Королівство Німеччина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

[[Категорія:Колишні державні утворення в Європі|Королівство Німеччина, 919]]

нім. Königreich Deutschland
Королівство Німеччина
Королівство
919 – 962
Розташування Королівство Німеччина
Столиця Not specified
Мови німецька
Релігії католицизм
Форма правління Монархія [[Категорія:Колишні монархії Європи|Королівство Німеччина, 919]]
Король
 - 919936 Генріх І Птахолов
 - 936962 Оттон І Великий
Історичний період Середні віки
 - Засновано 919
 - Коронування Оттона І Великого імператором Священної Римської імперії 2 лютого 962
 - Ліквідовано 962
Історія Німеччини
Coat of arms of Germany.svg
Стародавня Німеччина
Германці
Стародавня Германія
Велике переселення народів
Середньовічна Німеччина
Франкське королівство
Східне Франкське королівство
Королівство Німеччина
Ганзейська унія
Священна Римська імперія
Об'єднання Німеччини
Рейнський союз
Німецький союз
Революція 1848—1849 років у Німеччині
Північнонімецький союз
Німецька імперія
Новітня історія
Німеччина у Першій Світовій війні
Веймарська республіка
Третій Рейх
Німеччина у Другій світовій війні
Окупація союзниками Німеччини
Розділення країни: ФРН, НДР та Західний Берлін
Возз'єднання Німеччини
Сучасна Німеччина

Портал «Німеччина»

Королівство Німеччина (нім. Königreich Deutschland) - держава на території сучасної Німеччини, що існувала в середні віки. Назву «Королівство Німеччина» історики зазвичай застосовують до Східно-Франкського королівства (або до періоду 919-962 в історії Східно-Франкського королівства) або до німецьких територій у складі Священної Римської імперії.

Утворення королівства[ред.ред. код]

В результаті Верденського розділу 843 Франкська імперія була розділена на частини між трьома синами імператора Людовика I Благочестивого: Лотарем I, Людовиком II Німецьким та Карлом II Лисим. Старший, імператор Лотар I, отримав так зване Серединне королівство, яке після його смерті в 855 розпалося, в свою чергу, на 3 держави (королівства Італія, Прованс та Лотарингія). Людовик ІІ Німецький отримав Східно-Франкське королівство (Королівство східних франків), а Карл II Лисий - Західно-Франкське королівство (Франція).

Нащадки Людовика II Німецького управляли Східно-Франкським королівством до початку X століття. За цей час вони розширили територію своєї держави за рахунок Лотарингії. За Мерсенським договором 870 Людовик II Німецький приєднав східну частину Лотарингії, а в 880 за Рибмонським договором Людовик III Молодший приєднав до своїх володінь і західну частину Лотарингії.

Королівство Німеччина складалося з п'яти великих племінних герцогств - Саксонії, Баварії, Франконії, Швабії та Лотарингії, що являли собою відносно однорідні за племінним складом напівнезалежні князівства. Під час правління малолітнього Людовика IV Дитя влада племінних герцогів значно посилилася, в той час як механізми королівської влади виявилися ослабленими. Положення ускладнювалося безперервними набігами угорців, які повністю знищили систему оборони південно-східних кордонів держави. Ініціатива щодо відбиття зовнішньої загрози і підтримки державної влади перейшла до регіональних правителів: герцогів Баварії, Саксонії і Франконії.

В 911 зі смертю короля Людовика Дитя згасла східно-франкська гілка Каролінгів. Головним претендентом на королівство, за древньогерманським звичаєм, був король Західно-Франкського королівства Карл III Простакуватий, однак німецька знать відмовилася визнати його права, вирішивши обрати нового короля з числа герцогів королівства. Спочатку корона була запропонована наймогутнішому з герцогів - герцогу Саксонії Оттону I Ясновельможному, однак 75-річний герцог відмовився від престолу. У результаті, в листопаді 911 в Форхгаймі новим королем був обраний герцог Франконії Конрад. Його вибір був підтриманий герцогами Саксонії, Баварії та Швабії. Однак недовге правління Конрада I призвело до того, що центральна влада практично перестала контролювати стан справ у герцогствах, а Лотарингія відокремилася від Східно-Франкського королівства і перейшла під управління королів Західно-Франкського королівства.

