Конеподібні

Конеподі́бні (Equiformes), або непарнопа́лі (Perissodactyla) — ряд великих та дуже великих за розміром наземних ссавців. Центральною родиною цього ряду є Коневі (Equidae) з типовим родом Кінь (Equus). Серед представників цього ряду — зебри та носороги, а також свійські тварини: коні та віслюки.

Місце в системі унгулят

Конеподібні входять у надряд унгулят (Ungulata), у складі якого в обсязі фауни України входять також ряди оленеподібних (Cerviformes) та дельфіноподібних (Delphiniformes) (інші назви — парнопалі (Artiodactyla) та китоподібні (Cetacea)). До унгулят також належать слони, дамани тощо.

Історія таксону та його назви

Нерідко цей ряд унгулят позначають як «непарнокопитні», проте ця стара назва не поширюється на всіх представників ряду, оскільки запропоновано тільки для відомих європейцям «копитних» форм (кінь — непарне копито, бик і кабан — парні копита і ратиці). Мова в оригінальній назві, запропонованій Річардом Уоеном (Perissodactyla), йде про непарнопалість, фактично про те, що центральна вісь кінцівки проходить через середній (3й) палець, включаючи і коней з редукованими 1-2 і 4-5 пальцями, і бегемотів з розвиненими усіма 5-ма пальцями. Наукові назви рядів у тварин не регламентуються правилами, викладеними в Кодексі зоологічної номенклатури (МКЗН), а тому можуть вживатися на рівних, без урахування правил придатності й пріоритетності. Попри це, тепер в систематиці хребетних виразна тенденція до стандартизації й уніфікації назв. У цьому сенсі назва «конеподібні» (типовий рід «кінь» і типова родина «коневі») має очевидні переваги перед «непарнопалі» та ін.

З історії формування групи

Конеподібні (непарнопалі) виникли від креодонтів в еоцені у Північній Америці. Коні та тапіри з'явилися саме там, а носороги виникли від тапіроподібних пращурів вже в Азії. Непарнопалі були досить поширеними в олігоцені та міоцені. Тоді кількість видів цих тварин була найбільшою. Але у пліоцені більшість непарнопалих вимерла, не витримавши конкуренції з парнопалими, які, як уважається, були більш пристосованими до харчування травою. Оскільки серед непарнопалих не залишилося невеликих видів генералістів, в еволюційною плані, вони ймовірно, є групою без значних еволюційних потенцій.

Класифікація

Тільки три з близько 12 родин непарнокопитних збереглися до наших днів. Нараховується 16 сучасних (раніше існувало до 500) видів у шести родах. Вони перераховані нижче. Переважна більшість видів має власні назви (напр., види зебра, квага, осел, кулан і тарпан з роду Кінь).

• Родина Коневі, Equidae
  • Рід Кінь, Equus
    • Підрід зебри.
      • Кінь квага, або зебра рівнинна, Equus quagga (раніше Equus burchelli)
      • Кінь зебра, або зебра гірська, Equus zebra
      • Кінь Греві, або зебра Ґреві, Equus grevyi
    • Віслюк, або «африканський осел», Equinus asinus
    • Кінь кулан, або «азійський осел», Equinus hemionus
    • Кінь Пржевальського, Equus przewalskii
    • Кінь тарпан чи дикий кінь, Equus gmelini — знищений людиною у XIX ст.
    • Кінь свійський, Equus caballus

Тапір Tapirus indicus

• Родина Тапірові, Tapiridae
  • Рід Тапір, Tapirus
    • Тапір бразильський, Tapirus terrestris
    • Тапір гірський, Tapirus pinchaque
    • Центральноамериканський тапір, або тапір Бейрда, Tapirus bairdii
    • Тапір чепрачний, або малайський тапір, Tapirus indicus
• Родина Носорогові, Rhinocerotidae
  • Рід Dicerorhinus
    • Носоріг суматранський, Dicerorhinus sumatrensis
  • Рід Носоріг, Rhinoceros
    • Носоріг індійський, Rhinoceros unicornis
    • Носоріг яванський, Rhinoceros sondaicus
  • Рід Diceros
    • Носоріг чорний, Diceros bicornis
  • Рід Ceratotherium
    • Носоріг білий, Ceratotherium simum

До родин, що зникли, відносяться бронтотерії (Brontotheriidae), халікотерії (Chalicotheriidae) та палеотерії (Palaeotheriidae).

Раніше квагу (знищена) та бурчелову зебру відокремлювали у самостійні види зебр. Теперь вони вважаються підвидами рівнинної зебри (Equus quagga quagga та Equus quagga burchelli відповідно).

Родини тапірових та носорогів іноді об'єднують у підряд Ceratomorpha.

Посилання

• Биологический энциклопедический словарь под редакцией М. С. Гилярова и др., М., изд. Советская Энциклопедия, 1989.
• Martin S. Fischer: Mesaxonia (Perissodactyla), Unpaarhufer. In: Wilfried Westheide, Reinhard Rieger (Hrsg.): Spezielle Zoologie. Teil 2: Wirbel- oder Schädeltiere. Spektrum Akademischer Verlag, Heidelberg — Berlin 2004, S. 646–655, ISBN 3-8274-0307-3.
• Ronald M. Nowak: Walker's Mammals of the World. The Johns Hopkins University Press, Baltimore 1999, ISBN 0-8018-5789-9.
• Thomas S. Kemp: The Origin & Evolution of Mammals. Oxford University Press, Oxford 2005. ISBN 0-19-850761-5.
• A. H. Müller: Lehrbuch der Paläozoologie, Band III Vertebraten, Teil 3 Mammalia, 2. Auflage. Gustav Fischer Verlag, Jena — Stuttgart 1989. ISBN 3-334-00223-3.
• Don E. Wilson, DeeAnn M. Reeder (Hrsg.): Mammal Species of the World. 3. Ausgabe. The Johns Hopkins University Press, Baltimore 2005, ISBN 0-8018-8221-4.

• http://www.fmnh.helsinki.fi/users/haaramo/Metazoa/Deuterostoma/Chordata/Synapsida/Eutheria/Perissodactyla/Perissodactyla_1.htm
• http://www.ultimateungulate.com/Perissodactyla.html
• http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Perissodactyla.html