Коновал Пилип

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Коновал Пилип
Сержант Пилип Коновал, картина Артура Емброза Макевоя (англ. Arthur Ambrose McEvoy), 1918 рік.
Народився 15 вересня 1888(1888-09-15)
село Кутківці, Подільська губернія
Помер 3 червня 1959(1959-06-03) (70 років)
Халл, Квебек Канада Канада
Країна Канада Канада
Війни/битви Битва за висоту 70
Нагороди
Георгіївський хрест 4 ступеня
Victoria Cross (Canada) ribbon bar.png BWMRibbon.png World War I Victory Medal ribbon.svg Medalla de la Coronació del Rei Jordi VI 1937.gif QEII Coronation Medal ribbon.png

Пили́п Конова́л (*15 вересня, 1888, Кутківці, Подільська губернія, нині: Чемеровецький район Хмельницької області — †3 червня, 1959, Халл, Квебек) — канадець українського походження, єдиний українець-кавалер Хреста Вікторії, найвищої та найпочеснішої нагороди за мужність перед лицем ворога, якою можуть бути нагороджені військовики з країн, підлеглих Британській короні.

Є покровителем Відділення 360 (Відділення Коновала) Королівського Канадського Легіону в Торонто.

« Just as the scar on Filip Konowal's face has not disappeared, so will never fade the fame of this former Canadian soldier of Ukrainian origin, whose name is written in letters of gold in the history of Canada and the First World War.

Як і не зник шрам на лиці Пилипа Коновала, так і не згасне слава цього загиблого канадського солдата українського походження: золотими літерами вписане його ім'я в історію Канади та Першої світової війни.

 »

— George Salsky 11 February 1954 CBC Radio
Джордж Салскі 11 лютого 1954 Радіо
CBC'

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство, молодість[ред.ред. код]

Пилип Коновал народився у сім'ї Мирона Коновала в Каменець-Подільському повіті селі Кутківці в над Жванчиком у тодішній Російській імперії. Приписують йому кілька дат народження — хоча в самому дні 15 вересня сумнівів не існує, а от з роком народження ще не дійшли висновків: за одним джерелом 15 вересня 1888 року, за другим 15 вересня 1886 року. Дитинство й юнацькі роки Пилип провів під опікою й настановами батька на сімейному хуторі біля річки Збруч на кордоні з Австо-Угорською імперією. Працював підмайстром у свого батька-каменетеса, поки на 21-му році життя не завербовано його в російську армію, під час служби в якій проявив вроджену здібність до військової справи — і навіть вислужився до чину польового інструктора багнетно-штикового бою.

До 20 років Пилип уже сам ставав на ноги, завів сім'ю з односельчанкою Анною — і згодом у них народилася дочка Марія. Але в 21 рік, через важкі часи на мануфактурі та загальні тоді інфляційні процеси й стагнацію в Російській імперії, Пилип задумувався, як прогодувати й утримувати свою сім'ю: відгукнувся на призов до російської імперської армії, котра потроху оговтувалася після японсько-манжурської кампанії. Доволі пристойне «жалування» та пансіон суттєво допомагали його родині. За п'ять років служби Пилип побував у різних точках імперії — і тому й по її завершенні вибрав собі ремесло лісоруба в Сибірських краях, де він закінчував свою військову службу.

Імміґрація[ред.ред. код]

У часи закінчення служби Пилипа в Європі та Росії відбувалася друга хвиля міграцій — здебільшого в Америку чи Сибір. Коли його співплемінники з-за Збруча підкорювали американські прерії та ліси, його односельчан нужда змушувала спокуситися на столипінські обіцянки й розсіюватися по безкрайнім просторам Росії, оскільки виїзд в протилежному напрямку неосідлим селянам заборонявся. І Пилип піддався спокусі, але вже побувавши в шкурі наймита на лісоповалах, знайшов привабливішу пропозицію: з початком 1913 року записався до канадської компанії пиломатеріалів, котра вербувала лісорубів до провінції Британська Колумбія на об'єкти лісової промисловості.

