Конгрегаціоналісти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Trinitarian Congregational Church, Concord MA.jpg

Конгрегаціоналісти (англ. Congregational church; індепенденти , лідер: Олівер Кромвель) - ліва гілка англійського кальвінізму, стверджувала автономію ( англ. Independence) кожної парафіяльної громади (англ. Congregation). З'явилася близько 1580 р. в результаті розколу з пресвітеріанами.

Конгрегаціоналісти заперечували необхідність не тільки вселенської, але і загальнонаціональної церкви, оскільки подібні організації передбачають витратну бюрократію. Вийшовши саме з пуританства, індепендентство відкинуло церковну організацію пресвітеріанських синодів, які індепенденти вважали одним з видів деспотизму, що стоїть в одному ряду з деспотизмом папістів та англікан.

Особливості[ред.ред. код]

Внутрішній устрій[ред.ред. код]

Ієрархії у конгрегаціоналістів немає: посилаючись на приклад першої християнської громади, вони не визнавали між мирянами і духовними тієї різниці, яку визнавали інші церкви. Священнослужителі обираються помісною церквою (конгрегацією).

Догматика[ред.ред. код]

В догматичному відношенні вони примикають здебільшого до кальвінізму (сповідують безумовне приречення та монергістське розуміння порятунку). Втім, серед конгрегаціоналістів зустрічається багато різних відтінків, завдяки чому утворилося кілька радикальніших релігійних груп - квакери, левеллери, міленарії, шукачі (seekers), очікувачі ( waiters) та інші.

Історія[ред.ред. код]

Ранній розвиток[ред.ред. код]

Історично, індепенденти висловлювали інтереси джентрі. Багато лідерів індепендентів були пресвітеріанськими священниками [1]. Засновником індепендентства можна вважати Роберта Броуна († в 1630 р.), що оприлюднив в 1582 р. різкий памфлет проти Англіканської церкви і заклав основу броуністів. Назва Індепенденти (тобто «незалежні») утвердилась на початку XVII ст. Так як відокремлення від державної церкви розглядалося тоді як злочин проти верховної влади, то незабаром Індепенденти стали зазнавати переслідувань, і вже в 1583 р. двоє з них були страчені за поширення ідей Броуна і Гаррісона. В 1593 р. тієї ж долі зазнали Грінвуд та Г. Барроу (Barrowe), які дотримувалися менш крайніх поглядів, ніж Броун. Число І. досить швидко збільшувалося в останнє десятиліття XVI століття ; але на початку наступного століття внаслідок переслідувань вони повинні були емігрувати в Голландію, де знаменитий Робінсон організував громаду І. в Лейдені. Там же з'явилася перша баптистська церква в 1609.

Історія руху в XVII столітті[ред.ред. код]

В 1616 р. Генрі Джекоб повернувся з Голландії в Англію і заснував індепендентську громаду в Лондоні, а в 1620 р. кілька кораблів з індепендентами відпливло в Америку і поклали там основу індепендентським громадам. У більшості випадків це були кращі елементи суспільства, чесні, глибоко віруючі, нездатні йти на поступки перед совістю, енергійні люди. У числі емігрантів були такі видатні особи, як апостол свободи Роджер Вільямс, Вінтроп, Джон Коттон, Генрі Вен, який повернувся згодом і грав значну роль під час революції. Відома та впливова роль, яку грали під час англійської революції індепенденти, що були в політиці прихильниками республіканських і демократичних ідей (див. Революція в Англії). До них належали Олівер Кромвель та Мільтон. У Вестмінстерському зібранні богословів, що відкрився 1 липня 1643 р., пресвітеріанська більшість зустріла в І. переконаних і енергійних противників, що гаряче відстоювали принцип свободи совісті проти спроб оголосити пресвітеріанський церковний устрій божественним встановленням, тобто замінити гніт англіканських єпископів гнітом пресвітеріанських синодів. Значенням І. під час республіки пояснюються переслідування, яким вони стали піддаватися після Реставрації, коли цілий ряд постанов (Акт однаковості 1662 р., Conventicle Act 1663, Five Mile Act 1665 р., Акт посвідчення 1673 р. та ін) обмежував свободу їх богослужіння і права і погрожував їм тяжкими покараннями. Тільки з 1689 р. (при Вільгельмі III) І. знову отримали визнання з боку держави і можливість спокійного існування. Індепенденти багато зробили в справі широкого поширення освіти серед народних мас, особливо в Америці, де більше всього таких релігійних груп.

Література[ред.ред. код]

Вчення індепендентів викладено, головним чином, у двох творах, яким, втім, самі індепенденти не надають жодного символічного, обов'язкового значення: в «Apologia pro exulibus Anglis» Робінсона (Лейд., 1619) і в «Savoy confession »(Лондон, 1658).

  1. Bogue and Bennet, «History of Dissenters» (1808–1812);
  2. Wilson, «History and Antiquities of Dissenting Churches» (1808-1814);
  3. Price, «History of Protestant Nonconformity in England» (1836-1838); Hanbury, «Historical Memorials relating to the Independents» (Л., 1839-1844);
  4. Roger Williams, «The Bloody Tenet of Persecution» (1848);
  5. Fletcher, «History of Independency in England» (1847-1849, нов. Вид. 1862);
  6. Vaughan, «English Nonconformity» (1862);
  7. Stoughton, «Ecclesiastical History of England: Church of the Revolution» (1874);
  8. Barclay, «Inner Life of the Religious Societies of the Commonwealth» (1877);
  9. Waddington, «Congregational History» (1869–1880);
  10. Dexter, «The Congregationalism of the Last Three Hundred Years» (1880);
  11. H. Weingarten, «Die Revolutionskirchen Englands» (Лпц., 1868);
  12. С. Фортунатов, «Представник індепендентів Генрі Вен» (М., 1875).

Посилання[ред.ред. код]

  • [2] Текст Савойської декларації (англ.)
  • [3] конгрегаціоналістська федерація Великобританії (англ.)