Конклав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Папський конклав 1492 року був вперше проведений у Сикстинській каплиці, Ватикан

Конкла́в (від лат. con claudere (замикати разом), хоча часто вважається, що походить від лат. cum clave (під ключем)) — збори, на яких кардинали-виборці, кожен з яких теоретично має шанси бути обраним, обирають папу Римського. З метою запобігти впливу на хід обрання кардиналів ззовні, процедура виборів відбувається у приміщенні ізольованому від зовнішнього світу. Приміщення відкривають лише після обрання папи. Сьогодні конклави проводяться у Сикстинській капеллі.

Вибори проводять двічі на день закритим голосуванням. Для обрання, кандидат повинен набрати дві третини голосів плюс один голос. Після кожного голосування від спалювання бюлетенів з димара над Сикстинською капеллою піднімається темний дим. Про обрання нового понтифіка зовнішньому світові сповіщають білим димом, додаючи до вогню солому.

Такий спосіб вибору папи був розроблений під час Другого Ліонського собору і встановлений папою Григорієм Х в 1274.

Історія[ред.ред. код]

Розвиток способів папських виборів[ред.ред. код]

На сьогодні точно не відомо, як проходили перші вибори єпископів, але можна припустити, що найперші з них обиралися апостолами і їхніми найближчими соратниками. Пізніше ця форма виборів змінилася на ту, при якій право обирати єпископа мали священики та громада єпархії, разом з найстаршими єпископами сусідніх (найчастіше залежних сільських) єпархій. Святий Кіпріан Карфагенський писав, що папа Корнелій був обраний «у згоді з установами Бога і Його Церкви, свідченнями майже всього кліру, собором старших за віком єпископів (sacerdotum) і добрими людьми»[1]. Правом активного вибору було наділене римське духовенство, але вони обирали римського єпископа не звичайною подачею голосів, а найчастіше консенсусом або аккламацією. Після цього кандидат мав бути представлений громаді для схвалення. Така, не досить ясна процедура призводила до частих непорозумінь і появ антипап, особливо після того, як папство почало грати вагому роль не тільки в церковному житті.

В 769 році Латеранський Синод відмінив обов'язкову згоду народу для вибору папи, але Римський Синод 862 повернув це право римській аристократії. В цей час вибір римського першосвященника залежав в першу чергу від імператорів Священної Римської імперії. Реакцією на це стало видання в 1059 папою Миколаєм II декрету In nomine Domini, за яким правом обирати папу наділялися лише кардинали-єпископи, при чисто формальній згоді громади[2]. Латеранський Синод 1139 року встановив, що навіть така згода іншого кліру і народу не потрібна.
Більшу частину Середньовіччя чисельність кардиналів була невисокою, а при папі Олександрі IV їхня кількість зменшилась лише до семи. Через важку та довгу подорож до місця проведення конклаву прибувала значно менша кількість кардиналів, ніж їх було загалом. Така маленька кількість виборщиків призводила до того, що кожен голос мав велику вагу, а політичні впливи на голосування тільки посилювалися. Конклави могли тривати місяцями і навіть роками. Довготривале міжцарювання після смерті Климента IV в 1268, що тривало 2 роки і було припинено лише через втручання святого Бонавентури, примусила новообраного папу Григорія Х та Другий Ліонський собор встановити правила, за якими під час виборів кардинали мали бути зачинені, а, якщо вони були неспроможні обрати нового єпископа Риму протягом трьох-восьми днів, то їхній раціон мав бути обмежений. Такі жорсткі правила не дуже подобалися кардиналам і папа Іоанн XXI тимчасово їх призупинив. Але відомий своєю набожністю бенедиктинець П'єтро Анджелеріо зміг вмовити кардиналів змінити свою позицію і в 1294 р. він був обраний під ім'ям Целестина V. Видавши три булли (Quia in futurum від 29 вересня 1294, Pridem від 27 жовтня 1294 та Constitutionem від 10 грудня 1294), що повернули правила Григорія Х він відрікся від престолу і в 1313 році був канонізований.

Конклав 1415 р. (під час Констанцського собору), після закінчення якого вперше використано вислів «Habemus Papam»

Після смерті французького папи Григорія XI в 1378 народ Риму підняв повстання і добився обрання італійського папи — Урбана VI. Але його жорстокість та різні політичні впливи призвели до того, що французькі та деякі інші кардинали втекли до Фонді, де проголосили обрання папи Урбана VI незаконним і обрали відомого кардинала і проповідника Робера Женевського антипапою під ім'ям Климента VII. Таким чином виявилося два папи — законний у Римі та антипапа в Авіньйоні. Кожен з них мав своїх щиро відданих прихильників, що були впевнені в законності «свого» папи. Ця ситуація ускладнилась тим, що Собор в Пізі в 1409 році, намагаючись вирішити проблему, позбавив престолу обидвох пап-суперників і обрав свого. Зрештою, претендентів стало троє. Ця схизма дістала назву Великого розколу Заходу. Ситуація вирішилась лише тоді, коли папа Григорій XII зрікся, а обидва антипапи були позбавлені престолу в 1415 Констанцським собором (14141418). При цьому ж соборі зібрався конклав, до якого були уведені представники всіх католицьких націй, який обрав папу Мартина V. На цьому розкол закінчився, а на майбутнє собор був позбавлений права обирати папу або змінювати порядок виборів.

Вимоги до кандидатів[ред.ред. код]

Спочатку обраним римським єпископом, як і будь-яким іншим, міг бути навіть новонавернений (як, наприклад, Святий Амвросій Медіоланський, архієпископ Міланський). Пізніше, під час проблем зв'язаних з обранням антипапи Констянтина II, на Римському Синоді 769 р. папа Сергій III встановив, що за римським духовенством зберігається право обирати римського єпископа, але лише з кардиналів-пресвітерів або кардиналів-дияконів (це перша чітка згадка про кардиналів). Миколай II встановивши, що правом вибору наділені тільки кардинали-єпископи, вирішив, що обиратися папа мав в першу чергу саме з римського кліру (хоча кардинали не були повністю зв'язані цими правилами). В 1179 році Третій Латеранський собор повернув старі правила щодо кандидатів в римські єпископи, дозволивши обиратися будь-якому неодруженому чоловікові-католику. Останнім папою, що був обраний не з кардиналів, був Урбан VI. Хоча в новітній час були свідчення про те, що на конклаві 1958 року декілька голосів набрав Джованні Монтіні, архієпископ Міланський, що на той ще не був кардиналом.

