Концерт (жанр)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Концерт (від лат. concerto — змагаюсь) — твір, в основі якого лежить принцип протиставлення звучання окремих груп виконавців, або виконавського колективу і соліста.

Хорові концерти[ред.ред. код]

Перші згадки про жанр датуються початком 16 століття; найбільш рання з відомих публікацій концертів — багатохорні «Concerti» A. і Дж. Ґабріелі (1587) з характерними для венеціанської школи просторовими ефектами. Інший різновид концерту, що розрахований на малий вокальний склад у супроводі basso continuo, був створений Л. Віаданою. Традиції концертування — взаємодії хорових мас — були продовжені у вокальній музиці Г. Шютца, С. Шейдта, І. Г. Шейна, А. Хаммершмідта, Й. С. Баха та інших. З початку 17 століття жанр концерту широко використовувався в українській (з кінця 17 століття також у російській) вокальній церковній музиці — багатоголосому партесному співі. Не слід плутати партесний концерт 17 - першої половини 18 ст., який належимть добі Бароко, із хоровим концертом в українській та російській музиці доби Класицизму (2-га половина 18 ст.). Визначні шедеври у жанрі хорового концерту 18 століття належать М. С. Березовському, Д. С. Бортнянському, А. Л. Веделю.

Інструментальні концерти[ред.ред. код]

Принцип концертування як діалогу солістів в инструментальній музиці визначився в тріо-сонаті й поширився на інші інструментальні склади (concerti da chiesa, concerti da camera). У А. Страделлі уперше явно намітилося розходження між групою, що концертує (concertino) і всім складом (concerto grosso); у подальшому назва «concerto grosso» поширилося на весь твір.

3-частинну структуру концертів (співвідношення частин: швидко — повільно — швидко) встановив А. Вівальді, які стали орієнтиром для робіт Й. С. Баха і Г. Ф. Генделя, що визначили розвиток фортепіанного концерту. Гендель створив також органний концерт. У розвитку докласичного концерту значну роль зіграли твори синів Й. С. Баха, композиторів мангеймської школи.

Класична структура концерту остаточно затвердилася у творчості композиторів віденської класичної школи (Й. Гайдна, В.А. Моцарта, Л. ван Бетховена). Концертний цикл 2-ї половини 18- початку 19 ст., як правило, включав 3 частини (без менуету або скерцо, типових для сонатно-симфонічного циклу). Для 1-ї частини концерту, як правило сонатного allegro, характерна подвійна експозиція (оркестра і соліста). Частини концерту мають каденції соліста.

В 19 столітті з'явилися одночастинні (Ф. Ліст) і 4-частинні (Й. Брамс) концерти. В процесі еволюції концерту, найістотнішою була його взаємодія із симфонією, у результаті якої виник тип концертної симфонії. В 20 столітті до жанру концертів зверталися найвідоміші композитори — М. Равель, Б. Барток, І. Ф. Стравінський, С. Прокоф'єв, Д. Шостакович, А. Шенберґ, А. Берг, А. Веберн, В. Лютославський із українських композиторів — Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, І. Карабиць, М. Скорик.

Отримав також поширення жанр концерту для оркестру (Б. Барток, В. Лютославський, І. Карабиць).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]