Колін Девіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Sir Colin Rex Davis
англ. Colin Davis
Зображення
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я англ. Colin Rex Davis
Дата народження 25 вересня 1927(1927-09-25)
Місце народження Вейбридж, Англія
Дата смерті 14 квітня 2013(2013-04-14) (85 років)
Місце смерті Лондон, Велика Британія
Роки активності 1959 - 2012
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Професія Диригент
Освіта Christ's Hospital Schoold і Королівський коледж музики
Мова англійська
Жанри класична музика
Заклад Королівська музична академія і Кембриджський університет
Лейбли Philips Recordsd
Нагороди
Діти Joseph Wolfed
CMNS: Файли у Вікісховищі

Сер Колін Рекс Девіс (нар. 25 вересня 1927 — пом. 14 квітня 2013) — британський диригент. Відомий своїми записами Берліоза та Сібеліуса[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Колін Девіс народився у Вейбриджі, Велика Британія. Навчався грі на кларнеті в Королівському коледжі музики в Лондоні, де його не допустили до занять у класі диригування через погану гру на фортепіано[2]. Проте він часто виступав диригентом оркестру Келмар (англ. Kalmar Orchestra), в якому був співорганізатором разом з іншими колишніми студентами Королівського коледжу.

У 1952 році Девіс працював у Ройял Фестиваль Холі, а в кінці 1950-х став диригентом Шотландського симфонічного оркестру Бі-Бі-Сі. Перше широке визнання він здобув, коли замінив диригента Отто Клемперера на виконанні опери «Дон Жуан» Моцарта в Ройял Фестиваль Холі в 1959 році. Наступного року, за схожих обставин, він замінював Томаса Бічема на виконанні опери «Чарівна флейта» на Глайндборнському фестивалі. Обидва ці виступи Девіса отримали дуже схвальні відгуки в The Times[3][4], але деякі інші видання висловились з меншим ентузіазмом[5][6].

У 1960-х роках Колін Девіс працював у театрі Седлерс Веллс (англ. Sadler's Wells Theatre) і в Лондонському симфонічному оркестрі, і також головним диригентом Симфонічного оркестру Бі-Бі-Сі. У 1971 році він змінив Георга Шолті на посаді головного диригента в Королівському театрі Ковент-Гарден, яку обіймав до 1986 року. Девіс був відомий просуванням опер Майкла Тіппетта, зокрема, він як диригент виконав прем'єри його творів «Сад-лабіринт» (1970) та «The Ice Break» (1977). У 1977 році він став першим англійським диригентом на Байрейтському фестивалі (присвяченому творам Ріхарда Вагнера), де він диригував оперою «Тангейзер».

З 1972 по 1984 рік Колін Девіс був головним запрошеним диригентом Бостонського симфонічного оркестру. У 1983—1993 роках був головним диригентом Симфонічного оркестру Баварського радіо. У 1991 році Колін Девіс був названий диригентом-лауреатом (Ehrendirigent) оркестру Дрезденської державної капели, ставши першим диригентом за всю історію оркестру, який отримав це звання. У 1995 році почав працювати головним диригентом Лондонського симфонічного оркестру (ЛСЗ). Склав з себе обов'язки головного диригента ЛСЗ 31 грудня 2006 року, а 1 січня 2007 року став його президентом. В період з 1998 по 2003 рік був головним запрошеним диригентом Нью-Йоркського філармонічного оркестру. Колін Девіс також очолював кафедру оркестру в Королівській академії музики в Лондоні.

У 1980 році отримав лицарське звання.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Colin Davis [Архівовано 25 березня 2012 у Wayback Machine.] // allmusic.com (англ.)
  2. Blyth, Alan (1972). Colin Davis. London: Ian Allan. p. 8
  3. англ. A superb conductor of Mozart declared himself last night at the Festival Hall…. Mr Davis emerged as a conductor ripe for greatness. («Outstanding Don Giovanni under Mr. Colin Davis», The Times, 19 October 1959, p. 6)
  4. англ. After The Magic Flute, The Times called Davis "master of Mozart's idiom, style and significance" («Mozart Genius at its Peak», The Times, 29 July 1960, p. 13)
  5. англ. Neville Cardus in The Guardian was less enthusiastic but nevertheless considered that Davis "had his triumphs" in the performance. («Schwarzkopf dominant in concert version of Don Giovanni», The Guardian, 20 October 1959, p. 7)
  6. англ. Heyworth in The Observer was disappointed by his tempi, judging them to be too slow. (Heyworth, Peter. «Disenchanted Flute», The Observer, 31 July 1960, p. 18)

Посилання[ред. | ред. код]