Корнці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Корнці
Kernowyon
A photomontage in a grid-layout, consisting of portraits of 15 famous Cornish people. The photomontage comprises three rows of five portraits of musicians, sportspeople and politicians of mixed gender. The people in the portraits broadly appear formal.
Відомі корнці:
рядок 1: Джон Оупі • Боб Фіцсіммонс • Гемфрі Дейві
 • Едвард Боскауен • Артур Квіллер-Кауч
рядок 2: Крейг Вітергілл • Генрі Дженнер • Річард Тревітік
 • Емілі Гобгауз • Вільям Блай
рядок 3: Джозеф Треуалс • Джон Вільям Коленсо
 • Вільям Пенджеллі • Джетро • Джон Кауч Адамс
Загальна кількість близько 6-11 млн ос.[1][2]
  • населення Корнуолла становить 534,300 чол. (2008 рік, оцінка);
  • 26% населення Корнуолла самовизначаються як корнці (2007 рік);[3]
  • 37,500 ос. у Великобританії самовизначаються як корнці (2001 рік, перепис);
  • 1,550 чол. в Канаді самовизначаються як корнці (2006 рік, перепис)[4]
Найбільші розселення Корнуолл Корнуолл
(включаючи о-ви Сіллі);

США США: 1-2млн.;

Австралія Австралія: ~ 1 млн;

Канада Канада;

Англія Англія;

Уельс Уельс;

Мексика Мексика;

Нова Зеландія Нова Зеландія;

ПАР ПАР.
Близькі етнічні групи кельтські народи: бретонці; валлійці; ірландці; шотландці; менці, а також англійці
Мова англійська мова,
корнська мова
Релігія християни (англікани,
а також католики, методисти)


Ко́рнці, ко́рнуольці, ко́рновці (корн. Kernowyon) — етнотериторіальна група кельтського походження, яка історично населяє Корнуолл, графство у південно-західній частині Великобританії. Мешканці Корнуолла відокремлюють себе від англійців, натомість мають багато спільного з жителями інших кельтських частин Сполученого Королівства, насамперед Уельсу, а також з кельтськими народами Європи. На думку деяких, корнці є окремим етносом Великобританії, який веде своє походження від давніх бритів, що до римського завоювання населяли південні і центральні райони острова,[5], і багато хто в країні сьогодні ідентифікує себе корнцями, відмінною від англійців чи британців національною спільнотою або як особливою групою останніх. Крім того, самоназва корнців сприйнята і поселенцями з інших частин Англії, а також емігрантами, їх нащадками, які мають у Корнуоллі власну діаспору[6].

У класичну античність давні брити складалися з низки племен, які мали самобутню культуру у Великобританії; у залізному віці, римський та післяримський періоди майбутній Корнуолл заселяли бритські племена думнони та корновії. [7] Назва Корнуолла, як і його етнікона корнців, є похідними від найменування кельтського племені "корновії". [7][8] Переломним моментом в історії Корнуолла стало англо-саксонське вторгнення в Англію у V-VI сторіччях, внаслідок чого кельти були витіснуті на північну та західну окраїни Великобританії. А битва біля Деоргама 577 року між бритами і англосаксами призвела до розірвання тісних зв'язків між кельтськими групами Уельсу і Корнуолла.

Упродовж Середньовіччя та Нового часу корновці і корнська мова перебували під впливом посиленої асиміляції та англізації, у результаті чого Корнуолл став звичайною невід'ємною частиною Англії, а його мешканці перейшли на англійську мову. До XVIII-XIX століть корнська мова і самобутність корнського народу зникли. Однак Кельтський ренесанс на початку ХХ сторіччя підніс культурну самосвідомість серед корнців, що викликало відродження корнської мови і потяг у мешканців Корнуолла до власної кельтської спадщини.

