Король Артур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Король Артур (англ. та валл. Arthur, ірл. Artur) — головний персонаж «легенди про короля Артура», яка є однією з найвідоміших легенд сучасного світу. Відомості про Артура в основному складаються з літературних творів та фольклору, а історичне існування короля Артура викликало сумніви ще в XII ст. (тобто відразу, як Артуру вперше було надано звання короля Британії — в «Історії королів Британії» Гальфріда Монмутського). Вважається, що король Артур жив на початку VI ст., в Британії; й очолював війну бриттів супроти саксів.

Король Артур, мініатюра з «Flores Historiarum» (13-е сторіччя)

Блез та Мерлін — автори легенди. «Блез-книга»[ред.ред. код]

Титульна сторінка книжки — Sir Thomas Malory's. «History of King Arthur and His Knights of the Round Table, Edited for Boys by Sidney Lanier» (New York, Charles Scribner's Sons, 1922)

Сама легенда сповіщає, що вона була записана «мудрецем Блезом», який занотував в неї «розповіді свого учня-вихованця — мудреця Мерліна». Саме Мерлін попрохав Блеза — написати цю книгу; й Мерлін прорік Блезу, що :
— ця «книга про славного короля Артура» буде на усі часи — найулюбленішою книгою у світі.

Формування легенди[ред.ред. код]

Чітко виділяються два етапи формування «легенди Артура»:

1) Вважається, що найдавніша дотична згадка ймення "Артур" (Arthur) — у валлійській поемі «Y Gododdin» (написана бл. 575600; автор Aneirin) — про одного з героїв йдеться: «він годував чорних воронів на валу, хоча Артуром він не був» (тобто «бився хоробро на валу фортеці»). Більше ні слова про Артура у поемі нема.

Перший етап формування легенди почався з бриттського вождя Гільдаса Премудрого (500—570 роки); англійського Беди Високоповажного[1] (731), який повторював відомості Гільдаса; валлійської поеми «Y Gododdin»[2] (VII ст.); уельського Неннія[3] («Історія бриттів», 831); та «Анналів Камбрії[4] (Уельса)» (970); є легенди про Артура в циклі валійських легенд «Мабіногі».

Але у Гільдаса та Неннія ще нема ймення "Артур", а заміть нього діє "Амброзій" (це ім'я повторено у Беди, Неннія, Гальфріда Монмутського).

У Неннія (831) вперше з'являється ім'я "Артур"; але Артур ще не король, а «величний полководець бриттів».

«Аннали Камбрії» (які дати-події описують буквально в кількох словах) сповіщають про «перемогу Артура біля гори Бадон» (в 516 році); та про «битву біля Каммлана» (в 537 році) в якій загинули Артур та «Медраут (Мордред)» (але не сповіщається, що вони вбили один одного). Але згадки про Артура в «Анналах Камбрії» виглядають як «пізніші вставки» — бо незрозуміло, як же Гільдас Премудрий (який жив в часи тих «перемог Артура») не помітив Артура.

Окремо стоять валлійські і бретонські народні казки, легенди, вірші (насамперед мова про валійський цикл легенд «Мабіногі»), в яких Артур або постає захисником Великобританії від завойовників, або ж воює супроти «фантастичних ворогів з потойбічного світу» — ці джерела, вочевидь, були давнішими аніж «Історія королів Британії» Гальфріда.

Загальновизнано, що поема «Кілхух та Олвен» (з «Мабіногі») — безсумнівно створена до появи «Історії королів Британії» Гальфріда Монмутского). А увесь цикл "«Мабіноги» датують як створений в 1060-1200 роках.

2) Друга стадія формування «легенди Артура» — почалася через півсторіччя після Вільгельма Завойовника (1066), коли в 1138 році Гальфрід (Джеффрі) Монмутський (англ. Geoffrey of Monmouth) оприлюднив «Історію королів Британії» (лат. Historia Regum Britanniae), яку називають також «Історія Брутова» (за йменням «першопредка бриттів» — Брута). «Історія Брутова» повинна була показати «нормандців Вільгельма Завойовника» як «нащадків бриттів — в боротьбі супроти саксів».

В цій «Історії королів Британії» з'являється перша послідовна розповідь (а не уривчасті повідомлення) про «короля Артура». Ця праця об'єднує «Енеїду» Вергілія, «відомості Гільдаса та Неннія», «елементи валлійського фольклору». У Гальфріда з'явилося багато персонажів та сюжетів, які в наш час[Коли?] є невід'ємною частиною Артурівської історії :
— Артур вперше названий «королем»;
— вперше Артур змальований як король Англії, котрий переміг саксів й створив імперію з Великобританії, Ірландії, Ісландії, Норвегії та Галлії;
— вперше з'явилися батько Артура — Утер Пендрагон, чарівник Мерлін, «дружина Артура» Гвіневера, меч Екскалібур; сюжет про зачаття Артура та «народження Артура в замку Тінтагель»; сюжети про зраду «дружини Артура» та про загибель Артура від рук його племінника Мордреда в Каммлані; про поховання Артура на острові Авалон.

Гальфрид писав про Артура як про історичний персонаж «Історії королів Британії», але сама ця «Історія» написана з явними елементами «не історичних, а міфічних відомостей». Тобто в «Історії королів Британії» є чимало фантастичного вимислу, який дозволяє віднести її скоріше до міфологічного епосу, аніж до літопису.

