються на тлі певного родинного і соціального побуту.

Схарактеризувати тематичні розгалуження жанру коломийок дуже важко, тому що "коломийки перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста, і тільки «зведені докупи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями й кольорами, де бачимо сльози, й радощі, і спочивки, турботи і забави, серйозні думки й жанри нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, його традиції і вірування, його громадські і етнічні ідеали»[2].

У коломийках розкривається світ дзвінкої краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів — доброзичливих або й дошкульних, — влучних спостережень побутового характеру, глибоких соціальних узагальнень.

В задиристих строфах, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується зарозумілість, лінощі, пихатість.

Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана,
Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!

Дістається й парубкам, які, залицяються до дівчат, шукають вигоди, багатого приданого, — «брали би по штири морги, хоч би й за сліпою» (морг — 0,5 га землі).

Лаконічно, але дуже виразно, рельєфно змальований буденний і святковий побут; в коломийках-приспівках до танцю ряхтять деталі яскравого гуцульського одягу: ґердани, Тибетові хустки, капці з волочками, камізельки, вишиванки, крисані з червоною китайкою, писані ташки, дротові запаски, коралі.

Дослідження і оцінка коломийок[ред.ред. код]

Перші відомі записи коломийкових зразків відносяться до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи. Цей оригінальний різновид пісенної народної творчості українців здавна привертав увагу слов'янських учених. Починаючи з першої третини XIX сторіччя, з'являються в українській, російській та польській пресі публікації коломийок їх переклади, наукові розвідки про них. Серйозні дослідження, присвячені цьому жанрові, належать І.Франку, Ф.Колессі, В.Гнатюкові, М.Жініку, М.Грінченкові та іншим фольклористам.

В. М. Гнатюк радив письменникам учитися на коломийках створювати високомистецькі художні образи, використовуючи народну мову, її характерні звороти, порівняння. Ідейно-естетичні якості коломийок були високо оцінені Лесею Українкою, та М.Коцюбинським. Коломийки навіювали теми, образи, мотиви для багатьох літературних творів. Особливо органічні вони в оповіданнях та повістях І.Франка, Л.Мартовича, П.Козланюка.

Спорідненість коломийок[ред.ред. код]

Певну спільність з коломийками мають пісеньки, які поєднують спів з танцем у колі, — сербські «коло», Блаватські «каламайки» та «карічки», чеські «до колочка», болгарський «хоро».

Зразки коломийок[ред.ред. код]

Коломийки — залицяння та сватання[ред.ред. код]

Болить мене головонька, як вечір настане,
Прийди, прийди, мій миленький — може, перестане.

Ой не спали чорні очі, не спали, не спали,
Бо сиділи на порозі, милого чекали.

Ой я би ся не здрімала, хоч би засвітало,
Якби прийшло солов'ятко та й защебетало.

Я калину гну в долину, а калина вгору,
Коли ж я ся, мій миленький, з тобов наговорю

Гей якби я була знала, що прийде Микула,
Я би була із всіх стільців порошок іздула.

Гей якби я була знала, що прийде Михайло,
Я би була кучерики зачесала файно.

Ой який ти, мій миленький, ти ладний на вроду
Та як ясний місяченько зійде на погоду.

Я гадала, молоденька, що то вже зоріло,
А то ж мого миленького личенько яріло.

Я гадала, молоденька, що сонечко сходить,
А то милий, чорнобривий, по городі ходить.

Ой дощ іде, роса паде на білу березу,
А я своєму миленькому сорочку мережу.

Я до тебе козака, ти до мене польки,
Приїдь, приїдь, мій миленький, зварю ті фасольки.

Ом місяцю-перекрою, не світи нікому,
Тільки мому миленькому, як іде додому.

Ніхто такий не файненький, та як мій миленький,
Ой як іде через село, як сосна, тоненький.

Ой чи ти, вдовин сину, у меду кувався,
Що ти мені, вдовин сину, дуже сподобався?

Ой того я хлопця люблю, ото моя душка,
Що червона китаєчка коло капелюшка.

Ой гайові горішеньки, гайові, гайові,
Ой то мі ся сподобали очка Івасьові.

Ой кувала зозуленька та й на конюшині,
В тебе, милий, очка сиві, а у мене сині.

Джерела[ред.ред. код]

  • Гуменюк А. Інструментальна музика — Київ, Наукова думка, 1972
  • Савчук М. Кишеньковий довідник коломийки. -- Коломия: Вік, 2008.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Baš, Angelos. 1980. Slovensko ljudsko izročilo: pregled etnologije Slovencev. Ljubljana: Cankarjeva založba, p. 228.
  2. Франко І. Літературно-науковий вісник. — 1906. — Кн. 7.- С. 502–503

Посилання[ред.ред. код]