Конрад помер в 918, після чого в травні 919 новим королем був вибраний герцог Саксонії Генріх I Птахолов. Однак частина феодалів не визнала Генріха, обравши королем герцога Баварії Арнульфа Злого. У літописному записі про цей факт було вперше згадано вираз Королівство Німеччина (нім. Königreich Deutschland), що нерідко вважається моментом виникнення на місці Східно-Франкського королівства нової держави - королівства Німеччини.

Територія, підвладна Арнульфу Злому, фактично зводилася до Баварії та околиць, а в 921 Арнульф Злий змушений був визнати королем Генріха I Птахолова. Генріх I і його нащадки не використовували назву «королівство Німеччина». Наприклад, вже в тому ж 921 році при підписанні Боннського договору Генріх I іменувався королем східних франків (лат. rex Francorum orientalium).

Німецьке королівство при Людольфінгах[ред.ред. код]

До 921 Генріху I вдалося домогтися визнання свого королівського статусу у герцогів Баварії і Швабії. У цьому ж році Генріх уклав у Бонні договір з королем Західно-Франкського королівства Карлом Простуватим, причому Карл називав його «своїм другом, східним королем», а Генріх його - «Божою милістю королем західних франків». Незважаючи на такі люб'язності, Генріх скористався усобицями на Заході, щоб приєднати Лотарингію до Німеччини: неспокійний і непосидючий герцог Гізельберт був утихомирений і потрапив в полон до Генріха, який не тільки не позбавив його герцогства, але навіть видав за нього заміж свою дочку Гербергу в 928 . Цим було зроблено важливий крок: німецькі племена об'єдналися в одну державу, яка становила зв'язне ціле, попри те, що мала характер федерації.

За час свого правління Генріху вдалося розширити територію Німецького королівства на схід за рахунок завоювання територій, заселених слов'янами. На місці захоплених територій він заснував кілька марок для захисту своїх володінь від набігів слов'ян. Також Генріху вдалося захистити Німеччину і від набігів угорців і датчан.

Генріх I помер в 936. Його наступником став старший син від другого шлюбу - Оттон I Великий.

У перші роки свого правління Оттону довелося втихомирювати повстання німецької знаті. Під час його правління Німецьке королівство значно зміцнилося: були відбиті набіги угорців (битва на річці Лех в 955), почалася активна експансія в бік слов'янських земель Поельб'я та Мекленбурга. Завоювання супроводжувалося енергійною місіонерською діяльністю в слов'янських країнах, Угорщині та Данії. Церква перетворилася на головну опору королівської влади в Німеччині. Племінні герцогства, що становили основу територіальної структури Східно-Франкського королівства, при Оттоні I були підпорядковані центральній владі. На початок 960-х років Оттон став наймогутнішим правителем серед всіх держав-спадкоємців імперії Карла Великого і набув репутацію захисника християнської церкви.

В 951 Оттон здійснив похід в Італійське королівство, приводом до якого послужило захоплення маркграфом Беренгаром II Іврейським молодої вдови короля Італії Лотаря, Адельгейди. Беренгар не зміг вчинити опір Оттону і навіть не зумів уберегти свою полонянку, що знайшла можливість втекти зі свого ув'язнення. У Адельгейди в Італії були свої прихильники і, до того ж, вона володіла такими особистими достоїнствами, що вдівець Оттон запропонував їй вступити з ним в шлюб. Їх весілля відбулося в тому ж році в Павії. З Беренгаром Оттон впорався без особливих труднощів, той прийшов до нього в Магдебург, щоб виявити свою покірність, і отримав в лен від Оттона королівство Італія.

