Корсунь-Шевченківський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Корсунь-Шевченківський
Korsun-Shevchenkivskyi COA.png Korsun fl.png
Герб Корсуня-Шевченківського Прапор Корсуня-Шевченківського
Корсунь-Шевченківський, осінь 15.jpg
Корсунь-Шевченківський
Розташування міста Корсунь-Шевченківський
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Черкаська область Черкаська область
Район/міськрада Корсунь-Шевченківський район
Рада Корсунь-Шевченківська міськрада
Код КОАТУУ 7122510100
Засноване 1032 р.
Магдебурзьке право 8 лютого 1585
Статус міста з 1938 року
Населення 18 763 (01.01.2011)[1]
Площа 118,65 км²
Поштові індекси 19400-19408 [2]
Телефонний код +380-4735 [3]
Координати 49°25′10″ пн. ш. 31°16′38″ сх. д. / 49.41944° пн. ш. 31.27722° сх. д. / 49.41944; 31.27722Координати: 49°25′10″ пн. ш. 31°16′38″ сх. д. / 49.41944° пн. ш. 31.27722° сх. д. / 49.41944; 31.27722
Висота над рівнем моря 105 м
Водойма р.Рось
Відстань
Найближча залізнична станція Корсунь
До станції 3 км
До обл./респ. центру
 - фізична 58 км
 - залізницею 109 км
 - автошляхами 76 км
До Києва
 - фізична 124 км
 - автошляхами 146 км
Міська влада
Адреса 19400, Черкаська обл., м.Корсунь-Шевченківський, вул.Шевченка,42, тел. 2-03-21
Міський голова Гайдай Олександр Васильович

Ко́рсунь-Шевче́нківський (до 1944 року — Корсунь) — місто в Україні, районний центр Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Центр міської ради, до якої входять також села Гарбузин і Саморідня. Розташоване на північному сході області обабіч річки Росі, за 76 км від Черкас. Має залізничну станцію Корсунь. Місто перетинає автотраса Київ — Дніпропетровськ. З Києва до Корсуня-Шевченківського ходять автобуси з автостанції «Видубичі», а з Черкас — з центрального автовокзалу. Населення — 18,3 тисяч мешканців (2007). Корсунь — одне з найдавніших міст України.

Згідно однієї із легенд назва походить від Кримського Корсуня (Херсонеса), вихідці з якого після хрещення були священиками Київської десятинної церкви і отримали від князя Володимира право збирати данину в поселенні над Россю, якому дали назву рідного міста. За іншою версією назва міста походить від іранського слова «хоро» (палаючий), або тюркського словосполучення «кара су» (чорна вода, у значенні «чиста вода»).

Історія[ред.ред. код]

На території сучасного міста виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи та скіфських часів, могильник і 4 поселення черняхівської культури.

Часи Київської Русі[ред.ред. код]

В 1032 році князь Ярослав Мудрий заснував місто-фортецю Корсунь для захисту південних кордонів Київської Русі від набігів тюркських кочівників, використавши Рось як природну перешкоду. Він входив до Пороської оборонної лінії, до якої входили також міста, що стояли на Росі — Осетрів (нині — с. Сахнівка Корсунь-Шевченківського району), Дверен (нині — с. Набутів Корсунь-Шевченківського району), Боровий (нині — смт Стеблів Корсунь-Шевченківського району) Богуславль (нині — Богуслав (місто)), Юр'їв (нині — Біла Церква) та ін. Вперше у письмових джерелах місто згадується під 1169 р. У XI–XII ст. місто було надзвичайно важливим оборонним центром. Тоді багато половців напало на Русь, частина з них стояла біля міста Корсуня. Пізніше вони пішли і спустошили околиці Києва.1169 половці взяли місто.


З 1195 по 40-і рр. ХІІІ ст. Корсунь — центр удільного князівства, яким правили представники роду Мономаховичів. Першим корсунським князем був волинський князь Роман Мстиславович. У 40-х роках ХІІІ ст. Корсунь був зруйнований монголо-татарами.