У середині 2008 року населення Корнуолла, включаючи острови Сіллі, оцінювалося в 534 300 осіб. [9] У зв'язку з необхідністю дієвого вирішення політичних, соціально-економічних завдань, Корнуолл залишається частиною Англії, але рух за самоврядування Корнуолла закликає за більш широке визнання корнської культури, самоврядування та мови, надання для Корнуолла особливого конституційного статусу і вимагає від корнців наполегливо відстоювати отримання ними більшого статусу в країні, наприклад, пропонує їм під час перепису населення Великобританії у 2011 році визначатися як окрема, відмінна від англійців, етнічна група. У 2002 році корнська мова отримала офіційне визнання в рамках Європейської хартії регіональних мов[10] , проте боротьба корнців за визнання їх як самобутньої національної групи, відмінної від англійців, досі продовжується, і дотепер не здійснюється їх захист відповідно до положень Рамкової конвенції про захист національних меншин.[11][12]....

Історія[ред.ред. код]

Історичне коріння[ред.ред. код]

Mên-an-Tol — стародавній літ у Корнуоллі

Традиційно вважається, що корнці є нащадками кельтів, чим вони відокремлюються від англійців, але багато хто з них також має і англосаксонське походження. ДНК-дослідження генофонду населення Британських островів свідчать, що предками приблизно для трьох чвертей британців, в тому числі корнців, були мисливці та збирачі, які оселилися в Атлантичній Європі ще за доби палеоліту, відразу після танення льодовикового покриву, а надалі внаслідок підвищення рівня моря опинилися відрізаними від материка та розділеними на островах. Тоді як археологічні дані вказують на те, що найдавніші людські поселення у Корнуоллі існували ще на початку раннього палеоліту. Дані генетики стверджують, що за походженням британці мають багато спільного з басками, які мешкають на Піренеях, що дає підстави вважати, що у давнину населення майбутніх Британських островів становило єдиний етнічний масив з жителями сучасної континентальної Європи. Враховуючи такі дані, британський генетик Стівен Оппенгеймер припускає, що перші поселенці на Британських островах навряд чи розмовляли кельтською мовою, вірогідно, їх мова була споріднена з баскською. Наступна імміграція на острови відбулася у неоліті, вона ж професором з генетики Оксфордського університету Брайяном Саксом тлумачиться як прибуття кельтів з Піренейського півострова, від яких і походять історичні кельтські племена Великобританії та Ірландії[13] Саме ці люди вважаються далекими предками сучасних корнуольців.[8][14]. Між іншим, результати дослідження групи науковців на чолі з Волтером Бодмером показали, що корнцям властивий зокрема варіант гена меланокортіна 1 рецептора, що визначає їх як кельтів, більш тісно пов'язаних з валлійцями, аніж з англійцями.[15] У Великобританії цей ген наявний у 26 відсотках населення Оркнейських островів, 23 відсотках Девоншира, 21 відсотках Уельсу, 16 відсотках Корнуолла, 13 відсотках Кента та 11 відсотках Північно-Східної Англії.[15][16]

Упродовж класичної античності кельти, які розмовляли кельтськими мовами, на Британських островах утворювали ряд племен з власною культурою і самобутністю, передусім, піктів і гелів на півночі, бритів на півдні країни. Брити у свою чергу ділилися на племена меншого порядку, які мали власну племінну бритську мову. Це бриганти на півночі, ордовіки, демети, силури і декеанглії на заході.[17] На крайньому південному заході Британії, на території майбутнього Корнуолла, мешкали бритські племена думнонів і корновіїв, які жили у королівстві Думнонія[7]. Римське завоювання Британії у І сторіччі н. е. мало наслідком включення більшої частини острова до складу Римської імперії, римлянами спочатку було підкорено думнонів, а вже пізніше корновіїв, які, можливо, становили підгрупу перших[18][19]. Хоча римляни загарбали більшу частину центральної та південної Англії, Думнонія залишалася «практично незалежною»;[20][14] римське панування на неї не мало майже ніякого впливу,[5][8] тобто воно могла існувати як напівнезалежне чи зовсім незалежне Королівство Корнуолл, як свідчать дані, іноді під владою королів бритів, іноді управлялося власними монархами Думнонії, які мали титул герцогів або королів. Це дрібне королівство було тісно пов'язано міцними мовними, політичними і культурними зв'язками з Бретанню, розташованим на південь від Корнуолла у континентальній Європі і населений бритами півостровом; корнська і бретонська мови у цей період нічим не відрізнялися.

