Кольцов Михайло Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Кольцов (Міхаїл Фрідлянд)
Кольцов пишет корреспонденцию в Правду.JPG
Інші імена Михайло Фрідлянд
Народився 31 травня (12 червня) 1898(1898-06-12)
Київ
Помер 1940 або 1942
Москва
розстріляний
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія СРСР СРСР
Національність єврей
Діяльність літератор, журналіст, громадський діяч
Відомий «Іспанський щоденник»
Партія ВКП(б)- Комуністична партія СРСР
Автограф Кольцов Михаил автограф 1936.JPG
Нагороди Орден Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки

Михайло Юхимович Кольцов (рос. Михаил Ефимович Кольцов, псевдонім, справжнє прізвище Фрідлянд, 31 травня (12 червня) 1898, Київ — лютий, 1940, за іншими даними квітень 1942) — російський радянський журналіст, депутат Верховної Ради РРФСР.

Життєпис[ред.ред. код]

Міхаїл Фрідлянд народився 31 травня (12 червня) 1898 року в Києві. Батьки — Фрідлянд Юхим Мойсейович (1860–1945), ремісник-взуттьовик, і Рахіль Савеліївна (1880–1969). Після переїзду батьків у Білосток навчався в реальному училищі, де разом з молодшим братом Борисом видавали рукописний шкільний журнал: брат (майбутній художник і карикатурист Борис Єфімов) робив світлини до видання, а Михайло — редагував.

У 1915 році вступив до Психоневрологічного інституту в Петрограді. Друкуватися в газетах почав з 1916 року.

Активний учасник Лютневої і Жовтневої революцій. З початку 1917 співпрацював у петроградських журналах. У лютому 1917 року в брошурі «Як Росія звільнилася» під псевдонімом «Мих. Юхимович» захоплено оцінив створення Тимчасового уряду і роль О. Ф. Керенського.

Член РКП (б) з 1918 року (з рекомендацією А. В. Луначарського), в тому ж році заявив про вихід з партії, відкритим листом до «Кіногазети», пояснюючи, що йому не по дорозі з радянською владою та її комісарами, проте в кінці того ж року виявляється в зайнятому німецькими військами Києві у складі радянської дипломатичної місії.

На початку 1918 року очолював групу кінохроніки Наркомату освіти. З 1919 року служив у Червоній Армії, співпрацював в одеських газетах і в київській армійській газеті «Червона Армія». З 1920 року працював у відділі друку Наркомату закордонних справ. Спеціальний кореспондент ряду періодичних видань, у тому числі газети «Правда» (1922–1938).

Багато працював в жанрі політичного фейлетону. Часто виступав з сатиричними матеріалами і був найвідомішим журналістом СРСР. Засновник і редактор журналу «Огонёк», редактор журналу «За кордоном», член редколегії «Правди» і «За кермом», керівник Журнально-газетного об'єднання. Співробітник сатиричного журналу «Бегемот». Творець сатиричного журналу «Крокодил». Творець і незмінний головний редактор гумористичного журналу «Чудак», в якому вів постійну рубрику «Календар Чудака».

Він показав себе майстром фейлетону, образного, стиснутого, захоплюючого стилю, який іронією, парадоксами і гіперболами блискуче посилював політичну спрямованість його творів.

Під час перебування редактором «Огонька» (1927) придумав і реалізував практично унікальний літературний проект — створення колективного роману-буриме «Великі пожежі». 25 письменників і журналістів (у тому числі і сам Кольцов) послідовно пишуть по одному розділу, які тут же друкуються в журналі. Роман вийшов цікавий, проте, для того історичного періоду нежиттєздатний. Неважко здогадатися, що в разі арешту хоча б одного учасника роман видаватися не буде. Репресованими виявилося шестеро, тому окремою книгою «Великі пожежі» вийшли тільки в 2009 році.

Керівник іноземного відділу в Спілці письменників СРСР. Відвідав багато країн світу, з них деякі — нелегально. Делегат міжнародних конгресів на захист культури в Парижі (1935) і в Барселоні (1937, керівник радянської делегації). З 1938 — депутат Верховної Ради РРФСР.

Кольцов написав близько 2000 газетних статей на актуальні теми внутрішньої і зовнішньої політики. З 1928 по 1936 тричі виходили багатотомні зібрання його творів.

Іспанія[ред.ред. код]

Під час Громадянської війни 1936–1939 років був спрямований до Іспанії, як кореспондент «Правди» і одночасно негласний політичний представник влади СРСР при республіканському уряді. В Іспанії активно брав участь у подіях, як організатор опору заколотникам. Іспанські газетні рапортажі послужили основою книги «Іспанський щоденник» (1938), де про легальну частину своєї роботи Кольцов розповів від першої особи, а про таємну — як про діяльність мексиканського комуніста Мігеля Мартінеса. Проводячи лінію Сталіна в міжнародному робітничому русі, в публікаціях дискредитував «троцькістів», звинувачуючи їх у тому числі в тому, що вони знаходяться на службі у Фаланги і фашизму. У романі Е. Хемінгуея «По кому подзвін» М. Кольцов виведений під ім'ям Каркова.