В урочищі Замчищі при впадінні Корсунки в Рось височить городище — залишки стародавнього Корсуня. Свідченнями давніх часів є два давньоруські поселення, виявлені в Корсуні і Гарбузині, а також залишки оборонних укріплень — «Змієвих валів» поблизу Корсуня.

У складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

Герб Корсуня

Герб Корсуня

У червленому полі золотий лук з натягнутою стрілою.

14 — 17 століття[ред.ред. код]

1320 р. перейшов під владу Великого князівства Литовського, а 1569 року, після Люблінської унії, до Польського королівства, складової частини Речі Посполитої. У ті часи Корсунь з округою являв собою майже безлюдну пустелю.

1585 року князі брати Олександр та Михайло Вишневецькі одержали привілей польського короля Стефана Баторія на відновлення та володіння містом.

1585 р. на основі міста Корсуня з прилеглою територією, які до того входили до Канівського староства, було утворено Корсунське староство. 8 лютого 1585 року Корсуню надано Магдебурзьке право. Король Стефан Баторій своїм універсалом від 20 лютого 1585 р. надав Корсуню герб: «Лук жовтий натягнутий і стріла на тятиву покладена в червоному полі».

Корсунці брали участь у козацьких повстаннях кінця XVI ст. Щоб корсунці не підтримали повстанців К. Косинського 15 жовтня 1592 р., польський король Сигізмунд III своїм універсалом підтвердив Магдебурзьке право для Корсуня. Незважаючи на це, в 1605 році відбувся конфлікт корсунського старости Івана Даниловича з корсунчанами. Староста позбавив їх права на прибутки від шинків і корчем. Після ряду судових постанов дії Даниловича були виправдані. Мешканці міста повстали. Коли ж польський уряд направив у Корсунь своїх комісарів, повстанці не пустили їх у місто, оголосили, що відмовляються виконувати військові повинності і не визнають влади коронного старости. За це все та за неявку заколотників на королівський суд на жителів Корсуня було накладено штраф — 10 тисяч кіп литовських грошей.[4]. Але корсунські міщани і далі відмовлялися визнавати права старости і тому у 1607 р. сейм своєю постановою позбавив жителів Корсуня Магдебурзького права. Це привело до масового покозачення населення Корсунського староства.

Так, у 1616 р. тут з 2660 дворів 2200 були козацькими, у 1622 р. з 2580 — 2250.

У 1625 р. у Корсуні був створений козацький реєстровий полк. Одним із його перших полковників, можливо, був Тарас Федорович (Трясило), керівник козацького повстання 1630 року. Через масове покозачення населення жителі Корсунського староства брали активну участь у козацьких повстаннях 20 — 30-х років XVII ст. Населення староства постійно зростало. Про це говорять люстрації 1616 та 1622 рр. та той факт, що 1622 р. король Сигізмунд ІІІ дозволив корсунським міщанам на пустищі осадити місто Лисянку.

Тоді Корунь називали Корсунь Черкаський, на відміну від Корсуня Таврійського.

1603 р. старостою тут був Олександр Вишнівецький.

За люстрацією 1616 р. було 1300 осель козацьких, які не платили ніякого податку, старостою був Ян Данилович.

04.04.1665 Канів був взятий козаками Івана Брюховецького та російсько-калмицьким військом. Спалили польський костел. 1702 р. місто взяли Самусь та Палій, витяли тут католиків та жидів.

В 20-х роках XVII століття Корсунь був значним містом середньої Наддніпрянщини і за кількістю населення випередив Черкаси, Білу Церкву та інші міста, поступаючись лише перед Чигирином.[5]

В 1637 році феодально-кріпосницький гніт став причиною повстання під проводом гетьмана нереєстрового козацтва П. Павлюка. Коли він залишив Корсунь, гетьман Потоцький зайняв місто і спустошив його. Багато корсунців втекло на Лівобережжя.

