Коп'япоа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Копіапоя
Copiapoa
Copiapoa humilis
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Cactoideae
Триба: Notocacteae
Рід: Коп'япоа (Copiapoa)
Britton & Rose (1922)
Види
26, див. текст
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Copiapoa
EOL: 5188390
IPNI: 5276-1
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 154416
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Copiapoa

Коп'япоа, [1]Копіапоя[2] (Copiapoa Britton & Rose (1922)) — рід кактусів, ендемік північних провінцій Чилі.

Етимологія[ред.ред. код]

Найменування роду дали Натаніель Бріттон і Джозеф Роуз в 1922 році за назвою столиці провінції Атакама — міста Копіапо (Copiapo).

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Рослини легко впізнаються за характерною будовою кулястих або короткоциліндричних стебел з восковим нальотом на епідермісі у більшості видів. Висота їх залежно від виду коливається від декількох сантиметрів до 1 м. Поверхня стебла нерідко виглядає зморщеною і ніколи не буває зеленого кольору, що характерно для заандійскіх видів. Колір епідермісу від темно-коричневого, попелясто-сірого і блакитного до зовсім білого. Всі види дають прикореневі дітки, багато утворюють дернини.

Як правило, ребра виражені слабо і представлені у вигляді великих горбків. Верхівки стебел з густою, короткою і світлою повстю. Радіальні колючки (1-12) 1-3 довжиною см, центральні (1-10) — до 4 см завдовжки. Всі колючки попелясті, коричневі, частіше чорні, прямі або зігнуті.

Квітки світло-жовті, в окремих видів з легким ароматом, з'являються на рослинах у ранньому віці. Квіткова трубка гола, коротка. Плоди голі, містять клейке насіння.

Ареал[ред.ред. код]

Центральна частина Чилі, рідко зустрічаються в передгір'ях Берегових хребтів. Виростають на берегових терасах, а також на внутрішніх схилах гір у вкрай несприятливих умовах сухих кам'янистих пустель, на піщаних осипах і твердих скелетних породах. Незважаючи на дивовижну приживлюваність, багато дослідників вважають цей рід вимираючим.

На місцях зростання копьяпоа пристосувалися до специфічних і вкрай несприятливих кліматичних умов. Стиснуті з усіх боків міжгірські долини і стрімкостінні уступи Берегових хребтів, де найчастіше зустрічаються копьяпоа, лежать в зоні частих гаруа[3] взимку і дуже рідкісних дощів влітку. Висока відносна вологість повітря ночами і в ранкові години при температурах близьких до 15 °C змінюється виснажливою спекою безхмарних післяполуднів. У природних умовах копіапоя ростуть дуже повільно, хоча період вегетації триває цілий рік з помітним зниженням динаміки росту в зимові місяці. Висока вологість повітря при відносно низьких температурах, що є згубним для багатьох видів кактусів, копьяпоа легко переносять. Потужні, ріпоподібні коріння більшості видів міцно вростають в конгломерат, що складається з подрібнених гірських порід і твердого суглинку, з дуже низьким вмістом гумусу. Молоді рослини різко відрізняються за зовнішнім виглядом від дорослих екземплярів і потрібно кілька років, щоб сіянці придбали характерну для виду форму. Стеблові пагони копіапоя навіть при невеликих розмірах на відміну від сіянців вже містять всі зовнішні ознаки дорослих екземплярів.

Утримання та догляд[ред.ред. код]

В умовах колекцій копіапоя вимагають максимального сонячного освітлення і пористий мінералізований субстрат, який може наполовину складатися з суміші дрібного гравію з керамзитом, 30% рівних частин суглинку і дернової землі, а решта — наповнювачі. Сіянцям в перші 2 роки їх розвитку часто додають до основного субстрату до 20% листової землі змішаної з торф'яної крихтою.

У колекціях копіапоя ростуть швидше, ніж у природі, але це погіршує їх зовнішній вигляд, а ефектний восковий наліт на епідермісі стебел ряду видів рідко утворюється навіть при оптимальних умовах утримання. Поливати рослини у весняно-літній період можна нарівні з іншими кактусами — по мірі висихання субстрату. Тривала вологість кореневої системи може призвести до розтріскування стебла. Для нормального розвитку корисний перепад добових температур, особливо для сіянців. У зимовий час копіапоя утримують при температурі не нижче 6 °C, хоча дорослі екземпляри витримують навіть короткочасні заморозки. Кореневу систему від пересушування в зимовий період оберігають рідкісними (1 раз на місяць) зволоженнями субстрату в сонячні дні, коли температура на місцях зимівлі підвищується до 20 °C.

Систематика[ред.ред. код]

Першим європейцем, що познайомився з цими кактусами був німецький ботанік Рудольф Філіппі, що подорожував Чилі в середині 19 століття. Він та його послідовники віднесли знайдені ним кактуси до роду Ехінокактус (Echinocactus) . Лише у 1922 р. Бріттон і Роуз виділили їх в самостійний рід.

Систематика роду Copiapoa ускладнена, тому що в природних умовах часто відбувається міжвидова гібридизація, відмінні ознаки якої можуть проявитися лише в другому або третьому поколінні.

Едвард Андерсон (Edward F. Andersson) в своїй фундаментальній праці «THE CACTUS FAMILY» (2001) розділяє рід Copiapoa на 26 видів до яких долучаються 3 підвиди:[4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Широбокова Д. Н., Нікітіна В. В., Гайдаржи М. М., Баглай К. М. Кактуси та інші сукулентні рослини. — К.: Українські пропілеї, 2003. — с. 110. ISBN-966-7015-28-9. (укр.)
  2. С. М. Приходько. Кактуси. − Видавництво «Наукова думка», 1974 (укр.)
  3. Гаруа (ісп. garua) — густий туман з мрякою на тихоокеанському узбережжі Південної Америки, зумовлений впливом холодної Перуанської течії
  4. Edward F. Anderson. «The cactus family». 2001

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]