Колоніалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історичні етапи колоніалізації

Колоніалі́зм  — підкорення народів і держав могутнішими державами з наступним поширенням на них дії свого суверенітету. Колоніалізм означає принципову нерівноправність відносин між метрополією і колонією (провінцією). Це виявляється в:

  1. політичному пануванні метрополії і, відповідно, домінуванні одного етносу чи нації;
  2. різному порядку формування і функціонування державних інституцій метрополії та колонії;
  3. обмеження населення колонії в правах.

Колоніалізм супроводжується економічною експлуатацією, руйнуванням культури корінного населення, нівелюванням етнокультурних і релігійний особливостей, нав'язуванням офіційної метрополітальної культури, формуванням ідеології, що виправдує панування (расизм, месіанство т.п.), що поширює імперські міфи і стереотипи.

Панування метрополії може бути встановлене насильно (колоніальні війни) чи шляхом відповідного договору.

Колоніально залежна держава (протекторат) може зберігати частину інституцій і власний правопорядок у межах обмежених повноважень, головним чином у внутрішній політиці; влада в колонії може здійснюватися колоніальною адміністрацією із залученням представників місцевої еліти.

Типи колоніалізму[ред.ред. код]

Історики часто розрізняють дві форми колоніалізму в залежності від кількості переселенців із метрополії в колонії.

  • Переселенський колоніалізм характеризується масовим приїздом колоністів, які зазвичай намагалися знайти родючі, придатні для ведення сільського господарства, землі.
  • Експлуатаційний колоніалізм харатеризується меншою кількістю колоністів, в основному зацікавлених у використанні місцевих ресурсів для експорту в метрополію. Сюди входять торгові пости, але й більші колоніальні поселення, в яких колоністи з метрополії займають керівні посади в адміністрації, володіють значною частиною землі й капіталів, але покладаються в основному на робочу силу з місцевого населення.

Ці дві моделі колоніалізму часто перекриваються. В обох випадках в колонію із метрополії переселяються люди, а в метрополію експортуються товари.

Колонії плантаторів зазвичай відносять до моделі експлуатаційного колоніалізму. Проте для вирощування експортного товару на плантаціях привозили також велику кількість емігрантів із інших частин світу — рабів.

В деяких випадках переселенський колоніалізм відбувався в області із значним місцевим населенням. У результаті виникало змішане населення, на зразок метисів Америки, або ж утворювалося расово розділене населення, як наприклад у Французькому Алжирі або в Південній Родезії.

Легально мандат Ліги Націй не утворював колонії, але фактично він не відрізнявся від експлуатаційного колоніалізму.

Історія колоніалізму[ред.ред. код]

Явище колонізації існувало в різні епохи в різних частинах світу. Агресивну політику завоювання і освоєння чужих земель проводили такі різні народи: хетти, інки та британці, проте термін колоніалізм зазвичай вживають щодо Європейських заморських імперій. Щодо континентальних загарбань, вживається термін імперіалізм. Серед історичних імперій: Монгольська імперія, Візантійська імперія, Оттоманська імперія, Імперія Александра Македонського, Арабський халіфат, Перська імперія, Римська імперія. Оттоманська імперія захоплювала Середземномор'я, Північну Африку, Південно-Східну Європу й існувала одночасно з європейським колоніалізмом у різних інших частинах світу.

Початком колоніалізму європейських держав вважають 1415 рік, в якому Португалія, завершивши реконкісту, захопила мусульманський порт Сеута в Північній Африці. Протягом наступних десятиліть Португалія сміливо наступала на африканське узбережжя, встановлюючи торгові пости, порти й фортеці. Португальські та іспанські дослідники продовжували відкривати нові землі на узбережжях Африки, Америки, Близького Сходу, Індії та Східної Азії й проголошувати їх своєю власністю.

7 липня 1494 року Папа Римський Александр VI поділив світ на дві частини, віддавши західну Іспанії, а східну — Португалії. Проте ні Франція, ні Англія такого поділу ніколи не визнавали.

У другій половині XVI-го століття Англійська колоніальна держава розширилася, поглинувши Ірландію. Пройшовши через низку ранніх невдач, Британія, Франція та Нідерланди зуміли встановити заморські свої імперії, здатні конкурувати з португальською, іспанською та між собою. В XIX-му столітті Британська імперія стала найбільшою імперією в історії людства, як за чисельністю населення (449,6 млн чол.), так і за територією (34.650 тис. км²)[1].

Кінець XV століття став початком другої за розмірами колоніальної імперії — Російської імперії, що починалась з Московської держави (Московії) Івана (Іоана) III і набула офіційного статусу імперії з 22 жовтня 1721 року. На 1914 рік являла собою найбільшу на земній кулі державну територію у єдиному кордоні — 21.799 тис. км² і другу за площею державу[2]. Внаслідок руйнування інших колоніальних імперій та приєднання (дипломатичним шляхом, загрозою застосування сили, військовою силою та шляхом угод з Великими державами) до своєї основи — СРСР — перед війною, під час її та після війни значних територій, серед іншого — і значних територій заселених українцями, — після Другої світової війни стала найбільшою за площею колоніальною імперією. Економічно і політично від неї стали залежними також кілька держав-сателітів, яким були нав'язані силою вигідні імперії політичні режими та маріонеткові уряди. На території більшості з них Росія утримувала свої війська.

