Костянтинівка (Тернопільський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Костянтинівка
Церква Пресвятої Трійці
Церква Пресвятої Трійці
Церква Пресвятої Трійці
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Тернопільський
Громада Великобірківська селищна громада
Основні дані
Населення 152
Територія 0.720 км²
Густота населення 211.11 осіб/км²
Поштовий індекс 47741
Телефонний код +380 352
Географічні дані
Географічні координати 49°28′09″ пн. ш. 25°48′31″ сх. д. / 49.46917° пн. ш. 25.80861° сх. д. / 49.46917; 25.80861Координати: 49°28′09″ пн. ш. 25°48′31″ сх. д. / 49.46917° пн. ш. 25.80861° сх. д. / 49.46917; 25.80861
Середня висота
над рівнем моря
317 м
Водойми Качава
Відстань до
районного центру
17 км
Місцева влада
Адреса ради 47740, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, смт Великі Бірки, вул. Грушевського, буд. 53
Карта
Костянтинівка. Карта розташування: Україна
Костянтинівка
Костянтинівка
Костянтинівка. Карта розташування: Тернопільська область
Костянтинівка
Костянтинівка
Мапа
Мапа

CMNS: Костянтинівка у Вікісховищі

Костянти́нівка (поширена назва Косту́ся) — село Великобірківської селищної громади Тернопільського району, Тернопільської області. Розташоване на річці Качава, у центрі району. До 2019 підпорядковане Малоходачківській сільській раді. До Костянтинівки 1970 приєднали хутір Дернилівка.

Населення — 157 осіб (2003).

Географія[ред. | ред. код]

Через село тече річка Качава, ліва притока Теребної.

Історія[ред. | ред. код]

Відоме від 1810 р.[1], коли власник Борок великих, граф Адам Стаженський, оголосив про заснування нового поселення під назвою Костянтинівка. На лівому березі р. Качава, (на домініальних землях), власним коштом почав закладати 16 обійсть для Ґрунтових підданих. Новосельці тимчасово звільнялися від плати за житло і землю, натомість мали вкорінитися на визначеному місці і відробляти 81 день панщини на рік та давати данину: 1 курку, 5 яєць, прясти 3 мітки з панського матеріалу.
До 1820 року перші збудовані домівки почали обживати зголошені добровольці. Охочі прибували не тільки з навколишніх сіл, але із східних українських земель, що були під владою Російської держави. В той час власником земельних угідь уже став син графа Адама Стаженського Олексадр.
Серед перших мешканців Костянтинівки — родини: Яська Овчара (Вівчара), Юзька Ковалика, Казя Лавуса, Якима Мандзюка, Андруха Луковича, Корнила Вавриківа, Максима Швеця, Василя Мочульського, Якима Тютька, Андрія Ярославського, Петра Студенного та ін. Вони користувались 153 моргами землі.
У 1890 році в селі проживало 385 осіб, з них 292 українці, 58 поляків, 35 євреїв. На зламі XIX-ХХ століть велика земельна власність належала графині Францішці Островській (з роду Баворовських), а селянам 311 моргів. Був двір-фільварок, став і корчма. З усіх мешканців вміли читати і писати лише 15 осіб.
До вересня 1939 р. діяли товариства «Просвіта», «Рідна школа», «Союз українок», кооператива.

Населення[ред. | ред. код]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 151 особа[2]. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову[3].

Релігія[ред. | ред. код]

Церква Святого Духа

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Збеглися «фігури», споруджені для захисту населення від грому, посухи, тифу.

Споруджено пам'ятник воякам УПА (1993).

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діє бібліотека.

Відомі пюди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Михайло Глинський, Борис Явір Іскра. КОСТЯНТИІВКА 200 років історії. (Пам'ятний буклет). Тернопіль. 2012.
  2. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  3. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  4. Юрса, Г. Добрий меценат з Костусі / Галина Юрса // Вільне життя плюс. — 2012. — № 54 (20 лип.).

Література[ред. | ред. код]