Конспект

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Конспе́кт — стислий писаний виклад змісту чого-небудь. Різновид навчального видання. Конспе́кт лекцій — стислий виклад курсу лекцій чи окремих розділів навчальної дисципліни.

Етимологія слова[ред.ред. код]

Конспект — слово, запозичене з латинської мови, очевидно, через німецьке посередництво (нім. «konspékt»); лат. «cōnspectus» («зір», «видіння», «огляд»), пов'язане з дієсловом «cōnspicio» («дивлюсь», «бачу», «спостерігаю»), утвореним за допомогою префікса «com-» («con-») «з-» від дієслова «spicio» («specio») «дивлюсь»[1]

Основні риси конспекту[ред.ред. код]

Конспект — письмовий текст, що систематично, коротко, логічно і зв'язно передає зміст основного джерела інформації (статті, книги, лекції та ін.). Це запис, основу якого становлять план, тези, цитати та виписки (щонайменше два типи запису). Це спосіб роботи з текстом, мета якого — зафіксувати і опрацювати його. Конспект — це виписка із тексту-джерела, яка здійснюється у формі згорнутого і переосмисленого подання інформації. Вона відтворює не лише головні ідеї тексту, що конспектуюють, але й зв'язок між ними. Стиль написання конспекту має бути наближений до оригіналу.

Конспектування письмового тексту — процес, який складається із прочитання тексту-джерела, виділення основних положень у ньому, відбору прикладів і комбінування матеріалу, формування тексту конспекту.

Конспектування усного тексту — процес уважного прослуховування і занотовування матеріалу, що включає вміння уловлювати суть сказаного, хід думок мовця, логічну послідовність викладу.

Типи запису[ред.ред. код]

  • План — форма конспектування, яка включає аналіз структури тексту, узагальнення, виділення логіки розвитку подій і суті. Може бути простим (чітка лінійна послідовність пунктів) та складним (розгалужена система, наявність підпунктів).
  • Виписки — найпростіша форма конспектування, яка майже дослівно відтворює текст.
  • Тези — форма конспектування, яка являє собою висновки, зроблені на основі прочитаного. Відокремлюють прості та ускладнені (окрім головних положень, включають також другорядні) тези.
  • Цитування — форма конспектування, яка використовується, коли передача думки автора не можлива своїми словами. Цитування — дослівна виписка.
  • Помітки — форма конспектування, яку умовно можна віднести до запису, так як вона являє собою позначки у тексті.

Види конспектів[ред.ред. код]

  • Плановий конспект (план-конспект) — конспект, що створюється на основі сформованого плану, який складається з певної кількості пунктів (із заголовками) та підпунктів. Кожен пункт плану відповідає певній частині конспекту. У випадку коли якийсь пункт плану не потребує пояснення, він може подаватися без уточнюючого тексту.
  • Текстуальний конспект — конспект, який має детальну форму викладу, яка складається із виписки та цитування (з логічними зв'язками) тексту-джерела. Цей вид конспекту дозволяє виявити суперечливі моменти чи хибність тверджень автора.
  • Довільний конспект — конспект, який включає декілька способів роботи над матеріалом (виписки, цитування, план та ін.). Потребує вміння самостійно та точно формувати основні положення тексту-джерела.
  • Схематичний конспект (контекст-схема) — конспект, який має вигляд плану, пункти якого представлені питальними конструкціями, на які потрібно дати відповідь.
  • Тематичний конспект — конспект, суть якого полягає в опрацюванні і висвітленні певного питання, теми. Під час роботи над тематичним конспектом може використовуватись більше ніж декілька джерел. У межах тематичного конспекту виділяють оглядовий тематичний конспект і хронологічний конспект.
  • Опорний конспект — конспект, який має творчу форму (введений у шкільну діяльність В. Ф. Шаталовим). Опорний конспект кодує зміст інформації за допомогою поєднання графічних символів, малюнків, цифр, ключових слів та ін.
  • Зведений конспект — конспект, який створюється в процесі опрацювання декількох текстів. Створюється при зіставленні, порівнянні і зведенні до єдиної конструкції.
  • Вибірковий конспект — конспект, який має на меті вибрати інформацію із тексту на певну тему (для тексту-джерела ця інформація може бути вторинною).

