Вознесенський собор (Конотоп)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вознесенський собор
51.251278° пн. ш. 33.224031° сх. д. / 51.251278° пн. ш. 33.224031° сх. д. / 51.251278; 33.224031Координати: 51.251278° пн. ш. 33.224031° сх. д. / 51.251278° пн. ш. 33.224031° сх. д. / 51.251278; 33.224031
Тип споруди церква
Розташування  УкраїнаКонотоп
Засновник Іван Драгомиров
Початок будівництва 1824
Кінець будівництва 1846
Стиль пізній класицизм
Належність УПЦ МП
Стан пам'ятка архітектури місцевого значення України і Пам'ятка містобудування України місцевого значенняd
Адреса вул. Володимира Великого, 20
Епонім Вознесіння Господнє
Вознесенський собор (Конотоп). Карта розташування: Україна
Вознесенський собор (Конотоп)
Вознесенський собор (Конотоп) (Україна)
Мапа
CMNS: Вознесенський собор у Вікісховищі

Вознес́енський кафедра́льний собо́р у Коното́пі — церква Вознесіння Господнього, хрещата, однобанна, з чотириколонними портиками на фасадах та з півкруглою апсидою.

Збудована в пізньокласицистичних архітектурних формах. Дзвіниця не збереглася.

Історія[ред. | ред. код]

Сорокосвятська церква (XVII сторіччя)[ред. | ред. код]

Загиблих в Конотопській битві козаків з обох сторін поховали в одній братській могилі, а на її місці поставили церкву на честь 40-ка мучеників Севастійських. Сьогодні на цьому місці знаходиться Конотопський Вознесенський кафедральний собор, який люди за традицією і досі називають Сорокосвятською церквою.

Лівобережний гетьман Іван Брюховецький писав у 1667 році до Москви, що готовий «царя и веры ради православныя избиенных от татар, где мощи под Конотопом лежаще, составити храм четыредесять мучеников и на тот храм и древья уже несколько тысячей высечь велел. Только надо его царского преств. величества и из казны вспоможения и на колокола, чтоб великий государь пожаловал две пушки, которые лежат в казне».

Церква ця була збудована, оскільки в акті 1699 року читаємо, що козацький старшина Андрій Лизогуб купив в Конотопі «плецы» — «озле гребли меской над берегом в парафии Сорокосвяцкой». Церква була збудована у передмісті Дрижчовка, яке «мескою греблею» була з'єднана з другим передмістям — Загребеллям, частиною Конотопу, котра знаходилася на іншому, правому березі річки Єзуч.

«Кандибівська» Сорокосвятська церква (XVIII сторіччя)[ред. | ред. код]

На кошти Данила Кандиби, представника роду конотопської старшини XVIII ст. на місці церкви XVII ст. була збудована нова дерев'яна церква в ім'я Сорока мучеників. Зберігся лист Київського Митрополита Тимофія до Данила Кандиби з приводу освячення нового храму, датований 27 грудня 1751. Цю церкву у народі назвали кандибівською і простояла вона до будівництва Вознесенської церкви.

«Драгомирівська» церква в ім'я Вознесіння Господня (XIX сторіччя)[ред. | ред. код]

Церква в ім'я Вознесіння Господня була збудована в період з 1824 по 1846 року взамін «кандибовської» Сорокосвятської Іваном Драгомировим (батьком генерала Драгомировим М. І.), замість старої дерев'яної «чотирьохдесяти мучеників» церкви, була збудована мурована Вознесенська (в народі Драгомирівська) церква з приділом Сорока мучеників та дзвіницею[1].

Радянські часи[ред. | ред. код]

Після встановлення у 1919 році окупаційної радянської влади, почалися гоніння на  релігію та церкву. У 1920-30 роках Вознесенська церква була закрита, школа та будинки парафії націоналізовані. Церковні реліквії та начіння були розграбовані. Один з місцевих мешканців  розповідав у 1968 році співробітникам Конотопського краєзнавчого музею свої спогади: " На вигоні , неподалік від церкви ( болото р. Єзуч внизу від Вознесенської церкви ) було влаштоване прилюдне спалення ікон принесених школярами та деякими "активістами". Правда, такого вогнища, як нам показують по телевізору, ілюструючи спалення книжок у Німеччині в 1933 р., не вийшло. Нас, піонерів, виводили до цього вогнища. Ми танцювали, співали, а старі люди проклинали нас..." .

У 1920- рр. був понищений склеп Драгомирових. Свідки розповідали, що  у склеп пробралися шукачі скарбів. Не знайшовши коштовностей, вони  розбили цинковий гроб Драгомирова та забрали його для господарських потреб. Після цього вхід до склепу замурували, і в такому вигляді він простояв до 1960-х років, коли знадобилась площа для будівництва тиру і склеп було остаточно зруйновано. Що сталося з рештками родини Драгомирових - невідомо. Відновлене поховання М.І.Драгомирова  було у 1970-х роках, у зв'язку  з приїздом у Конотоп болгарської делегації . У Болгарії Драгомирова шанують  і назвали на його честь місто. Надмогильна плита з поховання генерала зайняла своє місто біля церкви, але  місце зруйнованого склепу  достеменно  невідоме.

У 1940 році за вказівкою червоних окупантів розпочався демонтаж храму та дзвіниці.  Протягом 1940-1941 років  були розібрані купол та  світловий барабан церковної бані, дзвіниця була розібрана на цеглу повністю.  Знищення святині зупинили  напад гітлерівської Німеччини на СРСР і німецька окупація. Захопивши Конотоп у вересні 1941 року, німці дозволили  проводити службу у всіх чотирьох збережених на той час конотопських церквах.  На поневіченій Вознесенській церкві, на заміну втраченого куполу, було встановлене тимчасове дерев'яне шатрове накриття. Після повернення радянської влади  служби у храмі тривали, церква не була закрита. Однак радянська влада всіляко обмежувала діяльність церкви та її вплив на людей.

З настанням української Незалежності була розпочата нова сторінка історії Вознесенської церкви. У 1992 році церква була відреставрована за  проектом Сумського КАРВ інституту “Укрпроектреставрація”. В ході реставрації  було відновлено світловий барабан та купол. Храму було повернуто історичний вигляд [2].

Виноски[ред. | ред. код]

  1. «Карти старого міста розповідають. До історії церков на Конотопщині» [Архівовано 24 червня 2010 у Wayback Machine.] Автор: Олександр Євтушенко
  2. Державний архів Сумської області. ФР-4259, оп.2, спр.30, арк.7.

Посилання[ред. | ред. код]