Колонізація Місяця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Проект колонізації Місяця 2005 року.
Телевізійна станція NASA однієї з місячних баз.
Місячна база з надувним модулем. Ескіз НАСА.
Місячний всюдихід (вивантажують з корабля). Ескіз.
Місячна база електромагнітною катапультою (довга будова, що тягнеться за горизонт). Ескіз.

Колонізація Місяця — один із етапів космічної експансії людства, що включає в себе попереднє теоретичне підґрунтя проекту, будівництво різних комплексів та споруд на супутнику і заселення них людиною. Місяць — єдине небесне тіло, на якому побувала людина, і перше небесне тіло, зразки якого були доставлені на Землю (США доставили 380 кілограмів, СРСР — 324 грама місячного ґрунту).

Історія ідеї[ред.ред. код]

Колонізація Місяця і плани щодо створення людської бази на ньому виникли ще до космічної ери. У 1638 році єпископ Джон Уілкінс написав «Дискурс про новий світ та інші планети», в якому передбачив можливість людської колонії на Місяці. Такий же крок згодом запропонував К. Ціолковський (18571935). З 1950-х років ряд концепцій і проектів були запропоновані вченими, інженерами тощо.

У 1954 році Артур Кларк, письменник-фантаст США, запропонував проект місячної бази — спеціальні надувні модулі, вкриті місячним пилом в якості ізоляції. Космічний корабель, зібраний на низькій навколоземній орбіті, розпочне запуск до Місяця, і астронавти будуть знаходитися у створених іглу-подібних модулях з усім необхідним технологічним обладнанням. Наступні кроки будуть включати в себе створення великих, постійних куполів; очищувач повітря на основі водоростей; ядерний реактор для забезпечення потужності та електромагнітної гармати для запуску вантажів і палива для міжпланетних судів у просторі.

Проект «Горизонт»[ред.ред. код]

У 1959 році велися дослідження над проектом «Горизонт», що стосувався плану армії США зі створення форту на Місяці до 1967 року. Проектом керував Келле, німецький ракетний інженер Військового агентства балістичних ракет (ABMA). У проекті стверджувалося, що перша посадка здійснюватиметься двома «солдатами-космонавтами» в 1965 році, а пізніше настане час тотального будівництва. Завдяки численним запускам (61 Сатурн I і 88 Сатурн II), 245 тонн вантажів будуть перевозитися на заставу до 1966 року.

Підземна місячна база[ред.ред. код]

У 1962 році Джон ДеНайк і Стенлі Зан опублікували своє уявлення про підземну базу, розташовану в Морі Спокою: екіпаж повинен складати 21 людину, в модулях, місце розташування котрих на 4 м нижче поверхні, що, як вважалося, забезпечить радіаційний захист. Вони виступали за ядерні реактори для виробництва енергії, тому що вони ефективніші, ніж сонячні панелі, а також це подолання проблеми довгої ночі на Місяці. Для системи життєзабезпечення був запропонований теплообмінник на основі газу водоростей.

Місячний ковчег[ред.ред. код]

У 2007 році Джим Берк (Міжнародний космічний університет Франції) сказав, що люди повинні планувати зберегти культуру людства в разі зупинки цивілізації зіткненням астероїда з Землею. Був запропонований місячний ковчег. Подальше планування може бути прийняте до розгляду Робочою групою міжнародного освоєння Місяця (ILEWG).

Сучасність[ред.ред. код]

НАСА розробляла космічну програму «Сузір'я», в рамках якої повинна розроблятися нова космічна техніка і створюватися необхідна інфраструктура для забезпечення польотів нового космічного корабля до МКС, а також польотів на Місяць, створення постійної бази на Місяці і в перспективі польотів на Марс. Проте, за рішенням президента США Барака Обами від 1 лютого 2010 року, фінансування програми в 2011 році буде припинено.

У лютому 2010 року НАСА представило новий проект: «аватари» на Місяці, що може бути реалізований уже через 1000 днів. Суть його полягає в організації експедиції на Місяць за участю роботів-аватарів (представляють собою пристрії телеприсутності) замість людей. У цьому випадку інженери, які займаються організацією польоту, рятують себе від необхідності використання важливих систем життєзабезпечення і завдяки цьому використовується менш складний і дорогий космічний корабель. Для керування роботами-аватарами експерти НАСА пропонують використовувати високотехнологічні костюми дистанційної присутності (на зразок костюма віртуальної реальності). Один і той самий костюм можуть «вдягати» кілька фахівців з різних галузей науки по черзі. Приміром, в ході вивчення особливостей місячної поверхні, управляти «аватаром» може геолог, а потім у костюм телеприсутності може одягатися фізик.

Ось так виглядатиме місячна база у 2024 році (проект).

У зв'язку з тим, що до початку 2011 року світова фінансова криза у світі повністю закінчилая, дуже велика вірогідність того, що країни, які відмовилися або згорнули місячну програму, знову повернуться до неї.

