Краківсько-Віленська унія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кордони Литовсько-української держави та Польщі в 1490-х рр.

Краківсько-Віленська унія — міждержавна угода між Великим князівством Литовським, Руським та Жемантійським й Королівством Польським, заснована на тезах Городельської унії 1413 року.

6 травня 1499 в Кракові акт унії був підписаний польською шляхтою, а 24 липня того ж року литовською знаттю у Вільні.

Передумови унії[ред.ред. код]

Після поразки в громадянській війні у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемантійському українсько-білоруських сил на чолі з Великим князем Литовськими, а пізніше Великим князем Руським Свидригайлом Ольгердовичем, позиції української шляхти та князів в державі були значно ослаблені.

1470 року було ліквідовано Київське князівство. Рух української та білоруської православної шляхти проти Литви очолили Федір Бєльський, брат померлого Київського князя Михайло Олелькович, Іван Гольшанський та інші, які змовились 1481 року вбити великого литовського князя Казиміра та підняти повстання в Україні та Білорусі. Ця змова була викрита. Михайло Олелькович, І. Гольшанський були страчені, а Ф. Бєльський втік до Москви.

Укладання унії[ред.ред. код]

1499 року розпочалась війна з Османською імперією, й Польші була потрібна пітримка Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського. Наслідком тих подій стала Краківсько-Віленська унія, яку також називають Віленською. В документах, підписаних у Кракові 6 травня 1499 року та 24 липня у Вільно зазначено, що "об'єктивні причини вимагають від Польщі та Литви чіткої взаємодії у зовнішній політиці". Обидві сторони визнали більш тісну співпрацю за вигідну, однак за умови дотримання незалежності Великого князівства Литовського.

Краківсько-Віленська унія 1499 року затверджувала принципи:

  • надання взаємодопомоги у разі війни;
  • оголошення війни третім державам кожною із сторін виключно за згодою іншої сторони;
  • вибори правителя кожної із сторін «за порадою і звісткою» другої країни.

Третій пункт Краківсько-Віленської унїї юридично затверджував факт, що мав місце від часів Кревської унії.

Однак 1501 року, коли Великий князь Литовський Олександр Ягеллончик був обраний королем Польщі, він зкорегував пункти унії в бік польських інтересів. Тоді ж була підписана Мельницька унія, яку, однак, не ратифікував Литовський сейм, тому незабаром вона була відмінена.

Проте, завдяки тому, що наступні Великі князі Литовські: Сигізмунд І і Сигізмунд II Август, котрі посідали одночасно і польський престол, не були прихильниками рішень Краківсько-Віленської унії, у князівстві Литовському протягом усієї першої половини XVI сторіччя вперто не визнавали її рішень.

На відміну від Городельській унії, Краківсько-Віленська унія не обмежувала права православної шляхти, й фактично прирівнювала її з католицькою. Так, шляхетські привілеї польських панів поширювались на всю знать Литовсько-Руської держави.

Дрібна й середня шляхта Великого князівства Литовського виступала за більш тісний союз з Польщею, а найбільші магнати були категорично проти цього. Ними навіть відхилялись пропозиції поляків проводити спільні засідання сеймів, для чого магнатство Литви вигадувало десятки приводів. Отже, попри посідання трону Королівства Польського й Великого князівства Литовського однією людиною, парламентська влада країн залишалась відокремленою одна від одної. Це тривало до початку 60-х років XVI сторіччя.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]