На відміну від більшості співплемінників-іммігрантів він не пересікав Атлантику, а на пароплаві з Владивостока довгою мандрівкою подався до Канади. У квітні 1913 року він влаштувався на роботу лісоруба в районі Ванкувера. А вже після чотирьох місяців виснажливої роботи на Заході Канади та акліматизації і звикання до нового середовища — Пилип ризикнув знову змінити місце роботи. Спілкуючись з іншими імміґрантами він дізнався, що на сході та в центрі Канади дуже успішно освоїлися українці: жили вони там компактніше й сприяли один-одному — і зрештою роботу можна було там знайти кваліфікованішу й оплачуваніщу.

Саме тоді на Сході Канади унаслідок економічного буму початку ХХ століття почали розвиватися райони навколо великих міст — і там на сході Онтаріо в Оттавській долині він знайшов нову роботу в лісозаготівельній промисловості. Тут віднайшов він багато побратимів-українців, які допомагали йому в новій для нього країні й новому суспільстві. Коли з початком 1914 року погіршилася кон'юнктура ринку щодо пиломатеріалів, власники лісосік звільнили частину своїх робітників — і Коновалу довелося розпрощатися з роботою. Але мешкаючи в економічно розвинутому районі (в порівнянні з всією Канадою), йому вдавалося знаходити короткотермінові роботи в очікуванні кращих часів.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Події в Європі у 1914 році швидко змінили світ: після терористичного нападу та вбивства 28 червня 1914 року австрійського ерцґерцоґа Франца Фердинанда та його дружини Софі, ланцюговою реакцією стало поступове втягування у військовий конфлікт більшості держав світу. Оскільки однією з перших була Англія, її Домініон Канада також був опосередковано залучений до конфлікту.

Світова ситуація зіграла на руку більшості чоловічого непрацюючого населення Канади, яке у військових діях за межами країни вбачало додатковий спосіб поправити фінансове становище для себе і для своєї родини. Скорочений робочий день та нереальні перспективи кар'єрного росту, заставили багатьох канадських чоловіків вступити у військо, спершу заради постійної заробітної плати, — а вже потім виходячи з почуття патріотизму. Оскільки більшість українців в Канаді того часу походило із Західної України, що була під владою Австро-Угорської Імперії, вони вважались «австріяками» та потенційними ворогами: в період з 1914 до 1920 років тисячі українців було інтерновано в Канаді як «посібників ворога» та переміщено з жінками й дітьми в 24 концентраційні табори.

Як і мільйони українців того часу, Пилип сподівався заробити грошей на краще життя, та, коли вибухнула війна, записався волонтером в Оттавський 77-й піхотний батальйон. На відміну від більшості канадських українців того часу, Коновал походив з частини України, яка на той час перебувала під владою Російської Імперії. Походження з цієї частини несподівано йому допомогло: потрапивши до Канади через Владивосток його було ідентифіковано як російського підданого та імміґранта з союзної держави у війні — і його без затримок прийняли на військову службу.

12 липня 1915 року Пилип (Філіп) Коновал вступив до Оттавського піхотного підрозділу 77-го батальйону. У період з липня по вересень 1915 року 31 член українсько-канадської спільноти Оттави разом навчалися в цьому батальйоні, яким командував відомий полковник Д. Р. Черч (англ. Colonel D.R. Church). Полковник утвердився в колективі послідовністю й принциповістю, що дуже імпонувало Коновалу та іншим товаришам по службі, котрі вірно йому служили в роки війни та опісля, а згодом допомогли увіковічнити пам'ять про нього.

Коновал провів наступні десять місяців у навчанні в Оттаві та Валкартьє (фр. Valcartier) у Квебеку. Його підрозділ врешті-решт залишив Галіфакс 19 червня 1916 року й через 10 діб прибув до Ліверпуля в Англію. За шість тижнів перебування в таборі Брамсшотт, багато канадців були переведені для доукомплектації в інші бойові частини. В результаті таких перетурбацій Філіп Коновал опинився в 47-у батальйоні (Британської Колумбії) в чині єфрейтора, котрий в свою чергу був одним з чотирьох в 10-й бригаді повністю сформованої 4-ї Канадської дивізії, яку на початку серпня й було перекинуто в усьому бойовому складі до Франції.

