Конституція України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Україна
Україна

Стаття з серії:
Політика та уряд України



Інші країни

Конститу́ція Украї́ни — Основний Закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам'ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України.

Структура Конституції[ред.ред. код]

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.

Розділи Назва Статті
Преамбула
I Загальні засади 1 — 20
II Права, свободи та обов'язки людини і громадянина 21 — 68
ІІІ Вибори. Референдум 69 — 74
IV Верховна Рада України 75 — 101
V Президент України 102 — 112
VI Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади 113 — 120
VII Прокуратура 121 — 123
VIII Правосуддя 124 —131
IX Територіальний устрій України 132 — 133
X Автономна республіка Крим 134 — 139
XI Місцеве самоврядування 140 — 146
ХІІ Конституційний Суд України 147 — 153
ХІІІ Внесення змін до Конституції України 154 — 159
XIV Прикінцеві положення 160 — 161
XV Перехідні положення

Преамбула[ред.ред. код]

Constitution of Ukraine.jpg
« Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України.  »

Основні положення[ред.ред. код]

Конституція України ухвалена і введена в дію Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей.

У Конституції України передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності д-ви, то Конституція України взагалі не може бути змінена (ст. 157).

З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність Конституція 1978 і Конституційний договір між ВР України та Президентом України від 8 червня 1995.

Державний лад[ред.ред. код]

До основних положень Конституції України 1996 року належать норми, що визначають загальні засади державного ладу України. Згідно зі ст.1, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Демократична суть держави конкретизує ст.5, проголошуючи Україну республікою за формою правління, а також закріплюючи в українській державі принцип народовладдя. Народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Демократизм форм правління в Україні визначається й тим, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідні органи здійснюють свої повноваження у встановлених конституцією межах і відповідно до законів України. Україна є соціальною державою. У ст.3 конституції сформульовано принцип, за яким: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю… Держава відповідає перед людиною за свою діяльність».

У «Загальних засадах» закріплено характеристику України як правової держави. Ст. 8 проголошує: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». До основних положень, що містяться в «Загальних засадах», належить також визначення України як унітарної держави, територія якої є цілісною і недоторканною. У «Загальних засадах» є норми щодо мовної політики. У ст. 10 проголошується: «Державною мовою в Україні є українська мова». Поряд з цим гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та ін. мов національних меншин. Конституція України 1996 визначає й основні напрями етнічної та культурної політики держави. Важливими і послідовно демократичними настановами «Загальних засад» є ті, що визначають український народ як суб'єкт права власності на землю, її надра, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України. Право користуватися природними об'єктами, що є власністю народу відповідно до закону, має кожний громадянин України. Конституція України визначає правовий статус власності: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». У конституції підкреслюється, що основним національним багатством України є земля, яка перебуває під особливою охороною держави, а також гарантується право власності на землю, яке набувається і реалізується тільки відповідно до закону.

У «Загальних засадах» встановлюються також основи національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності України. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом, а також не допускається розташування іноземних військових баз. Визначаючи спрямованість зовнішньополітичної діяльності держави, Конституція України 1996 робить наголос на забезпеченні національних інтересів та безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права. Розділ «Загальні засади» завершується описом державних символів України — державного прапора, державного герба і державного гімну.

Права людини[ред.ред. код]

У розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» закріплено широкий спектр прав і свобод людини й громадянина, що охоплює всі без винятку права і свободи, які демократ. світ. спільнотою прийнято вважати за відповідні гуманістичні стандарти в цій сфері сусп. і держ. життя. Так, до особистих прав людини у К. У. 1996 зараховано: право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), невід'ємне право на життя (ст. 27), право на повагу до людської гідності (ст. 28), право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та ін. кореспонденції (ст. 31), право на невтручання в особисте й сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33), право на свободу думки й слова (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

До політичних прав зараховано право на об'єднання в партії політичні та громад. орг-ції (ст. 36), право брати участь в управлінні держ. справами, у всеукр. та місц. референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів держ. влади та органів місц. самоврядування (ст. 38), право на мирні збори, мітинги (ст. 39), право на звернення до органів держ. влади, органів місц. самоврядування та їхніх посадових і службових осіб (ст. 40).