У 2004 році президент США Джордж Буш закликав до плану повернення пілотованих польотів на Місяць до 2020 року. Через нову ініціативу НАСА опублікувало новий довгостроковий план, що включає будівництво бази на Місяці, як перевалочного пункту по дорозі на Марс. Проект передбачає побудову місячного форпосту на одному з полюсів Місяця до 2024 року, що, за умови комфортного розташування, буде в змозі постійно використовувати сонячну енергію на полюсах (і тому зміни температури протягом місячного дня будуть менш екстремальними) і запаси води й корисних копалин, знайдені неподалік.

Крім того, у плані ЄКА йдеться про створення постійної населеної місячної бази до 2025 року.

Росія оголосила аналогічні плани відправити людини на Місяць до 2025 року і створити там постійну базу кількома роками пізніше.

Китайські науковці заявили, що Китайська Народна Республіка могла б висадити людину на Місяць до 2022 року.

Японія та Індія також мають плани на місячну базу до 2030 року.

Жоден з цих планів не включає в себе постійних жителів на Місяці. Замість цього вони закликають до вильоту місій, в деяких випадках до розширених експедицій та використання обертових членів екіпажу, як це зараз робиться для Міжнародної космічної станції.

Місія НАСА LCROSS/LRO були заплановані до запуску в жовтні 2008 року, проте він був відкладений до 18 червня 2009 року в результаті зіткнення LCROSS з Місяцем о 11:30 UT на 9 жовтня 2009. Метою є підготовка майбутніх досліджень Місяця.

Освоєння Місяця[ред.ред. код]

Дослідження Місяця почалися в 1959 році, коли радянський космічний апарат Місяць-2 здійснив аварійну посадку на поверхню супутника. У тому ж році Місяць-3 передав на Землю знімки зворотного боку Місяця, поклавши тим самим початок десятирічної серії безпілотних досліджень.

Відповідаючи на радянську програму освоєння космосу, президент США Джон Ф. Кеннеді 25 травня 1961 року повідомив Конгрес США: «Я вважаю, що наша країна має взяти на себе досягнення мети з посадки людини на Місяць до кінця цього десятиліття і повернення його благополучно на Землю». У тому ж році радянське керівництво зробило деякі зі своїх перших публічних заяв про посадку людини на Місяць і створення місячної бази.

Пілотовані дослідження місячної поверхні почалися в 1968 році, коли космічний корабель Аполлон-8 відправився на орбіту Місяця з трьома астронавтами на борту. Це був перший прямий погляд людства на зворотний бік супутника. У наступному році двоє астронавтів у місячному модулі Аполлона-11 висадилися на Місяці, довели спроможність подорожей туди, виконали науково-дослідну роботу і повернулися зі зразками матеріалів.

Додаткові місії на Місяць продовжували етап розвідки. У 1969 році Аполлон-12 приземлився поруч з Surveyor 3, демонструючи можливість точного приземлення. Після майже катастрофи Аполлона-13 Аполлон-14 був останньою місією, під час якої астронавти були у карантині після повернення з Місяця. Використання пілотованого корабля була продемонстрована в 1971 році з місяцеходом в Аполлоні 15. Аполлон-16 здійснив першу посадку в високогір'ї Місяця. Проте, зацікавленість у подальшому вивченні Місяця слабшала серед американської громадськості. У 1972 році Аполлон-17 став остаточним Аполлоном, а подальші місії були списані в директиві президента Ніксона. Замість цього увагу було повернуто до шаттлів і пілотованих польотів поблизу орбіти Землі.

Програма радянського «Місяця» не змогла виконати пілотований політ до супутника. Проте в 1966 році Місяць 9 був перший зондом, що досяг м'якої посадки і повернувся з місячної поверхні. Місяць-16 в 1970 році повернувся з першими зразками радянського місячного ґрунту, в той час як в 1970 і 1973 роках під час програми «Місяцехід» два роботи висадилися на Місяці. Місяцехід 1 вивчав місячну поверхню 322 дні, а контакт з Місяцеходом 2 був втрачений приблизно через 4 місяці його роботи. У 1974 році стався кінцевий радянський політ на Місяць, через два роки після останньої американської пілотованої посадки.

У наступні десятиліття інтерес до вивчення Місяця майже зник, і тільки кілька ентузіастів підтримували повернення програми щодо вивчення супутника. Однак, докази місячної криги на полюсах, зібрані апаратами НАСА Clementine (1994) і Lunar Prospector (1998), відродили деяку дискусію, так само як і потенціал зростання китайської космічної програми, що передбачає свою власну місію на Місяць. Подальші дослідження відзначили, що там може існувати набагато менше льоду, ніж спочатку вважалося, однак, у вересні 2009 року, зонд Чандраян виявив, що місячний реголіт містить 0.1% води за вагою, — це справжня революція у теоріях 40-річної давнини.

Вода на Місяці[ред.ред. код]

У вересні 2009 року було оголошено, що НАСА анонсувало, що за допомоги індійського Чандраян-1 була виявлена вода на Місяці.

13 листопада 2009 року НАСА оголосило, що місія LCROSS виявила велику кількість водяного льоду на Місяці.

