Котко Дмитро Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Васильович Котко
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження 17 січня 1892(1892-01-17)
Місце народження Балки
Дата смерті 18 листопада 1982(1982-11-18) (90 років)
Місце смерті Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Російська імперія і СРСР
Національність українець
Професії диригент
Освіта Q4061419?
Звання  Сотник

Дмитро́ Васи́льович Котко (4 (17) січня 1892 Балки — 18 листопада 1982, Львів) — сотник Армії УНР, диригент військових та хорових колективів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Одна з перших повоєнних афіш Гуцульського ансамблю пісні і танцю під орудою Дмитра Котка

Народився в селі Балки (нині Василівський р-н, Запорізька обл.). Після закінчення сільської школи вступив до церковно-вчительської школи в Таганаші, яку закінчив у 1910-му році. В 1913-му закінчив диригентський клас Ардонської духовно-місіонерської семінарії. По закінченню працює вчителем співів і графічних мистецтв у Вищому училищі Прохладного у Кабардино-Балкарії.

1916-го, з початком I СВ, мобілізований до війська з направленням у Чугуївське піхотне училище, а згодом до одного з гренадерських полків МВО. Під час перебування на військовій службі продовжував навчатися диригування в музичній школі Гнесіних (1916–17).

Від 1918-го частину Дмитра Котка, яка увійшла до 1-го Волинського корпусу, передислоковано до України. У війську УНР та УД виконує обов'язки інспектора духових оркестрів. Після додаткового навчання в Рівному одержав офіцерське звання, відтоді керував військовими оркестрами 1-го корпусу.

У 1919-му під Проскуровим потрапив до польського полону. З 1920-го в польському таборі для полонених у Ланцуті, де виступив ініціатором і очолив хоровий гурт, який невдовзі став основою «Українського Наддніпрянського хору». 1922-го колектив розпочав виступи у Польщі, а від 1925 року - й по Західній Європі.

1930–36-го, за ініціативи митрополита Андрея Шептицького, викладав у Львівській духовній семінарії та жіночій гімназії, в котрих також керував студентськими хорами. 1936-го організував чоловічий хор «Трембіта». Після окупації й подальшої анексії Західної України СРСР на основі хору було організовано капелу «Трембіта».

Під час початку Німецько-радянської війни Дмитро Котко перебував на гастролях у Саратові. Разом із капелою евакуювався до Алмати, де у вересні 1941-го року колектив було розформовано. Частина складу капели увійшла до організованої Котком при Шимкентській філармонії Львівського українського ансамблю пісні й танцю, що діяв до кінця війни.

Від 1945-го художній керівник Гуцульського ансамблю пісні і танцю у Станіславі. 1951-го репресований за звинуваченням в «антирадянській пропаганді і неблагонадійності» та засуджений до 10-ти років позбавлення волі. По смерті Сталіна достроково звільнений (1956). Після звільнення мешкав у Львові, де керував капелою бандуристів «Карпати» при Українському товаристві сліпих (1959–74). Серед учнів диригенти Є. Вахняк та В. Василевич. Цікавився малярством, створив пейзажі: «Три лелеки» (1958), «Гірська річка» (1960), «Човен» (1963).

Впокоївся 18 листопада 1982-го. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові, поле № 82.[1]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На честь Дмитра Котка названа вулиця у Львові.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гавришкевич І., Нагай М. Личаківський некрополь. Малий маршрутний довідник музею «Личаківський цвинтар». — Львів, 2003. — С. 48. — ISBN 966-8041-21-6.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]