Конфлікт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Конфлікт ( лат. conflictus - зіткнення,сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів,напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.

Залежно від сфери життєдіяльності людей він поділяється на:

- виробничі;

- громадські;

- політичні;

- побутові.

Конфлі́кт (від лат. conflictus) — зіткнення або боротьба, ворожі стосунки. Конфліктні ситуації вивчає конфліктологія.

Конфлікт — ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Конфліктувати можуть громадські групи, групи тварин, окремі особистості і особини у тваринному світі, технічні системи. Одним із видів конфлікту є мобінг.

Конфлікт у суспільстві[ред.ред. код]

Конфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

Типи конфліктів:

1. «Реальний конфлікт» — це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.

2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» — залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.

3. «Зміщений конфлікт» — реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.

4. «Помилково дописаний конфлікт» — конфлікт, що помилково тлумачиться.

5. «Латенний конфлікт» — конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.

6. «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.


Політичний конфлікт — гостре зіткнення протилежних сторін, обумовлене спільним виявом різних інтересів, поглядів, цілей у процесі боротьби за владу, перерозподілу і використання політичної влади, оволодіння ключовими позиціями у владних структурах та інститутах, завоювання права на вплив або доступ до прийняття рішень, про розподіл влади і власності в суспільстві. Саме в політичній сфері відбуваються найгостріші конфлікти між індивідами і соціальними групами. Політика, з одного боку, діяльність з попередження і вирішення конфліктів. З іншого боку, політика — засіб провокування конфліктів, оскільки вона зв'язана з боротьбою за володіння владою. Технологія і практика управління конфліктами визначаються не тільки загальними правилами, але і соціально-економічним, політичним станом суспільства, історичними, національними, релігійними і культурними особливостями.[1]

Структура політичного конфлікту[ред.ред. код]

Політичний конфлікт можна визначити як зіткнення взаємодіючих людей з питань відносин державної влади. Конфлікт, як самостійне соціальне явище, має складну структуру, що містить дві групи елементів. Одну з них, по-горизонталі, утворюють — суб'єкт конфлікту, предмет конфлікту (інтерес, потреби, позиції) і конфліктної ситуації. До іншої структурної групи конфлікту, по-вертикалі, належать — витоки, процес розгортання конфлікту і вихід із нього.[2]

Основні підходи в теорії політичного конфлікту[ред.ред. код]

Сучасні уявлення про політичний конфлікт — результат тривалої еволюції ідей про конфлікти в сферах суспільної життєдіяльності. Теорії конфліктів в основному склалися в XIX–XX століттях, їх автори обґрунтували три основних підходи до розуміння і ролі конфліктів у суспільстві:

  • перший — визнання принципової неминучості і непереборності з життя, що ведучої ролі конфліктів у суспільному розвитку; цей напрямок представляють Г. Спенсер, Л. Гумплович, К. Маркс, Г. Моска, Л. Козер, Р. Дарендорф, К. Боулдинг, М. Бакунін, П. Лавров, В. Ленін і ін.;
  • другий — неприйняття конфліктів, що виявляють себе як війни, революції, класова боротьба, соціальні експерименти, визнання їх аномаліями суспільного розвитку, що викликають нестабільність, порушення рівноваги в соціально-економічній і політичній системах; прихильниками даного напрямку є Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, В. Соловйов, М. М. Ковалевський, М. Бердяєв, П. Сорокін, І. Ільїн;
  • третій — розгляд конфлікту в якості одного з багатьох видів соціальної взаємодії і соціальних контактів поряд з конкуренцією, солідарністю, кооперацією, партнерством; виразники цього напрямку Г. Зіммель, Л. Козер, М. Вебер, Р. Парк, Ч. Міллз, Б. Чічерін та ін.

Реальне життя набагато складніше будь-яких схем і припускає таку взаємодію індивідів, груп, організацій, інститутів, у процесі якої мають місце співробітництво, суперництво, розбіжність інтересів, цінностей, ненависть, боротьба, конфлікт. Роль конфліктів у тім, що вони найбільш гостро сигналізують владі та суспільству про виникаючі розбіжності, протиріччя і стимулюють практичні дії для своєчасного подолання наявних проблем. На думку Р. Дарендорфа, автора конфліктної моделі суспільства, головне питання в конфліктах — це хто і в якому вигляді розпоряджається ресурсами, у чиїх руках влада, що дозволяє одній групі людей розпоряджатись діяльністю інших.