Захоплення Риму готами у 410 році спонукало римлян до повного відходу з Британії, і Корнуолл став полем діяльності кельтських християнських місіонерів з Ірландії, які справили значний вплив на корнців, їх культуру, вірування та архітектуру[5] Подальший занепад Римської імперії викликав вторгнення на острів англосаксів.[14] . Германські племена англів, саксів, ютів і фризів, поступово перемагаючи бритів у битвах, створили тут низку своїх королівств, з яких пізніше виникла Англія. Сакси з королівства Уессекс, зокрема, розширюючи свою територію на захід аж до Корнуолла.[5], викорінювали кельтську і романо-британську культури в Британії .[20] Натомість корновці уперто вели боротьбу з саксами Уессекса, які стали власним германським словом walha (сучасною англійською мовою «Welsh» («валлійці»), що означає «чужий» або «іноземець», іменувати супротивників-бритів з Корнуолла,[21], а надалі називати їх Westwalas (західні валлійці) чи Cornwalas (валлійці Корнуолла, корнці).[7][14] Протистояння між англосаксами та корцями тривало доти, поки король Англії Етельстан у 936 році погодився на встановлення формального кордону між Англією та Корнуоллом по річці Теймар[22]. Британська культура у Британії тоді обмежувалася лише Корноволом, Уельсом і Північно-Західною Англією.[23][14] Незважаючи на існування узгодженого договору, англосаксонський політичний наступ на захід продовжувався до кінця Х сторіччя, доки «Корнуолл остаточно не був приєднаний до Королівства Англія»[5].

Англізація та опір їй[ред.ред. код]

Завоювання норманами Англії, яке розпочалося з вторгнення у 1066 році військ Вільгельма, герцога Нормандії (згодом король Англії Вільгельм I), ліквідувало англосаксонську спадкову монархію, аристократію і клірикальну ієрархію, замінивши їх норманськими.[24][25] Згодом усі графства Англії були поділені між соратниками Вільгельма, які утворили нове дворянство у країні.[24] Англійці були поглинуті норманами[26], а корнці "активно чинили опір" їх впливові. На час завоювання Англії, Корнуолл був під управлінням графів Корнуолла, які були нащадками давніх монархів Корнуолла.[27] Графство Корнуолл користувалося напівсуверенітетом в Англії,[28][29] і в 1067 році було подароване Роберту, графу де Мортену, зведеному брату короля Вільгельма I, і з того часу воно вже перебувало під владою англо-нормандської аристократії.[8][30] У Книзі Страшного суду, який є зведеним загальним переписом населення Англії, завершеним у 1086 році, мова йде про те, що "фактично всі" землевласники у Корнуоллі "мали англійські імена, що робить неможливим розмежувати корнців та англійців".[31] Проте, поділ населення графства на корнський і англійський народи існувало постійно протягом усього Середньовіччя, доказом чого виступають документи, наприклад статут міста Труро 1173 року, який чітко розмежовував обидва народи.[32]

