Коляда
| Коляда | |
|---|---|
 К. Трутовський. Колядки в Малоросії. |
|
| Інші назви | Святий Вечір, Свят-вечір, Вілія, Кутя, Богата кутя, Посная куцця (белорус.), Свято народження Сонця |
| Місце | Поворот сонця з зими на літо |
| Тип | народно-православний |
| Дата | ніч з 24 грудня (6 січня) на 25 грудня (7 січня) |
| Святкування | сімейна трапеза, колядування, ряджені, святочні ігри, ворожіння |
Коляда́ — дохристиянське слов'янське свято в ніч з 24 на 25 грудня на честь народження сонця та Різдва[1][2]. З часом було витіснене або злилось з християнським Різдвом і Святками (Пор. біл. Каляды, лит. Kalėdos — Різдво). Невід'ємними атрибутами свята були подарунки, переодягання (ряджені з використанням шкур, масок і рогів), співи.
Зміст |
До етимології слова «коляда» [ред.]
В надвечір'я Христового Різдва сплелися з християнськими звичаями відсвяткованням народження Христа і давні дохристиянські звичаї, які аж ніяк не відносяться до культу християнського свята, а саме: згадується душі усіх денебудь померлих (членів роду), запрошуючи їх взяти участь у цих поминках. (Гуцули здмухували лави, сідаючи до вечері, щоб не присісти якоїсь душі). Приношено в жертву душам плоди природи, головно варену пшеницю, приправлену медом (символом життя) і маком (символом сну-смерти). Це звалося Коливо. Наросток -иво, -як у печиво, м'ясиво і тд. Цю сумішку плодів природи перед жертвуванням споживали члени родини (кушали), причому згадувалося душі померших і ворожилося, (як тепер при куті), а решту ставилося як жертву душам померших. (Християни теж лишали на столі страви, щоб душі мали чим поживитись, дещо зі страв розсилали теж своякам — рід жертвування). Якщо взяти під увагу християнські парастаси, ті задушні церковні відправи, на які теж ставили всяке вариво (головно пшеницю) і печиво (теж з пшениці), то це теж дохристиянський звичай жертв за душі померлих.
Припускати треба, що обопільне споживання (живими і мерцями) Колива і звалося коляда (яда — їдження колива). Очевидно — це покищо тільки обгрунтований здогад. Коли появилось це слово "коляда" тяжко тепер без відповідних матеріалів ствердити.
Пояснювання походження слова коляда від латинського kalendae (перший день кожного місяця) аж ніяк не обгрунтоване в зв'язку з українськими звичаями.
Є ще слово "калянди", яким в мовах Західної Європи, визначалося релігійне середньовічне товариство, яке сходилося кожного місяця в перших днях на молитви за померших і на пиятику.
— В.Винницький / Розбудова держави, ч.21 1957/[3]
Слово коляда і похідні від цього слова — колядувати, колядник, колядниця, колядка надзвичайно давні. В Україні це слово уживали тоді, коли предки вірили в сили природи й ці сили величали піснями, що їх називали колядками.[3]
Саме слово коляда вчені пояснюють різно: одні виводять від грецького "каляндай" і латинського "календе" — назва першого кожного місяця.[3] (див. також: Календар). Новорічні "календе" справлялися дуже урочисто і співалося (колядували) особливі пісні (колядки). Це продовжувалося й за часів християнства, тому Церква поєднала свято Різдва зі старим Святом Нового Року, так що пізніше новорічні колядки зовсім перенесено на Різдво.[3] Від грецького "каляндай" пішли всі відповідні назви слов'янські; так само Рим свої "календе поширив по цілій Європі.[3]
Такої самої думки є український літературознавець Леонід Білецький:[3]
«Саме слово "калянда", "календа", яким означалися давні греко-римські поганські обряди, перенесено на Різдв'яні Свята і зробилося своїм словом у всіх романських, германських та слов'янських народів.[3] Таким чином старе (поганське) свято і нове (християнське) стали поруч, обопільно впливаючи одно на друге: елементи ворожіння, привітань, переодягу, данини у християнському обряді пояснюється лише впливом поганського обряду, водохреща (хрещення водою), святі гості (Божа Мати, Ісус Христос, апостоли й інші святі), ходження Богородиці і багато інших лише під впливом християнських молитвенних сюжетів проникли в колядкові пісні, що мають на меті привітання поганського новоліття.»[3]
Зовсім іншої думки про слово коляда є Ксенофонт Косенко, який зазначає, що слово коляда походить з іранського джерела й означає "сонце готове", "сонце тут"; свято Коляди означало принос жертви божеству сонця.[3]
Іранські впливи в Україні признає у своїй "Малій Українській Енциклопедії" професор Євген Онацький.[3]
Професор С.Килимник є тієї думки, що в Україні перед тим, ніж прийшло слово коляда, було слово корочун, яке означало свято дня, що ступнево збільшується, а ніч скорочується.[3] Але запевнити, що саме від того пішла назва корочун, проф. С.Климник каже, дуже трудно, та й не можливо.[3] Він є тієї думки, що наш цикл зимових свят наближається і нагадує цикл подібних грецьких та римських. "Врумалії" — від 24 листопада до 17-го грудня на честь Діоніса; "Сатурналії" від 17-го до 24-го грудня; "Воти" від 24-го грудня до 1-го січня; цьому циклу відповідають наші.[3]
Стародавні назви свят, крім Калити та Корочуна, забуті в пам'яті народній, а з прийняттям християнства всім цим святам дано вже і християнські назви.[4]
Що наступила зміна назв, то це зрозуміло, бо християнська церква з давніх часів вела завзяту боротьбу з "врумаліями", "вотами" й "календами". Ця рішуча, на жаль, боротьба з дохристиянськими святами провадилась і на Русі-Україні.[4] Найдовше втримались в Європі "календи".[4] Таким чином в англ. J.B.Rudnyckyj's dialectological field records and notes, 1934-1970 (Arch.133) припускається, що згадані свята могли прийти з Азії через Грецію та Рим в Європу. Тут перетравилися, прибрали європейської особливості, змісту, ідейності — кожен нарід уклав у ці свята свою особливу притаманність, свою психіку, свої ідеї, свої вірування.[4]
Не бракувало також таких дослідників, які слово коляда виводили від українських слів. Наприклад, Д.Щепкін вказуваво, що слово коляда, це зліпка двох слів — коль — еда, тобто Їда в колі, колова їда.[3]
Дослідник П.Безонсов слово коляда виводив від слова колода, запалений пень довкола якого сідали давні предки й відбували ритуальні церемонії.[3]
Микола Костомаров слово коляда виводив від слова колесо, коло, яке символізувало сонце, бога тепла.[3]
Були такі, як Номис, що слово коляда виводили від слова коливо, яке означає кутю.[3]
Етимологія [ред.]
