Красні ворота (станція метро)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 55°46′07″ пн. ш. 37°39′00″ сх. д. / 55.76861° пн. ш. 37.65000° сх. д. / 55.76861; 37.65000

Красні ворота
Сокольницька лінія

Krasniye Vorota.jpg
Загальні дані
Тип Пілонна трисклепінна глибокого закладення
Глибина закладення 31 м
Проектна назва Красноворотська площа, Красноворотська
Стара назва Червоні ворота (до 29 травня 1962),
Лермонтовська (до 25 серпня 1986)
Кількість платформ 1
Тип платформ(и) острівна
Форма платформ(и) пряма
Дата відкриття 15 травня 1935
Архітектор(и) І. А. Фомін , співавтор Н. Н. Андріканіс
Архітектор(и) вестибюлів Н. А. Ладовський (південний),
А. Н. Душкін (північний)
Інженер(и)-конструктор(и) А. Ф. Денищенко
Станція споруджена Шахта №21-22 (БМУ-5) і Будівництво №8 (БМУ-8) Мосметробуда
Виходи до обидві сторони Садового кільця, площа Красні ворота, Каланчевськая вулиця, Нова Басманна вулиця, Боярський провулок, Хоромний тупик
Час відкриття 05:25
Час закриття 01:00
Код станції 007
Сокольницька лінія
Оборотні тупики
Вулиця Подбєльського
ТЧ-13 «Черкізово»
Черкізовська
задєл під СЗГ до Великого кільця
задєл під СЗГ до АПЛ
Преображенська площа
Преображенський метроміст через р. Яузу
Сокольники
Красносільська
ТЧ-1 «Північне»
Комсомольська  ↔  Комсомольська  +зал  +зал  +зал  +зал
Красні ворота
Чисті пруди  ↔  Тургенівська  ↔  Сретенський бульвар
     
Луб'янка  ↔  Кузнецький міст
     
Охотний ряд  ↔  Театральна
     
відгалуження на ФЛ
Бібліотека імені Леніна  ↔  Боровицька  ↔  Олександрівський сад  ↔  Арбатська
Кропоткінська
Парк культури  ↔  Парк культури
СЗГ до КЛ
Фрунзенська
Спортивна
гейт в Метро-2 (Д-6)
Лужнецький метроміст
Воробйові гори
р. Москва
Університет
Проспект Вернадського
Південно-Західна
Тропарьово
Рум'янцево
Саларьєво

Красні ворота — станція Московського метрополітену, Сокольницької лінії. Відкрита 15 травня 1935.

Розташована між станціями «Комсомольська» і «Чисті пруди» . Знаходиться на території Красносільського району Центрального адміністративного округу Москви[1]

Історія[ред.ред. код]

Станція відкрита 15 травня 1935, у складі першої пускової черги Московського метрополітену — «Сокольники» — «Парк культури» з відгалуженням «Охотний ряд» — «Смоленська». Названа по площі Красні Ворота.

Під час Німецько-радянської війни на станції був обладнаний командний пункт керівництва і оперативно-диспетчерського апарату Народного комісаріату шляхів сполучення[2]. У зв'язку з цим поїзда на цій станції не зупинялися, перон відгородили від колій високою фанерною стіною.

Проект станції був удостоєний Гран-прі на Міжнародній всесвітній виставці у Парижі.

На станції у 1952, почав роботу перший в московському метро турнікет, а 28 липня 1959 вперше випробуваний турнікет, заснований на принципі вільного проходу.

Вестибулі і пересадки[ред.ред. код]

Станція має два наземних вестибуля[3], розташованих по різні боки Садового кільця, крім Садового кільця, через них можна вийти на Нову Басманну вулицю, площу Красні ворота, Каланчевську вулицю, Боярський провулок.

Перший (південний, що знаходиться всередині Садового кільця) вестибуль було споруджено у 1938 (архітектор — Н А Ладовський); зовні має чотири вкладених один в одну арки, під якими знаходиться вхід.

Північний вестибуль (архітектор — А Н Душкін) було відкрито 31 липня 1954 при будівництві 138 м висотного будинку на Лермонтовській площі, вестибуль знаходиться всередині будівлі.

Технічні характеристики[ред.ред. код]

Конструкція станції — пілонна трисклепінна глибокого закладення (глибина закладення — 31 м). Автори проекту — І. А. Фомін І Н. Н. Андріканіс. Споруджена за індивідуальним проектом гірничим способом з оздобленням з монолітного бетону.

Оздоблення[ред.ред. код]

У декорі станції повторюється мотив воріт — декоративні ніші в пілонах, склепінні проходи між пілонами, проходи до ескалаторів, склепіння центрального залу.

Основні поверхні пілонів оздоблені мрамуризованим вапняком червоно-бурого і м'ясисто-червоного кольору у приглушених барвах з грузинського родовища Стара Шроша . Декоративні ніші на пілонах оброблені світлим, сіруватим, грубозернистим уральським мармуром родовища Коєлга.

Колійні стіни оздоблені золотаво-жовтим, жовтувато-рожевим кримським вапняком мрамуризованого родовища Біюк-Янка.

Підлога центрального залу викладено в шаховому порядку плитами з чорного і сірого граніту (раніше покриття було викладено керамічною плиткою).

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]