У контексті економічних, соціальних та культурних прав людини і громадянина конституція передбачає право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних. і соціальних інтересів (ст. 47), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя й здоров'я довкілля (ст. 50), право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також охороною материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53), право на свободу творчості та на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54).

Конституція України встановлює юридичні гарантії прав людини і громадянина. До них належить, зокрема, право на суд. захист громадянином своїх прав та свобод, а також право звертатися стосовно захисту своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а «після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна» (ст. 55).

Конституційні органи[ред.ред. код]

У Конституції України 1996 визначено конституційні органи України, їхній статус і повноваження. ВР України, яка складається з 450 нар. депутатів, є єдиним органом законодавчої влади в Україні, парламентом д-ви. Президент України визначається конституцією як глава д-ви, який виступає від її імені. Він є гарантом держ. суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції, прав та свобод людини й громадянина. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До центр. органів виконавчої влади належать мін-ва, держ. к-ти та ін. відомства загальнодерж. рівня. Органами держ. виконавчої влади на місцях є обласні, а також ств. у містах Київ та Севастополь відповідні держ. адміністрації. Місцеві державні адміністрації зобов'язані постійно координувати свою діяльність з відповідними органами місц. самоврядування, допомагати їм у задоволенні потреб територіальних громад, вирішенні актуальних питань життя. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні конституція визначила Конституційний Суд України, який «вирішує питання про відповідність законів та тих чи інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України» (ст. 147).

Конституційні положення мають важливе значення для удосконалення та зміцнення системи правопорядку. Згідно з конституцією, правосуддя в Україні здійснюється тільки судами. Судочинство провадиться Конституційним Судом України та судами заг. юрисдикції, останні організовуються за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим суд. органом у системі судів заг. юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими суд. органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Територіальний устрій[ред.ред. код]

Конституція визначила територіальний устрій та органи місц. самоврядування України. Відповідно до ст. 133 розділу «Територіальний устрій України» систему адм.-тер. устрою України складають: АР Крим, області, р-ни, міста, р-ни в містах, с-ща і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька область, Волинська область, Дніпропетровська область, Донецька область, Житомирська область, Закарпатська область, Запорізька область, Івано-Франківська область, Київська область, Кіровоградська область, Луганська область, Львівська область, Миколаївська область, Одеська область, Полтавська область, Рівненська область, Сумська область, Тернопільська область, Харківська область, Херсонська область, Хмельницька область, Черкаська область, Чернівецька область, Чернігівська область, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус (держ. підпорядкування), визначений відповідними законами України. На розвиток і зміцнення демократ., соціальної, правової д-ви спрямований закріплений у конституції принцип, яким в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Поправки[ред.ред. код]

Конституція України, прийнята 1996 року, змінювалася 5 разів. Нижче подані нормативні акти, якими були внесені зміни до Конституції:

Дата прийняття Назва документа Дата попереднього
схвалення
Дата набуття чинності змін Примітки
2222-IV 8.12.2004 Закон України «Про внесення змін до Конституції України» 23.06.2004 1.01.2006 Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням КСУ № 20-рп/2010 від 30.09.2010 у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття
20-рп/2010 30.09.2010 Рішення КСУ у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) 30.09.2010 Визнано неконституційним закон № 2222-IV.
Рішення офіційно є чинним, однак скасовані ним положення фактично були відновлені законом № 742-VII.
2952-VI 1.02.2011 Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» 19.11.2010 4.02.2011
586-VII 19.09.2013 Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» 20.06.2013 6.10.2013
750-VII 22.02.2014 Постанова ВРУ «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII» 22.02.2014 Тимчасова постанова до набрання чинності законом № 742-VII. Об'єднує зміни, внесені законами №№ 2222-IV, 2952-VI, 586-VII. Втратила чинність 2.03.2014
742-VII 21.02.2014 Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» 2.03.2014 Фактично відновлені положення закону № 2222-IV. Об'єднує зміни, внесені законами №№ 2222-IV, 2952-VI, 586-VII

Курсивом позначені нормативно-правові акти, які втратили чинність.

Історія[ред.ред. код]

Історичні попередники[ред.ред. код]

Конституція Пилипа Орлика[ред.ред. код]

Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [1].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

Конституції УНР та Української держави[ред.ред. код]

Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради. В конституції наголошувалось, що вся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державних символіки тощо.