Хоча папа Римський є в першу чергу римським єпископом він не обов'язково має бути не тільки римлянином, але й навіть італійцем. Папа Бенедикт XVI, наприклад, німець, а Іван-Павло II — поляк. В часи Римської імперії та Середньовіччя було багато пап з різних частин світу — греки, сирійці, німці та ін. Але після Адріана VI обраного в 1522, що був уродженцем Нідерландів, але німцем за етнічним походженням (тому вважається папою-німцем), всі папи походили з областей, що складають сьогоднішню Італію аж до обрання Івана Павла II в 1978 році.

Встановлення більшості[ред.ред. код]

До того, як Третій Латеранський собор в 1179 встановив, що для обрання папи необхідна більшість у дві третини голосів виборщиків, потрібна була проста більшість. Така зміна сталася через ситуацію, яка склалася коли папою був обраний Олександр III в 1159 році. Тоді Оттавіано ді Монтечелло за підтримки імператора Священної Римської імперії виступив проти обраного чіткою більшістю голосів Олександра III і звернувся до народу, щоб той проголосив його папою. За час свого понтифікату Олександру III прийшлося боротися з чотирма антипапами, яких підтримували ті чи інші кардинали. Канон І Третього Латеранського собору проголошував:

Хоча нашими попередниками були видані достатньо ясні едикти щодо того, як уникнути суперечностей при виборах Римського Понтифіка, але поскільки часто ставалось що після цих виборів, через зухвалість дурної гордині, церква зазнавала серйозної схизми, також і ми, з поради наших братів і зі згоди священного собору, задля запобігання цього зла, маємо постановити, що дещо має бути додано в ці попередні постанови. Через це ми постановляємо, що якщо станеться так, що ворог посіє незгоду серед кардиналів і серед них не буде повної згоди відносно того, кого потрібно обрати понтифіком, і дві частини з них прийдуть до згоди, а третя відмовиться погодитися з ними, або буде мати намір висунути зі своїх рядів іншого кандидата, то нехай тоді єпископ, що був обраний та визнаний двома частинами буде прийнятий Вселенською церквою. Але, якщо хтось, довірившись вибору третьої частини, сам узурпує ім'я єпископа, на яке він в дійсності не може претендувати, то нехай і він, і ті, хто визнають його, будуть відлучені від церкви і нехай будуть покарані тим, що будуть залишені без причастя, окрім самого останнього; і поки вони не повернуться на шлях мудрості, нехай буде їм уготована доля Датана і Абірама, яких живцем поглинула земля. Крім того, якщо хтось буде обраний на Апостольський престол менше, ніж двома третинами, то до тих пір, поки на його обрання не погодиться більша кількість і не настане більша згода, то нехай він ніяким чином не вважається обраним, і якщо він сам не побажає смиренно відступитися, то нехай зазнає вищезазначеної кари. Але, нехай від цієї постанови не виникне збиток канонічним інститутам та іншим церквам, в яких має перемогти точка зора простої більшості мудрішої частини. Тому, що якщо у них виникнуть якісь розбіжності, то вони можуть бути вирішені постановою суду вищої влади, але римська церква і римський двір — особливий випадок, оскільки тут не можна звернутися за допомогою ні до кого вищого.[3]

Папа Олександр III

Були встановлені складні процедури проведення виборів та кардиналам заборонялося голосувати на свій розсуд. В 1945 папою Пієм XII процедура була спрощена, але встановлена необхідна більшість в дві третини плюс один голос. Папа Іван Павло II повернув необхідну більшість в дві третини та дозволив кардиналам в 1996 у випадку, якщо вони не можуть обрати папу протягом 30 турів і при цьому кількість голосів що не вистачає до необхідної більшості перевищує сім, обрати його абсолютною більшістю голосів після звернення до кардиналів-єпископів.

Вибори могли проходити акламацією, компромісом або таємною подачею голосів. Коли кардинали використовували процедуру акламації, то вважалося, що вони обирають папу quasi afflati Spiritu sancto (за натхненням Святого Духа). Якщо ж колегія голосувала через компроміс, то вона обирала спеціальну комісію, що обирала кандидата, а останні кардинали його затверджували. Останній раз коли використовувалася процедура аккламації було обрання Григорія XV в 1621, а компромісом — Іоанна XXII в 1316 році. Тепер, єдиною дозволеною процедурою є таємна подача голосів.

Світський вплив[ред.ред. код]

За довгу історію папських виборів часто велику роль грали світські впливи. Нижче вказані найважливіши приклади таких впливів.

Римський та Візантійський[ред.ред. код]

Деякий час римські імператори мали достатньо вагомий вплив на вибори римських єпископів. Коли в 418 виникла суперечка між папою Боніфацієм І та претендентом Евлалієм, вони обидва звернулися до імператора Гонорія. Гонорій, підтримавши Боніфація І, встановив, що, якщо виникнуть нові суперечки щодо вибору папи Римського, то потрібно проводити нові вибори. Але ця норма ніколи не застосовувалась.

Після падіння Західної Римської імперії можливість впливу на папські вибори перейшла до остготських королів. В 532 році папа Іоанн II визнав їхнє право затверджувати обраного римського єпископа. Після того, як у свою чергу, наприкінці 530-х, зникло остготське королівство, це право перейшло до візантійських імператорів. Згідно з процедурою, після смерті папи про це мав бути повідомлений екзарх Равенни, який в свою чергу повідомляв візантійського імператора. Коли, новий папа був обраний він посилав посланців до імператора з проханням про затвердження. Він не міг здійснювати своїх повноважень до цього. Через те, що така подорож продовжувалась довго папа Бенедикт II випрохав у імператора Костянтина IV право вступати у володіння престолом без попередньої згоди візантійських імператорів. З часу понтифікату римського папи Захарії імператори навіть спеціально не повідомлялися про обрання папи.

Священної Римської імперії[ред.ред. код]

З IX ст. вплив на вибори пап отримала Священна Римська імперія. Тоді, як перші два імператори — Карл І Великий і Людовик I Благочестивий напряму не втручалися у вибори, Лотар I встановив, що папські вибори не можуть відбуватися без послів імператора. Після серії бунтів, що прокотилися Римом папа Іоанн IX мусів для свого захисту в 898 році визнати особливе покровительство імператорів Священної Римської імперії.

Коли в 1059 папа Миколай II видав декрет In nomine Domini, він формально визнав особливе право імператора бути спеціально повідомленим про вибір кардиналів[4]. Але навіть така формальність була відмінена Григорієм VII під час боротьби за інвеституру. В 1119 році це було визнано Священною Римською імперією через підписання Вормського конкордату.