Діорама «Корсунська битва 1648»

На початку національно-визвольної війни середини XVII століття Корсунський реєстровий полк стояв у залозі на Січі. Його було звідти вигнано, а в битві на Жовтих Водах 16 травня 1648 р. полк перейшов на бік повстанців. Дізнавшись про розгром своїх авангардних військ під Жовтими Водами, Потоцький поспішно відступив під Корсунь і зайнявши його, віддав на пограбування військам, а потім наказав вщент спалити.[6]

26 травня 1648 р. поблизу Корсуня військо Б.Хмельницького у битві, відомій, як Корсунська, розгромило польську армію. Після неї Україна почала будуватися як незалежна держава. Корсунський реєстровий полк було перетворено на військово-адміністративну одиницю. Він був одним з найбільших в Україні. У наш час [Коли?] відомі 16 листів, 3 універсали та 1 наказ, писані гетьманом у Корсуні. Хмельницький проводив в Корсуні ради, збирав тут військо для нових походів, приймав іноземних послів.

Корсунський замок[ред.ред. код]

У 1650-х рр. за наказом гетьмана Богдана Хмельницького тут було збудовано Корсунський замок.

Корсунський замок за ілюстрацією 1765 був у формі квадрата з 4-ма вежами по кутах, оточений ровом, валом та дубовим палісадом, до замку вів розвідний міст, в кінці мосту була брама зі стрільницями та з приміщеннями для козаків. Над Брамою було літнє житлове помешкання. Брама була наново зведена в 1765 р. за старости Яблоновського (збереглась донині). Всередині замку стояв будинок, в якому проживав губернатор, стайня, возовня, будинок для козаків, пекарня, кухня, старого забудування. Посередині була дворівнева вежа з бійницями, в якій мешкали козаки. Біля неї знаходилася, частково зруйнована студня.

Брама 1765
Наполеон Орда. Корсунь 1870

18 століття[ред.ред. код]

1711 року, після підписання Прутського миру, майже все населення Корсуня було насильницьки переселене російськими військами на Лівобережну Україну.

У роки Руїни Корсунь неодноразово руйнувався. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Корсунщина була одним із центрів визвольної боротьби на Правобережжі, у тому числі гайдамацького руху, який постійно наростав починаючи з часу розформування Корсунського полку у 1712 р. На цій території весь час діяло декілька гайдамацьких загонів. Гайдамаки нападали на шляхетські маєтки, розорюючи їх. Декілька разів вони захоплювали Корсунь. Апогеєм гайдамацького руху було повстання 1768 р. «Коліївщина». Під час нього було вирізано всіх поляків та євреїв, зруйновано костьоли. 1768 року Максим Залізняк, ідучи на Умань, захопив Корсунь, розгромивши в ньому польський гарнізон. Але в результаті військової підтримки Російської імперії цей виступ було придушено. Протягом декількох років відбувалися локальні виступи гайдамаків, але полякам врешті-решт вдалося встановити свій контроль над краєм і через декілька років рух гайдамаків тут повністю згас. Корсунщину знову було перетворено на безлюдну пустку.

За люстрацією 1765 року в Корсуні була 191 оселя. 1766 року уповноважений Радомишльської консисторії уніат Григорій Мокрицький зробив Корсунь своєю резиденцією, звідки його озброєні люди здійснювали розбійницькі набіги на навколишні православні церкви і монастирі. Корсунський замок був перетворений на катівню, де мордували прихильників православної віри.[7]

1776 в Корсуні переховувався ясновидець козак — лірник Вернигора.

Палац та парк Станіслава Понятовського[ред.ред. код]

палац Станіслава Понятовського


З 1778 р. Корсунь став власністю князя Станіслава Понятовського — племінника останнього польського короля.