Конституція Української держави — комплекс документів, які визначали правові основи функціонування Української Держави. У «Грамоті до всього українського народу» (29 квітня 1918) П.Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України та оголошував про розпуск Української Центральної Ради та всіх створених нею інституцій, а також земельних комітетів. «Закони про тимчасовий державний устрій України» зосереджували всю повноту цивільної виконавчої, законодавчої та військової влади в руках гетьмана, запроваджували становий поділ населення на рівних у правах «козаків» та «громадян», визначали їх основні суспільні, політичні й економічні права. Вищу судову владу мав здійснювати призначуваний гетьманом Генеральний суд.

Конституція України 1919 р.

Конституції УРСР[ред.ред. код]

Конституційний процес в Україні 1990–1996[ред.ред. код]

Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб'єктом міжнародних відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.

Перший проект Конституції, розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня 1992 року і привернув серйозну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Його обговорення проводилися 35 березня 1992 року на міжнародному семінарі у Празі, 35 липня в Києві на симпозіумі «Конституція незалежної України», а також на численних «круглих столах». Цей проект після відповідних доповнень та численних експертиз 5 червня 1992 року був ухвалений Конституційною комісією і винесений на розгляд Верховної Ради України. 1 липня 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову про винесення розробленого Конституційною комісією проекту Конституції України до 1 листопада 1992 року на всенародне обговорення[2].

Утім, перший проект Конституції України, як і наступні конституційні проекти, не був реалізований внаслідок перманентних протистоянь між Президентом України та Верховною Радою України на фоні тривалої соціально-економічної кризи в Україні.

Конституційний договір не вирішував проблему прийняття нової Конституції України. Уже 24 листопада 1995 року Конституційна комісія підтримала пропозицію Президента України й утворила нову робочу групу в складі чотирьох представників Верховної Ради України, чотирьох представників Президента України і двох представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проекту. Проект, розроблений першою робочою групою і доопрацьований другою робочою групою, був винесений на обговорення Конституційної комісії 12 березня 1996 року і рекомендований до розгляду Верховною Радою України. Вже 20 березня проект Конституції України був поданий на спеціальне засідання парламенту. Співголови Конституційної комісії Л. Кучма та О. Мороз, попри різницю поглядів і оцінок проекту, були одностайні в прагненні якнайшвидшого прийняття Основного Закону.

Уже 2 квітня 1996 року Верховна Рада України винесла питання про проект Конституції України до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня розпочався його розгляд. У парламенті над проектом спочатку працювала міжфракційна ініціативна група, а з 5 травня 1996 року — створена на її основі Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції України на чолі з народним депутатом України М. Д. Сиротою.

28 травня — 4 червня 1996 року відбулося перше читання проекту, а через два тижні й друге читання. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проект Основного Закону був прийнятий Верховною Радою у першому читанні 4 червня (258 голосів — «за»)[3]. При підготовці до другого читання до проекту Конституції України Тимчасова спеціальна комісія врахувала близько 6 тис. поправок до зазначеного акта.

Ситуація загострилася 26 червня 1996 року, коли Рада національної безпеки України і Рада регіонів при Президентові України виступили з різким засудженням будь-яких подальших зволікань з прийняттям нової Конституції України, оскільки такі зволікання загострюють соціально-економічну ситуацію в державі. Того ж дня Президент України видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року щодо прийняття нової Конституції України, в основу якої було покладено варіант проекту Основного Закону в редакції робочої групи від 11 березня 1996 року.[4]

У відповідь на це Верховна Рада України прийняла 27 червня постанову «Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції України у другому читанні»[5], відповідно до положень якої Погоджувальна рада депутатських фракцій і груп визначає нерозглянуті статті конституційного проекту або їх окремі частини і вносить пропозиції про їх «упереджуючий» розгляд. Парламент розглядає визначені Погоджувальною радою статті та їх окремі частини в редакції, запропонованій Тимчасовою спеціальною комісією, і приймає щодо них рішення згідно з Регламентом. У разі відхилення пропозиції Комісії голосуються альтернативні поправки до цієї пропозиції. В разі відхилення всіх поправок передбачалося вироблення узгоджувальної редакції її тексту з урахуванням поправок, що набрали найбільшу кількість голосів, Узгоджувальні пропозиції мали розроблятися Погоджувальною радою і передаватися до Тимчасової спеціальної комісії для опрацювання та внесення їх на розгляд парламенту.