Авіньйонський полон пап[ред.ред. код]

Під час конфлікту між папством і французьким королем Філіпом IV Красивим папою Римським був обраний французький кардинал, архієпископ Бордо Бертран де Го під ім'ям Климента V. В 1309 році він переніс свою резиденцію до міста Авіньйон, що було оточене французькими володіннями. Цей період, який продовжувався до 1378 і часто також називався «Вавілонським полоном», характеризувався значним впливом політики королів Франції на папство і одночасним посиленням й вдосконаленням адміністративного апарату Святого престолу. В цей час були проведені важливі реформи в римській курії та колегії кардиналів, які мали вплив на весь наступний розвиток папства.

Право вето[ред.ред. код]

Починаючи з XVI ст. деякі католицькі нації отримали так зване право вето. Згідно з неофіційною практикою кожна держава мала лише одну можливість використати це право через кардинала, що її представляв. Вето не можливо було використати проти вже обраного кандидата і воно традиційно накладалося, якщо якийсь кандидат набирав значну кількість голосів, але ще не був обраний, перед наступним туром голосування.

Після зникнення Священної Римської імперії німецької нації право вето перейшло до Австрії, як її наступниці. Останній випадок використання цього права стався, коли кардинал Пузина де Козелсько на конклаві 1903 року від імені австрійського імператора наклав вето на кандидатуру кардинала Маріано Рамполли (він отримав 29 з 60 голосів під час туру голосування) і 55 голосами папою був обраний кардинал Сарто. Пій Х одразу ж після обрання заборонив практику вето (апостольська конституція Commissum nobis від 20 січня 1904) встановивши, що кардинал, який від імені свого уряду використає це право може бути відлучений від церкви або залишений без причастя.

Конклав Держава, що наклала вето Особа, що представляла цю державу Проти кого було накладене вето Обраний папа
8 лютого 16219 лютого 1621 Іспанія Кардинал Франсуа Марі Бурбон Григорій XV (Алессандро Людовізі)
9 серпня 164415 вересня 1644 Іспанія
Франція
Жиль Каррілло де Альборноц
Джуліо Мазаріні
Джуліо Чезаре Сакетті
Джованні Баттіста Памфілі
Іннокентій Х (Джованні Баттіста Памфілі)
18 січня 16557 квітня 1655 Іспанія Джуліо Чезаре Сакетті Олександр VII (Фабіо Кіджі)
20 грудня 166929 квітня 1670 Франція Бенедетто Одескалькі Климент X (Еміліо Альт'єрі)
9 жовтня 170023 листопада 1700 Франція Галеаццо Марескотті Климент XI (Джованні Франческо Альбані)
31 березня 17218 травня 1721 Священна Римська імперія Міхал Алтан Фабріціо Паолуччі Іннокентій XIII (Мікеланджело деі Конті)
5 березня 17307 квітня 1730 Іспанія Корнеліо Бентівольйо Джузеппе Ренато Імперіалі Климент XII (Лоренцо Корсіні)
18 лютого 174017 серпня 1740 Іспанія Трояно Аквавіва д'Арагона П'єр Марчелліно Коррадіні Бенедикт XIV (Просперо Лоренцо Ламбертіні)
15 травня 17586 липня 1758 Франція Карло Альберто Гвідобоно Кавалькіні Климент XIII (Карло делла Торре Реццоніко)
5 жовтня 177415 лютого 1775 Франція Джованні Карло Боскі Пій VI (Джованні Анджело Браскі)
1 грудня 179914 березня 1800 Священна Римська імперія Франтішек де Паула Грзан з Гаррасу Карло Беллісомі
Гіацинт Сіґізмонд Ґерділь
Пій VII
2 вересня 182328 вересня 1823 Австрія Джузеппе Альбані Антоніо Габріеле Северолі Лев XII (Аннібале делла Дженґа)
24 лютого 182931 березня 1829 Франція Джузеппе Альбані Пій VIII
14 грудня 18302 лютого 1831 Іспанія Хуан Франціско Марко-і-Каталан Джакомо Джустініані Григорій XVI (Мауро Альберто Капелларі)
18 лютого 187820 лютого 1878 Франція Луїджі Марія Біліо Лев XIII (Джоаккіно Печчі)
31 липня 19034 серпня 1903 Австро-Угорщина Ян Пузина Маріано Рамполла дель Тіндаро Св. Пій Х (Джузеппе Мелькіоре Сарто)

Процедури проведення конклаву[ред.ред. код]

В історії папських виборів були часті випадки, коли вони продовжувались дуже довго заходячи в тупик. Коли таке ставалося влада місць де проводились вибори часто насильно зачиняла кардиналів в якомусь відведеному місці. Цей метод, наприклад, використовувався містом Перуджа в 1216 і містом Римом в 1241. Після смерті Климента IV в 1268 році до такого методу прийшлося вдатись жителям міста Вітербо. Кардинали були зачинені в єпископському палаці. Коли кардинали були все ще не в змозі обрати папу, жителі міста відмовились відсилати їм будь-яку їжу, крім хліба та води. Після цього жителі міста, під впливом святого Бонавентури, розібрали дах єпископського палацу і лише після цього кардинали обрали папу Григорія Х. Загалом період вакантного престолу тривав більше двох років.

Для того, щоб унеможливити повторення таких ситуацій папа блаженний Григорій Х увів нові жорсткі правила, за якими кардинали мали бути ізольованими у спеціально відведеному приміщенні. Вони не мали право на окремі кімнати і у разі, якщо були дуже слабкі мали право на лише одного слугу. Їжа мала подаватися через спеціальне вікно; після трьох днів конклаву їхній раціон обмежувався лише одною стравою на день, після п'яти днів — лише хлібом і водою. Весь час, поки проходив конклав, жоден кардинал не міг отримувати будь-які доходи. В 1562 році папа Пій IV випустив буллу, якою встановлювалися інструкції, щодо бюллетенів та процедури проведення голосування. Папа Григорій XV в 1621 випустив буллу Aeterni Patris, якою внормував виборчий процес та іншою буллою, в 1622 році, встановив церемонії, що мають бути виконані при голосуванні.

Місце проведення конклаву не було встановленим до XIV ст., коли, з часу Великого розколу Заходу, він завжди почав проводитись в Римі (окрім конклаву 1800 року, який через окупацію Риму наполеонівськими військами проводився у Венеції). В самому Римі конклави проводилися у різних місцях. До 1846 року вони найчастіше проходили в Квирінальському палаці, але в зв'язку з приєднанням Риму до Італійського королівства в 1871 році конклави завжди проводяться в Сикстинській капеллі Апостольського палацу.