Після початку руйнування імперії у 1989–1991 від впливу Росії звільнилась більшість держав-сателітів, а на бувшій її території сформувався ряд незалежних держав.

В кінці XVIII-го століття почався протилежний процес деколонізіції — незалежність здобули США, а на початку XIX століття звільнилися від правління європейських метрополій країни Латинської Америки. Втрата колоній невідновно ослабила Іспанію та Португалію, а от Британія, Франція й Нідерланди зосередили увагу на Старому Світі: Південній Африці, Індії та Південно-Західній Азії, де вже й раніше були встановлені окремі анклави. Під кінець XIX-го століття стала набирати силу Німеччина, вступивши в противоборство із іншими європейськими імперіями за «місце під сонцем».

Індустріалізація призвела до інтенсифікації політики захоплення заморських територій в кінці XIX і на початку XX століть. В гонитву за колоніями включилися також США.

В період між Першою та Другою світовими війнами була утворена Ліга Націй, яка видавала мандати на управління заморськими територіями, що фактично закріплювали за могутніми державами «право» на експлуатацію колоній.

Епоха деколонізації розпочалася в другій половині XX-го століття, завдяки наростанню національно-визвольних рухів у всьому світі та економічній недоцільності для провідних держав утримувати колонії силою. На зміну прямому колоніалізму прийшов неоколоніалізм — політика утримування контролю над формально незалежними колишніми колоніями за допомогою економічних важелів. В процесі деколонізації отримали незалежність держави Африки та Азії, багато острівних держав Атлантичного і Тихого океанів, розпочався процес розпаду великих континентальних імперій. На початок XXI століття прямих колоніальних володінь держвав першого світу залишилося небагато.

В період холодної війни після здобуття незалежності численними колишніми колоніями виник термін «Третій світ», яким позначають слабко-розвинуті країни, що перебувають під значним економічним і політичним тиском колишніх метрополій. Економічні негаразди вдома спричиняють значну міграцію населення із цих країн в Європу та Америку.

Наслідки колоніалізму[ред.ред. код]

Колоніалізм як політика держав, що на певному історичному етапі випередили в своєму економічному й військогому розвитку інші держави, несприятливо вплинув на процес становлення державності в колоніях. Економіка підневільних держав розвивалася однобоко, орієнтуючись у першу чергу на потреби ринків держав-метрополій. Навіть після отримання колишніми колоніями незалежності, вони ще надовго залишаються економічно залежними від ринків й капіталу поневолювачів. Звертаючись за позиками з метою прискорити економічний розвиток, нові незалежні держави часто накопичують борги, порівнянні з валовим національним продуктом, і не можуть не тільки розплатися з кредиторами, а й обслуговувати борги виплатою відсотків.

Спроби таких країн, як, наприклад, Камбоджа, В'єтнам, Лаос, звільнитися цієї залежності, приймаючи курс на соціалізм й шукаючи підтримки в комуністичних режимів, завершувалися невдало, оскільки приводили до економічної ізоляції.

В багатьох країнах масова колонізація європейцями призвела до утворення расово розділеного суспільства, яскравим прикладом чого є встановлення політики апартеїду в Південній Африці. Часто межі нових незалежних держав встановлюються не відповідно до регіонів проживання певних народів, а відповідно до кордонів імперіалістичних колоній, що є джерелом напруженості, воєн і випадків геноциду.

Колоніалізм руйнує культуру поневолених народів, призводить до встановлення мов колонізаторів (англійської, французької, португальської, іспанської, російської) у якості мов міжнаціонального спілкування серед різних етносів нових незалежних колоній, які через колоніальне минуле не змогли ще сформувати власну державність.

Колоніалізм часто супроводжується культурним, мовним і релігійним гнітом метропольної нації. Відповіддю на руйнування культури поноволених народів є, зокрема, тенденція поширення як складової частини національно-визвольних рухів релігійного фундаменталізму, який став однією із нагальних світових проблем, починаючи з кінця XX-го століття.

Осмислення колоніалізму та його історичної ролі[ред.ред. код]

В кінці XX-го століття виник новий філософсько-літературний напрям — постколоніалізм, який намагається осягнути наслідки колоніального минулого й причини, що призводять до утворення культурної прірви між народами колишніх колоній та колишніх метрополій.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Малая Советская Энциклопедия. Том первый. Аа—Ваниль. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1928.— С. 848.
  2. Малая Советская Энциклопедия. Том седьмой. Прямая—Скулы. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1930. — С. 409.