Було також вирішено вести роботу в режимі одного засідання до прийняття нової Конституції України. 28 червня 1996 року о 9 год 18 хв після 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України («за» проголосували 315 народних депутатів). Після прийняття Конституції України Президент скасував свій указ про проведення всеукраїнського референдуму[6].

Поштова марка України, присвячена Конституції

Одночасно Закон України «Про прийняття Конституції України та введення її в дію» від 28 червня 1996 року засвідчив втрату чинності Конституцією (Основним Законом) України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами та доповненнями та Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні у зв'язку з прийняттям Конституції України.[7]

Політична реформа 2004 року[ред.ред. код]

Починаючи з 2003 року політичні сили Віктора Януковича та Леоніда Кучми ініціювали так звану «Конституційну реформу», суть якої полягала в ослабленні влади президента й передачі Верховній Раді права на формування уряду України. Опозиційні сили Ющенка та Тимошенко — рішуче виступали проти «Конституційної реформи», оскільки були впевнені в перемозі свого кандидата на президентських виборах 2004 року.

Під час Помаранчевої революції — політичні сили Кучми та Януковича поставили прийняття «Конституційної реформи» в якості основної вимоги, в обмін на яку президент Кучма погоджувався на організацію «повторного голосування Другого туру президентських виборів».

Для подолання гострої політичної кризи під час Помаранчевої революції, за вимогою політичних сил Віктора Януковича та Леоніда Кучми — 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила (403 голоси «за», зокрема вся фракція «Партії регіонів», але не голосували Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, фракція БЮТ принципово голосувала «проти» [8][9]) Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України»[10] та (в пакеті до нього) про внесення змін до закону про вибори Президента (останні дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента). Того ж дня Президент України Леонід Кучма підписав ці документи.

Закон на основі проекту СимоненкаМедведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.

Після приходу до влади Віктора Януковича і Партії Регіонів 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням КС, відповідний закон № 2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.

2010 рік[ред.ред. код]

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України скасував[11] дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році. З цієї дати знову діє Конституція 1996 року.

В «Окремій думці» до вказанного рішення Конституційного Суду — судді В. І. Шишкін та П. Б. Стецюк зазначили, що Конституційний Суд мав право визнати порушення в процедурі прийняття закону № 2222 (Конституційної реформи), але:

  • Не мав прав на зміну «існуючого устрою влади в Україні», а повинен був лише доручити Верховній Раді прийняти рішення про підтвердження «Конституційної реформи», або про її відміну. Бо зміни Конституції мають бути здійснені лише через голосування у Верховній Раді, адже існує «виключне право Верховної Ради України на „остаточне втручання“ в текст Конституції України, за винятком її положень розділів I, III, XIII, коли таке право належить безпосередньо Українському народу… Такий підхід випливає із положень частини другої статті 19 Конституції» (з «Окремої думки» В. І. Шишкіна)[11].
  • Конституційний Суд незаконно перебрав на себе функції Верховної Ради: «Конституційний Суд України… здійснивши конституційний перегляд існуючого устрою влади в державі, перебрав на себе повноваження установчої влади в державі (Верховної Ради і президента), що суперечить частині другій статті 19 Конституції України» (з «Окремої думки» В. І. Шишкіна)[11].

Політики націонал-демократичного табору (насамперед Юлія Тимошенко) заявили, що Конституційний Суд за дорученням президента Януковича — здійснив анти-конституційний переворот[12][13], внаслідок чого президент Янукович привласнив собі право на формування уряду (бо Верховна Рада 8 грудня 2004 року 403 голосами прийняла редакцію Конституції, згідно якої уряд в 2005–2010 роках формувався парламентом). Але націонал-демократичні партії не змогли ефективно протидіяти вказаному рішенню Конституційного Суду, оскільки в ті часи в Україні активно розгорталися процеси, які в шести Постановах Європарламенту[14][15][16][17][18][19] названі «політично вмотивоване судочинство» (див статті «Політичні репресії в Україні за президентства Януковича» та «Карні справи щодо соратників Тимошенко з 2010 року»).

