Комітет державної безпеки СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Комітет державної безпеки СРСР
КДБ СРСР
Комитет государственной безопасности СССР
КГБ СССР
Emblema del KGB.png
Емблема КДБ СРСР
Країна: СРСР СРСР
Рік заснування: НКВС
(1917 - 1946)рр,
КДБ УРСР як частину КДБ СРСР
(13 березня 1954 - 1991 )рр,
Реорганізація
(20 вересня 1991) р. у Служба безпеки України
Ліквідована: 3 грудня 1991 року.
Юрисдикція: Верховна Рада СРСР
Штаб-квартира: м. Москва, Будівля органів держбезпеки на Луб'янці, Будинок 1/3
Керівництво
Голова

Комітет державної безпеки СРСР (КДБ СРСР) (рос. Комитет государственной безопасности СССР, КГБ СССР)[1] — союзно-республіканський орган державного управління у сфері забезпечення державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, утворений 13 березня 1954 року шляхом виділення з МВС СРСР ряду управлінь, служб і відділів. У систему КДБ входили органи державної безпеки, прикордонні війська і війська урядового зв'язку, органи військової контррозвідки, навчальні заклади і науково-дослідні установи. Виконував завдання захисту комуністичного режиму СРСР від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Здійснював функції політичної розвідки за кордоном для уряду Радянського Союзу, а також функції політичної контррозвідки на території СРСР.

У 1978 р. Ю. В. Андропов, будучи Головою КДБ, добився підвищення статусу органів ДБ і виводу з прямого підпорядкування Ради Міністрів СРСР. 20 березня 1991 року отримав статус центрального органу державного управління СРСР, очолюваним міністром СРСР. Ліквідовано 22 жовтня 1991 року[2].

Зміст

Цілі та завдання [ред.]

[icon] Цей розділ потребує розширення. (січень 2013)

Історія [ред.]

Урочисті збори: КДБ 70 років (1987)

Діяльність НКДБ в 1940—1941, МДБ в 1943—1953 і КДБ в 1954—1991 в країнах Балтії досліджується на веб-сайті «Документи КДБ в Інтернеті»[3]. Цей веб-сайт підтримується Центром досліджень геноциду і опору мешканців Литви, Естонським фондом розслідувань проти людства і латвійським сайтом «Злочини проти людства».

Організаційна структура [ред.]

На протязі своєї історії структура КДБ СРСР багаторазово змінювалася. Наприкінці свого існування в серпні 1991 вона придбала наступну остаточну форму[4][5]:

  • Колегія КДБ
  • Секретаріат
  • Група консультантів при Голові КДБ
  • Центр зв'язку з громадськістю
  • Спеціальний штаб
  • 1-е Головне Управління (ПГУ) - закордонна легальна та нелегальна розвідка, закордонні диверсії
  • 2-е Головне Управління («контррозвідка») — охорона важливих об'єктів та підприємств СРСР, стеження за радянськими громадянами та іноземними журналістами, студентами, туристами; розслідування злочинів
  • 3-е Головне Управління (військова контррозвідка ) — нагляд за всіми формуваннями та підрозділами Радянської Армії, включно Генштаб та ГРУ
  • 4-е Управління («транспортне») — контррозвідка на об'ектах транспорта)
  • 5-е Головне Управління («боротьба з ідеологічними диверсіями» або так звана «п'ятка») — боротьба проти «інакодумців» - інтелігенції і Церкви. 11 серпня 1989 перетворено в «Управління по захисту радянського конституційного ладу».
  • 6-е Управління («економічне») — контррозвідувальне забезпечення економікі
  • 7-е Управління (так звана «наружка» або «топнуни») - зовнішнє спостереження; оперативний пошук; нагляд за персоналом іноземних представництв в Москві
  • 8-е Головне Управління («шифрувальне») - шифрування, криптографія; безпека ліній урядового зв'язку на території СРСР; стеження за іноземними дипломатичними комунікаціями, радіоперехват; використання супутників зв'язку
  • 9-те Управління («охрана») - охорона та персональна безпека вищих партійно-державних діячів СРСР
  • 13-е Управління - езотеричний відділ, альтернативні джерела оперативної інформації, пси-оператори та пси-агенти, досліди прикладної психології та парапсихології[6]
  • 15-е Головне Управління - підземні комунікації, тунелі, бункери; обслуговування атомних притулків вищого керівництва
  • 16-е Управління — електронна розвідка
  • Головне Управління прикордонних військ - війська оснащені артилерією, БТР, патрульними судами; розташовані уздовж державного кордону СРСР. (чисельність складала 300—400 тис. чоловік)
  • Спеціальні війська КДБ — 48-ма мотострілецька дивізія та 27-ма гв.мотострілецька бригада спеціального призначення; крім того в великіх містах та столицях республік - спеціальні окремі батальони та полки військ КДБ; та інші військові з'єднання
  • Територіальні підрозділи — в усіх республіках, краях, областях та районах були територіальні управління та підрозділи КДБ
  • Аналітичне управління
  • Слідчий відділ
  • Управління кадрів
  • Господарське управління
  • Військово-будівне управління
  • Військово-медичне управління
  • Планово-фінансовий відділ
  • Мобілізаційний відділ
  • Юридичний відділ

Керівники КДБ [ред.]