Графство Корнуолл у Розвинутому Середньовіччі надавалося різним англійським дворянам,[33] але 1337 року воно отримало статус герцогства і Едуард, Чорний Принц,, старший син і спадкоємець короля Англії Едуарда ІІІ, став першим герцогом Корнуолла, аби збільшити власні багатства.[32][34] Більша частина Корнуолла належала першому його герцогу Едуарду і наступні англійські герцоги Корнуолла були найбільшими землевласниками у Корнуоллі.[5] Англійською монархією для Корнуолла було створено два інститути, перший з яких герцогство Корнуолл (одне з двох в Англії), а інший Корнські суди та ради олов'яних копалень (які здійснювали управління олов'яною промисловістю). Ці два інститути покликані були б, щоб "прості корнці вважали, що їм надано особливий конституційний статус, аби відобразити їх особливу культурну самобутність". Проте, герцогство Корнуолл поступово утратило свою політичну незалежність від Англії у зв'язку з централізацією влади Лондона,[5] і під час раннього періоду правління в Англії династії Тюдорів корнці почали відчувати себе як "підкорені люди, культура, свободи і розквіт яких перебували під контролем англійців".[35] Це яскраво проявляється у 1490-тих роках при обкладенні королем Англії Генріхом VII бідних корнців збором коштів для його військових кампаній проти короля Шотландії Якова IV та Перкіна Ворбека з династії Йорків.[35] Це, звісно, викликало виступи корнців, передусім повстання 1497 року, які придушувалися королівською владою.

Межі звуження території поширення корнської мови між 1300 і 1750 роками

Корнська мова була найуживанішою на захід від річки Теймар приблизно до середини 1300-тих років, коли середньоанглійська мова почала використовуватися як мова спілкування між корнцями.[14] Ще 1542 року англійський мандрівник, лікар та письменник Ендрю Борд описував, що у Корнуоллі розмовляли двома мовами корнською й англійською ("Cornysshe" і "Englysshe"), але багато хто з його мешканців і не розумів англійської.[32] У зв'язку з вживанням нормандської мови як першої мови серед англійської аристократії, корнська мова використовувалася як лінгва франка у Корнуоллі, особливо у віддалених його західних куточках.[36] Більшість корнських поміщиків вибирали девіз корнською мовою на власних гербах, щоб підкреслити свій особливий соціальний статус.[37] Однак, після Реформації в Англії за наказом її король Едуарда VI у всіх церквах королівства було обов'язково введено богослужіння англійською мовою, що означало витіснення з церковного життя латині і місцевих кельтських звичаїв. Такі дії призвели до повстання у Корнуоллі і частині Девоншира проти суцільної англізації церквоного життя, особливо після прийняття Акту про Однорідність, яким вилучадлися всі мови, крім англійської, з богослужіння. Вказане свідчить про захист корнців власної мови від засилля англійської. Одначе, повстання було придушене, багато в чому завдяки допомозі іноземних найманців. Таким чином, було покладено початок повному припиненню існування корнської мови.[14][32] Реформаторське англіканство стало засобом англізації Корнуолла; протестантизм справив потужний культурний вплив корнців, більш тісно пов'язавши їх з Англією, водночас значно зменшивши політичні і мовні відносини з бретонцями Бретані.[38]

Громадянська війна в Англії (1642–1651 р.р.), політичне протистояння між прибічниками та противниками короля у той період розділили населення Англії й Уельсу. Проте, в громадянській війні Корнуолл залишився консервативним, ставши стійким осередком підтримки роялістів (сподвижників монарха).[39] Мирний час, що настав після закінчення громадянської війни, відзначився подальшим розширенням англійської мови у спілкуванні корнців, імміграцією англійців у Корнуолл. До середини 17-го сторіччя використання корнської мови територіально скоротилося далеко на захід, що викликало певний інтерес до мови у низки дослідників. Через зменшення вживання корнської мови активно відбувався процес асиміляції корнців, входження їх в англійське культурне середовище.

