Королівство Хорватія (середньовічне)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Королівство Хорватія (середньовічне)
Hrvatsko Kraljevstvo

Королівство
Coats of arms of None.svg
 
Coats of arms of None.svg
925 — 1102


Alex K Kingdom of Hungary-flag.svg
Coa Croatia Country History (Fojnica Armorial).svg
Герб Королівства Хорватія
Kingdom of Croatia.png
Королівство Хорватія за доби Томіслава I.
Мова(и) Хорватська мова, Латинь
Релігія Християнство, Католицтво
Форма правління Монархія
Королі
 - 925 — 928 Томіслав I
 - 928 — 935 Трпимир II
 - 1058—1074 Петар Крешимир IV
 - 1093—1097 Петар Свачич
Історія
 - Коронація Томіслава I. 925
 - Хорвато-угорська унія 1102
Королівство Хорватія при Томіславі I.

Королівство Хорватія (хорв. Kraljevina Hrvatska), або Королівство Хорватів (хорв. Kraljevstvo Hrvata; лат. Regnum Chroatorum, Regnum Croatorum), середньовічна хорватська держава на заході Балкан.


Заснування королівства[ред.ред. код]

Королівство Хорватія було незалежною державою з 925 до 1102, і охоплювала більшу частину сьогоденної Хорватії і Боснії і Герцеговини на Балканах. Державою керували в основному з роду Трпимировичів до 1102, коли Королівство Угорщина встановило контроль над державою. Після цієї події Хорватія залишається під владою Угорщини до руйнації Австро-Угорської імперії в 1918 році.


Томіслав I[ред.ред. код]

Томіслав I, нащадок Трпимира I, вважається засновником династії Терпимировичів. Між 923 і 928, Томіслав досяг успіху в справі об'єднання хорватів Паннонії і Далмації, якими керували князі окремо, і він був коронований як король Дувненського краю (центральне місто області — Дувно перейменували на Томіславград на його честь). Головний доказ, що Томіслав був коронований королем є лист від 925 (збереглася лише копія від 16 століття), в якому Іван X, називав Томіслава — королем Хорватії.

Держава Томіслава охоплювала велику частину Паннонії, Далмації, Боснії і Славонії. Він адміністрував своє королівство на одинадцять країв (жуп) і одну бановину. Кожен з цих регіонів мав укріплене королівське місто.

Розширення і посилення Хорватії призвело до ворожості Болгарії, яка досягла піку своєї могутності за царя Симеона I. Наявність спільного ворога зблизило Томіслава з Візантією . За договором з Константинополем під контроль Хорватії перейшли візантійські міста в Далмації. Хорватія, зі свого боку, взяла зобов'язання боротися з територіальною експансією Симеона I.

Отон Івекович. Коронація Томіслава

У 926 році болгарська армія почала наступ на Хорватію, проте була повністю розгромлена Томіславом в Хорватсько-болгарський битві 927 року. Зазначена в деяких джерелах дата — 27 травня 927 року, на думку сучасних дослідників відноситься не до самій битві, а до смерті Симеона, яка послідувала незабаром[1]. Згідно трактату «Про управління імперією» імператора Костянтина VII Багрянородного, хорватська армія в епоху Томіслава складалася з 100 тисяч піхоти і 60 000 кавалерії, а також володіла 80 великими і 100 малими суднами, що говорить про те, що армія Томіслава перевершувала міццю візантійську.

При Томіславі в 925 і 927 роках відбулися два сплітських церковних собору, на яких розгорілася боротьба між прихильниками Нінського епікопа Гргура, що стояли за використання в літургії слов'янської мови, і сплітською партією, яка підтримувала введення латині. За підсумками соборів перемогли прихильники латинізації, Нінського єпархія була ліквідована, а архиєпархія Спліта стала релігійним центром країни. Втім, латинізація богослужіння просувалася повільно, ще довгий час у Хорватії літургія служилась на слов'янському, а богослужбові книги писалися на глаголиці.

Обставини смерті Томіслава в 928 році невідомі. Наступником Томіслава на престолі став його молодший брат Трпимир.

