Зофія Коссак-Щуцька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Коссак-Щуцька Софія)
Перейти до: навігація, пошук
Зофія Коссак-Щуцька

Зофія Коссак-Щуцька (пол. Zofia Kossak-Szczucka; * 10 серпня 1889,[1] Космін — 9 квітня 1968, Більсько-Біла) — польська письменниця, учасниця руху Опору організації Жеґота (пол. Żegota).

Дочка Тадеуша Коссака і внучка Юліуша Коссака. Дитинство і молодість провела на Любельщині та на Волині.

На початках навчалась удома, згодом у 1906 працювала як учителька у Варшаві. Навчалась у варшавській школі прекрасних мистецтв та у цій же галузі у Женеві. У 1915 вийшла заміж за Стефана Щуцького, після одруження жила на Волині, тут прежила часи радянсько-української війни. По смерті першого чоловіка у 1921 жила у Ґурках Великих (Górki Wielkie). У 1925 знову одружилась на Зиґмунті Шатковському.

У часі II світової війни була у Варшаві, проводячи конспіративну та доброчинну діяльність. Була співредактором першої підпільної газети Polska Żyje, належала до ініціаторів Ради допомоги жидам (пол. Rada Pomocy Żydom).

У серпні 1942 опублікувала свій відомий протест. За цю діяльність, по війні одержала медаль «Справедливий серед народів світу». У цьому зверненні, що прозвучало в серпні 1942 року, говорилося: «У Варшавському гетто, відокремленому стіною від світу, кілька сот тисяч смертників чекають смерті. У них немає надії на порятунок. До них ніхто не прийде на допомогу. Кількість убитих євреїв перевалила за мільйон, і ця цифра збільшується з кожним днем. Гинуть всі. Багаті і бідні, старці, жінки, чоловіки, молодь, грудні діти … Вони винні лише в тому, що народилися євреями, засудженими Гітлером до знищення. Світ дивиться на ці злочини, найстрашніші з усіх, що бачила історія, і мовчить … Далі не можна терпіти. Той, хто мовчить перед фактом вбивства, той сам стає посібником вбивці. Хто не засуджує — той дозволяє. Тому піднімемо голос ми, поляки-католики. Наші почуття щодо євреїв не зміняться. Ми як і раніше вважаємо їх політичними, економічними та ідейними ворогами Польщі. Більше того, ми віддаємо собі звіт в тому, що вони ненавидять нас більше, ніж німців, що покладають на нас провину за своє нещастя. Чому, на якій підставі, — це залишається таємницею єврейської душі, невпинно підтверджується фактами. Усвідомлення цих почуттів не звільняє нас від обов'язку засудити злочини … У завзятому мовчанні міжнародного єврейського співтовариства, в вивертах німецької пропаганди, яка прагне скинути провину за різанину євреїв на литовців і поляків, ми відчуваємо ворожу для нас акцію».[2]

У 1943 заарештована і відправлена спочатку до варшавськоої в'язниці Pawiak там була засуджена на смерть, потім ув'язнена у концтаборі Аушвіц, (спогади про концтабір написала у книжці «З безодні: спогади про табір»[3]).

Звільнена у 1944 завдяки старанням підпілля, взяла участь у варшавському повстанні.

У червні 1945 Зофію Коссак викликав Якуб Берман, новий польський міністр внутрішніх справ, єврей. Він настійно порадив їй негайно покинути країну. Це робилаося для її захисту, міністр знав, що його уряд буде робити з не-комуністами, і він знав від свого брата, Адольфа Бермана, що Зофія зробила для збереження життя багатьох євреїв. Так він врятував життя Зофії. У 1945 скерована з місії Польського Червоного Хреста до Лондону, залишилася на еміграції протягом 12 років, господарюючи з чоловіком на фермі і продовжуючи письменницьку працю.

Після закінчення сталінського періоду і повернення до Польщі у 1957, оселилась знову у Ґурках Великих. Як публіцистка співпрацювала передусім з католицькою пресою. Завдяки умінню барвистого образотворення, пізнавальним цінностям, плинній нарації, більшість її історичних повістей набуло популярності серед дітей.

Померла у 1968 році у Більську-Білому.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Zofia Kossak (пол.)
  2. Парадоксы польско-еврейских отношений (рос.)
  3. Z otchłani : wspomnienia z lagru / Zofia Kossak. — Częstochowa : Wydaw. Księgarni Wł. Nagłowskiego, 1946. — [2], 258, [3] s. ; 19 cm

Посилання[ред.ред. код]