Відродження та сучасність[ред.ред. код]

Значний вплив на корнців справила промислова революція. Як наслідок, економіка Корнуолла стала повністю інтегрованою з англійською. У період індустріалізації багато зусиль було докладено для розробки парової машини, яка разом з водяним насосом сприяла промисловому видобутку корисних копалин. Промисловий видобуток олова і обробка міді у Корнуоллі виразили корнську специфічність, як і двигуни та важка промисловість. Провідний корнський інженер-гірник Річард Тревітік став "такою невід'ємною частиною культурної спадщини Корнуолла, як і будь-яка визначна особа з кельтського минулого". З найпомітніших досягнень Р. Тревітіка є розробка двигуна з високим тиском пари, який використовувався для перекачування води, а також створення парового візка, що котився по рейках, що став прототипом майбутніх паровозів. 21 лютого 1804 року вказаний паровоз Р. Тревітіком був використаний для тяги кількох вагонеток уздовж рельсових колій між металургійними заводами міста Пенідаррена неподалік від Мертір-Тідвіла в Уельсі, провівши перший у світі поїзд.

У другій половині XIX століття у Корнуоллі спостерігалася деіндустріалізація, яка супроводжувалася закриттям шахт, що обумовило для корнуольців економічний та культурний спад. Тоді як, зростання в Європі захоплення романтичним націоналізмом і вплив Кельтського відродження викликали у графстві соціальний, мовний та мистецький інтерес до корнської середньовічної етнології. Цей сплеск зацікавленості сприяв вивченню доіндустріальної культури корнців, їх мови як основної ознаки корнської національної ідентичності та етнічної належності. Першим значним кроком у відродженні стало опублікування у 1904 році знавцем корнської мови Генрі Дженнером Довідника корнської мови. Орфографія корнської мови Г. Дженнера, Єдина корнська (UC), ґрунтувалася на корнській мові, якою розмовляли у XVIII сторіччі, хоча його учень Роберт Мортон Ненс пізніше розробив правопис на основі середньокорнської мови, яка використовувалася у XVI сторіччі, коли корнська ще не зазнала відчутного впливу англійської мови.

У 1924 році для розвитку, збереження та підтримки "кельтського" у графстві Корнуолл створено Федерацію товариств Старого Корнуолла (Federation of Old Cornwall Societies), а 1928 року подібну організацію Gorseth Kernow. Далі у 1951 році було сформовано корнську націоналістичну політичну партію Сини Корнуолла (Mebyon Kernow). Підвищений інтерес до кельтських мов і культури, тісні зв'язки між кельтськими народами у 1960-ті і 1970-ті роки стимулювали популяризацію руху за самоврядування Корнуолла. Як в Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії, у Корнуоллі діячі корнської культури розпочали наполягати на офіційному вивченні у школах корнської мови, а корнські націоналісти зажадали більшої політичної автономії для Корнуолла, наприклад, входження Корнуолла до складу Сполученого Королівства на правах окремої п'ятої частини з власною Корнською Асамблеєю.

Розселення[ред.ред. код]

Two men wearing mining attire look at one-another in this black line drawing. Both wear dark clothing and mining helmets. The man on the right holds a long tool.
Корнські гірники у середині XIX сторіччя. Занепад гірничої промисловості у Корнволі призвів до переміщення гірників та їх сімей, внаслідок чого сформувалася корнська діаспора.

Корнці мешкають у графстві Корнуолл, але після Епохи великих географічних відкриттів на початку нового часу, як і решта британців, вони були залучені до Англійської колонізації Америки та інших міграцій. Попервах кількість переселенців була невеликою, ті, хто покидав Корнуолл, зазвичай, оселявся у Північній Америці чи у портах і на плантаціях Карибського басейну.

У першій половині XIX століття жителі Корнуолла були лідерами у виплавці олова і міді, а їх видобуток був основним зайняттям корнців. Проте, зростання конкуренції у цих галузях зі сторони Австралії, Малайї і Болівії при виснаженні родовищ корисних копалин у середині сторіччя призвели до економічного спаду, викликавши еміграцію з Корнуолла. У кожне десятиріччя з 1861 року по 1901 рік Корнуолл залишало приблизно 20% чоловічого населення. Також, мав місце виїзд за кордон кваліфікованих корнських інженерів, фермерів, торговців і гірників. У Великобританії корнські родини оселялися у Північно-Східній Англії, особливо у Тіссайді, аби заробляти собі на життя власними навичками видобутку вугілля на тамтешніх шахтах.