Х століття[ред.ред. код]

Хорватське суспільство зазнало значні зміни в десятому столітті. Місцеві лідери жупаній були замінені керманичами від короля, які займали землі від попередніх землевласників, по суті створюючи феодальну систему. Раніше вільні селяни стали кріпаками і перестали бути солдатами, внаслідок чого військова потужність Хорватії зникає.


Трпимир II[ред.ред. код]

Мапа Європи 1000 рік
Різьблений орнамент (pleter) з написом "Король Држислав ", 10-го століття
Шрифт, з гравіюванням Хорватських правителів, 11 століття.
Хорватія на карті південно-східної Європи в 1045

Томіславу спадкує Трпимир II (928-935) і Крешимир I (935-945), які зуміли зберегти свою владу і добрі стосунки з Візантійською імперією та папою. Мирослав (945-949) був убитий Прибіною в ході внутрішньої боротьби за владу, а Хорватія втратила острови Брач, Хвар і Віс на користь Паганії. Далматські міста-держави і князівство Боснія були втрачені на користь Візантії, а Східна Славонія і Срем були окуповані мадярами. У царювання Трпимира тривав церковний конфлікт між прихильниками латинізації літургії і прихильниками слов'янського богослужіння, розпочатий в правління Томіслава на Сплітський соборах. Папа Лев VI встав на сторону сплітської, пролатинської партії і затвердив рішення про ліквідацію Нінскої єпархії та перевід єпископа Гргура, головного прихильника слов'янської літургії, в маленьке місто Скрадін, що було сприйнято його прихильниками, як приниження.

Згідно трактату «Про управління імперією» імператора Костянтина VII Багрянородного, при Трпимирі Хорватія володіла могутнім флотом, не тільки військовим, але і торговим, що дозволяло їй вести торгівлю по всій Адріатиці.

Наступником Трпимира на престолі став його син Крешимир.

Крешимир II[ред.ред. код]

Крешимир II (949-969) відновив хорватську владу на більшій частині території держави. Він зберіг особливо добрі стосунки з далматинськими містами, він і його дружина Олена дарували землі і церкви Задару і Соліну. Крешимиру II успадкував його син Стефан Держислав (969-997), який мав тісніші відносини з Візантійською імперією, від якої він отримав королівські знаки.

ХI століття[ред.ред. код]

Розвиток кризи[ред.ред. код]

Як тільки Стефан Держислав помер в 997, три його сини, Святослав (997-1000), Крешимир III (1000–1030), Гойслав (1000–1020), розпочали боротьбу за владу чим ослабили державу і дозволили венеціанцям на чолі з П'єтро II Орсеоло і болгарам на чолі з Самуїлом зазіхати на терени хорватської Адріатики. У 1000, Орсеоло привів венеціанський флот в східну частину Адріатичного моря і поступово узяв під свій контроль весь регіон [1], по-перше острова затоки Кварнер і Задар, пізніше Трогір і Спліт, а після успішного військово-морського бою з неретвіанцями, він отримав контроль над Корчулою і Ластово, і затвердив назву князівство Далмація (dux Dalmatiæ).

Крешимир III намагався відновити владу над містами Далмації і мав певний успіх до 1018, коли він був переможений Венецією в союзі з лангобардами. Його син, Стефан І (1030-1058), розвинув успіх свого батька — князь Паганії став його васалом в 1050.

Крешимир IV[ред.ред. код]

Під час царювання Крешимира IV (1058-1074), середньовічне хорватський царство досягло свого піку територіальної експансії. Крешимиру удалося отримати від Візантійській імперії підтвердження його влади над містами Далмації. Він також дозволяє Римській курії брати активнішу участь в релігійних справах Хорватії, що призвело до порушення його влади над глаголічеським духівництвом в Істрії після 1060. Хорватія за часів Крешимира IV складалася з дванадцяти округів і була трохи більше, чим за часів Томіслава. Вона включала князівство Паганія, і мала вплив у Захумле, Травунії і Дуклі.