Укладений в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України Етимологічний словник української мови подає етимологію таким чином:
Коляда «старовинний обряд славлення різдвяних свят піснями; обрядова різдвяна пісня; винагорода за колядування»; — рос. ко́ля́да́ «обряд славлення різдвяних свят піснями; обрядова різдвяна пісня; [винагорода за колядування; милостиня; жебрак; міфічна істота, якою лякали дітей; сум'яття]», біл. каляда «коляда святвечір; різдво», давньоруське Коляда (Коледа) «ходіння з піснями по домівках на святки і різдво; обрядові пісні на трапезі у Великдень і різдво», пол. kolęda «колядка; винагорода колядннкам; [подарунок; посаг, віно; завдаток; суміш святвечірніх страв]», чеськ. koleda «коляда; (рідк.) новорічний подарунок; (заст.) Відвідини парафіян ксьондзом», ст. koloda (koleda) «подарунок на ялинку», словац. koleda «колядка; винагорода колядникам; відвідини парафіян ксьондзом», нижньолужицьке ст. kóloda «новорічний подардарунок», полабське kolęde, kolędnjak «грудень», болг. ко́леда «різдво», мак. коледе «різдво, переддень різдва, колядуванпня», сербохорватське ко́леда колядка; весела компанія; (заст.) різдво, колядники», словенське koléda «колядування; група колядннків; колядка», старослов'янське колада «Коляда, новорічне свято»; праслов'янське kolęda «Новий рік; різдво; новорічний або Святвечірній подарунок; колядування (обряди й пісні)»; давнє запозичення з латинської мови; лат. Calendae (Kalendae) календи (у римляи перший день місяця, день сплати боргів), пов'язане з calāre «скликати, викликати», спорідненим з праслов'янським [kolokolъ] «дзвін», українське [колокіл] «дзвін», а також, можливо[5], з укр. [калякати] «базікати, торохтіти; ревти, пхикати»; латинська назва першого дня місяця мотивується тим, що у давньому Римі за традицією в ці дні проводилось обрядове викликання Нон (п'ятого чи сьомого дня місяця); твердження про посередництво для слов'янських форм романських мов недостатньо аргументоване, як і припущення про посередництво гр. χαλάνδαι[5].
Походження [ред.]
Колядки і щедрівки в українського народу існують дуже давно. Вони беруть свій початок ще в дохристиянські часи, коли люди поклонялися багатьом богам. Наші предки-язичники святкували свято коляди під час зимового сонцестояння. З прийняттям християнства вони змішалися з християнськими віруваннями.
Язичники святкували свято Коляди, або як його ще називали свято Коротуна 21 грудня за новим стилем. Язичники співали пісні про Сонце, Місяць і зорі, вшановували кожен з 12 місяців в році готуючи так звані "12 страв". Ця традиція збереглася і до наших днів, але змінила свій мотив із християнським. На Різдво колядники також ходять від хати до хати і співають колядки, але пов'язані із народженням Ісуса Христа.
Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового і в колядках з'явились біблійні і світські мотиви. Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі з'являється перша зоря — розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртомі йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа.
Зараз в Україні Коляда асоціюється перш за все з колядками, які співають власне на свято Різдва Христового. Але небагато хто знає, що спочатку ці колядки співалися Коляді на його Воскресіння (Великдень).
Кращі колядки збереглися в Галичині та Закарпатті. Велику стійкість виявили святочні обряди, багато в чому зазначені рисами язичницької давнини, що нагадують як про вшанування новонародженого сонця, так і про культ предків.
Див. також [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Category:Koliada |
Примітки [ред.]
- ↑ Сапіга, 1993
- ↑ Скуратівський, 1995, с. 11
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Етимологічний словник української мови: У 2-х т. Укл. Ярослав Рудницький. Вінніпеґ-Оттава, 1962-82 (с.:714-717)
- ↑ а б в г J.B.Rudnyckyj's dialectological field records and notes, 1934-1970 (Arch.133)
- ↑ а б Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983. Т. 3: М/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1989. ISBN 5-12-001263-7 Т.З.: Кора - М/ Укл.:Р.В.Болдирєв та ін.-1989.-552с. ISBN 5-12-001263-9. 10450 прим. (с.: 526-527)
Література [ред.]
- Сапіга В. К. Українські Народні свята та Звичаї. — К.: Т-во «Знання України», 1993. — 112 с. — ISBN 5-7770-0582-9
- Скуратівський В. Т. Дідух. — К.: Освіта, 1995. — 272 с. — ISBN 5-330-02487-0