Багато корнських емігрантів XIX століття з часом повернулися Корнуолл, у той час як рівень виїзду з Корнуолла після Першої світової війни знизився. Однак, завдяки стійким міжнародним зв'язкам корнська діаспора, зосереджена в англомовних країнах, таких як: Австралія, Канада, Південно-Африканська Республіка та Сполучені Штати Америки, збереглася і в наш час[Коли?] є "дуже впливовою".[40][6][41]

Культура[ред.ред. код]

A street lined with shops is filled with hundreds of people. In the foreground are children wearing black vests each one defaced with a large white cross. The children surround a fiddler. In the background are spectators.
День Святого Пірана — щорічний корнський фестиваль на честь покровителя корнців, який святкується 5 березня.

Збереження самобутньої корнської культури обумовлене географічною ізоляцією Корнуолла. По-перше, вона відрізняється від власне англійської культури, а по-друге, для неї притаманна наявність кельтських традицій. За словами Павла Роберта Маґочія, українського канадського професора історичних і політичних наук Торонтського університету, елементами культури корців є корнський двигун, колядки, регбі та духовий оркестр. Культура корнвольців найбільш сильно пов'язана з культурою осіб, які протягом історії захоплювали Корнвол, гірничою промисловістю графства, а аспекти всього цього знайшли своє відображення у кухні, символах та самобутності корнців.

Корнуолл має власні традиції вшанування кельтських християнських святих. Наприклад, вшанування Святого Пірана, християнського абата V століття, можливо, ірландського походження, який є покровителем видобувачів олов'яних руд і всього Корнуолла.[42] Згідно з поширеною міфологією, Піран був ірландським вченим, який вивчав християнство у Стародавньому Римі, а за волею Верховних королів Ірландії мав би потонути в Ірландському морі, проте замість цього приплив у Корнуолл до Перранпорта, щоб проповідувати християнство.[42] Прапор Святого Пірана — полотно чорного кольору з білим хрестом у центрі — [43] у 1838 році був прийнятим як "Штандарт Корнуолла" і введений як прапор графства Корнуолл.[43] Вказаний стяг став для корнців символом їх власної самобутності, його стали піднімати на різних будівлях, у тому числі на будинку Ради Корнуолла.[44] День Святого Пірана сьогодні є щорічним престольним святом Корнуола, яке відзначається 5 березня і супроводжується фестивалем корнської культури та історії.[42]

Мова[ред.ред. код]

Докладніше у статті Корнська мова
Знак "Ласкаво просимо у Пензанс" англійською і корнською мовами

Корнська мова походить від бритської гілки острівних кельтських мов. Вона найбільш є близькою до бретонської, у меншій мірі до валлійської мови,[45] хоча вони не є повністю взаємозрозумілими.[46] Витіснення корнської мови англійською було завершене наприкінці XVIII сторіччя. Це було зумовлено значним англійським культурним впливом на Корнуолл у XVI-XVIII століттях. Одначе, точний час вимирання мови корнвольців не ясний та дотепер залишається спірний.

Відродження корнської мови розпочалося у 1904 році з публікацією Генрі Дженнером книги "Довідник корнської мови". Орфографія корнської мови Г. Дженнера, Єдина корнська, ґрунтується на корнській мові, якою розмовляли у XVIII сторіччі, хоча його учень Роберт Мортон Ненс пізніше розробив правопис на основі середньокорнської мови, яка використовувалася у XVI сторіччі, коли корнська ще не зазнала помітного впливу англійської мови. Упродовж кількох наступних десятиріч інтерес до корнської мови збільшився, водночас і з'явилося декілька систем цієї мови зі своїми прихильниками та противниками: Єдина корнська, Єдина корнська переглянута, Сучасна корнська, Спільна корнська. Ці системи у широкому використанні були, як правило, до кінця ХХ століття. У 2008 році була прийнята стандартна писемна форма корнської мови.[47]