Бойові дії[ред.ред. код]

VCFilipKonowal.jpg

З початку вересня й до середини жовтня 4-а Дивізія перебувала в резерві фронту, а вже 10 жовтня її було переміщено на лінію фронту в рамках підготовки до весняного наступу на ділянці Вімі-Рідж (англ. Vimy Ridge). Умови для тодішніх військовиків були доволі суровими, окрім холоду та багнюки їх ще й супроводжувала постійна діарея та дизентерія. Але навіть в фронтовому затишші для Коновала вистачило часу, щоб показати в підготовчий період свої військові задатки і згодом його було призначено виконуючим обов'язки капрала, за три дні до битви при Вімі-Рідж.

4-а Дивізія розташовувалася на півночі фронту з лівого схилу Вімі Рідж. Саме в цій ділянці, 9 квітня наступ військ був призупинений, оскільки атакуючі потрапили під потужний кулеметний вогонь з пагорба висоти 145 та з західного схилу Вімі-Ріджу, де знаходився за два кілометри від поселення лісистий пагорб з колоритною назвою «Прищ» (Pimple). Без нейтралізації цих двох сильних точок вогню, неможливо було продовжувати атаки військ Антанти, оскільки це створювало значну небезпеку для всього лівого флангу фронту. Саме підрозділу Пилипа було наказано заволодіти цим «прищем», але перші потуги були марними й вояки відкотилися назад. Та згодом, їм пощастило - почалася велика сніжниця, й цей сніговий буревій приніс невелике сум'яття на лінії фронту. Цим і скористалися канадські вояки, яким була доволі близька саме така негода, далися взнаки зимові муштрування на півночі Квебеку. Канадці знову кинулися в атаку, скориставшись поганим оглядом зони обстрілу для кулеметного та артилерійського вогню німців, вони за короткий час залізли на ту гірку й подавили вогневі точки на «Пімпл». Цим скористалися решта 4-ї Дивізії - вони розвинули атаку з цієї сторони й успішно захопили Вімі-Рідж та продовжили свій рух.

Лікування і нагородження[ред.ред. код]

Після попереднього очищення очей та контузії Коновал був евакуйований до Англії 26 серпня. Він був доправлений до лікарні Бофорт (Beaufort Hospital), що в Брістолі, а згодом до медичного центру Бовуд (Beauwood Medical Facility), що поблизу Лондона. В цьому медичному центрі йому виліковували рану на голові, й головним лікарем котрий «поставив його на ноги» був доктор СК Уоллес (Dr. CK Wallace) — провідний нейро-хірург, він же й визначав на скільки значна то була травма для організму Коновала. Коли він потрохи оправився від ран тоді й був приставлений до нагороди «Хрест Вікторії» Victoria Cross, яку вручав сам король Георг V 15 жовтня 1917 року. Коли той прищепив Пилипу нагороду на лацкан сказав: "«Your exploit is one of the most daring and heroic in the history of my army. For this, accept my thanks.» (Ваш подвиг є одним з найсмілівішим та героїчнішим в нашій армії. В честь цього прийміть мою подяку.)

Коновал був виписаний з лікарні на 22 вересня 1917 року, після чого його було приписано до 16-ї Канадського Резервного Батальйону (16th Canadian Reserve Battalion), а з 1 листопада 1917 року його було ще й призначено помічником Канадського військового офіцера-зв'язку в російському посольстві в Лондоні. Згодом, 30 грудня 1917 року Пилипа вже було призначено виконуючим обов'язки сержанта й залишався він на цьому посту до 1 серпня 1918 року, звідки Коновал уже повернувся в чині капрала. Протягом наступних шести місяців Пилипа Коновала було приписано до Канадського Лісового Корпусу в Англії(Canadian Forestry Corps in England) з відповідно його чину обов'язками в 1-му Канадському Резервному Батальйоні (підрозділі корпусу). За цей час Пилипа Коновала було ще й представлено до «Георгіївського хреста» від імені Російської імперії.

Героїзм Коновала[ред.ред. код]

Коновалу було 28 років, коли в ранзі капрала він отримав призначення в спеціально сформований в Британській Колумбії для участі в бойових діях Першої Світової війни 47-й Батальйон Канадських Експедиційних Сил. За виявлений героїзм під час Битви за висоту 70 в Ленсі (Франція) в період від 22-го Серпня до 24 серпня 1917, Пилип Коновал отримав Хрест Вікторії:

No. 144039 A./Cpl. Filip Konowal, Can. Inf.