У березні 2010 року НАСА повідомило, що радар NASA Mini-SAR на борту Чандраян-1 виявив запаси льоду на північному полюсі Місяця. Передбачається, що є принаймні 600 млн тонн льоду на Північному полюсі в листах (щодо чистого льоду — принаймні пару метрів).

Переваги та недоліки[ред.ред. код]

Залишаючи осторонь загальні питання про те, що людські колонії за межами Землі є можливими і науково бажаними у світлі економічної ефективності, прихильники колонізації космосу відзначають, що Місяць пропонує свої переваги і недоліки в якості майданчика для колонії такого типу.

Переваги[ред.ред. код]

  • Розміщення колонії на супутнику Землі могло б дати рясне джерело матеріалу для будівництва й інших цілей, включаючи захист від радіації. Кількість енергії, що потрібна для запуску об'єктів з Місяця в космос, значно менша, ніж від Землі в космос. Тобто не виключається використання Місяця в якості будівельного майданчика або заправної станції для космічних апаратів. Деякі варіанти прихильників колонізації космосу включають у себе використання електричних приладів прискорення (масивні драйвера) для приведення в рух об'єктів з поверхні Місяця без створення ракет.
  • Місяць є найближчим великим тілом у Сонячній системі до Землі.
  • Економічна. Космічний туризм.
  • Інформаційна.
    • Якщо Місяць буде колонізований, то можна було б перевірити реакцію людей під час перебування в низькій гравітації. А ці результати могли б бути використані для створення життєздатної колонії на Марсі.
  • Місячну колонію можна буде легко побачити з Землі, що надихне багатьох людей більш серйозно розглянути переваги майбутньої колонізації космосу, в тому числі, і надихаючи майбутніх лідерів, космонавтів, учених.
  • У січні 2006 року Микола Севастьянов, колишній президент Ракетно-космічної корпорації «Енергія», офіційно оголосив, що головною метою російської космічної програми буде видобуток на Місяці гелію-3 шляхом переробки місячного реголіту. «Постійну станцію на Місяці ми плануємо створити вже до 2015 року, а з 2020 року може початися промисловий видобуток на супутнику Землі рідкісного ізотопу — гелію-3». Літати до Місяця буде багаторазовий корабель «Кліпер», а допомагати йому в будівництві Місячної бази почне межорбітальний буксир «Пором». Проте, дані офіційної заяви залишилися на совісті М. М. Севастьянова, оскільки Росія не визнає існування в неї місячної програми на зразок американської. Про інші джерела фінансування також поки нічого не відомо. Присутність гелію-3 в місячних мінералах представники американського Національного агентства з космонавтики і аеронавтики США (НАСА) також вважають серйозним приводом для освоєння супутника.

Недоліки[ред.ред. код]

Тривала присутність людини на Місяці буде вимагати вирішення ряду проблем. Так, атмосфера Землі і магнітне поле затримує велику частину сонячної радіації. В атмосфері також згорає безліч мікрометеоритів. На Місяці без рішення радіаційної і метеоритної проблем неможливе створення умов для нормальної колонізації. Під час сонячних спалахів створюється потік протонів і інших часток, здатних представляти загрозу для космонавтів. Однак ці частки мають не надто велику проникність, і захист від них є вирішуваною проблемою. Крім того, дані частки мають низьку швидкість, а значить, є час для того, щоб сховатися в антирадіаційні укриття. Набагато більшу проблему являє жорстке рентгенівське випромінювання. Розрахунки показали, що астронавт після 100 годин на поверхні Місяця з імовірністю 10% отримає небезпечну для здоров'я дозу (0.1 Грея). У разі ж сонячного спалаху небезпечну дозу можна отримати протягом декількох хвилин.

Окрему проблему представляє місячний пил. Місячний пил складається з гострих частинок (оскільки немає згладжуючого впливу ерозії), а також володіє електростатичним зарядом. У результаті місячний пил проникає скрізь і, володіючи абразивною дією, зменшує термін роботи механізмів, а, потрапляючи в легені, стає загрозою здоров'ю людини.

Комерціалізація також неочевидна. Необхідність у великих кількостях гелію-3 поки відсутня. Наука ще не змогла досягти контролю над термоядерної реакцією. Найбільш багатообіцяючим проектом в цьому відношенні в цей час (початок 2011 року) є масштабний міжнародний експериментальний реактор ІТЕР, будівництво якого передбачається закінчити в 2015 році. Після цього піде близько двадцяти років експериментів. Промислове використання термоядерного синтезу очікується не раніше 2050 року за найоптимістичнішими пронозами. У зв'язку з цим, до того часу видобуток гелію-3 не буде представляти промислового інтересу. Космічний туризм також не можна назвати рушійною силою освоєння Місяця, оскільки необхідні на даному етапі вкладення не зможуть окупитися в розумний час за рахунок туризму. Дане положення речей призводить до того, що висловлюються пропозиції освоєння космосу відразу починаючи з Марсу.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]