Коліївщина
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Коліївщина | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Українсько-польські війни Російсько-українські війни |
|||||||
 Табір Гайдамаків |
|||||||
|
|||||||
| Сторони | |||||||
 Річ Посполита Російська імперія |
Гайдамаки | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Ян Браницький Міхаїл Кречетніков |
Максим Залізняк Іван Ґонта |
||||||
Колії́вщина — велике національно-визвольне повстання проти польського та єврейського[1][2] гніту в Правобережній Україні 1768 року. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки - страчені або заслані на Далекий Схід.
Зміст |
[ред.] Назва
Назва Коліївщина найімовірніше означає повстання коліїв і походить від українського слова «колій», яким в українських селах і донині називають людей, відповідальних за забиття скотини (свиней, корів, кіз, коней та ін.), які вміють робити це найбільш професійно і безболісно. Характерною особливістю роботи колія було освячення ножа і просіння вибачення у тієї істоти, яку він збирався зарізати, що робило акцент на тому, щоб він зробив свою роботу професійно і завдав якомога менше болю живій істоті, яку збирається зарізати. Процедура освячення ножів згадується у Тараса Шевченка. Це вказує на те, що гайдамаки обгрунтовували свої дії як роботу по звільненню України від тих кого вони вважали загарбниками і пригноблювачами, уособленням ворожої їм кріпостницької системи - великих землевласників, управителів маєтків і їхніх прибічників (більшість з яких в ті часи були поляками і євреями).
Висунута в радянські часи версія про походження назви повстання від слів «кол» або «колоти» швидше за все не відповідає дійсності, оскільки згідно правил словоутворення української мови назва повстання в цьому випадку мала б виглядати Колщина, Кілщина або Коловщина. Зауважимо, що в російській мові слово «колій» відсутнє.
[ред.] Хід повстання
В лютому 1768 року під тиском російського уряду польський король Станіслав Понятовський підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками віруючих православної і протестантської церков. Значна частина польської шляхти була не задоволена цим трактатом. Під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під впливу Російської імперії у місті Барі на Поділлі вона створила Барську конфедерацію 1768. Конфедерати стали катувати і грабувати українське населення, руйнувати православні церкви і монастирі на Київщині, Поділлі і Волині. Для боротьби з конфедератами російський уряд послав на православну Україну військо. Серед українського населення поширилася чутка, що нібито цариця Катерина ІІ видала «Золоту грамоту» з закликом знищувати польську шляхту. Все це стало безпосереднім приводом до розгортання гайдамацького повстання на Правобережжі.
Навесні 1768 року в урочищі Холодний Яр під Чигирином запорізький козак Максим Залізняк зібрав загін повстанців, які обрали його козацьким полковником. 26 червня (6 липня) гайдамацький загін вирушив у похід. Повстанське військо здобуло Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку. Сили повстанців швидко зростали. На початку червня 1768 року повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Гонтою. Проте Гонта разом з козаками перейшов на бік повсталих і розпочав наступ 9(20).6.1768 на Умань. Після здобуття 10(21).6. Умані повстанські загони розташувались табором поблизу міста. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Гонту — полковником і князем уманським.
Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень на чолі з сотниками. Військова і цивільна влада зосереджувалась у канцелярії при повстанському війську. У червні-липні 1768 року на Правобережжі діяло близько 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажками М. Швачкою, А. Журбою, С. Неживим, П. Тараном, С. Лепехою, І. Бондаренком, Я.Релятеєм, Н. Москалем та іншими. Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну і на Запорожжя. В цих умовах російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 року російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків. 26.6(7.7).
1768 російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Гонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки в квітні-травні 1769 року. Польські каральні війська з надзвичайною жорстокістю розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. Найбільше повстанців було страчено у містечку Кодні поблизу Житомира (300 чоловік)[3] і в селі Сербах поблизу Могилів-Подільського(близько 200). Після жахливих тортур у с. Сербах І. Гонта був страчений. М. Залізняка та інших учасників повстання — жителів Лівобережної України і Запорожжя — Київська губернаторська канцелярія засудила до тілесного покарання і до заслання на каторжні роботи до Нерчинська.
Події Коліївщини та справедлива боротьба гайдамаків відіграли значну роль у формуванні національної свідомості українського народу. Коліївщині присвятив один з своїх творів — поему «Гайдамаки» Т. Шевченко.
[ред.] Посилання
- Петро Мірчук. КОЛІЇВЩИНА. Гайдамацьке повстання 1768 р.
- Коліївщина - документи
- Гайдамаки (рос.)
- фільм Коліївщина (1933 рік). Режиссер Іван Кавалерідзе. Цікавою є наявність у фільмі одночасно 4 мов - української, польської, російської і ідишу.
[ред.] Примітки
 |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