За видатну відвагу та ініціативу під час командування відділенням під час наступу. Перед його відділенням стояло важке завдання зачистки бліндажів та кулеметних гнізд. Під його вправним командуванням відділення успішно придушило будь-який ворожий опір, завдавши ворогові значних втрат. В одному бліндажі він особисто заколов в рукопашному бою трьох ворогів та один атакував сімох інших у воронці, вбивши всіх сімох.

Під час наступу, кулемет на правому фланзі стримував просування, завдаючи відділенню значних втрат. Капрал Коновал кинувся вперед та ввірвався в дот, знищив кулеметну залогу та забрав кулемет із собою.

Наступного дня він знову самостійно атакував інше кулеметне гніздо, знищив залогу із трьох чоловік, кулемет та дот гранатами.

Цей унтер-офіцер самотужки знищив щонайменше шістнадцять ворогів, та доблесно бився протягом двох днів наступу аж до свого важкого поранення.

The London Gazette, випуск 30400, 1917.11.23 (4-й додаток, 1917.11.26, p. 12329)

Повернення в Росію[ред.ред. код]

Війна з німцями доходила свого кінця, але у світі ще існували, навіть більше того, розгорялися масштабніші військові конфлікти. Звичайно ж то була велика зваба для справжніх вояків, до яких можна сміливо причисляти Пилипа Коновала. Найгучнішим конфліктом стала російська революція з більшовицьким переворотом наприкінці 1917 року, така подія збурювала свідомість різних людей в усіх куточках планети. Тому коли з різних розкиданих по світу російських службовців почали формуватися добровільні дружини, то до них на допомогу та певну винагороду приставали інші військові добровільні формування, чеський легіон, національні добровільні дружини, війська Антанти, поляки чи залишки німецьких формувань. Всі вони формували навколо Країни Рад кільце-фронт боротьби з більшовизмом.

Серед таких добровольців й був Пилип, адже саме таким шляхом він ще й вважав, що зможе віднайти свою родину. Пилипа було приписано до 1-го Канадського Резервного Батальйону, що був частиною Канадського Лісорубного Корпусу (Canadian Forestry Corps), пізніше Канадських Сибірських Експедиційних Сил.

Канадські військовики були розгорнуті в Тулґас (Tulgas) в маленькому містечку в 200 милях на південь від Архангельська й у Владивостоці. Остання група, відома як Канадські сибірські експедиційні сили (Canadian Siberian Expeditionary Force (CSEF)) складалася з 4000 солдатів і офіцерів. На 1 листопада 1918 року, з них було офіційно створено 259-й і 260-й батальйони. Основна їх функція — було допомогти охороняти Транс-Сибірську залізницю від Владивостока на Тихоокеанському регіоні аж до Омська в Західному Сибіру. Стало очевидним, що канадським командирам для усного та письмового перекладу потрібні були вихідці з України, яких тоді служило близько 100 чоловік. Але канадійцям так і не вдалося серйозно взяти участь у бойових діях, здебільше маневруючи та передислоковуючись залізничною магістраллю, вони «дочекалися» розвалу білогвардійських армій, тому Коновалу з Лісовим корпусом канадійців прийшлося спішно перебиратися до Владивостока, звідки згодом вони всі відправилися додому в Канаду.

На сім всі військові звитяги Пилипа Коновала закінчилися, як і закінчилися для нього 3 роки й 357 днів війни.

Повернення до Канади[ред.ред. код]

Після його повернення з Сибіру, Коновала було почесно звільнено з армії 4 липня 1919 року. Після свого повернення до Оттави, Пилип Коновал мав значне публічне визнання в громадськості, вважався місцевим героєм і високо шанованою постаттю у асоціації ветеранів Великої війни, попередником Королівського Канадського легіону. Найбільш красномовним свідченням зрослої поваги до Пилипа став парад ветеранів, який пройшов 19 липня цього ж року й проходив через центр міста Оттава, поблизу Будинку Парламенту.