В 1996 році папою Іваном Павлом II була видана апостольська конституція Universi Dominici Gregis, якою регулюються питання папських виборів і скасовуються всі більш ранні документи, що регулювали це питання. Згідно з цією конституцією кардинали тепер живуть в спеціальному Domus Sanctæ Marthæ (Домі св. Марти). Хоча часто роздаються голоси, що право обирати папу має бути передано Синоду або Вселенському собору, та конституція чітко встановлює конклав, як єдино можливий тепер спосіб обрання верховного первосвященика. Навіть, якщо смерть папи настане під час проведення Синоду або Вселенського собору, його засідання мають бути призупинені до обрання нового папи[5].

Смерть папи[ред.ред. код]

Кардинал-камерленг оголошує смерть папи

Смерть папи Римського має бути затверджена кардиналом-камерленгом, який раніше також мав тричі бити срібним молоточком по лобі померлого. Але протягом двадцятого століття ця церемонія не використовувалась і папа Іван Павло II встановив, що кардинал має лише тричі покликати померлого його хресним ім'ям у присутності папського церемоніймейстера, прелатів, секретаря та канцлера Апостольської палати. Після цього, камерленг забирає Перстень Рибалки і знищує його в присутності колегії кардиналів. Раніше це робилося для унеможливлення підробки документів.
Під час вакантності престолу окремі повноваження переходять до Колегії кардиналів, засідання якої веде кардинал-декан. Всі кардинали мають бути присутні на засідання загальної конгрегації, окрім тих, які є хворими та тих, кому виповнилося 80 років (хоча вони можуть бути присутніми за своїм бажанням). Партикулярна конгрегація, що займається щоденними справами церкви складається з кардинала-камерленга та трьох кардиналів-помічників — одного кардинала-єпископа, одного кардинала-пресвітера і одного кардинала-диякона. Кардинали-помічники переобираються кожні три дні.
Конґреґації мають зробити відповідні приготування, щодо похоронів папи, які традиційно відбуваються в проміжку з чотирьох до шести днів для того, щоб паломники могли попрощатися з померлим папою. Після смерті папи настає дев'ятиденний період жалоби (лат. novemdiales). Також конґреґації встановлюють час проведення виборів, які мають відбуватися в проміжку між 15 та 20 днями після смерті понтифіка[6].

Вакантність престолу також може наставити через зречення Папи. Така випадки історії відомі, але вони є дуже рідкісними. Так, до 2013 року, останнім Папою, який зрікся престолу. був Григорій XII в 1415 році. Але 11 лютого 2013 року Папа Бенедикт XVI на черговій консисторії у Ватикані офіційно оголосив про зречення престолу за станом здоров'я.

Початок голосування[ред.ред. код]

Чорний дим у Сикстинській каплиці означає, що не було дві третини
Білий дім символізує обрання нового папи

Вранці дня визначеного Колеґією кардиналів відбувається меса Proeligendo Pontifice (лат. Для вибору Понтифіка) в Базиліці св. Петра. Ця меса традиційно очолюється кардиналом-деканом і супроводжується проповіддю. Пізніше, вдень, кардинали очолювані кардиналом-деканом збираються в Паолінській капеллі і з гімном Veni Creator Spiritus вирушають до Сикстинської капелли[7]. Після того, як вони займають свої місця в капелі кардинали-виборщики складають присягу такого змісту[8]:

Nos omnes et singuli in hac electione Summi Pontificis versantes Cardinales
electores promittimus, vovemus et iuramus inviolate et ad unguem Nos esse
fideliter et diligenter observaturos omnia quae continentur in Constitutione
Apostolica Summi Pontificis Ioannis Pauli II, quae a verbis " Universi
Dominici Gregis « incipit, data die xxii mensis Februarii anno MCMXCVI. Item
promittimus, vovemus et iuramus, quicumque nostrum, Deo sic disponente,
Romanus Pontifex erit electus, eum munus Petrinum Pastoris Ecclesiae
universae fideliter exsecuturum esse atque spiritualia et temporalia iura
libertatemque Sanctae Sedis integre ac strenue asserere atque tueri numquam
esse destiturum. Praecipue autem promittimus et iuramus Nos religiosissime
et quoad cunctos, sive clericos sive laicos, secretum esse servaturos de iis
omnibus, quae ad electionem Romani Pontificis quomodolibet pertinent, et de
iis, quae in loco electionis aguntur, scrutinium directe vel indirecte
respicientibus; neque idem secretum quoquo modo violaturos sive perdurante
novi Pontificis electione, sive etiam post, nisi expressa facultas ab eodem
Pontifice tributa sit, itemque nulli consensioni, dissensioni, aliique
cuilibet intercessioni, quibus auctoritates saeculares cuiuslibet ordinis et
gradus, vel quivis hominum coetus vel personae singulae voluerint sese
Pontificis electioni immiscere, auxilium vel favorem praestaturos.
(Ми, кардинали, що мають право голосу і присутні на виборах Верховного Понтифіка
обіцяємо і клянемося, кожен окремо і всі разом, вірно і скурпольозно
виконувати приписи апостольської конституції Верховного Понтифіка Івана Павла II
„Universi Dominici Gregis“, що була оприлюднена 22 лютого 1996.
Ми обіцяємо і клянемося, що той, хто божественним образом буде обраний Верховним Понтифіком
вірно присвятить себе виконанню munus Petrinum обов'язків пастира Вселенської церкви
„і буде постійно утверджувати та захищати духовні і світські права і свободи Святого Престолу.“
Особливо ми клянемося додержуватися таємниці перед всіма людьми, як мирянами
так і духовними, відносно всього, що торкається виборів Римського Понтифіка,
а також відбувається під час церемонії виборів і що якимось чином може
впливати на результат голосування.
Ми обіцяємо і клянемося ніяким чином не розголошувати цієї таємниці,
як під час, так і після виборів нового Понтифіка, якщо на це не буде виняткового дозволу нового Понтифіка.
Ми обіцяємо і клянемося не терпіти будь-якого втручання або протидії виборам
зі сторони мирян чи представників якихось орденів або груп, що намагаються
втручатися у процес вибору Римського Понтифіка.)

Кардинал-декан читає текст присяги вголос, а виборщики підходять до Євангелія, яке розташоване в центрі капели, згідно з порядком старшинства і, покладаючи на нього руку, вимовляють:

Sic me Deus adiuvet et haec sancta Dei Evangelia, quae manu mea tango.

