Коттарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Котта́рії (лат. cottarii; англ. cottars) — категорія малоземельного залежного селянства у середньовічних Англії та Шотландії. Від основної маси особисто залежних селян (вілланів в Англії, хазбендменів у Шотландії) коттарії відрізнялись незначними розмірами наділів і відносно необтяжливими відробітковими повинностями, що перетворювало цю верству у сільськогосподарських найманих працівників.

Коттарії в Англії[ред.ред. код]

Вперше категорія коттаріїв згадується у «Книзі Страшного суду» 1086 р. Згідно з цим документом коттарії (разом із бордаріями) становили близько 32 % населення Англії, що приблизно відповідало чисельності основної маси залежних селян — вілланів. Очевидно, що своє походження коттарії англо-нормандського періоду вели від англосаксонських котсетлів, напівільних малоземельних селян.

У правовому відношенні коттаріїв не можна було відрізнити від іншої маси залежних селян і протистояли вільним та сокменам. Та у соціальному плані вони становили окрему групу. Зумовлюючим критерієм для віднесення у категорію коттаріїв був розмір земельного наділу: коттарій мав дуже незначну ділянку, звичайно менше половини віргати (не більше 5 акрів), недостатній для утримання його сім'ї. Іноді коттарії взагалі не мали наділу. З усіх груп селян середньовічної Англії коттарії були самими малоземельними. Це змушувало їх найматись на роботу до феодалів та заможних селян. Тим не менш, відпрацьовувальна повинність коттаріїв була відносно слабкою: вони залучались до сільськогосподарських робіт на панській землі звичайно на строк в 1 день на тиждень і 2 у періоди посіву та жнив. Головним зайняттям представників цієї групи були допоміжні роботи та ремесло: коттарії ставали сільськими теслями, пастухами, ковалями, шевцями. З розвитком товарності аграрного виробництва в Англії коттарії склали ядро сільських найманих працівників — основного джерела трудових ресурсів для сукноробної та шерстепрядильної промисловості, що швидко розвивались. Часть цієї продукції коттарії віддавали своєму феодальному сеньйорові у якості оброку.

Від назви «коттарій» виникло слово «коттедж» (англ. cottage), яке початково означало комплекс власності коттарія: маленький дім та невеличка земельна ділянка.

Бордарії[ред.ред. код]

З коттаріями зазвичай ототожнюють бордаріїв (лат. bordarii). Судячи з усього це різні назви однієї і тієї ж категорії залежних селян, що використовувались у різних частинах Англії: у «Книзі Страшного суду» коттарії складають більшість селянського населення у Кенті, Суссексі, Сурреї, Мідлсексі, Уілтширі, Дорсеті, Сомерсеті, Беркширі, Гертфордширі та Кембриджширі, тоді як бордарії згадуються восновному у графствах заходу Середньої Англії. Але той факт, що у деяких графствах (Мидлсекс, Уілтшир, Вустершир) обидві категорії були присутні одночасно, дав можливість деяким історикам[1] припустити, що бордарії відрізнялись від коттаріїв дещо більшим розміром наділу (від половини віргати до гайди) і, відповідно, у соціальній ієрархії займали позицію вище коттаріїв, але нижче вілланів.

Коттарії у Шотландії[ред.ред. код]

Виникнення прошарку коттаріїв у Шотландії відноситься до XII століття, коли у країну почали активно проникати англо-нормандські інститути та правові норми. Скоріш за все, одним з попередників коттаріїв, як соціального прошарку, були fugitivi XI століття. У Шотландії, як і в Англії, коттарії являли собою найбільш малоземельну категорію селянства. Шотландський коттарій зазвичай володів наділом розміром від половини акра до 6 акрів, що було абсолютно недостатньо для підтримки життєдіяльності його родини. Як наслідок, коттарії вимушені були найматись на роботи до феодалів та заможним селянам. Уніфікація категорій залежного селянства у Шотландії була більш повільною, ніж в Англії, і категорія коттаріїв у якості окремого соціального прошарку продовжувала існувати протягом усього Середньовіччя. Очевидно, також, що ця категорія селянства була широко розповсюджена у рівнинній частині країни — регіонах з найбільшим англійським впливом, тоді як у Хайленді формування коттаріїв, як окремого шару не була завершена.

Джерела по аграрній історії Шотландії набагато більш фрагментарні, ніж англійські, але дозволяють оцінити приблизний обсяг повинностей коттаріїв: вони були зобов'язані працювати на доменіальних землях сеньйора 6-9 днів у жнива, здійснювати збір сіна у скирди у період сінокосу 2 дні на тиждень, заготовлювати торф, доставляти овець для їх обстригання, виконувати періодичні допоміжні роботи у господарстві землевласника та щорічно платити невеликий оброк (зазвичай не більше 1 шиллінга). Оскільки коттарії не мали свого великого рогатої худоби, то для обробки землі вони використовували ручні плуги. Обсяг повинностей коттаріїв залежав від традицій даного регіону країни та норм, прийнятих у конкретному маєтку. Повинності встановлювались не індивідуально, в залежності від розмірів наділу кожного коттарія, а колективно — для всіх коттаріїв села. За свою роботу коттарії отримували від землевласника продукти харчування[2]. Для Шотландії також було характерним те, що феодали не прагнули чіткі повинності для коттаріїв, оріїнтуючись у першу чергу на більш забеспечений шар хазбендменів. Останні, у свою чергу, використовували коттаріїв для виконання власних відпрацювальних повинностей перед сеньйором.

З XIV століття віробіткові повинності коттаріїв стали комутуватись у грошову ренту. Це прискорило процес звільнення коттаріїв від особистої залежності та перетворення їх у категорію сільських найманих працівників.

Примітки[ред.ред. код]

  1. A History of the County of Middlesex. 1969
  2. Так, за даними господарських записів абатства Келсо, у ХІІІ столітті за 1 день роботи коттарія на землях абатства він отримував дві буханки хліба та три оселедці.

Література[ред.ред. код]

  • Книга Страшного суду
  • Мортон А. А: История Англии. — М., 1950.
  • Штокмар В. В.: История Англии в средние века. — СПб., 2001
  • Duncan, A. A. M.: Scotland: Making of the Kingdom. — Edinburgh, 1975, ISBN 9780901824837
  • Stenton, F.: Anglo-Saxon England. — Oxford, 1971, ISBN 9780198217169
  • Poole, A. L.: From Domesday Book to Magna Carta 1087—1216. — Oxford, 1956, ISBN 9780198217077