За матеріалом «Громадянин Оттави» (Ottawa Citizen): Парад вояків, які вишикувалися на проспекті Лорье Картьє очолював корпусний Пилип Коновал, надівши хрестик поруч з бронзовим Російським Георгієвським орденом, та гордо підняв й носив канадський прапор. Український капрал йшов, як бувалий — досвідчений чоловік, яким він й був насправді і було ясно, що це був найрадісніший день для нього.

Післявоєнне життя[ред.ред. код]

Звільнений із почестями із збройних сил, Коновал намагався облаштувати своє післявоєнне життя, але давались взнаки його важкі поранення та психологічна травма нанесена війною. Його перша дружина загинула, а дочка зникла безвісти під час Голодомору.

Суворе рішення про сумнівне становище Філіпа в канадському суспільстві сильно підкосило емоційний стан Коновала, який й без того був на грані через довгі судові тяжби та відлуння бойових «трофеїв-ран». Головні болі надалі приводили Філіпа до тяжких емоційних зривів, які ставали зрідка між ним та близькими людьми. Тому рішення суду відправити Пилипа до клініки (на майже примусове) лікування було не тільки компромісним, але й доленосним для нього, бо з часом він таки відновив свої сили та емоційну рівновагу.

Ще до 27 квітня 1921 року Філіп перебував в Халл в'язниці, а звідти його перевели до Жан де Дьє лікарні (Jean de Dieu Hospital), тепер Лафонтен лікарня в Монреалі. Для 48-річного солдата, що зривик дивитися перешкоді «в лице», було важко боротися з невидимим ворогом в собі. Клініка в якій перебував Пилип Коновал була заснована, ще в 1873 році релігійним орденом Лес Сюрс де-ла-Провіденс (Les Soeurs de la Providence) й перепрофілювала військові казарми та в'язницю задля лікування 2500 пацієнтів. Персонал клініки вважався кваліфікованіший в своїй сфері — використовував прогресивні методи психотерапії. Саме через ці методи та чуйність персоналу Пилип Коновал в проміжку з 1928 по 1931 роки здобув найбільшу свою перемогу, ціннішу за «Хрест Вікторії» — здобув свободу в суспільстві та свободу від болячок свого тіла.

Ветеранська дружба[ред.ред. код]

Якось його зауважив при роботі Прем'єр-міністр Канади Вільям Лайон Маккензі Кінґ і особисто назначив Коновала особливим наглядачем кімнати 416 — бюро прем'єр-міністра. На цій посаді Коновал пропрацював до своєї смерті.

Після виписки з лікарні, Коновал врешті-решт, повернувся в район Халлу де розміщувався його корпус і був прийнятий на його забезпечення, відбулося це шляхом влаштування Пилипа в число співробітників Оттавської Електро-будівельної компанії (Ottawa Electrical Company building). За сприяння офіцерів 77-й батальйону, через де-який час Генерал-губернатор гвардійських піхотинців, повернув йому медалі й нагороди та з почестями вшанували, як власних прикладів для наслідування.

До середини 1930-х років, Канада була в глибокій Великій Депресії. Багато підприємств були змушені скорочувати персонал, щоб вижити і його електрична компанія також поступила. Та тільки невеликою втіхою для Пилипа в той важкий період стала дружба та згодом вінчання з другою дружиною Джульєтт. А згодом, проживаючи в Оттаві, він заприязнився із майором Мілтоном Фоулером Ґреґґом (Milton Fowler Gregg), також кавалером Хреста Вікторії, командиром Пішої Гвардії Генерал-Губернатора. Той добився щоб Коновала найняли прибиральником в Нижню Палату Парламенту, а згодом перевів на посаду молодшого сторожа. Робота була хоч і скромна, проте бажана в роки великої економічної депресії.

Королівські честування[ред.ред. код]

На заході свого життєвого шляху в 1956 році Пилип вчергове зрозумів. що його військові сподвиги не були даремними. Саме цього року, відбувалося честування в знак 100-річчя найславетнішого ордену Британської Імперії, всіх його здобувачів.