(лат. Нехай допоможе мені Бог і це святе Боже Євангеліє, якого я торкаюсь моєю рукою)

Після того, як складання присяги завершується, Папський обер-церемоніймейстр (Магістр папських літургійних урочистостей) підходячи до дверей Сикстинської капелли і зачиняючи їх, проголошує: „Extra omnes!“ (прибл. „Всі геть!“). Загалом, кардиналам читаються дві проповіді. Перша перед конклавом (найчастіше за день), а друга вже перед самим голосуванням. На конклаві 2005 року першу проповідь проголошував отець-капуцин Ран'єро Канталемесса, тодішній проповідник Папського дому. А проповідь безпосередньо перед голосуванням — кардинал Томаш Шпідлік, який не мав права голосу.

Після того, як церковнослужитель, визначений для проповіді перед голосуванням, закінчує її, та після закінчення молитов, кардинал-декан питає присутніх кардиналів щодо зауважень та побажань до процедури. Після вирішення всіх організаційних питань починаються самі вибори. Кардинали, що запізнилися до початку виборів мають бути допущені. Хворі кардинали також мають право полишити конклав і пізніше приєднатися до нього, але кардинал, що полишає конклав з інших, аніж хвороба, причин, не має повертатись[9].

Кожен кардинал-виборщик може мати двох, або, у випадку хвороби — трьох помічників, чи конклавістів. До конклаву також допускаються секретар Колеґії кардиналів, папський обер-церемоніймейстер, два церемоніймейстера, служителі Папської ризниці та церковнослужитель, що допомагає Декану Колеґії кардиналів. Допускаються священники-сповідники, двоє лікарів та визначений штат служителів для допомоги та ведення господарства. Конклавісти та інші служителі також присягають зберігати таємницю папських виборів. Їм та кардиналам забороняється будь-яке спілкування із зовнішнім світом. Порушення цього правила карається відлученням від церкви latae sententiae. Також забороняється присутність засобів масової інформації та сторонніх спостерігачів.

Хід голосування[ред.ред. код]

Копія виборчого бюллетеня старого зразка

Під час першого дня конклаву може бути проведене одне голосування. У випадку, якщо під час першого голосування ніхто не обраний, або голосування першого дня конклаву не проводилося, кожного наступного дня має проводитись по чотири тури голосування: два вранці і два увечері. Якщо протягом трьох днів голосування ніхто не обраний, процес має бути призупинений на один день для молитов та звернення до Колеґії старшого кардинала-диякона. Після семи безуспішних турів голосування процес призупиняється знову, але вже зі зверненням старшого кардинала-пресвітера. І, якщо, навіть після семи наступних турів папа не обраний, процес призупиняється для звернення старшого кардинала-єпископа (найчастіше, декана Колеґії). Після наступних семи безуспішних турів голосування кардинали можуть вибрати один з наступних шляхів: або кардинали зменшують кількість кандидатів до двох, що набрали більше голосів під час попереднього туру голосування, або обрати папу абсолютною більшістю голосів. Але ні за яких умов кардинали не можуть зменшити необхідну кількість голосів більш ніж до абсолютної більшості.

Виборчий процес ділиться на три частини: pre-scrutinium, scrutinium та post-scrutinium. Під час першої частини церемоніймейстри готують необхідні для голосування бюллетені з написом — Eligo in Summum Pontificem (від лат. Обираю у Верховні Першосвященики) та роздають їх кожному кардиналу (не менше ніж по двоє кожному). Як тільки починається сама процедура голосування, папський обер-церемоніймейстр, церемоніймейстери та секретар Колеґії кардиналів полишають приміщення, яке закриває молодший кардинал-диякон. Після чого він же витягає за жеребом дев'ять імен кардиналів: троє складають рахункову комісію, троє Infirmarii, і троє ревізорів. Вони обираються на весь час конклаву.

Коли всі попередні процедури закінчено, починається частина під назвою scrutinium. Під час неї кардинали-виборщики у порядку старшинства підходять до вівтаря де стоять члени рахункової комісії зі своїми бюлетенями. Перед подачею свого бюлетеня кожен кардинал вимовляє присягу: „Testor Christum Dominum, qui me iudicaturus est, me eum eligere, quem secundum Deum iudico eligi debere.“ (лат. Свідок Христос Господь, який є моїм суддею, що я віддаю свій голос тому, хто, перед Богом вважаю, має бути обраним). Якщо кардинал-виборщик знаходиться в капелі, але не може підійти, щоб вкинути свій бюлетень, то останній в переліку членів рахункової комісії підходить до нього і забирає бюлетень. Якщо ж кардинал не може покинути свою кімнату для участі у голосуванні, до нього приходять Infirmarii з бюлетенями і урною. Після того, як Infirmarii повертаються з бюлетенями кардиналів, що проголосували, кількість цих бюлетенів підраховується для гарантії, що вона збігається з кількістю немічних кардиналів-виборщиків. Присяга вимовляється кардиналами лише під час першого туру голосування. Бюлетені не підписуються. До 1945 року кардинали підписували свої бюлетені і згортали та запечатували їх так, щоб імені не було видно. Але тепер бюлетені просто згортаються удвоє. До 1621 року не існувало спеціальної присяги перед голосуванням і бюлетені використовувались не завжди. Часто голосування проходило усно.

До 1621 року існувала лише присяга таємності, що проголошувалася перед закриттям дверей конклаву. Папа Григорій XV увів додаткову присягу перед кожною ранковою та кожною вечірньою сесіями. Таким чином він намагався спонукати кардиналів не голосувати „з люб'язності“, а голосувати за реалістичного, прохідного кандидата на престол. Завдяки реформам Григорія XV 1621 і 1622 років була створена чітка система папських виборів, яка в своїй основі збереглася досьогодні. Найсуттєвішою зміною в правилах голосування була відміна вимоги підписання кардиналами своїх бюллетенів. Це правило було скасовано папою Пієм XII в 1945 році.

Після того, як всі кардинали проголосують, перший член рахункової комісії перемішує контейнер, витягає та рахує бюлетені. Якщо кількість поданих бюлетенів і кількість кардиналів, що голосували, не збігається, всі бюлетені не читаються і спалюються. Якщо ж ніяких проблем з кількістю немає, то голоси підраховуються. Перший з членів рахункової палати розгортає бюлетені. Кожен член рахункової комісії записує ім'я кандидата, що в бюлетені, а останній — також проголошує це ім'я в голос. Всі голоси кардиналів складаються і ревізори перевіряють всі списки, щоб не було помилок. Після оголошення остаточних результатів бюлетені спалюються членом рахункової комісії за допомогою секретаря Колеґії та церемоніймейстерів. У випадку, коли в першому турі сесії кардинали не можуть обрати папу, вони переходять до другого негайно, і бюлетені спалюються лише після другого туру. У випадку, коли ніхто не обраний, дим з печі іде чорний (раніше до нього додавалася мокра солома, а з 1958 року — спеціальні хімікалії, а саме суміш перхлорату калію, антрацену і сірки), якщо ж новий римський єпископ обраний, то йде білий дим, для утворення якого додають бертолетову сіль, лактозу і каніфоль[10]. Тепер, для унеможливлення непорозумінь, білий дим також супроводжується звуком дзвонів.