Сумніви щодо легітимності вказаного рішення Конституційного Суду висловлюються відомими правниками навіть й через декілька років[20].

2011 рік[ред.ред. код]

Поштова марка, присвячена 15-річчю Конституції

1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року.[21] Закон набрав чинності 4 лютого 2011 року.

2013 рік[ред.ред. код]

19 вересня 2013 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» (щодо повноважень Рахункової палати), попередньо схвалений 20 червня 2013 року.[22][23] Після підписання Президентом України та опублікування 5 жовтня у газеті «Голос України» закон набрав чинності з 6 жовтня 2013 року.

Таким чином, з 6 жовтня 2013 року діє Конституція України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, зі змінами, внесеними згідно із Законами № 2952-VI від 01.02.2011 «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та № 586-VII від 19.09.2013 «Про внесення змін до статті 98 Конституції України».[24]

2014 рік[ред.ред. код]

21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».[25]

Наступного дня, враховуючи, що Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України не був підписаний Президентом, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII»[26][27].

Таким чином, від 22 лютого 2014 року є чинними на території України положення Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII.

1 березня 2014 року закон № 742-VII був опублікований у спецвипуску газети «Голос України» за підписом в.о. Президента Турчинова О. В., таким чином він набув чинності 2 березня 2014 року.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 344.
  2. Постанова Верховної Ради України від 1 липня 1992 року № 2525-XII «Про проект нової Конституції України»
  3. Постанова Верховної Ради України від 4 червня 1996 року № 219/96-ВР «Про проект Конституції України»
  4. Президент України Указ: Президент України; Указ від 26.06.1996 № 467/96 (Опублікуванню не підлягає)
  5. Постанова Верховної Ради України від 27 червня 1996 року № 253/96-ВР «Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції України у другому читанні»
  6. Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 26 червня 1996 року N 467: Президент України; Указ від 01.07.1996 № 489/96
  7. Закон України від 28 червня 1996 року № 254/96-ВР «Про прийняття Конституції України і введення її в дію»
  8. Верховна Рада України затвердила зміни до Конституції та до Закону про вибори Президента України
  9. Офіційний портал Верховної Ради, Пленарне засідання 8 грудня 2004 року
  10. Закон України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України»
  11. а б в Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України)
  12. Янукович і КС здійснили державний переворот, — БЮТ. 1 жовтня 2010.
  13. Узурпация власти: Янукович и Азаров сделали третий шаг? 4 марта 2010.
  14. European Parliament resolution of 25 February 2010 on the situation in Ukraine. Thursday, 25 February 2010 — Brussels.
  15. European Parliament resolution of 9 June 2011 on Ukraine: the cases of Yulia Tymoshenko and other members of the former government. Thursday, 9 June 2011 — Strasbourg.
  16. European Parliament resolution of 27 October 2011 on the current developments in Ukraine. Thursday, 27 October 2011 — Strasbourg.
  17. European Parliament resolution of 1 December 2011 containing the European Parliament's recommendations to the Council, the Commission and the EEAS on the negotiations of the EU-Ukraine Association Agreement (2011/2132(INI)). Thursday, 1 December 2011 — Brussels.
  18. European Parliament resolution of 24 May 2012 on Ukraine (2012/2658(RSP)). Thursday, 24 May 2012 — Strasbourg.
  19. European Parliament resolution of 13 December 2012 on the situation in Ukraine 2012/2889(RSP)). Thursday, 13 December 2012 — Strasbourg.
  20. Важко сказати, яка Конституція зараз діє — Мусіяка. Сайт «Радіо Свобода». 28 червня 2013.
  21. Закон України від 1 лютого 2011 року № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»
  22. Рада внесла зміни до Конституції, розширивши повноваження Рахункової палати // РБК Україна, 19.09.2013
  23. Закон України від 19 вересня 2013 року № 586-VII «Про внесення змін до статті 98 Конституції України»
  24. Конституція України
  25. Закон України від 21 лютого 2014 року № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України»
  26. РАДА ВІДНОВИЛА ДІЮ КОНСТИТУЦІЇ-2004 / УП, 22 лютого 2014, 13:03
  27. Постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року № 750-VII «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII»

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]