На честь ювілею королева Єлизавета II постановила, що спеціальні урочистості відбудуться в Лондоні, на які запрошувалися всі живі власники Хреста Вікторії. Канадський федеральний Уряд погодився оплачувати транспортні витрати і готельні витрати для всіх канадський здобувачів Хреста Вікторії. Однак, жорстка фінансова ситуація, яка спіткала Коновала, робила практично неможливим його участь в цих торжествах. Адже маючи помірну зарплатню та утримуючи сім'ю, йому важко було підготуватися до такої далекої поїздки.

Але знову його виручила ветеранська та українська співдружність. Стівен Павлюк попросив допомоги в українсько-канадських ветеранів. Пилип попрохав у Стівена зсубсидувати йому близько 400$, щоб справити хороший одяг до Англії, але Українсько-Канадським Легіоном (Ukrainian-Canadian Legions) було зібрано близько 5000$ і надіслано до Джульєтт, котра справила чоловікові все необхідне для поїздки. Розчулений Пилип тоді так відповів своїм землякам: «Будьте ласкаві, будьте ласкаві, щоб висловити мою Вам подяку, для кожен українськиого легіонера канадського філії, який вніс свій посильний внесок у цю велику суму грошей, що спрямовуються мені останнім часом. Я була дуже здивований, і я не була чекав такого. Я знав, що серед друзів моїх Український народ, але я ніколи не думав, що вони можуть бути так близько й можуть зробити так багато для бідолахи, як я. Це буде безсумнівно, допоможе мені в незабутній моїй поїздці до Англії і буду радий розповісти вам про неї, коли я повернуся. Ще раз спасибі Вам усім і особливо Вам, містер Павлюк, я впевнений, що саме через вас, я отримав це»

Саме в ці хвилини Пилип Коновал видно згадував свої минулі зустрічі з королівськими персонами. Спочатку при нагородженні орденом в далекому 1919 році то була зустріч єфрейтора з королем Англії Георгом V.

Хоробрість Конвала вдруге було відмічено у часі королівського візиту в 1939 році коли Король Георг VI подав йому руку під час церемонії посвячення Національного Воєнного Меморіалу в Оттаві, також його було нагороджено коронаційною медаллю.

Коновал Пилип прилетів в Англію 23 червня 1956 року. Перший захід цих урочистостей відбувся 25 червня, коли англійський Прем'єр-міністр сер Ентоні Іден (Sir Anthony Eden), провів офіційне Чаювання у Вестмінстерському палаці, потім послідував подячний молебень у Вестмістерському абатстві. На наступний день була кульмінація цього торжества — Королева Англії Елізабет ІІ та Принц Філіп (Queen Elizabeth II and Prince Philip) та понад 300 інших володарів Хреста Вікторії пройшли переможно-урочистим маршем до Гайд-парку (Hyde Park). Переможці під час маршу в Гайд-парку. А потім учасників ходи честувала королева вдень в саду Мальборо Хаус (Marlborough House). А на наступний день уже уряд канадійський провів для своїх вояків панахиду на Брамшот і Бруквуд кладовищі та урочисту вечерю в Канадському клубі.

На чатах канадійської влади[ред.ред. код]

Доля ще раз посміхнулася Пилипу Коновалу. Як і більшість ветеранів війни — він з гордістю носив на своєму цивільному одязі стрічки військових нагород. Саме таку стрічку, однієї днини Прем'єр Міністр Канади заходячи в Палату Громад, запримітив на грудях простого сторожа-прибиральника, він тут-же був сильно подивований, що людина з найзначнішим орденом Великої Британської імперії, стоїть на цивільній сторожі й тим не погордує. Тоді МакКензі Кінґ прийняв рішення допомогти ветерану й прилаштував того до себе в сторожівку його кабінету з незначними функціями консьєржа. З того часу і аж до свого виходу на пенсію Пилип Коновал вірно служив на чатах кабінету № 16 — Канцелярії Прем'єр Міністра.

Це була унікальна робота для ветерана війни, не то прибиральник-двірник, не то консьєрж-секретар. Здавалося, така робота не личить герою-ветерану, але Пилип не брав це надто до голови, його справи часто говорили за себе самого. Тому й не дивними для канадійського суспільства стали Слова простого героя війни Пилипа, які в 1956 році газета Ottawa Citizen подала на вічну пам'ять про Пилипа, взявши в нього інтерв'ю. На запитання, як він ставиться до необхідності працювати прибиральником, Коновал відповів: «Я прибирав бруд в Європі із рушницею, а тут я його прибираю шваброю». На запитання, що було справжньою причиною його дій, що принесли йому Хрест Вікторії, він відповів: «Я мав так задосить стояння в траншеях по пояс в воді, що я сказав до себе: до пекла це все; та розпочав свою війну з німецькою армією. Мій капітан намагався мене застрелити, бо він вирішив що я став дезертиром.»