Проголошення результатів[ред.ред. код]

Новий понтифік Франциск на бенедиктинській лоджії Собору святого Петра у день виборів.

Після того, як остаточні результати успішного голосування проголошуються, молодший кардинал-декан викликає в приміщення для голосування секретаря Колеґії кардиналів і папського обер-церемоніймейстера. А кардинал-декан питає у новообраного папи: «Acceptasne electionem de te canonice factam in Summum Pontificem?» («Чи приймаєш канонічний вибір тебе Верховим Першосвящеником?»). Обраний відповідає — «accepto» або «non accepto» (раніше, також, існувала традиція, згідно з якою над місцем кожного кардинала був підвішений спеціальний балдахін, і коли результати проголошувались, то всі балдахіни опускалися, окрім балдахіна кардинала, що був обраний папою. Але через збільшення кількості кардиналів ця традиція була відмінена). Останнім кардиналом, про якого достовірно відомо, що він вже набрав достатню кількість голосів і при цьому відмовився, був Святий Карл Борромео.

Якщо папою римським обраний не єпископ, то кардинал-декан має надати йому єпископське свячення (або, якщо обраний навіть не священик, він має отримати від декана всі ступені священства по черзі). У випадку, коли кардинал-декан не може виконувати свої функції, за нього це робить субдекан.

Також новообраний папа оголошує своє нове ім'я, після того, як кардинал-декан питає у нього: «Quo nomine vis vocari?» («Яким ім'ям хочеш, щоб тебе звали?»). Ця традиція встановилась в 533 році, коли Іоанн II, справжнє ім'я якого було Меркурій, вирішив, що воно не підходить для римського єпископа. Остаточно така практика склалася з Х ст. Останнім папою, що використав своє хресне ім'я, був Марцелл II — Марчелло Червіні. Після цього папський обер-церемоніймейстер виготовляє спеціальний документ з ім'ям новообраного папи.


Після означених процедур папа відправляється до так зв. «кімнати плачу» (лат. camera lacrimatoria), невеликої кімнати червоного кольору біля Сикстинської капелли, де має вибрати білу рясу з білим пілеолусом, роше та моцетту з представлених там трьох розмірів. Також він одягає червону розшиту столу, і виходить до кардиналів в капеллі. Там він приймає від них вияви поваги.

Коли кардинали закінчують вітати новообраного папу, кардинал-протодиякон виходить на центральну лоджію Базиліки св. Петра і проголошує:

Annuntio vobis gaudium magnum:
Habemus Papam!
Eminentissimum ac Reverendissimum Dominum,
Dominum [ім'я],
Sanctæ Romanæ Ecclesiæ Cardinalem [прізвище],
qui sibi nomen imposuit [тронне ім'я].

(«Я оголошую вам велику радість:
Ми маємо папу!
Високопреосвященнійшого і найдостойнішого пана,
пана [ім'я],
Кардинала Святої Римської церкви [прізвище],
який взяв собі ім'я [тронне ім'я].»)

Якщо ж папою, як це не раз бувало раніше, обраний сам кардинал-протодиякон, то за нього оголошення має зробити наступний старший кардинал-диякон. Теж саме відбувається у разі неможливості кардиналом-протодияконом виконувати свої функції.

Після оголошення на лоджію виходить сам новообраний папа і надає своє перше благословіння «Urbi et Orbi» (Місту і світу). Раніше, через деякий час після обрання проводилася папська коронація, яку тепер замінила інтронізація або інавгурація.

Перелік конклавів[ред.ред. код]

XIII століття[ред.ред. код]

Конклав Тривалість Особа, що була обрана Папа Тривалість понтифікату
29 листопада 1268 — 1 вересня 1271 2 роки 9 місяців 3 дні Теобальдо Вісконті O. Cist. Блаженний Григорій Х 1 вересня 1271 — 20 січня 1276
20 січня 1276 — 21 січня 1276 2 дні П'єтро де Тарантазія O. P. Святий Іннокентій V 21 січня 1276 — 22 червня 1276
2 липня 1276 — 11 липня 1276 9 днів Оттобоно Фієскі Адріан V 11 липня 1276 — 18 серпня 1276
19 серпня 1276 — 20 вересня 1276 1 місяць 1 день Педро Жуліані Іоанн XXI 20 вересня 1276 — 20 травня 1277
30 травня 1277 — 25 листопада 1277 5 місяців 26 днів Джованні Гаетано Орсіні, O. S. B. Миколай III 25 листопада 1277 — 22 серпня 1280
22 вересня 1280 — 22 лютого 1281 5 місяців Симон де Бріон Мартин IV 22 лютого 1281 — 28 березня 1285
29 березня 1285 — 2 квітня 1285 5 днів Джакомо Савеллі Гонорій IV 2 квітня 1285 — 3 квітня 1287
4 квітня 1287 — 22 лютого 1288 9 місяців 18 днів Джироламо Масеї де Асколі, O.F.M. Миколай IV 22 лютого 1288 — 4 квітня 1292
5 квітня 1292 — 5 липня 1294 2 роки 3 місяці П'єтро дель Мурроне, O.S.B. Святий Целестин V 5 липня 1294 — 10 грудня 1294
23 грудня 1294 — 24 грудня 1294 2 дні Бенедетто Гаетані Боніфацій VIII 24 грудня 1294 — 11 жовтня 1303

XIV століття[ред.ред. код]