Мелорі (1485) — класичний варіант легенди[ред.ред. код]

Остаточно «легенда про короля Артура» оформилася в наступні XII—XV сторіччя в численних романах та романтичних поемах; а вінцем є твори «сера Мелорі». Версію Гальфрида (1138 р.) вважають відправною точкою для формування легенди про короля (саме короля) Артура. А версію Мелорі (надрукована в 1485 році)  — класичним варіантом легенди.

Кретьєн де Труа, «Вульгата», «Мабіногіон»[ред.ред. код]

Французький письменник XII століття Кретьєн де Труа, додав Ланселота, Святий Грааль, Камелот; започаткував жанр артурівських романів, які стали значною частиною середньовічної літератури. У цих французької легендах — увага часто переходить від короля Артура до інших символів, та персонажів (насамперед, до окремих лицарів Круглого столу).

У середні віки, продовжуючи теми Гальфріда — про Артура писали : автори куртуазних романів : Кретьєн де Труа (XII ст.) та Вольфрам фон Ешенбах (XII ст.); анонімні автори Вульгати (народних романів XIII ст.). Ці твори, побудовані на європейському фольклорі, є творами літератури, а не історіографії. Більшість з них використовували королівство Артура — для розміщення там подвигів нових героїв-лицарів : Гавейна, Ланселота, Галахада, Персиваля; та інших.

Відомі "Лицарські романи" :

  • Кретьєн де Труа : "Ланселот, або Лицар воза" (бл. 1168); "Ивейн, чи Лицар з левом" (між 1176-1181); "Персеваль, або Повість про Грааль" (бл. 1182).
  • Гартман фон Ауе (нім. Hartman von Owe, Ouwe) - лицарські романи "Ерек" та "Ивейн" (написані наприкінці XII сторіччя).
  • Вольфрам фон Ешенбах - "Парцифаль (біля 1210).
  • Поема "Ланселот-Грааль (цикл "Вульгати", анонімні автори; написано біля 1230 р.)
  • Невідомий автор - "Сер Гавейн і Зелений лицар" (XIV ст.) - найкращий англійська лицарський роман у віршах.
  • Сер Томас Мелорі — "Смерть Артура" (видано в 1485 р.) - основне й найповніше джерело.

Від «Історії Брутової» до наших часів[ред.ред. код]

Артурівська література квітла в середні віки, але її популярність зменшилася в наступні століття (після упадку лицарства); але Артуріана відродилася в XIX столітті. У XX—XXI століттях легенда продовжує жити в масовій культурі Європи та світу : в літературі (відомі численні перекази та пародії-перелицювання легенди), в кінематографі, на телебаченні, в пресі.

В мас-культурі[ред.ред. код]

Кінематограф[ред.ред. код]

В кінематографі найзначніші фільми по «легенді Артура» : «Лицарі круглого столу» (1953), «Камелот» (1967, екранізація однойменного мюзиклу), диснеївський «Меч в камені» за книгою Уайта, «Екскалібур» (1981), "Перший лицар "(1995, вільна інтерпретація історії Ланселота), «Тумани Авалону» (2001), мінісеріал «Мерлін». Ще один відомий фільм, «Король Артур» 2004 року, знятий за мотивами суперечливої «сарматської гіпотези», яка твердить, що :

  • «усі лицарі Артура» були сарматами (а Сарматію розуміють як «південь сучасної України»);
  • сам Артур був римським воєначальником «Луцієм Арторіусом Кастусом», який командував великим загоном кавалерії (вірогідно сарматів) у складі «Легіон VI Переможний (Legio VI Victrix)» (в Британії та Арморіку, в часи біля 185 року, але у фільмі події відбуваються в V ст.).

Король Артур також є одним із головних персонажів аніме Fate/stay night (та його відгалужень Нескінченний світ мечів і Fate/zero). Щоправда, там він згадується в жіночій інтерепретації. Королева Артурія або Сейбер, це слуга Емії Широ, клас - Мечник.

Пародії, сатира[ред.ред. код]

«Образ Артура та його лицарів» починаючи з XIX століття став об'єктом переробок, наслідуваннь (іноді жартівливих) :

  • Американський сатирик Марк Твен помістив в епоху короля Артура свого сучасника, янкі XIX ст. — повість «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» (1889). Є екранізація цього твору : «Лицар Камелота» (англ. A Knight in Camelot, 1998).
  • Пародія на Артуріану — фільм «Монті Пайтон й Святий Грааль», що являє собою набір комічних скетчів на тему Артура, середньовіччя і лицарів. Пізніше за мотивами цього фільму був поставлений мюзикл «Спамалот».
  • Дитяча книжка та кінофільми «Артур та мініпути» (виробництво Франція; франц. Arthur et les Minimoys; англ. Arthur And The Invisibles, 2006, 2009, 2010) — сюжет яких взагалі не має стосунку до «легенди Артура», а взято лише популярне ймення «Артур» та намір створити «епохальну легенду для дітей».

Інше[ред.ред. код]

  • На честь короля Артура названо астероїд 2597 Артур[5]

Література[ред.ред. код]



Примітки[ред.ред. код]