Але в 961 Оттон був змушений здійснити другий похід в Італію, оскільки Беренгар не міг довго терпіти положення васала короля Німеччини. До Італії Оттона закликав папа римський Іоанн XII, якого утискав Беренгар. Коли Оттон прийшов з військом до Італії, могутність Беренгара розлетілося в порох: зібране ним військо розбіглося і Оттон безперешкодно з'явився під стінами Рима.

Прийнятий Оттон був найкращим чином: у неділю 2 лютого 962 після урочистої зустрічі папа вручив йому імператорську корону в Соборі Святого Петра, а імператор обіцяв повернути колишні церковні володіння пап . Ця дата вважається датою утворення Священної Римської імперії. Хоча сам Оттон I, очевидно, не мав наміру засновувати нову імперію і розглядав себе виключно як наступника Карла Великого, фактично, перехід імператорської корони до німецьких монархів означав остаточне відокремлення Німеччини від Західно-Франкського королівства (Франції) і формування нового державного утворення на основі німецьких і північно-італійських територій, яке виступало спадкоємицею Римської імперії і претендувало на роль покровителя християнської церкви.

Королівство Німеччина в складі Священної Римської імперії[ред.ред. код]

Почавши претендувати на Італію, Оттон I став іменувати себе вже не просто франкським королем, а, подібно Карлу Великому, «королем франкським і ломбардським» (rex Francorum et Langobardorum). Ставши імператором, Оттон I використовував титул «імператор римлян і франків» (лат. imperator augustus Romanorum et Francorum). Його наступники називали себе просто римськими імператорами. Таким чином, Східно-Франкське королівство перестало існувати. Тим не менш, багато істориків називають терміном «королівство Німеччина» німецьку частину Священної Римської імперії.

Відповідно, королів, які вже були обрані німецькими феодалами, але ще не стали імператорами, часто називають королями Німеччини. Однак, офіційно Оттон II називався «римським імператором» з 982 при живому батькові, Генріх II був обраний як «король франкський і Ломбардський», а наступних королів до коронації папою зазвичай називали «римськими королями» (rex Romanorum) .

Другий раз, уже не в літописі, а в офіційному документі словосполучення «королівство Німеччина» (regnum teutonicorum) з'явилося в 11-му столітті. Його використовувала папська курія під час конфлікту папи Григорія VII з королем Генріхом IV. В 12 столітті назва "королівство Німеччина» стало нерідко згадуватися в іноземних джерелах, а починаючи з Фрідріха Барбаросси - і в німецьких дипломатичних документах.

Офіційний титул «король Німеччини» вперше прийняв на себе лише в 16 столітті імператор Максиміліан I.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Балакин В. Д. Творцы Священной Римской империи. — М.: Молодая гвардия, 2004. — 356 с. — (Жизнь замечательных людей: Серия биографий; Вып. 1095 (895)). — 5000 прим. — ISBN 5-235-02660-8.(рос.)
  • Бульст-Тиле Мария Луиза, Йордан Карл, Флекенштейн Йозеф. Священная Римская империя: эпоха становления / Пер. с нем. Дробинской К.Л., Неборской Л.Н. под редакцией Ермаченко И.О. — СПб.: Евразия, 2008. — 480 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-8071-310-9.(рос.)
  • Тейс Л. Наследие Каролингов. IX — X века / Перевод с французского Т. А. Чесноковой — М.: «Скарабей», 1993. — Т. 2. — 272 с. — (Новая история средневековой Франции). — 50 000 экз. — ISBN 5-86507-043-6.
  • Егер О. Всемирная история: в 4 томах. — СПб.: Специальная литература, 1997. — Т. 2: Средние века. — 690 с. — 5 000 прим. — ISBN 5-87685-085-3.