Крайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб Крайни
Марка Крайна розташована в південно-східній частині цієї мапи Священної Римської імперії у 10 столітті
Будівля парламенту в Крайні. В 1919 році воно стало головною будівлею університету Любляни
Крайна в Австро-Угорщині (№ 4).

Крайна або Країна (словен. Krajina, vojvodstvo Kranjsko, нім. Krain, лат. Carnia, Carniolia) — вперше згадується в 973 році як частина герцогства Каринтія. Область в Словенії, що займає велику частину країни, з центром в столиці цієї країни — Любляні. У минулому — герцогство і коронна земля (Kronland) Австро-Угорщини, що належала до її цислейтанської частини. Цілком можливо, що територія була частиною імперії Само.

Етимологія[ред.ред. код]

За однією з версій, назва походить від назви народу Карні[1]. За іншою версією, назва має кельтське походження - від слова «karn» — камінь, гора каміння. За іншими даними означає краєвид, регіон, межі області.

Географія[ред.ред. код]

Межує на півночі з австрійськими федеральними землями Каринтією і Штирією, на сході і південному сході з Хорватією, на півдні з Істрією, на заході з італійською провінцією Гориція (Горица) і Градишкою, займаючи площу 9956 км². Регіон має поділ на Верхню Крайну (словен. Gorensko), Нижню Крайну (словен. Dolensko) (з Білою Крайною), і Внутрішню Крайну (словен. Notvansko).

Гори[ред.ред. код]

Крайна — країна гориста, прорізана на півночі східними відрогами Караванке і Карнійськими Альпами з вершиною Грінтоуз (2559 м вис.), а на півдні — Юльськими або Карнійськими Альпами і Карстом. З багаточисельних (близько 60) великих печер Карсту особливо чудові Адельбергська або Постоїнськая печера, печера святої Магдалини, печера Планинська (Kleinh äusler Höhle od. Höhle von Planina) тощо. Південно-західна частина плато вкрита лісом грушевих дерев, має назву Piuka-planina і тягнеться до самого кордону з Хорватією. На цьому кордоні підносяться Ускокські гори (до 1181 м.). На Карстіі рослинне царство дуже бідне. З долин значніше за інших долини річок Сави і Керки (Krka нім. gurk).

Гідрологія[ред.ред. код]

Обводненість Крайни, більша ніж в сусідніх країнах. За винятком Ідрії і Випави (нім. wippach), які, з'єднавши свої води з Сочею (словен. Soča, італ. isonzo), впадають з нею в Адріатичне море, всі інші річки належать до системи р. Сави (сточище Чорного моря). Вони впадають в Саву — з лівого боку Кокра (Kokra, нем. Kanker) і Бистриця (Bystrica нім. feistritz), справа — Сора (Sora нім. zayer), Любляниця (Ljubljanica нім. laibach), Керка (Krka нім. gurk) і Кульпа на південно-східному кордоні країни. Річка Любляниця у верхній своїй течії, біля витоку, називається просто Рєкою (нім. poik), впадає потім в Постоїнську печеру, з якої витікає під назвою Унца (нім. Unz oder Maunitz), потім знову уходить під землю і, нарешті, вийшовши на поверхню, біля містечка Верхника (нім. oberlaibach), тече вже під назвою Любляниці (нім. laibach). З озер Крайни, окрім Циркніцького, слід зазначити ще сім озер Триглавських, озера Бохинське (нім. wocheiner See), Бледське (нім. veldesersee).


Клімат[ред.ред. код]

Клімат Крайни, попри сувору гористу місцевість, м'який, і багато областей країни своїм кліматом і рослинністю говорять про близькість Італії. Жорстокий північно-східний вітер (бора), проникаючий особливо в південні частини країни, обмежує свою руйнівну дію Адріатикою.

Історія[ред.ред. код]

Старослов'янська Крайна близько 800 р. н.е.

Огляд[ред.ред. код]

Після падіння Римської імперії, лангобарди оселилися в Крайні, після їхнього переселення до Італії слов'яни заселили терени близько 6 століття від Р. Х. Під владою Німецької імперії, краєм послідовно правили баварська, франкська і місцева знать, і врешті-решт край потрапив під владу австрійських Габсбургів майже безперервно з 1335 до 1918, проте багато Османських рейдів і повстань місцевих жителів проти Габсбургів відбулося з 15 по 17 ст. З приблизно 900 від Р. Х. до 20 століття, в Крайні знать і мешканці міст, говорили німецькою, а селяни словенською мовами.

Столиця Крайни, спочатку була в Крань (нім. Krainburg), пізніше її тимчасово було перенесено в Камнік (нім. Stein in Oberkrain) і, нарешті, в сьогоденну столицю Словенії Любляну (нім. Laibach).