Проте в 1072, Крешимир допоміг болгарським і сербським повстанцям проти їх візантійських господарів. Візантійці відповіли в 1074, пославши норманів на чолі з Аміком захопити Раб. Вони не змогли захопити острів, але їм вдалося захопити царя, і хорвати були вимушені капітулювати і віддати Спліт, Трогір, Задар, Біоград, і Нін норманнам. Смерть Крешиміра IV в 1074 призела до уривання де-факто Терпимировської династії, які правили Хорватією впродовж більше двох століть.

Дмитар Звонимир[ред.ред. код]

Смерть короля Петара Свачіча на горі Гвозд Отон Івекович
Хорватська Королівство у 1097-1102 рр., під час криза престолонаслідування.

Крешимиру успадкував суперник, але і родич, Святославичів (Терпимировська молодша лінія): Дмитар Звонимир (1075-1089)[2] . Він був баном Славонії. Він отримав титул завдяки підтримки папи Григорія VII, після чого він підтримав норманнів під головуванням Роберта Гвіскара в їх боротьбі проти Візантійської імперії і Венеції між 1081 і 1085. Звонимир перевіз свої війська через протоку Отранто і окуповував місто Дуррес. Його війська підтримували норманнів в багатьох битвах уздовж албанських і грецьких берегів. Через це в 1085, візантійці передали свої права в Далмації Венеції.

Часи царювання Звонимира згадуються як мирні і процвітаючи часи, з цього часу Святійший Престол отримав панування в Хорватії до цього дня. В цей час дворянські титули в Хорватії були зроблені на кшталт інших частин Європи, комз і барон, використовували для жупанів і знаті королівського двору, і властелін для іншої знаті. З цього часу Хорватія орієнтувалась на Західну Європу, а не на схід.

Хорватська унія з Угорщиною[ред.ред. код]

Передісторія[ред.ред. код]

Після смерті в 1089 році короля Дмитара Звонимира королем був обраний Степан II . Він був тяжко хворий і вів швидше чернечий, ніж королівський спосіб життя. Після смерті Степана II в 1091 році династія Трпимировичів обірвалася. Вдова Дмитара Звонимира, Олена, докладала зусиль, щоб на хорватська трон зійшов її брат, король Угорщини Ласло I Святий . У 1091 Ласло I захопив значну частину Посавської Хорватії і поставив королем Хорватії свого племінника Алмоша.

Хорватська знать обрала на з'їзді королем Петара Свачича (його резиденція розташовувалася в місті Кнін ), який домігся тимчасового успіху, вигнавши угорців з більшої частини країни. У 1097 році новий король Угорщини Коломан I здобув над хорватами вирішальну перемогу в битві на горі Гвозд (поруч із сучасною Петріня ), що призвело до ліквідації незалежності країни.

Договір Pacta Conventa (1102)[ред.ред. код]

Pacta conventa. Манускрипт XIV століття - Угорський національний музей в Будапешті

У 1102 році за договором, звичайно званому Pacta Conventa, хорватське дворянство визнало династичну унію з Угорщиною . Договір мав на увазі, що Хорватія і Угорщина управляються одним правителем, як два роздільних королівства. Король зобов'язався не заселяти хорватські землі угорцями, гарантувати самоврядування під початком призначеного королем бана (правителя) і поважати привілеї хорватської знаті. Коломан I в тому ж 1102 коронувався в Біоград , став на той час хорватської столицею, як король Угорщини та Хорватії.

Пункти договору Pacta Conventa:[3]

  • Хорватські дворяни не платять податки.
  • Хорвати несуть військову службу тільки в межах хорватських кордонів; в разі якщо вони направляються на службу в Угорщину, їм виплачується додаткову платню.
  • Король Угорщини зобов'язується захищати Хорватію від зовнішніх загроз.
  • Короля Угорщини представляє в Хорватії Бан.
  • Хорватія має власний парламент (Сабор).

Посилання[ред.ред. код]

  1. Продовжувачі Феофана. Кн. 6. Царювання Романа. Прим. 26
  2. Croatian Coat Of Arms And Popes
  3. John Van Antwerp Fine:The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century page 21

Джерела[ред.ред. код]