Специфіка конфлікту полягає у тому, що він є контрпродуктивним, в процесі його дії ускладнюються або і взагалі унеможливлюються фунції відтворення та виробництва матеріальних і духовних цінностей. Тому конфлікт входить у протиріччя із політикою, так як її основним показником є прийняття рішень, що безумовно базується на узгодженій взаємодії людей.

Суб'єктами політичного конфлікту можуть бути держава, класи, соціальні групи, політичні партії, особистості.

Функції політичного конфлікту[ред.ред. код]

Значення тпі місця конфлікту в політичному житті може бути уточнене на основі його функцій. Під функцією конфлікту розуміються визначені в тих або інших тимчасових рамках наслідки або спрямованість його впливу на суспільство в цілому або на окремі сфери життєдіяльності. Про позитивне або негативне значення конфліктів можна говорити лише у конкретних випадках і в досить умовному змісті. Конфлікти поліфункціональні:

  • виконують стабілізуючу роль і можуть привести до дезинтеграцї і дестабілізації суспільства;
  • сприяють вирішенню протиріч і відновленню балансу у суспільстві, а можуть спричинити загибель людей і призвести до матеріальних втрат;
  • стимулюють переоцінку цінностей, ідеалів, прискорюють або сповільнюють процес становлення нових структур;
  • забезпечують краще пізнання учасників конфлікту, а можуть призвести до кризи або втрати легітимності влади.[3]

Попри те, що кожен узятий окремо конфлікт унікальний, він усе ж несе у собі деякі загальні риси, що дозволяє віднести його до того або іншого типу (класові, видові). В основі типології конфліктів може бути:

  • подібність причин, що викликали конфлікт: соціальна несправедливість, нерівна участь у прийнятті політичних рішень, відчуження від влади і політичних інститутів;
  • сфера проява, соціальна, міжнаціональна, культурна, військова тощо;
  • рівень формування і прояву: на міжособистісному, груповому, регіональному і глобальному рівнях;
  • на організаційному рівні: міжпартійні, міжінституціональні, між існуючою владою і суспільними силами, інтереси яких не представлені у владних структурах або представлені у виді заперечення і придушення цих інтересів, усередині самої влади;
  • час дії: затяжні, швидкоплинні.

Сучасні дослідники виділяють конфлікти, зв'язані з процесами модернізації політичних систем: конфлікти цивілізаційного характеру, а також конфлікти потреб, інтересів, цінностей і ідентифікації.

Юридичний конфлікт[ред.ред. код]

Юридичний конфлікт у вузькому розумінні виникає у власне правовій сфері, має суто нормативний характер, виражається у формі правових спорів.

Юридичними є усі міждержавні, конституційні, трудові, кримінальні, а також чимало господарських, сімейних, побутових та інших конфліктів, якщо вони виникли у зв'язку із застосуванням, зміною, порушенням або тлумаченням права.

У широкому розумінні юридичний конфлікт — це будь-який соціальний конфлікт, який має хоча б один з елементів, що володіють юридичною характеристикою, і який завершується юридичним шляхом. Конфлікти часто-густо мають змішаний або перехідний характер.

До юридичних можна зарахувати конфлікти, які відбуваються у сфері відносин, що регулюються правом або підлягають правовому регулюванню. Коротше кажучи, юридичний конфлікт являє собою юридичні відносини плюс конфліктні дії сторін (протиборство).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Словник-довідник термінів з конфліктології / Під ред. проф. М. І. Пірен, проф. Г. В. Ложкіна. — Київ-Чернівці, 1995.
  • Здесенко А. П. Конфліктологія: навчальний посібник — Д.: ДДУ, 1996 р. — 112 с.
  • Запрудский Ю. Г. Социальний конфликт (политологический анализ). — С. 87.
  • Политология. Учебное пособие для студентов. Тульский государственный педагогический университет им Л. Н. Толстого,2001 г. ([1]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Политология (электронный вариант курса лекций) // Тульский государственный педагогический университет им. Л. Н. Толстого, 2000 г. (рос.)
  2. Здесенко А. П. Конфліктологія: навч. посібник — Д.: ДДУ, 1996 р. — 112 с.
  3. Запрудский Ю. Г. Социальний конфликт (политологический анализ). — С. 87.

Посилання[ред.ред. код]