Античність і середньовіччя[ред.ред. код]

Перед приходом римлян (близько 200 до Р. Х.), тауриші оселилися в північній частині Крайни, паннонці на південному сході , лапіди або карни, кельтське плем'я на південному заході.

Крайна входила до складу римської провінції Паннонії; північна частина була приєднана до Норіку, південно-західна і південно-східні райони і місто Емона до Венеції і Істрії. За часів Августа весь регіон від Емона до річки Колпи належав до провінції Сава.

Після падіння Західної Римської імперії (476), Крайна увійшла до Королівства Італія і (493) була складовою частиною Королівства остготів. Між верхів'ями річок Сави і Сочи жили карни, з кінця шостого століття слов'яни заселили регіон за назвою латинських письменників Carnia або Carniola тобто «маленька Карнія», або основна Карнія. Пізніше назва була змінена на слов'янську Крайна, Краньська, або, на німецьку, Chrainmark, Krain. Нові жителі підкорялися аварам, але скинули ярмо, і приєдналися до великої слов'янської держави Само.

Марка Крайна[ред.ред. код]

Докладніше: Марка Крайна
Докладніше: Словенська марка
Докладніше: Князівство Крайна

Крайна підпала під владу франків у 788. Коли Карл І Великий створив Маркграфство Фріулі, він додав до нього частину Крайни. Після розділення Фріулі, Крайна стала незалежним маркграфством, що мало своїх слов'янських маркрафів. У 2-ій половині 10 — початку 11 ст. частина Крайни входила в герцогство Велика Карантанія, ін. частина — в Словенську марку. До 2-ої половини 13 ст Крайною володіли різні німецькі феодальні роди; у 1335 відійшла до Габсбургів. З 1364 Крайна — герцогство, потім одна з коронних земель Габсбургів. У 16 ст центр крупних селянських повстань (1515, 1573) і руху реформації.

Під французькою владою[ред.ред. код]

Французькі революційні війська займали Крайну в 1797 і з 1805 до 1806. Відповідно до Віденського договору, Крайна стає частиною французьких Іллірійських провінцій (1809—1814), зі столицею в Любляні. Після поразки Наполеона згідно з Віденським конгресом Крайна відходить до Австрії. З 1816 по 1849 Крайна є частиною австрійського Королівства Іллірія зі столицею в Любляні.

Реставрація Австрійської влади[ред.ред. код]

Докладніше: Князівство Крайна

У 1849 Австрійська імперія реорганізувала території у князівство і Цистеліанську коронну землю в складі Австро-Угорщини, відоме як князівство Крайна. Бюджет землі становив у 1901 році 3 573 280 крон ($714 656).

Сучасність[ред.ред. код]

Файл:Sloregions.png
Крайна в сучасній Словенії (Верхня, Нижня і Внутрішня Крайна)

У 1918 році князівство припинило своє існування, а її територія увійшла до складу знов сформованої Держави словенців, хорватів і сербів, а потім була частиною Королівства сербів, хорватів і словенців (що згодом отримало назву Королівство Югославія). Західна частина князівства, з містами Постойна, Ілірська-Бистриця, Ідрія і Айдовщина була приєднана до Італії в 1920 році, проте згодом, у 1945 році, була також включена до Югославії.

З 1991 року регіон є частиною незалежної Словенії

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Die Österreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild, Band=Bd. Kärnten und Krain, Graz, 1995, , Originalgetreue Wiedergabe der Ausgabe Wien 1891
  • Wilhelm Baum, Deutsche und Slowenen in Krain, Verlag=Carinthia Verlag, Ort=Klagenfurt, Jahr=1981
  • August Dimitz, Geschichte Krains. 4 Bände in 2 Bücher, Laibach, 1874
  • Joachim Hösler, Von Krain zu Slowenien, R. Oldenbourg Verlag, München, 2006, ISBN=978-3-486-57885-0
  • Peter Štih, Studien zur Geschichte der Grafen von Görz. Die Ministerialen und Milites der Grafen von Görz in Istrien und Krain, Mitteilungen des Instituts für Österreichische Geschichtsforschung, Band=Ergänzungsbd. 32, Wien u. München|Jahr=1996
  • Mitteilungen des Musealvereins für Krain, Erschienen 1866 u. 1889–1907
  • Carniola. Zeitschrift für Heimatkunde. Mitteilungen d. Musealverein für Krain, Erschienen: 1908–1918/19
  • Mittheilungen des Historischen Vereins für Krain, Erschienen 1846–1868
  • Attila v. Wurzbach. Das ehemalige Herzogtum Krain und sein Adel – Ein historischer Abriß. In: Ostdeutsche Familienkunde. Nr. 2, 1991, S. 370–374.
  • Donaumonarchie.com
  • Encyclopedia Britannica (11. Auflage, 1910–1911)
  • Catholic Encyclopaedia (1. Auflage, 1913)