Контактне зварювання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Конта́ктне зва́рювання об'єднує велику групу способів зварювання, загальними ознаками яких є нагрівання заготівок, які знаходяться в контакті з електрострумом та прикладення зовнішнього тиску, який забезпечує їх взаємне притискання. Отже вводиться два види енергії: теплова та механічна.

Тиск при контактному зварюванні забезпечує формування стійкого контакту з певними характеристиками або деформування зони зварювального з'єднання з метою покращення структури зони шва та зменшення напружень і деформацій. Доля енергії, яка витрачається на створення тиску в зоні зварювання становить лише декілька відсотків від її загальної кількості, яка вводиться в з'єднання.

Принципові можливості ведення процесу при контактному зварюванні такі:

  • з нагрівом металу до високопластичного стану без плавлення;
  • з плавленням металу в зоні зварювання й утворенням литої структури (литого ядра).

В промисловості використовують обидва способи, але зварювання з плавленням енергетично вигідніше, тому, що опір перехідного контакту більший і це визначає меншу потребу зварювального струму. Крім того існує більша гарантія утворення якісного з'єднання, тому що лите ядро зручніше контролювати. Використовують контактне зварювання лише для зварювання металів. Основним джерелом енергії є теплота, яка виділяється в зоні контакту при проходженні електроструму, за рахунок того, що опір в цій зоні вищий ніж опір основного металу.

Загальна кількість теплоти Q, яка виділяється в електричному контакті, відповідно до закону Джоуля-Ленца визначається за формулою:

Q\ =\ I^2Rt ,

де I — струм, який проходить через контакт, А; R — контактний опір, Ом; t — тривалість контакту, с.

Електричний опір метала малий і становить, приблизно, десятки мікроом, тривалість контакту — долі секунди (для запобігання газонасичення металу). Тому, для виділення достатньої кількості енергії при контактному зварюванні потрібно використовувати значний струм та специфічне обладнання.

До контактного зварювання відноситься: стикове, точкове, рельєфне, шовне.

Література[ред.ред. код]

  1. Технология и оборудование контактной сварки. Учебное пособие для машиностроительных и политехнических втузов по специальности «Оборудование и технология сварочного производства» /Под ред. Б. Д. Орлова — М.: Машиностроение, 1975. — 536 с.
  2. Кабанов Н. С. Сварка на контактных машинах. — М.: Высш. шк., 1979.- 215 с.

Посилання[ред.ред. код]