Конклав Тривалість Особа, що була обрана Папа Тривалість понтифікату
21 жовтня 1303 — 22 жовтня/1303 2 дні Нікколо Боккасіні, O. P. Блаженний Бенедикт XI 22 жовтня 1303 — 7 липня 1304
Липень 1304 — 5 червня 1305 11 місяців Бертран де Го Климент V 5 червня 1305 — 20 квітня 1314
1 травня 1314 — 7 вересня 1316 2 роки 4 місяці 6 днів Жак Дюез Іоанн XXII 7 вересня 1316 — 4 грудня 1334
13 грудня 1334 — 22 грудня 1334 9 днів Жак Фурн'є, O. Cist. Бенедикт XII 22 грудня 1334 — 25 квітня 1342
5 травня 1342 — 7 травня 1342 3 дні П'єр Роже де Бофор Климент VI 7 травня 1342 — 6 грудня 1352
16 грудня 1352 — 18 грудня 1352 3 дні Ет'єнн Обер Іннокентій VI 18 грудня 1352 — 12 грудня 1362
22 грудня 1362 — 28 грудня 1362 6 днів Гілльйом де Грімоар, O. S. B. Святий Урбан V 28 грудня 1362 — 19 вересня 1370
29 вересня 1370 — 30 грудня 1370 3 місяці 1 день П'єр Рожерії Григорій XI 30 грудня 1370 — 27 березня 1378
7 квітня 1378 — 8 квітня 1378 2 дні Бартоломео Прін'яно Урбан VI 8 квітня 1378 — 15 жовтня 1389
25 жовтня 1389 — 2 листопада 1389 8 днів П'єтро Томачеллі Боніфацій IX 2 листопада 1389 — 1 жовтня 1404

XV століття[ред.ред. код]

Конклав Тривалість Особа, що була обрана Папа Тривалість понтифікату
12 жовтня 1404 — 17 жовтня 1404 5 днів Козма де Мільйораті Іннокентій VII 17 жовтня 1404 — 6 листопада 1406
18 листопада 1406 — 30 листопада 1406 12 днів Анджело Коррер Григорій XII 30 листопада 1406 — 4 липня 1415
8 листопада 1417 — 11 листопада 1417 3 дні Одо Колонна Мартин V 11 листопада 1417 — 20 лютого 1431
2 березня 1431 — 3 березня 1431 2 дні Габріель Кондульмер, O. S. A. Євгеній IV 3 березня 1431 — 23 лютого 1447
4 березня 1447 — 6 березня 1447 3 дні Томазо Паретучеллі, O. P. Миколай V 6 березня 1447 — 25 березня 1455
4 квітня 1455 — 8 квітня 1455 4 дні Альфонсо де Борха (Борджа) Калікст III 8 квітня 1455 — 6 серпня 1458
16 серпня 1458 — 19 серпня 1458 3 дні Енеа Сільвіо де Пікколоміні Пій II 19 серпня 1458 — 15 серпня/1464
27 серпня 1464 — 30 серпня 1464 3 дні П'єтро Барбо Павло II 30 серпня 1464 — 26 липня 1471
6 серпня 1471 — 9 серпня 1471 3 дні Франческо делла Ровере, O.F.M. Сикст IV 9 серпня 1471 — 12 серпня 1484
26 серпня 1484 — 29 серпня 1484 3 дні Джованні Баттіста Чібо Іннокентій VIII 29 серпня 1484 — 25 липня 1492
6 серпня 149210 серпня 1492 4 дні Родріго Борджа Олесандр VI 10 серпня 149218 серпня 1503

XVI століття[ред.ред. код]

Конклав Тривалість Особа, що була обрана Папа Тривалість понтифікату
16 серпня 150316 вересня 1503 1 місяць Франческо Тодескіні-Пікколоміні Пій III 16 вересня 150318 жовтня 1503
31 жовтня 15031 листопада 1503 2 дні Джуліано делла Ровере, O.F.M. Юлій II 1 листопада 150320 лютого 1513
4 березня 151319 березня 1513 15 днів Джованні ді Лоренцо де Медічі Лев X 19 березня 15131 грудня 1521
27 грудня 15219 січня 1522 13 днів Адріано Флорізун Бойенс Адріан VI 9 січня 152214 вересня 1523
1 жовтня 152319 листопада 1523 1 місяць 18 днів Джуліано ді Джуліано де Медичі Климент VII 19 листопада 1523-25 вересня 1534
11 жовтня 153413 жовтня 1534 3 дні Алессандро Фарнезе Павло III 13 жовтня 153410 листопада 1549
25 листопада 154929 листопада 1549 5 днів Джованні Марія Чоккі дель Монте Юлій III 29 листопада 154925 березня 1555
5 квітня 15557 квітня 1555 3 дні Марчело Червіні Марцелл II 7 квітня 155530 квітня 1555
15 травня 155523 травня 1555 8 днів Джанп'єтро Карафа Павло IV 23 травня 155518 серпня 1559
5 вересня 155926 грудня 1559 3 місяця 21 день Джовання Анджело Медичі Пій IV 26 грудня 15599 грудня 1565
20 грудня 15657 січня 1566 18 днів Мікеле Ґізлієрі, O. P. Святий Пій V 7 січня 15661 травня 1572
12 травня 157213 травня 1572 2 дні Уґо Бонкомпаньї Григорій XIII 13 травня 157210 квітня 1585
21 квітня 158524 квітня 1585 3 дні Фелічі Перетті, O.F.M. Conv. Сикст V 24 квітня 158527 серпня 1590
7 вересня 159015 вересня 1590 8 днів Джованні Баттіста Кастан'я Урбан VII 15 вересня 159027 вересня 1590
8 жовтня 15905 грудня 1590 1 місяць 27 днів Ніколо́ Сфондраті Григорій XIV 5 грудня 159016 жовтня 1591
27 жовтня 15913 листопада 1591 6 днів Джованні Антоніо Факінетті Іннокентій IX 3 листопада 159130 грудня 1591
10 січня 159230 січня 1592 20 днів Іпполіто Альдобрандіні Климент VIII 30 січня 15925 березня 1605

XVII століття[ред.ред. код]

Конклав Тривалість Особа, що була обрана Папа Тривалість понтифікату
14 березня 16051 квітня 1605 18 днів Алессандро Оттавіано де Медічі Лев XI 1 квітня 160527 квітня 1605
8 травня 160516 травня 1605 8 днів Каміло Боргезе Павло V 16 травня 160528 січня 1621
8 лютого 16219 лютого 1621 2 дні Алессандро Людовічі Григорій XV 9 лютого 16218 липня 1623
19 липня 16236 серпня 1623 18 днів Мафео Барберіні Урбан VIII 6 серпня 162329 липня 1644
9 серпня 164415 вересня 1644 1 місяць 6 днів Джованні Баттіста Памфілі Іннокентій X 15 вересня 16447 січня 1655
18 січня 16557 квітня 1655 3 місяці 20 днів Фабіо Кіджі Олександр VII 7 квітня 165522 травня 1667
2 червня 166720 червня 1667 18 днів Джуліо Роспільйозі Климент IX 20 червня 16679 грудня 1669
20 грудня 166929 квітня 1670 4 місяці 9 днів Еміліо Альт'єрі Климент X 29 квітня 167022 липня 1676
2 серпня 167621 вересня 1676 1 місяць 19 днів Бенедетто Одескалькі Блаженний Іннокентій XI 21 вересня 167612 серпня 1689
23 серпня 16896 жовтня 1689 1 місяць 13 днів П'єтро Вотті Оттобоні Олександр VIII 6 жовтня 16891 лютого 1691
12 лютого 169121 липня 1691 5 місяців 9 днів Антоніо Пін'ятеллі Іннокентій XII 21 липня 169127 вересня 1700
9 жовтня 170023 листопада 1700 1 місяць 14 днів Джованні Франческо Альбані Климент XI 23 листопада 170019 березня 1721