Арешт і загибель[ред.ред. код]

В 1938 році був відкликаний з Іспанії і в ніч з 12 на 13 грудня того ж року заарештований в редакції газети «Правда». Дружина наркома Єжова — Євгенія була редактором «Ілюстрованої газети», і Кольцов, як член редколегії і часто головний редактор «Правди», зустрічався з нею. Одного разу нарком Єжов навіть брав Кольцова разом з Бабелем на свою дачу. На очній ставці з Кольцовим тепер уже колишній нарком Єжов показав: «Я зрозумів, що Єжова пов'язана з Кольцовим по шпигунській роботі на користь Англії». Як і інші, Кольцов не витримав тортур і сам обмовив понад сімдесят учасників «змови». «Мені були відомі деякі політичні настрої Кольцова, його морально побутове розкладання», — відзначала журналістка Ольга Войтинська у своєму листі до Сталіна в січні 1939 року.

Як розповідав Костянтин Симонов в «Очима людини мого покоління»:

У сорок дев'ятому році ... Фадєєв в хвилину відвертості ... сказав мені, що ... через тиждень або два після арешту Кольцова, написав коротку записку Сталіну про те, що багато письменників, комуністи і безпартійні, не можуть повірити у винність Кольцова і сам він, Фадєєв, теж не може в це повірити, вважає за потрібне повідомити про це широко поширене враження від того, що сталося в літературних колах Сталіну і просить прийняти його.

Через деякий час Сталін прийняв Фадєєва.

— Значить, ви не вірите в те, що Кольцов винен? — Запитав його Сталін.

Фадєєв сказав, що йому не віриться в це, не хочеться в це вірити.

— А я, думаєте, вірив, мені, думаєте, хотілося вірити? Не хотілося, але довелося повірити.

Після цих слів Сталін викликав Поскребишева і наказав дати Фадєєву почитати те, що для нього відкладено.

— Підіть, почитайте, потім зайдете до мене, скажете про своє враження, — так сказав йому Сталін …

Фадєєв пішов разом з Поскребишева в іншу кімнату, сів за стіл, перед ним поклали дві папки показань Кольцова.

Показання, за словами Фадєєва, були жахливі, з визнаннями в зв'язку з троцькістами, з поумовцями.

… Коли подивився все це, мене ще раз викликали до Сталіна, і він запитав мене:

— Ну як, тепер доводиться вірити?

— Доводиться, — сказав Фадєєв.

— Якщо будуть питати люди, яким потрібно дати відповідь, можете сказати їм про те, що ви знаєте самі, — уклав Сталін і з цим відпустив Фадєєва.

1 лютого 1940 Кольцов був засуджений до смертної кари за звинуваченням у шпигунстві.

Деяким дослідникам ця акція Сталіна здається незбагненною, оскільки Кольцов на їхню думку, фанатично вірив Сталіну. Досить імовірно, що Кольцов був усунутий як свідок таємних операцій НКВД в Іспанії — безпосередньою причиною арешту послужив лист Сталіну генерального секретаря інтербригад в Іспанії Андре Марті, який звинувачував Кольцова у зв'язках з ПОУМ і, побічно, в шпигунстві. Міг позначитися опублікований на початку 1920-х років темпераментний нарис про Льва Троцького. [Джерело не вказано 806 днів]

За офіційною версією М. Кольцов розстріляний в лютому 1940 року; в довідниках 1960-1970-х років вказувався 1942 і 1938 роки. У 1954 році реабілітований. З 1956 року твори М. Кольцова знову широко видавалися в СРСР. Багато статей та фейлетонів 1920-х років залишаються неперевиданими.

Родина[ред.ред. код]

Кольцов був одружений тричі. Перша дружина — актриса Віра Юренєва (1918–1922), друга дружина — Єлизавета Ратманова-Кольцова (разом з чоловіком працювала в Іспанії) (1924–1930), третя дружина (цивільна) — німецька письменниця-комуністка Марія Остен (1932–1937).

Двоюрідний брат відомого радянського фотографа та журналіста Семена Фрідлянда, рідний брат відомого художника-карикатуриста Бориса Єфімова. В останні роки жив у Будинку на набережній (вулиця Серафимовича, 2).

Нагороди[ред.ред. код]

Нагородждений орденами Червоного Прапора і Червоної Зірки.

Джерела[ред.ред. код]

  • Б. Б. Медовой. Михаил и Мария: Повесть о короткой жизни, счастливой любви и трагической гибели М. Кольцова и М. Остен. — М.: Политиздат, 1991. — 329 с.