Оформлення конспекту[ред.ред. код]

Перш ніж розпочати написання конспекту потрібно вказати основні данні, які стосуються безпосередньо тексту-джерела: прізвище автора, назва роботи, рік і місце видання. Під час конспектування допускається скорочення слів, наприклад: стаття — ст., мільйон — млн та ін.. Не допускаються скорочення в назвах та прізвищах. При використанні цитат потрібно слідувати правилам цитування (цитата береться у лапки, записується джерело і номер сторінки). У конспектах можуть використовуватися таблиці, діаграми, схеми. Для виділення проблемних питань, важливих моментів, можуть використовуватись різні помітки, репліки, оцінки. Наприклад: «!» означає згоду з тим, про що йдеться; «?» — сумніви; «!?» — здивування; «NB» — важливу інформацію; «Y» — найголовніше у тексті.

Способи конспектування[ред.ред. код]

Існує два основних способи конспектування — прямий і опосередкований.

Прямий спосіб конспектування — запис інформації, який відбувається під час її викладу. Цей запис подається у скороченому вигляді. Найбільш притаманний для записування лекцій, виступів, семінарів що проходять в усній формі. Для роботи з друкованими текстами не є підходящим, так як відбувається механічне переписування матеріалу без процесу його осмислення.

Опосередкований спосіб конспектування — запис матеріалу, який здійснюється після прочитання, осмислення і логічного реконструювання тексту-джерела.

Для того, щоб здійснити цей вид роботи, потрібно:

  • зорієнтуватись у загальній композиції тексту: визначити вступ, основну частину, кінцівку;
  • вловити логіко-смислову основу повідомлення;
  • виявити ключові ідеї, слова;
  • визначити додаткову інформацію;
  • лаконічно сформулювати головну інформацію.

Техніка складання конспекту[ред.ред. код]

Докладніше: Конспектування

Процес роботи над конспектом — кропітке заняття. Вміння працювати з текстом завжди буде необхідним і актуальним. Ця ідея розвивалась різними вченими та педагогами ще у XVIII–XX ст. Так, Ф. Паульсен писав: «все, чого досягає учень своєю власною активністю, краще ним запам'ятовується, ніж те, що він сприймає пасивно…»[2] В. В. Лермонтов: «уміння користуватися науковою літературою — ледь не найважливіше із умінь»[3] Н. В. Кашин вказував, що «учень, під час роботи з книгою, проводить різноманітну конструктивну працю… Цю раціональну діяльність особливо треба відмітити: вона має за ціль побудову системи знань»[4]

Виділяють такі основні техніки складання конспекту, як:

  • первинне прочитання тексту-джерела: виявлення особливості матеріалу, його характеру, підкреслення невідомих термінів, слів та ін.;
  • вторинне прочитання тексту-джерела: виокремлення головного від другорядного, поділ інформації на логічні частини, розміщення їх у відповідному порядку;
  • основний зміст кожного смислового компонента занотовується у вигляді сконденсованої інформації після найменування теми;
  • конспект складається не лише з основних положень, але й з фактів, висновків, спостережень та їх обгрунтувань;
  • можливе використання реферативного способу викладу (наприклад: «автор вважає…»);
  • власні коментарі, роздуми, ідеї розташовуються на берегах.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови: У 7 т./ Ред — кол.: О. С. Мельничук (голов.ред) та ін. — К.: Наукова думка, 1985. — Т.2: С. — 554.
  2. Пидкасистый П. И., Портнов М. Л. Искусство преподавания: Первая кн. Учителя. М.: Пед-щу общество России, 1999. С. — 212.
  3. Лырчикова В. И. Обучение методам самостоятельной работы//Физика в школе. 1981. — № 2. — с. 52-56.
  4. Конспект. БСЭ, 1958, т. 51. С. — 416.