Кондратюк Микола Кіндратович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Кіндратович Кондратюк
фотографія
Основна інформація
Дата народження 5 травня 1931(1931-05-05)
Місце народження Старокостянтинів
Дата смерті 16 листопада 2006(2006-11-16) (75 років)
Місце смерті Київ
Країна Україна Україна
Освіта Київська консерваторія
Співацький голос баритон
Нагороди СРСР:
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1972
Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»

Україна:

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Мико́ла Кіндра́тович Кондратю́к (*5 травня 1931(19310505), Старокостянтинів — †16 листопада 2006, Київ) — український оперний та концертно-камерний співак (баритон), педагог, музично-громадський діяч, професор1979 року), академік Міжнародної педагогічної академії країн СНД (з 2001 року).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 5 травня 1931 року в місті Старокостянтинові Хмельницької області в родині військового. Дитинство провів у Полтаві; по закінченні семирічної школи навчався у фабрично-заводському училищі при Полтавському вагоноремонтному заводі, працював монтажником на будівництві Кременчуцького машинобудівного заводу; водночас, 1950 році, отримав музичну освіту в Полтавському музичному училищі. Під час служби в Радянській армії був стройовим заспівувачем, солістом Ансамблю пісні й танцю Київського військового округу (1953).

У 19531958 роках навчався в Київській консерваторії у класі професора О. Гродзинського (сольний спів) та З. Ліхтман (камерний спів). У 19581959 роках — соліст Державного народного хору імені Г. Г. Верьовки. У 19591966 роках — соліст (драматичний баритон) Київського академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. Одночасно у 19631964 роках стажувався в Міланському театрі «Ла Скалі» (Італія) у маестро Е. П'яцца й Дж. Барра, у 19641966 роках — у Московському Великому театрі. Член КПРС з 1961 року.

У 19661973 роках — соліст Укрконцерту; в 19721974 роках — Київської державної філармонії. У 19681969 роках — асистент, з 1970 року — викладач кафедри сольного співу Київської консерваторії. У 19731985 роках — Голова правління Музичного товариства України. У 19741983 роках — ректор Київської консерваторії; у 19721983 роках — завідувач кафедри оперної підготовки; у 19942004 роках — завідувач кафедри сольного співу.

Могила Миколи Кондратюка

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань. Жив в Києві. Помер 16 листопада 2006 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Відзнаки[ред.ред. код]

Народний артист УРСР та СРСР (1978). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1972; за концертні програми 19691971 років). Лауреат 7-го Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Відні (1959, Золота медаль). Лауреат Великої Золотої медалі Яна Амоса Коменського (за 2001 рік).

Кавалер Президентської нагороди — ордена «За заслуги» 3 ступеня (2001). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями.

Творчість[ред.ред. код]

Коронні оперні партії: Остап, Граф ді Луна, Фігаро, Яго, Максим («Тарас Бульба» М.Лисенка, «Трубадур» Дж. Верді, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Отелло» Дж. Верді, «Арсенал» Г.Майбороди).

Гастролював на концертних та оперних сценах світу — в Південній Америці, США, Канаді, Австралії, Західній Європі, загалом у 40 країнах. Записувався на радіо, грамплатівки, телебаченні. Знімався в музичних і художніх фільмах. Виступав у періодичній пресі.

М.Кондратюк — продовжувач вокальних традицій італійських maestro: Е. Гандольфі, в якого свого часу навчався О. Гродзинський, а також педагогів «Ла Скала» Е. П'яцца та Дж. Барра, вокально-педагогічні принципи яких прищеплював своїм учням і викладачам очолюваної ним кафедри сольного співу НМАУ.

Серед учнів М. Кондратюка — В. Антонюк, М. Шопша, Є. Шокало, В. Колибаб'юк, О. Дика, Д. Вишня, В. Ломакін, В. Козін, А. Орел, В. Винник, О. Бондаренко, В. Чорнодуб, П. Пштика, В. Швидкий...

Фільмографія[ред.ред. код]

Знявся у фільмах: «Концерт для Монреалю» (1967), «Співає Микола Кондратюк» (1974), «Ні пуху, ні пера!» (1974, Максим), "В бій ідуть одні «старики» (1974, пісня «Ніч яка місячна», за кадром), «Абітурієнтка» (1975, пісня «Моя стежина», за кадром).

Джерела[ред.ред. код]