Станіслав Понятовський

Місто наново закладене 1784, має 25 мурованих будинків. Станіслав Понятовський заклав тут фабрики сукна, замші, селітри, плантації шовковиці, винниці, розводив расових коней. Заклав тут для молоді школу танців. У всьому йому допомагав Жан Анрі Мюнц. Збудував тут шпиталь на три покої. Започаткував «касу допомоги» для погорільців.

В 1782 архітектор Ян Генрик Мюнц почав будувати палац для Понятовського, за його вказівками, та парк на березі річки Рось, та під кінець захворів і палац закінчував польський архітектор Джон Ліндсей.

За люстрацією 1789. На одному з островів, який називали «Острів», стояв двоповерховий мурований палац, що мав 26 покоїв, 3 муровані будинки, 2 стайні. Зала була висотою в два поверхи, 15 на 10 метрів. Стайні для коней мали по 50 метрів довжини. Другий острів називався «Деніс» на ньому був закладений парк з оранжереями та теплицями. Крім того, було ще 5 менших островів без назви. «Швейцарський будиночок» теж був із самого початку закладений швейцарцем Мюнцом.

В палаці містилася велика колекція археологічних знахідок, викопаних в околицях Корсуня, в тому числі золотих виробів. В околицях знаходили багато цінних золотих речей, які жиди переплавляли відразу на золото. Пізніше Лопухін став пропонувати їм за кожну знайдену річ більше, ніж коштував сам метал, таким чином він зібрав велику колекцію золотих та срібних речей, а також монет.

Всього в місті нараховувалось 258 будинків, з них 23 шляхетські, 34 жидівські, 25 мурованих. В центрі міста — ринкова площа у формі квадрата, по трьох сторонах були муровані будинки, а з четвертої «замок» — будинок губернатора, оточений глибоким ровом.

З 1793 р., після ІІ поділу Польщі місто увійшло до складу Російської імперії. Воно входило до Богуславського повіту Київського намісництва (з 1797 р. — губернії).

Храми Корсуня[ред.ред. код]

  • За ілюстрацією кінця 19 ст. навпроти Преображенської церкви, збудованої Павлом Лопухіним, знаходився замок. Під його валами був польський костел або капличка.
  • В 1701 була збудована дерев'яна Іллінська церква.
  • В лісі біля Корсуня був збудований корсунським полковником Григ. Гуляніцьким Онуфріївський монастир. В ньому в 1663 помер київський митрополит Діонісій Балабан.
  • Була в Корсуні також Сергіївська церква.
  • За містом була церква Різдва Богородиці, фундована полковником Іваном Золотаренком.
  • Миколаївська церква знаходилася біля пожежної башти. В церкві св. Миколая (за містом)1655 проходила панахида за полковником Іваном Золотаренком, під час якої загорілася церква. Тоді згоріло 450 людей і два священики. Поховані біля церкви Різдва Богородиці.
  • Воскресенська та Спаська знаходилися біля садиб Баранова та Хвесенька.

У складі Російської імперії[ред.ред. код]

1799 Корсунь віддали кн. Лопухіну. У 1799 р. Корсуньський маєток купив у Понятовського за 100 тисяч карбованців сріблом російський цар Павло І і подарував його міністру юстиції генерал-прокурору Росії князю П. В. Лопухіну, який знову закріпачив селян. Місцеві міщани і селяни були незадоволені новим становищем і борючись проти закріпачення протягом п'яти років доводили свої вольності, посилали скарги до Петербурга. В 1804 році сюди прибула спеціальна урядова комісія із каральним загоном і привела корсунців до покори. Організаторів виступів К.Тетянченка і Г.Калюжного було заслано на вічне поселення до Сибіру, 29 чоловік кинуто до богуславської в'язниці, решту покарано канчуками і різками.

19 століття[ред.ред. код]

В 1815 році князь Лопухін збудував у Корсуні суконну фабрику.

З 1846 р. місто входило до Канівського повіту Київської губернії.

