Колій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Колі́й — той, хто коле (забиває) свиней для подальшого гастрономічного вжитку[1].

Опис[ред. | ред. код]

Процес відбувався за допомогою попереднього знерухомлення тварини за допомогою натягнутих мотузок на кінцівках, опісля чого здійснювався прокіл серця (звідки й назва). Саме за засобом умертвіння колій відрізнявся від забійників інших видів худоби (на кшалт поперечного надрізу шиї чи горла, тощо). Надалі, опісля опалення волосу, колій брав участь в основному розчленуванні туші; хоча, як правило, це колективна праця усієї родини власника худоби.

Початково задля того, щоб зайняти посаду колія, згідно зі звичаєм, людина мусила відповідати великій кількості критеріїв і звичаєвих норм. Знання і звичаї у цій сфері передавались, як правило, від вчителя до учня, від батька до сина. З часом колієм могла стати будь-яка людина з достатніми професійними навичками.

Вплив[ред. | ред. код]

Професія, за основною з версій[2][3], дала назву Коліївщині: в українській народній традиції свиня символізує покарану за спробу одурити Христа жидівку,[4] рівно як на той час козаками, та українцями загалом, не надавалося великої різниці поміж поляками та євреями:

«Жид, лях тa сoбaкa — вipa однака»[5]

Таким чином гайдамаки обґрунтовували свої дії як звільнення України від тих, кого вони вважали загарбниками і пригноблювачами — великих землевласників, управителів маєтків і їхніх прибічників (більшість з яких в ті часи були поляками і євреями)[6] загалом та як антитеза на радикалізм конфедератів зокрема.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Богдан Чорномаз (#4 (40) за 2008 рік). Проблема суперечностей у трактуванні гайдамацького повстання XVIII століття. Воєнна історія. Архів оригіналу за 18 червня 2017. Процитовано 27 травня 2017. 
  2. Грінченко Б. Словарь української мови Том II. Архів оригіналу за 7 червня 2017. Процитовано 27 травня 2017. 
  3. Мірчук П. Коліївщина: Гайдамацьке повстання 1768 р. НТШ; Нью-Йорк, 1973 (319 с.)/Назва Коліївщина (від 286 ст.)
  4. Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології Прага 354 с. (с. 172)
  5. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. 1 том. Львів: видавництво «Світ».1990.- 319 с. (с. 262)
  6. Яковенко Н. М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. — Київ: Генеза, 1997. — С. 333—337.

Посилання[ред. | ред. код]