Кременецький колегіум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кременецький колегіум
Кременець. монастир єзуїтів.jpg
Панорама Кременецького колегіуму Сучасне фото
Розташування Україна, Кременець
Координати 50°07′ пн. ш. 25°43′ сх. д. / 50.117° пн. ш. 25.717° сх. д. / 50.117; 25.717Координати: 50°07′ пн. ш. 25°43′ сх. д. / 50.117° пн. ш. 25.717° сх. д. / 50.117; 25.717
Архітектор Паоло Фонтана, Павло Гижицький
Замовник Міхал Сервацій Вишневецький
Початок будівництва 1731
Кінець будівництва 1743
Стиль пізнє бароко

Кремене́цький коле́гіум (також Кременецька гімназія, Волинська гімназія вищих наук, Вищий Волинський ліцей, Кременецько-Волинський ліцей) — навчальний заклад при монастирі ордену єзуїтів в місті Кременець. Існував з 1743 по 1773 роки як колегіум, в 18031819 — як гімназія, з 1819 по 1833 — як ліцей. Після закриття був відновлений в XX столітті за польської влади.

Історія[ред.ред. код]

Колегіум єзуїтів[ред.ред. код]

Колегіум єзуїтів у Крем'янці заснував близько 1720 року князь Міхал Сервацій Вишневецький. Будівництво було розпочато коштом родини Вишневецьких в 1731 році, тривало до 1743 року.

Архітектурний комплекс поєднав костел, келії та два навчальні корпуси. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігнатію Лойолі та святому Станіславу Костці. В колегіумі велась підготовка вчителів для єзуїтських шкіл.

У 1773 році буллою Папи Климента XIV орден єзуїтів було скасовано, після чого колегіум закрито. Пізніше у приміщеннях колегіуму функціювали підокружна, з 1783 року окружна світські школи.

Відкриття гімназії[ред.ред. код]

Юзеф Чех

У 18031805 роках за наказом російського царя Алєксандра І Тадеуш Чацький разом з Гуґо Коллонтаєм на базі колегіуму заснували Вищу гімназію. Гімназія складалася з двох відділень: нижчого (4 класи з роком навчання в кожному класі) і вищого (3 курси з двома роками навчання в кожному). У нижчих класах викладалися переважно мови, у вищих — математичні та юридичні науки і словесність.

Урочисте відкриття відбулось 1 жовтня 1805 року. В ньому, зокрема, брав участь дідич Вишнівця Міхал Єжи Вандалін Мнішек.[1] Першим директором був Юзеф Чех.[2]

У 1806 році ірландський садівник Діонісій Макклер, приїхав на запрошення Тадеуша Чацького до колегіуму, де за участю професора Віллібальда Бессера заклав парк та ботанічний сад. Тут було зібрано 8350 рослин різних видів, їх насіння та живці міг безкоштовно отримати будь-хто.

Від 1807 року у гімназії російську мову, літературу та історію викладав Іван Александровський.

Волинський ліцей[ред.ред. код]

У 1819 році гімназія перейменована в ліцей з збереженням колишньої програми навчання. За задумом Т. Чацького, ліцей у Кременці мав стати навчальним закладом університетського рівня — «Волинськими Афінами». Спеціально була придбана у Варшаві особиста бібліотека останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. Надалі бібліотека постійно поповнювалася; до 1831 року в ній нараховувалося 34 378 томів. На пожертування меценатів придбано нумізматичний кабінет, колекцію мінералів, оснащення для астрономічної та фізичної лабораторій. При ліцеї існувала власна метеорологічна станція з мережою метеопунктів при повітових училищах.

Тадеуш Чацький багато зробив, щоб залучити у ліцей видатних викладачів з Кракова, Вільно, Варшави, Відня. Серед них — Йоахим Лелевель — значний польський вчений та громадський діяч, Олександр Міцкевич — брат поета Адама Міцкевича, Євзебіуш Словацький — батько іншого польського поета Юліуша Словацького та ін. З Австрії приїхав професор ботаніки та зоології В. Бессер, дійсний член Віденської Академії мистецтв Йозеф Пічман.

Учнями ліцею здебільшого були діти дрібної шляхти та міщан (поляки, українці, євреї). Найбідніші мали право розраховувати на стипендію. Серед вихованців ліцею були літератори М. Гуславський, Т. Олізаровський, Т. Падура та ін.

У 1833 році за участь студентів ліцею в польському повстанні 1831 року за наказом російського царя Миколи I ліцей було ліквідовано. Бібліотеку, нумізматичний кабінет, колекцію картин, гравюр та скульптур було конфісковано і передано новоствореному імператорському університету Святого Володимира в Києві. Рослини з ботанічного саду і наукові прилади теж було перевезено до Києва. В будинках ліцею було розташовано православну Волинську духовну семінарію.