У 1855 р. тут відбувся виступ селян у рамках Київської козаччини. Тоді серед них поширилися чутки, що той, хто запишеться до ополчення для участі в Кримській війні, буде звільнений від кріпацтва. У Корсуні селяни зібрали натовп понад 4 тисяч із мешканців Корсуня, Ситників, Моринців, Виграєва, Киченців, Корнилівки, Гарбузини, Бровахи і зажадали від князя дати їм грамоту на звільнення. Сталася сутичка з поліцією, у результаті якої було вбито 13, поранено 27 селян. Після цього всіх учасників виступу було покарано: 60 чоловік віддали військово-польовому суду, решту покарали шомполами й різками.

На той час Корсунь налічував 8238 жителів. У місті була однокласна парафіяльна школа.

Т. Г. Шевченко. «В Корсуні». 1859. Папір, туш, перо.

У Корсуні неодноразово бував український поет, художник та мислитель Тарас Григорович Шевченко, зокрема, з 28 червня по 8 липня 1859 року він гостював у свого троюрідного брата і свояка Варфоломія Григоровича Шевченка, який працював помічником управителя князя. Тут він записував народні пісні, багато малював. Шевченко дуже любив прогулюватися Корсунським парком, замальовуючи його прекрасні куточки. Збереглися малюнки, написані ним у Корсуні, які були вміщені до Корсунського (Суліївського) альбому. Це «В Корсуні», «Дуб», «Дерева» та інші.

З 1861 р. Корсунь центр Корсунської волості. Після реформи 1861 року в Корсуні почала розвиватися промисловість, а також сільськогосподарське виробництво на ринок.

Новий поштовх до будівництва промислових підприємств дала залізнична лінія Київ — Катеринослав, що пройшла через Корсунь. У 80-х роках тут діяли чавуноливарний, цегляний та пивний заводи, тютюнова фабрика, 10 водяних млинів та ряд дрібних майстерень.

20 століття[ред.ред. код]

1903 року Лопухіни-Демидови (1873 р. єдина спадкоємиця Лопухіна одружилася з підприємцем Демидовим) будують один з найбільших у Росії заводів для виготовлення фарб.

В 1905 — 1906 роках підприємства Корсуня і всі економії Лопухіних-Давидових охоплюють страйки.

1911 року на 9530 жителів міста працювала парафіяльна та двокласна земська школи. В місті було дві церкви, монастир, 19 шинків, 84 лавки купців. 1912 року в Корсуні, на 744 двори, тих що мали дві десятини землі було 185, до 6 десятин — 500.

20 листопада 1917 р. у Корсуні було встановлено владу Української Народної Республіки, а 4 лютого 1918 року — місто захопили більшовики. 29 квітня 1918 р. влада в місті перейшла до рук Української держави (Гетьманату), а у грудні — до Директорії. 30 грудня 1919 р. на Корсунщині остаточно було встановлено владу більшовиків.

У лютому 1921 року Корсунь став повітовим центром. У червні повітова влада переїхала до Богуслава. З початком 1923 року місто стало центром Корсунського району. 12 квітня 1923 року Київський губвиконком ухвалив постанову про перейменування Богуславського округу в Шевченківський з окружним центром у Корсуні, який за цією постановою став містом.

1923 року створено першу комуну «Червона зірка». В місті працювала лікарня на 20 ліжок, де було 8 медпрацівників. В цьому ж році відкрилися педагогічні курси, реорганізовані пізніше в педагогічний технікум, а потім в педучилище.

У 1925 році Шевченківський округ був розформований і Корсунь був приєднаний до Черкаського округу.

У травні 1929 року в Корсуні розпочато спорудження міжрайонної ГЕС на річці Рось, яка 27 серпня 1934 року дала перший струм. Працювало 100 підстанцій. Це була перша ГЕС в Україні.

Протягом 1929 — 1930 років у місті було створено чотири колгоспи: «Червона зірка», «Євпахар», «Червона п'ятирічка», ім. Т. Г. Шевченка

У 1930 р. знову було створено Корсунський район, до якого був приєднаний Стеблівський. Район входив до Київської області.