Смерть і спадок[ред.ред. код]

3 червня 1959 року у віці 72 роки помер Філіп (Пилип) Коновал у відділенні Ветеранів в Громадській лікарні міста Оттави після двомісячної хвороби, спровокованої старими військовими ранами. Останнім записом в його книзі обліку парламенту записано «died in service» — «помер на службі». Визначальна характеристика для людини, що присвятила себе служінню суспільству, як в воєнний так і в мирний час.

Цей простий і скромний український канадієць прошов важкий та змістовний життєвий шлях, запам'ятався своєю мужністю та стійкістю, за що отримав визнання у суспільстві, яке відзначало його різними відзнаками:

Звичайно найбільшою відзнакою для нього ще було успішне й щасливе життя його родини. А їх (родин) у нього таки виявилося дві — одна в Україні, друга канадійська з українським духом.

Якщо перша його родина — його коріння й сім'я залишилася в Україні й перетерпіла всі ті злигодні й тяготи тих історичних моментів і була розпорошена сталінсько-совіцьким режимом різними краями. Пропавша в концлагерях дружина, загинулі в військові та репресивні часи близькі родичі, лише в середині 90-х вдалося відшукати його внучку від дочки Марічки, яка перейшла систему сталінських сиротинців та колгоспно-кріпацького життя, але таки не побачила свого батька.

То друга родина стала його опорою після найтяжчих життєвих моментів що трапилися з ним. В 1934 році Пилип спізнався в Канаді з — вдовою Жюльєтт Ледюк-Аґер, чий світ після смерті чоловіка здебільшого крутився навколо її синів Роланда та Альберта. Та Пилипу вдалося завоювати серце цієї жінки і отримати повагу її дітей. Й того таки 1934 року вони одружилися в римокатолицькій церкві містечка Халл. Загалом Пилипу було 47 років, а Джульєтт 33, вони прожили весь свій відведений богом час в мирі та злагоді. А після смерті Пилипа, його дружина продовжувала розкривати й розвивати, в суспільстві канадцькім, складні й багатогранні віхи життєвого шляху справжнього героя-солдата і українця — Філіпа (Пилипа) Коновала.

Нагороди та почесті[ред.ред. код]

Могила Пилипа Коновала

Хрест Вікторії Пилипу Коновалу був особисто вручений Королем Георгом V, разом із званням сержанта. Вручаючи нагороду, Король сказав:

« Ваш подвиг є одним із наймужніших та героїчних в історії моєї армії. Прийміть від мене подяку за нього.  »
« «Your exploit is one of the most daring and heroic in the history of my army. For this, accept my thanks.»  »

Решта нагород Коновала:

  • Британська Воєнна Медаль (British War Medal) (1914—1920),
  • Медаль Перемоги (Victory Medal) (1914—1919),
  • Коронаційна Медаль Георга VI (George VI Coronation Medal) (1937),
  • Коронаційна Медаль Єлизавети II (Elizabeth II Coronation Medal) (1953).

,

Також він був представлений до російської медалі Георгіївського Хреста 4-го ступеня.

Королівський Канадський Легіон, відділення 360 (Відділення Коновала) в Торонто зробив його своїм покровителем в 1953. Легіон також сприяв створенню Нагороди Коновала, щорічного навчального ґранту в Канадському Королівському Військовому Коледжі.

Коновал помер в 1959 в Халлі, Квебек, у віці 72 роки. Похований на цвинтарі Нотр-Дам-де-Лурд, в Оттаві, в секції A, могила 502.