Докладніше: Список голів КДБ
  1. Сєров Іван Олександрович (1954 — 1958)
  2. Шелепін Олександр Миколайович (1958 — 1961)
  3. Семичасний Володимир Юхимович (1961 — 1967)
  4. Андропов Юрій Володимирович (1967 — 1982)
  5. Федорчук Віталій Васильович (1982)
  6. Чебриков Віктор Михайлович (1982 — 1988)
  7. Крючков Володимир Олександрович (1988 — 1991)
  8. Шебаршин Леонід Володимирович (1991)
  9. Бакатін Вадим Вікторович (1991)

Колегія КДБ [ред.]

Вища «керівна рада» КДБ. Введена Постановою Ради міністрів СРСР 16 вересня 1959. Головами Колегії були Голови КДБ, її членами - всі заступники голови КДБ, а також керівники основних підрозділів центрального апарату і найбільш важливих територіальних органів (як правило, Голови КДБ Української та Білоруської РСР і начальники Московського і Ленінградського УКДБ). Члени колегії затверджувалися ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР. Згідно Закону СРСР «Про органи державної безпеки в СРСР» в Колегію за посадою входили також всі Голови КДБ союзних республік, однак до вересня 1991 р. їх призначення так і не відбулися.

В вересні 1991 Колегія була перетворена в Координаційну Раду КДБ. Його головою був Голова КДБ В. В. Бакатін, заступником голови - 1-й заступник голови КДБ А. А. Алейніков, членами - керівники органів держбезпеки республік. Рада проіснувала до розпуску КДБ СРСР в грудні 1991.

Склад Колегії КДБ (кінець 1982): М.І.Єрмаков, В.М.Чебриков, В.В.Федорчук, Ю.В.Андропов, Г.К.Цинєв, Н.П.Ємохонов, В.П.Пирожков, секретар парткому КГБ А.Б.Суплатов, В.І.Алідін, В.А.Матросов, В.Я.Лежепєков, Ф.Д.Бобков, В.О.Крючков, Г.Ф.Григоренко, С.Н.Антонов, Г.Е.Агеєв, Н.А.Душин, Д.П.Носирєв

Керівники КДБ УРСР [ред.]

  1. Нікітченко Віталій Федотович (1954 - 1970)
  2. Федорчук Віталій Васильович (1970 - 1982)
  3. Муха Степан Нестерович (1982 - 1987)
  4. Голушко Микола Михайлович (1987 - 1991)

Після СРСР [ред.]

В деяких республіках колишнього СРСР, ставшими незалежними суверенними державами, діяльність та кадри колишнього КДБ поступово втрачають секретність. Так у Литві в 2011 році на сайті kgbveikla.lt опублікований список з 238 імен резервістів КДБ СРСР, що працювали на її території. Картотека з їх справами збереглася в особливому архіві Литви, про що повідомив Литовський центр геноциду жителів і опору.

...У картках вказані особисті дані, військові звання, національність, партійна приналежність, освіта, номер наказу КДБ ЛССР і дата, коли особа було зараховано до резерву КДБ, номер справи військового з резерву КДБ[7]

- сказано в повідомленні центру[8].

Символи відзнаки [ред.]

  • Знак «Почетного работника ВЧК-ГПУ» V годовщины» (1923 г.)

  • Знак «Почетного работника ВЧК-ГПУ» XV годовщины» (1932 г.)

  • Знак «Заслуженного работника НКВД» (1940г.)

  • Знак ВЧК-КДБ

  • Юбилейный Знак «50 лет органам ВЧК-КГБ» (1967 г.)

  • Юбилейный Знак «60 лет органам ВЧК-КГБ» (1977 г.)

  • Юбилейный Знак «70 лет органам ВЧК-КГБ» (1987 г.)

  • «Почётный Знак сотрудника безопасности» (1957 г.)

  • Юбилейный Знак «10 лет органам ВЧК-ОГПУ» (1927 г.)

  • Медаль «Отличник погранвойск» I степени. Приказ № 53 КГБ при СМ СССР от 8 апреля 1969 г

  • Медаль «Отличник погранвойск» II степени. Приказ № 53 КГБ при СМ СССР от 8 апреля 1969 г

Див. також [ред.]

Примітки [ред.]

  1. ↑ До прийняття закону «О Совете Министров СССР» (5 июля 1978 г.) — Коміте́т державної безпеки при Раді Міністрів СРСР
  2. ↑ 3 грудня 1991 року Президент СРСР М. С. Горбачев підписав Закон «О реорганизации органов государственной безопасности», на підставі якого ліквідація КДБ була узаконена остаточно
  3. ↑ kgbdocuments.eu Документи КДБ в Інтернеті. (рос.), (англ.)
  4. ↑ О.Б.Мозохін. Історія КДБ СРСР
  5. ↑ Антологія Самвидава: Джон Баррон. Организационная структура КГБ
  6. ↑ Генерал-лейтенант ФСБ Олег Леонов: «Экстрасенс Сафонов искал убийц по заданию КГБ», Комитет госбезопасности привлекал для работы экстрасенсов, Анна ВЕЛИГЖАНИНА, 03.02.2011
  7. ↑ Сайт проекту Kgbveikla.lt(лит.)
  8. ↑ BBC: В Литве опубликован список резервистов КГБ(рос.)

Посилання [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Комітет_державної_безпеки_СРСР&oldid=12454858