XVIII століття[ред.ред. код]

Конклав Тривалість Особа, що була обрана Папа Тривалість понтифікату
31 березня 17218 травня 1721 1 місяць 8 днів Мікеланджело деі Конті Іннокентій XIII 8 травня 17217 березня 1724
20 березня 172429 травня 1724 2 місяці 9 днів П'єтро Франческо Орсіні, O. P. Бенедикт XIII 29 травня 172421 лютого 1730
5 березня 17307 квітня 1730 1 місяць 2 дні Лоренцо Корсіні Климент XII 7 квітня 17306 лютого 1740
18 лютого 174017 серпня 1740 5 місяців 31 день Просперо Лоренцо Ламбертіні Бенедикт XIV 17 серпня 17403 травня 1758
15 травня 17586 липня 1758 1 місяць 22 дні Карло Делла Торре Рецонікко Климент XIII 6 липня 17582 лютого 1769
15 лютого 176919 травня 1769 3 місяці 4 дні Джованні Віченцо Антоніо Ганганеллі, O.F.M. Conv. Климент XIV 19 травня 176922 вересня 1774
5 жовтня 177415 лютого 1775 4 місяці 10 днів Джованні Анджело Бракі Пій VI 15 лютого 177529 серпня 1799
1 грудня 179914 березня 1800 3 місяці 14 днів Луїджі Барнаба К'ярамонті, O. S. B. Пій VII 14 березня 180020 серпня 1823

XIX століття[ред.ред. код]

Конклав Тривалість Особа, що була обрана Папа Тривалість понтифікату
2 вересня 182328 вересня 1823 26 днів Аннібале Серматті делла Дженґа Лев XII 28 вересня 182310 лютого 1829
24 лютого 182931 березня 1829 1 місяць 7 днів Франческо Северіно Кастільйоне Пій VIII 31 березня 182930 листопада 1830
14 грудня 18302 лютого 1831 1 місяць 19 днів Бартоломео Альберто Каппелларі, O.S.B. Cam. Григорій XVI 2 лютого 18311 червня 1846
14 червня 184616 червня 1846 3 дні Джованні Марія Мастаї-Ферретті, O. P. Блаженний Пій IX 16 червня 18467 лютого 1878
18 лютого 187820 лютого 1878 3 дні Джоаккіно Віченцо Раффаеле Луїджі Печчі Лев XIII 20 лютого 187820 липня 1903

XX століття[ред.ред. код]

Конклав Тривалість Особа, що була обрана Папа Тривалість понтифікату
31 липня 19034 серпня 1903 5 днів Джузеппе Мелькіоре Сарто Святий Пій X 4 серпня 190320 серпня 1914
31 серпня 19143 вересня 1914 4 дні Джакомо дела К'єза Бенедикт XV 3 вересня 191422 січня 1922
2 лютого 19226 лютого 1922 4 дні Акілле Ратті Пій XI 6 лютого 192210 лютого 1939
1 березня 19392 березня 1939 2 дні Еудженіо Пачеллі Пій XII 2 березня 19399 жовтня 1958
25 жовтня 195828 жовтня 1958 3 дні Анджело Джузеппе Ронкаллі, T.O.R. Блаженний Іоанн XXIII 28 жовтня 19583 червня 1963
19 червня 196321 червня 1963 3 дні Джованні Баттіста Монтіні Павло VI 21 червня 19636 серпня 1978
25 серпня 197826 серпня 1978 2 дні Альбіно Лучані Іван Павло І 26 серпня 197828 вересня 1978
14 жовтня 197816 жовтня 1978 3 дні Кароль Юзеф Войтила Блаженний Іван Павло II 16 жовтня 19782 квітня 2005

XXI століття[ред.ред. код]

Конклав Тривалість Особа, що була обрана Папа Тривалість понтифікату
18 квітня 200519 квітня 2005 2 дні Йозеф Алоїз Ратцінґер Бенедикт XVI 19 квітня 200528 лютого 2013
12 березня 2013-13 березня 2013 2 дні Хорхе Маріо Бергольйо Франциск 13 березня 2013 —

Примітки[ред.ред. код]

  1. Св. Кіпріан Карфагенський, 4 лист до Антоніни
  2. Декрет папи Миколая II In nomine Domini, пп. 3 і 4
  3. Цитується за: Вільям Нмюбурзький «Historia Rerum Anglicarum» («Історія Англії»), книга III, глава 3
  4. Дектет папи Миколая II In nomine Domini, п. 6
  5. «34. Якщо Апостольський престол стає вакантним в період проведення Вселенського Собору або Синоду Єпископів, що проходять у Римі чи в якомусь іншому місці, вибори нового папи мають проводитись тільки і виключно кардиналами, що вказані в § 33 цієї конституції, а не Собором чи Синодом Єпископів. У зв'язку з чим я оголошую недійсними і такими, що не мають сили будь-які дії направлені на зміну правил та норм щодо виборів або Колеґії кардиналів-вибощиків. Більш того, відповідно до кан. 340 і 347 § 2 Кодексу канонічного права та кан. 53 Кодексу канонів Східних церков Собор чи Синод мають буть негайно припинені ipso iure, як тільки стає відомо про вакантність Апостольського престолу. Також без затримки мають бути припинені всі засідання конґреґацій, робочих сесій, підготовка будь-яких указів чи канонів і також необхідно відкласти обнародування вже складених документів. Ні робота Собору, ні Синоду не можуть бути продовжені, навіть, якщо вони розглядають дуже важливі питання, поки новообраний папа не вирішить продовжити або розпустити Собор чи синод.» Папа Іван Павло II, апостольська конституція «Universi Dominici Gregis», § 34.
  6. Апостольська конституція «Universi Dominici Gregis», § 37
  7. Апостольська конституція «Universi Dominici Gregis», § 59
  8. Апостольська конституція «Universi Dominici Gregis», §§ 52 та 53
  9. Апостольська конституція „Universi Dominici Gregis“, §§ 39 та 40.
  10. Ватикан розкрив технологію забарвлення диму, який сповіщає про підсумки виборів Папи

Джерела та посилання[ред.ред. код]