В 1996 надголівний камінь на могилі Коновала було замінено на стелу, меморіальні дошки відкрито в таких місцях:

  • у приміщенні Пішої Гвардії Генерал-Губернатора в Оттаві
  • у Відділенні 360 (Відділення Коновала) Королівського Канадського Легіону в Торонто
  • в арсеналі Королівського Вестмінстерського полку («полк Коновала») в Нью-Вестмінстері, Британська Колумбія.
  • у Меморіальному парку Село Україна, під містом Дофін, Манітоба.
  • у місці народження Коновала — с. Кутківці, Чемеровецького району, Хмельницька обл.Україна, 21 серпня 2000 р.
  • у Ленсі, Франція, зусиллями відділення № 360 Королівського Канадського Легіону м. Торонто та за сприяння муніципалітету Ленса, Асоціації Королівського Вестмінстерського полку та Українсько-Канадської Асоціації Громадських Свобод.
  • Створена премія Коновала — щорічна стипендія яка присуджується двом українським юнкерам, що навчаються в Королівському військовому коледжі Канади (Royal Military College of Canada). Королівський військовий коледж Канад

Медаль Хрест Вікторії[ред.ред. код]

Медалі Коновала.

Канадський Музей Війни (Оттава, Канада) викупив Хрест Вікторії, що належав Коновалу, та інші його медалі в 1969.

Орден був очевидно вкрадений в 1970-х роках, та проданий в антикварну крамницю разом із кількома Гавайськими монетами в середині 1990-х. Власник крамниці вважав, що орден є підробкою, оскільки напис на ньому: «For Valour», відрізняється від традиційного для Канадських Хрестів Вікторії Pro Valore латиною. Орден було віднайдено, коли власник виставив його на торги Jeffrey Hoare Auction House в Лондоні, Онтаріо, в квітні, 2004. Він був вилучений поліцією, та повернутий у Музей Війни 23 серпня 2004, 87 років з часу нагородження.

Джерела та бібліографія[ред.ред. код]

  • Luciuk, Lubomyr Y. & Sorobey, Ron. (2000). Konowal: a Canadian Hero, 2nd ed. Kingston, Ontario: Kashtan Press for the Royal Canadian Legion Branch 360. ISBN 1-896354-24-6.
  • London Gazette No. 30400 23 листопада 1917 p.
  • Bishop, A., «Our Bravest And Our Best: The Stories of Canada's Victoria Cross Winners», (Toronto: McGraw-Hill Ryerson Ltd., 1995).
  • Kaye, V.J., «Ukrainian Canadians in Canada's Wars», (Toronto: Ukrainian Canadian Research Foundation, 1983), Edited by J.B. Gregorovich.
  • Kordan, B.S., and Luciuk, L.Y., editors, «A Delicate and Dificult Question: Documents in the History of Ukrainians in Canada 1899—1962», (Kingston: The Limestone Press, 1986).
  • Luciuk, L.Y., « A Time for Atonement: Canada's First National Internment Operations and the Ukrainian Canadians 1914—1920», (Kingston: The Limestone Press, 1988).
  • Luciuk, L.Y., and Hryniuk, S., editors, «Canada's Ukrainians: Negotiating An Identity», (Toronto: University of Toronto Press, 1991).
  • Machum, G.C., «Canada's V.C.'s», (Toronto: McClelland and Stewart, 1956).
  • Melville, D.A., «Canadians and the Victoria Cross», (St. Catherines: Vanwell Publishing, 1986).
  • Morton, D., «A Military History of Canada», (Edmonton: Hurtig Publishers, 1985).
  • Morton, D., and Granatstein, J.L., «Marching To Armageddon: Canadians and the Great War 1914—1919», (Toronto: Lester & Orpen Dennys Ltd., 1989).
  • Prymak, T.M., «Maple Leaf and Trident: The Ukrainian Canadians during the Second World War», (Toronto: Multicultural History Society of Ontario, 1988).
  • Rawling, B., «Surviving Trench Warfare: Technology and the Canadian Corps 1914—1918», (Toronto: University of Toronto Press, 1992).
  • Swettenham, J., editor, «Valiant Men: Canada's Victoria Cross and George Cross Winners», (Toronto: Hakkert, 1973).
  • Swyripa, F., and Thompson, J.H., editors, «Loyalties in Conflict: Ukrainians in Canada During the Great War», (Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1983).

Відеоматеріали й іменні інтернет-ресурси[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]