Навесні 1932 р. через дії радянської адміністрації на Корсунщині спалахнув штучний голод. У селян було конфісковано всі запаси продовольства. Свого апогею голод досяг на початку 1933 р. У результаті голоду 1932–1933 років на Корсунщині загинуло більше, ніж 14 тисяч осіб, третину з яких складали діти й підлітки. Це говорить про те, що голодомор був актом геноциду щодо українського народу.

Напередодні війни з фашистською Німеччиною в місті було три середні школи, дві неповні середні та одна початкова школи, педтехнікум і медшкола. В лікарні на 150 ліжок працювало 24 медичні працівники.

Під час Другої Світової війни Корсунь 30 липня 1941 р. був окупований німецькими військами.

24 січня — 17 лютого 1944 р. на Корсунщині відбулася одна із найбільших операцій з оточення і знищення 60-тисячного німецького угруповання — Корсунь-Шевченківська операція, у ході якої 14 лютого 1944 р. Корсунь перейшов у радянські руки. Під час операції обидві сторони зазнали великих втрат.

3 травня 1944 р. згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР за № 34/143 район було перейменоване на Корсунь-Шевченківський. Місто також стало називатись Корсунь-Шевченківським.

У вересні 1944 року відновили свою діяльність 5 загальноосвітніх шкіл, педагогічний технікум ім. Т. Г. Шевченка, училище механізації сільського господарства, курси медсестер та електромонтерів. В колишньому палаці князів Лопухіних відкрився Музей історії Корсунь-Шевченківської битви.

В 1948 році у місті відкрився будинок культури, при якому працювала бібліотека з фондом 15 тисяч книг, був хор у складі 185 осіб, драматичний, хореографічний та інші гуртки художньої самодіяльності.

В 1950 році закінчилась відбудова промислових підприємств міста. Цього ж року чотири артільні господарства міста об'єдналися в колгосп «Зоря».

З 1954 р. Корсунь-Шевченківський район увійшов до складу Черкаської області.

В 1969 році в місті збудований будинок культури на 600 місць. Працював будинок культури верстатобудівного заводу на 450 місць, кінотеатри «Мир», «Комсомолець» та літній «Перемога», 2 колгоспні та 7 відомчих клубів.

Станом на 1972 рік у місті працювали дитячий комбінат «Світлячок» на 150 місць, 4 дитячі садки, в тому числі «Орлятко» верстатобудівного заводу на 75 місць, «Берізка» швейної фабрики на 125 місць, 3 дитячих ясел. Медичне обслуговування населення здійснювала районна лікарня на 250 ліжок, протитуберкульозний диспансер, поліклініка, невропсихіатричний диспансер, 3 фельдшерсько-акушерські пункти, 3 пологові будинки, 2 аптеки, зубопротезна поліклініка, 6 медпунктів.

У 1981 р. місто було нагороджене орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Освіта[ред.ред. код]

3 загальноосвітні школи, гімназія, ліцей, школа-інтернат для дітей з вадами слуху, дитячо-юнацька спортивна школа, центр дитячо-юнацької творчості, аграрний ліцей, профтехучилище, педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка, філії Уманського державного університету та Черкаського технологічного університету.

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

  • Палац Понятовського, один із найкращих садово-паркових комплексів України в стилі романтизму. Корсунь-Шевченківський парк та палац 1782 року заклав за замовленням князя Станіслава Понятовського Жан-Анрі Мюнц — живописець, графік, зодчий. В середині XIX ст.парк було прикрашено скульптурами. Гармонії парку додали висячі містки. Площа парку — 97 га.
  • Палац кн. Понятовського Корсунь-Шевченківський історико-культурний заповідник.

Персоналії[ред.ред. код]

Ганна Золотаренко

В місті народились:

Панорамні зображення[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Ресурси Інтернет[ред.ред. код]