Ліцей в польську добу[ред.ред. код]

На початку 1920-х, коли Кременець опинився в складі Польщі, на основі указу Юзефа Пілсудського в старовинних спорудах було відкрито комплексний навчальний заклад, що отримав назву Кременецький ліцей. Сюди входили загальноосвітня школа, гімназія, середня рільнича школа, кілька професійно-технічних училищ, учительська семінарія, що була реорганізована згодом у так званий «педагогіум». 1937 року при ліцеї відкрили Музей Волинської землі ім. Віллібальда Бессера. Деякий час у навчальному закладі працював відомий художник Владислав Ґалімський. Тут починалася творча біографія фотомайстра світової слави Генрика Германовича.

Ліцей за радянської влади[ред.ред. код]

Восени 1939 року ліцей закрили, а вже весною наступного року тут було відкрито Кременецький учительський інститут, який мав чотири факультети. 1950 року інститут був реорганізований у педагогічний. Цей навчальний заклад, у складі якого були природничий, фізико-математичний, мовно-літературний і фізкультурний факультети, став притягальним центром для молоді краю, що прагнула до знань. Кременецький педагогічний інститут вніс вагомий вклад у розвиток освіти і культури західного регіону. Серед вихованців цього навчального закладу відомі майстри педагогічної справи, вчені, громадські діячі: співробітник Інституту фізики НАН України, лауреат Державної премії Л. Шанський; старший науковий співробітник Інституту математики НАН України, доктор фізико-математичних наук О. Жуковський; професор Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова Ю. Рамський; видатний учений, професор, доктор хімічних наук, фундатор вчення про мембрани з додатковими функціями Михайло Брик. У Кременецькому педагогічному інституті починав свій шлях у літературу відомий український письменник Борис Харчук.

1969 року педагогічний інститут перевели в Тернопіль (нині Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка), а в старовинних спорудах Кременця відкрили педагогічне училище, яке очолив досвідчений педагог Василь Редько. У перший рік свого існування училище нараховувало 180 учнів, дві третини яких навчалися на відділенні підготовки вчителів праці і креслення, а решта — на відділенні дошкільного виховання.

Костел за часів СРСР використовувався як спортивне приміщення навчального закладу.

Ліцей за часів незалежності[ред.ред. код]

1991 року педучилище реорганізовано у коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акредитації, який протягом одинадцяти років готував бакалаврів із дошкільного виховання, трудового навчання, англійської, німецької мови, образотворчого мистецтва, фізичної культури, біології, музики.

Того ж 1991 року у приміщенні колишнього навчального комбінату відкрито середню школу нового типу. Це можна вважати відновленням престижного Кременецького ліцею уже в незалежній Україні. У 2003 навчальний заклад став носити ім'я відомого українського письменника і публіциста Уласа Самчука.

У липні 2002 року рішенням Тернопільської обласної ради на базі Кременецького обласного комунального педагогічного коледжу ім. Т. Г. Шевченка утворено Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Тараса Шевченка.

Архітектура[ред.ред. код]

Вигляд на архітектурний ансамбль Кременецького колегіуму та Францисканський монастир з Замкової гори, літо 2011


Докладніше у статті Базиліка Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки у Кременці

Проект створив архітектор Паоло Фонтана. Костел — тринавовий з трансептом, в перехресті — висока гранчата баня, вкрита бароковим куполом з ліхтариком. Вівтарна частина і крила трансепту трохи заокруглені, що значно посилило красу і виразність будівлі. Від підлоги до віщої позначки в інтер'єрі костел має 28 метрів. Бічні нави за єзуїтів були відведені під каплиці.

Коридорною системою костел поєднано з корпусами келій в єдиному ансамблі, що взимку давало змогу дістатися всіх частин комплексу без виходу на подвір'я. Бічні крила комплексу попереду мають наугольні башти і утворюють парадний двір на зразок палацового курдонеру. Ухил земельної ділянки спонукав архітектора до створення штучної тераси, вдало прикрашеної парадними сходами, балюстрадами і кам'яними ліхтарями в стилі рококо. Малюнок балюстрад і ліхтарів не має аналогів в Україні. Фасади комплексу розділені на барокові частини — «дзеркала». Контрастне фарбування «дзеркал» і деталей фасадів надає комплексу палацової краси і вишуканості, більш притаманних світським будівлям доби пізнього бароко чи рококо.

Наприкінці XX століття комплекс колегіуму визнано видатною пам'яткою архітектури країни.

Видатні випускники ліцею[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Rosner Andrzej. Michał Jerzy Wandalin Mniszech (1742–1806) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976.— Tom XXI/3 zeszyt 90. — S. 483. (пол.)
  2. Aleksander Birkenmajer. Czech Józef (1762—1810) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— t. IV/1, zeszyt 16.— 480 s.— S. 305–306. (пол.)
  3. Б. Мельничук, І. Панчук. Хлембовський Петро // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c.

Посилання[ред.ред. код]