Незважаючи на відродження корнської мови, кількість її носіїв залишається незначною, всі вони, зазвичай, ентузіасти, які опанували мову через наполегливе її вивчення. Досі нема такої географічної частини Корнуолла, де б ця мова використовувалася як спільна розмовна мова певної частини населення. Повсюдно у графстві розмовляють корнським діалектом англійської мови. Проте, у 2009 році корнська мова викладалася у 50 початкових школах, BBC Radio Cornwall регулярно здійснює трансляції радіопередач по-корнськи.

Вірування[ред.ред. код]

У глибоку давнину релігією корнських бритів було політеїстичне язичництво з поєднанням анімістичних вірувань, де провідне місце відводилося жрецям друїдам. Раннє християнство у Корнуолл проникнуло ще у І сторіччі, але його послідовниками були лише поодинокі відвідувачі Британії, як-от галльський богослов Присцилліан, який, вірогідно, був засланий на острови Сіллі. Кельтське християнство було принесено у Корнвол в 520 році Святим Петроком,[8] гельським ченцем з Ірландії, за походженням бритом з королівства Глівісинг, що у теперішньому Уельсі. Від цього періоду "становлення християнства" залишився тільки гранітний монумент з високим хрестом. Надалі у Корнуолі християнство проповідувалося й іншими Святими, які сьогодні вшановуються у графстві. У Середньовіччі у Корнволі панівною була римо-католицька церква. Навіть у XVII сторіччі корнці були "ревними католиками", які повільно приймали Реформацію.[48] Однак, протестантське англіканство все-таки стало загальним для всього Корнуолла, сприяючи водночас англізації корнуольців.[38] Завдяки діяльності Джона Веслі у Корнуоллі в XVIII-XIX століттях швидкого поширення набув і методизм, євангельський рух, спрямований за відродження істинності Англіканської Церкви.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. , http://projects.exeter.ac.uk/cornishcom/transnationalism.htm 
  2. , http://oldcornwall.org/Diaspora.htm 
  3. , http://democracy.cornwall.gov.uk/Published/C00000577/M00001810/AI00015922/$endversion11.docA.ps.pdf 
  4. Statistics Canada (2006), «Ethnic origins, 2006 counts, for Canada, provinces and territories», Canada 2006 Census (statcan.ca), http://www12.statcan.ca/english/census06/data/highlights/ethnic/pages/Page.cfm?Lang=E&Geo=PR&Code=01&Data=Count&Table=2&StartRec=1&Sort=3&Display=All&CSDFilter=5000, процитовано 2009-07-02 
  5. а б в г д е ж Magocsi 1999, p. 379
  6. а б I’m alright Jack > The Cornish Diaspora, bbc.co.uk, сторінка 1, http://www.bbc.co.uk/legacies/immig_emig/england/cornwall/article_1.shtml, процитовано 2009-07-01 
  7. а б в г Snyder 2003, p. 160.
  8. а б в г д Magnaghi 2008, pp. 2–3.
  9. «Table 8: Mid-2008 population estimates: Selected age groups for local authorities in the United Kingdom; estimated resident population». Office for National Statistics. 2009-08-27. Процитовано 2009-09-30. 
  10. «Cornish gains official recognition», BBC News (news.bbc.co.uk), 6 November 2002, http://news.bbc.co.uk/1/hi/england/2410383.stm, процитовано 2009-07-02 
