Кольчино

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Кольчино
Кольчино
Кольчино
Країна Україна Україна
Область/АРК Закарпатська область
Район/міськрада Мукачівський район
Рада Кольчинська селищна рада
Код КОАТУУ: 2122755300
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване 1430
Статус із 1971 року
Площа  км²
Населення 4319 (01.01.2011)[1]
Поштовий індекс 89636
Телефонний код +380 3131
Географічні координати 48°28′30″ пн. ш. 22°45′09″ сх. д. / 48.47500° пн. ш. 22.75250° сх. д. / 48.47500; 22.75250Координати: 48°28′30″ пн. ш. 22°45′09″ сх. д. / 48.47500° пн. ш. 22.75250° сх. д. / 48.47500; 22.75250
Водойма Латориця, Визниця, Обава
Відстань
Найближча залізнична станція: Кольчино
До райцентру:
 - залізницею: км
 - автошляхами: км
Селищна влада
Адреса 89636, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, смт. Кольчино, вул. Корятовича, 13
Карта
Кольчино (Україна)
Кольчино
Кольчино
Кольчино (Закарпатська область)
Кольчино
Кольчино

Ко́льчино (Кольчине, словац. Kolčino, нім. Koltschyno, угор. Kölcsény) — селище міського типу Мукачівського району Закарпатської області, центр Кольчинської селищної ради (Кольчино, Жборівці, Кленовець, Коноплівці).

Розташоване на правому березі річки Латориця, за 6 км на північний схід від міста Мукачеве (де-факто передмістя Мукачева). Є залізнична станція «Кольчино».

Населення[ред.ред. код]

Населення селища — 4.407 мешканців (2006; українці - 95%, словаки — 3%, німці та інші).

Історія селища[ред.ред. код]

Територія сучасного селища була заселена людьми з I тисячоліття до н. е. Археологічні знахідки свідчать, що тодішні мешканці займалися виробленням кераміки.

У XII-ХІІІ ст.ст. на території селища оселилися німецькі колоністи.

Перша згадка про Кольчино в писемних джерелах — 1430. Назва села походить від угорського слова kölcsön, що означає "позичено", "подаровано".

1768 (можливо, 1672) — на території села Шелестова (нині частина Кольчина) трансильванські князі Ракоці (власники Мукачева) створили перший на Закарпатті залізоплавильний завод, який працював на місцевій руді. Виробляв сільськогосподарські знаряддя, домашнє обладнання: січкарні, плуги, лопати, мотики, цвяхи, кухонні плити, свічники, млинки. Продукцію заводу експортували на ринки Європи.

1711 - після поразки повстання під проводом Ференца Ракоці завод разом із селом і цілою Мукачівською домінією був відібраний Габсбурґами від князів Ракоці і переданий німецьким графам Шенборнам.

1945 - на місці залізоплавильного заводу створили державний верстатобудівний завод (тоді імені Кірова).

Наприкінці ХІХ ст. у Кольчині збудували першу в Карпатському реґіоні України гідроелектростанцію [2] (поєднану з млином; рештки обладнання ще донедавна зберігалися на терені бази відпочинку нафтопроводу "Дружба").

Історія церкви із Шелестова[ред.ред. код]

Сучасний вигляд церкви на її теперішньому місці в Ужгороді

До 1928 у селі Шелестово (нині частина Кольчина) стояла дерев'яна лемківська церква св. Архангела Михаїла. Датою її створення найчастіше називають 1777, але є також свідчення про початок XVIII ст. і навіть про 1692. Т.Легоцький вважав, що 1777 року церкву повністю поновили і потім посвятили.

За оцінками мистецтвознавців, серед кількох збережених лемківських церков шелестівська вирізняється бездоганними пропорціями, особливою стрункістю, чудово проробленими художніми деталями.

У храмі був іконостас початку ХІХ ст., прикрашений іконами видатного закарпатського живописця XVII ст. Іллі Бродлаковича-Вишенського. Але більшість оригінальних ікон церкви зникла в радянський період. Зголом до іконостасу вмонтували ікони XVIII ст., перевезені з Колочави 1975 року.

1922 - у Шелестові збудували нову муровану церкву. Відтак на початку березня 1928 церкву запропонували купити мукачівській православній громаді. Освячення на новому місці (Мукачево) провели 5 серпня 1928 р. єпископи Серафим і Горазд. В часи СРСР церква була певний час занедбана, а у 19691972 рр. її відреставрували архітектори Б.Киндзельський та І.Могитич. 1972 року пам'ятку архітектури перевезли до Ужгорода, в Закарпатський музей народної архітектури та побуту. Це єдина класична лемківська церква, що залишилася в Закарпатті (решту в 1920-1930-х рр. вивезли до Чехії; ще дві – у Сваляві та Руській Кучаві – зазнали переробок) [3] [4] [5].

Сучасність[ред.ред. код]

Вул. Фрідяшівська

В селищі є загальноосвітня школа з українською мовою викладання (631 учень, 57 вчителів), бібліотека (книжковий фонд — 30,6 тис. примірників), Будинок культури, амбулаторія, два дошкільні дитячі заклади (105 місць), спорткомплекс, відділення зв'язку, аптека, 14 магазинів, 3 кафе, перукарня.

Діють одна римо-католицька церква, три греко-католицькі, будується православна церква.


Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]