Краснопущанський монастир отців Василіян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Краснопущанський монастир отців Василіян (ЧСВВ) — релігійний заклад, діючий монастир отців Василіян Української греко-католицької церкви в селі Краснопуща (тепер — Бережанський район).


Коротка історія[ред.ред. код]

Заснований 1664 року монахами Варламом і Теодозієм з дозволу та благословення львівського владики, єпископа Атанасія Желиборського. Землю (1000 морґів) у селі Краснопуща надав і був фундатором монастиря та церкви коронний хорунжий Ян Собєскі (Собеський, майбутній король). У XVIII ст. мав осередки у Лісниках (Монастирок; біля Бережан) та у селі Підгороддя (тепер — Рогатинський район). Підтримував зв'язки з монастирями в Уневі, Крехові. У різні часи належав до Поморянського, Нараївського, Зборівського деканатів УГКЦ. Провадив зразкове багатогалузеве господарство, мав близько 200 морґів лісму, поле, сад, велику пасіку, штучний зарибнений ставок, водяний млин. Перед ІІ-ю світовою війною все господарство було відбудоване.[1]

Монастирські будівлі перебудовані у 1756 році (став мурованим). Український церковний маляр і різьбар Січинський Теодосій (ігумен василіянського монастиря в с. Виспі біля Бібрки) брав участь у виготовленні іконостасу у церкві монастиря.

З ХІХ ст. Краснопущанський монастир був відомий як один із релігійних центрів краю. До 1947 року щорічно 7 липня тут відбувалися відпусти.

1946 року був відібраний радянською владою у василіян. Спочатку слугував геріатричним будинком, з 1979 року — психоневрологічний інтернат. Внутрішній простір монастирського храму роздідили на 2 поверхи: на І-му була їдальня, на 2-му — клуб для підопічних, у святилищі, замість вівтаря — кухня. У 1993 році храм та частину монастиря повернули у власність ЧСВВ. 1998 року сесія Бережанської райради передала решту будівлі, господарські приміщення у власність ЧСВВ. Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат оскаржив у суді це рішення в грудні 2000 року арбітражний суд Тернопільської області видав постанову, якою було скасовано рішення Береж. райради. Василіяни зараз мають у власності храм (ліве крило будівлі), частину монастиря (праве крило).[2]

Опис[ред.ред. код]

У плані побудови нагадує букву «П». Складається з храму Різдва Івана Хрестителя та будівлі з келіями. Навколо церкви та монастиря є вертикальна меліорація.

Персоналії[ред.ред. код]

Бібліотекою монастиря користувалися Богдан, Левко і Сильвестр Лепкі, Іван Франко (влітку 1894 р.[3]), Андрій Чайковський.


Джерела[ред.ред. код]

  • Я.Павлів, Р.Тринько. Краснопущанський монастир оо. Василіян (1664–1947) // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c.. с.220
  • Софія Ліневська. Політ над в'язницею духу // газета «Вільне життя», № 83 (15507) від 16 жовтня 2013 р., (середа). с.7

Примітки[ред.ред. код]

  1. Я.Павлів, Р.Тринько. Краснопущанський монастир оо. Василіян (1664–1947) // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c.. с.220
  2. Софія Ліневська. Політ над в'язницею духу // газета «Вільне життя», № 83 (15507) від 16 жовтня 2013 р., (середа). с.7
  3. Б.Мельничук, В. Уніят. Іван Франко і Тернопільщина.— Тернопіль: Тернограф, 2012. 280 с. ISBN 978-966-457-087-6. с. 270