  11. Department for Communities and Local Government (February 2007) (PDF), The United Kingdom's Second Report to the Council of Europe under the Framework Conventions for the Protection for National Minorities, cow.int, http://www.coe.int/t/dghl/monitoring/minorities/3_FCNMdocs/PDF_2nd_SR_UK_en.pdf, процитовано 2009-09-08 
  12. Ferguson, Corinna (8 September 2009), «Why aren't the Cornish recognised as a national minority?», The Guardian (guardian.co.uk), http://www.guardian.co.uk/commentisfree/libertycentral/2009/sep/08/cornwall-national-minority-race, процитовано 2009-09-10 
  13. Sykes 2006, pp. 280–284
  14. а б в г д е ж Cornwall Council (23 June 2009), Overview Of Cornish History, cornwall.gov.uk, http://www.cornwall.gov.uk/default.aspx?page=8994, процитовано 2009-07-03 
  15. а б Faces of Britain, thegeneticgenealogist.com, 20 April 2007, http://www.thegeneticgenealogist.com/2007/04/20/faces-of-britain/, процитовано 2009-08-28 
  16. «Flaming heck, first Brits were redheads», The Times (timesonline.co.uk), 7 January 2007, http://www.timesonline.co.uk/tol/news/article1290113.ece, процитовано 2009-09-21 
  17. Cunliffe 2005, pp. 115–118.
  18. Snyder 2003, p. 161.
  19. Orme 2000, p. 2.
  20. а б Andrews et al 2006, p. 360.
  21. Smyth 1998, pp. 24–25
  22. Stenton 1947, p. 337.
  23. "A New Civilization". Dan Snow (presenter). How the Celts Saved Britain. BBC Four. 2009-06-07. No. 1. 36—40 minutes in.
  24. а б Thomas 2005, p. 3.
  25. United States Department of State (July 2008), United Kingdom - People, state.gov, http://www.state.gov/r/pa/ei/bgn/3846.htm, процитовано 2009-02-19 
  26. Thomas 2005, pp. 3–4.
  27. Daniell 2009, p. 15.
  28. Hitchins & Drew 1824, p. 214.
  29. Hitchins & Drew 1824, p. 464.
  30. Daniell 2009, p. 16.
  31. Orme 2002, p. 6.
  32. а б в г Cornwall Council (10 June 2009), Timeline of Cornish History 1066-1700 AD, cornwall.gov.uk, http://www.cornwall.gov.uk/default.aspx?page=8992, процитовано 2009-07-03 
  33. Daniell 2009, pp. 17–18.
  34. Duchy of Cornwall, History of the Duchy, duchyofcornwall.org, http://www.duchyofcornwall.org/abouttheduchy_history.htm, процитовано 2009-07-03 
  35. а б Cooper 2003, pp. 53–54.
  36. Tanner 2006, p. 225.
  37. Tanner 2006, p. 226.
  38. а б Tanner 2006, p. 230.
  39. Price 2000, p. 113.
  40. I’m alright Jack: The Cornish Diaspora, bbc.co.uk, сторінка 2, http://www.bbc.co.uk/legacies/immig_emig/england/cornwall/article_2.shtml, процитовано 2009-07-01 
  41. Hempton 2006, pp. 25–28.
  42. а б в St Pirans Day Celebrations, bbc.co.uk, March 2004, http://www.bbc.co.uk/cornwall/uncovered/stories/march2004/stpirans_2004.shtml, процитовано 2009-09-02 
  43. а б Flag Institute, Cornwall; St. Pirran's Cross, flaginstitute.org, http://www.flaginstitute.org/index.php?location=10&flagtype=county&flagid=100, процитовано 2009-09-02 
  44. Witterick, Susan (7 April 2007), How far has the “Cornish Revival” affected modern Cornwall?, cornishstudies.com, http://www.cornishstudies.com/index.php?q=node/10, процитовано 2009-09-01 
  45. Minahan 2002, p. 481.
  46. Hechter 1999, p. 195.
  47. «Standard Cornish spelling agreed», Новини BBC (news.bbc.co.uk), 19 May 2008, http://news.bbc.co.uk/1/hi/england/cornwall/7408686.stm, процитовано 2009-09-10 
  48. Minahan 2000, pp. 180–181.