Коновалець Євген Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євген Михайлович Коновалець
Євген Михайлович Коновалець

Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й голова ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
Час на посаді:
3 лютого 1929 — 23 травня 1938
Попередник посада запроваджена; він сам як голова УВО
Наступник Андрій Мельник

Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg голова УВО
Час на посаді:
1920 — 3 лютого 1929
Попередник посада запроваджена; він сам як Полковник Січових стрільців
Наступник посада скасована; він сам як голова ОУН

Час на посаді:
1917 — 1920
Попередник посада запроваджена;
Наступник посада скасована; він сам як голова УВО

Народився 14 червня 1891(1891-06-14)
Австро-Угорщина Зашків
Помер 23 травня 1938(1938-05-23) (46 років)
Нідерланди Нідерланди, Роттердам
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина,
size УНР
Литва Литва [1] (від 1929)
Національність українець
Політична партія УВО,ОУН
Батько Михайло
Мати Катерина (з дому Венґжиновська)
Рідня Федак Степан — тесть
Звання 11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Релігія УГКЦ

Євге́н Мих́айлович Конова́лець (* 14 червня 1891, Зашків, Жовківський район, Львівська область — † 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів1927), перший голова ОУН.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у вчительській родині[2].

У 19011909 рр. навчався в Академічній гімназії у Львові.

З 1909 р. вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету.

Початок громадської діяльності[ред.ред. код]

Konovalets forma.jpg
Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович.

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 р. Коновалець брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

У 1912 р. став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Із 1913 р. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. як представник від студентства входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали Іван Боберський (відомий західноукраїнський педагог та пропагандист спорту), акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

Війна і полон[ред.ред. код]

На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 р. Коновалець був мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони Львова). В червні 1915 р. під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916 рр. перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині (тепер Волгоград).

Після Лютневої революції 1917 р. в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А.Мельником, І.Чмолою, Р.Сушком, В.Кучабським, М.Матчаком, Ф.Черником розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно в кінці липня 1917 р. Є. Коновалець приїжджає до Києва. Його поява в Києві характеризується вступом до Комітету допомоги українцям виселенцям (Галицько-Буковинський комітет допомоги жертвам війни) і популяризацією в середовищі Центральної Ради та УГВК ідеї створення окремої західноукраїнської військової одиниці. Діяльність у Києві Є. Коновалець проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем Є. Коновалець в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету згадується 28 грудня 1917 р.[3]

Розбудова української армії[ред.ред. код]

Євген Коновалець — полковник Корпусу Січових стрільців. Київ, 1918 р.
Sichovyky.jpg
Petlura konovalets.jpg

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На­родної Республіки.

В січні 1918 р. Коновальця після проведення реорганізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — початку лютого 1918 рр. частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності. 1-2 березня 1918 стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Є.Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П.Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П.Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 розбили гетьманські частини.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 19181919 Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ.

Після поразки визвольних змагань[ред.ред. код]

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив у польський табір для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що знаходились в Чехословаччині, (дане військове формування визнавало владу Євгена Петрушевича) і українських полонених з таборів у Італії військове формування (ця ідея було малоздісненна, тому що більшість галичан хотіли повернутись додому) та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Поразка національно-визвольних змагань 19171921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 Коновалець здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньою участю Коновальця було створено Українську Військову Організацію (хоча сама організація як єдине ціле утворилась лише восени 1921 року. До того часу діяли розрізнені групи в Галичині (колишні старшини УГА та інші військовики) та Коновалець, що був тоді за кордоном.

20 липня 1921 Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, розуміючи його безперспективність.

Еміграція[ред.ред. код]

Литовський паспорт Євгена Коновальця
Перша шпальта газети «Свобода» про вбивство Євгена Коновальця
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк»

Із грудня 1922 року Коновалець мусив жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927 за ініціативою Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на першому Конгресі українських націоналістів у Відні було створено Організацію українських націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

Загибель[ред.ред. код]

23 травня 1938 Коновалець загинув у Роттердамі (Нідерланди) в результаті спецоперації проведеної органами НКВС СРСР. Вбивство Коновальця виконав співробітник НКВС Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й «представляв», за придуманою НКВД легендою Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».

Про це інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937 Судоплатова прийняв особисто Сталін й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. Через тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесений смертний вирок.

23 травня 1938 Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелю «Атланта» вибухівку, закамуфльовану підривниками НКВС під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Похований на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Марта Гавришко (2011-06-29). «Герой не тільки України: Євген Коновалець і Литва». Історична правда. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-07-22. 
  2. Життєпис на сторінці Українського народного фронту
  3. ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72)
  4. Сторінка фестивалю
  5. У Каунасі відкрили пам'ятну дошку Євгену Коновальцю // УНІАН

Література[ред.ред. код]

  • Ковальчук М. На чолі січових стрільців: військово-політична діяльність Євгена Коновальця в 1917–1921 рр. — К., 2010. — 288 с.
  • Коновалець Є. Я б'ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки… — К.: Видавництво «Темпора». — 272 с.
  • Сватко Я. Євген Коновалець — творець ОУН. — Л., 2006. — 64 с.
  • Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9
  • Дерев'яний Ігор.. Сила волі. Євген Коновалець. — Львів: Центр досліджень визвольного руху; Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»; Часопис, 2013.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Попередник
 —
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й Голова ОУН
1929-1938
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Андрій Мельник