Кременчук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кременчук
Kremenchuk-COA.png Flag of Kremenchuk.svg
Герб Кременчука Прапор Кременчука
Верхній рад: Пам'ятка культурної спадщини: житловий будинок на вул. Леніна; Крюківський міст. Середній ряд: фрагмент площі Перемоги. Нижній ряд: Меморіал «Вічно живим»; Свято-Миколаївський собор
Верхній рад: Пам'ятка культурної спадщини: житловий будинок на вул. Леніна; Крюківський міст. Середній ряд: фрагмент площі Перемоги. Нижній ряд: Меморіал «Вічно живим»; Свято-Миколаївський собор
Кременчук
Кременчук на мапі України
Кременчук на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Полтавська область Полтавська область
Район/міськрада Кременчуцька міська рада
Рада Кременчуцька міська рада
Код КОАТУУ 5310400000
Засноване 1571
Поділ міста 2 райони
Населення 225 828 (01.01.2014)[1]
Агломерація 450 000 (Кременчук, Комсомольськ, Світловодськ, Кременчуцький район, Козельщинський район, Глобинський район, Світловодський район, Онуфріївський район)
Площа 92 км²
Густота населення 2454 осіб/км²
Поштові індекси 39600-39689
Телефонний код +380-536 (6)
Координати 49°04′47″ пн. ш. 33°25′57″ сх. д. / 49.07972° пн. ш. 33.43250° сх. д. / 49.07972; 33.43250Координати: 49°04′47″ пн. ш. 33°25′57″ сх. д. / 49.07972° пн. ш. 33.43250° сх. д. / 49.07972; 33.43250
Висота над рівнем моря 90 м
Водойма Дніпро, Сухий Кагамлик
Міста-побратими Бидгощ, Свіштов, Біла Церква, Бітола, Новомосковськ (Тульська область), Снина
День міста 29 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Кременчук
До обл./респ. центру
 - залізницею 119 км
 - автошляхами 113 км
До Києва
 - залізницею 337 км
 - автошляхами 291 км
Міська влада
Адреса пл. Перемоги, 2, 73-00-44
Веб-сторінка Офіційний сайт Кременчуцької міської ради
Міський голова Калашник Віктор Васильович (в.о.)

Кременчу́к — місто обласного підпорядкування в Полтавській області України, адміністративний центр Кременчуцького району.

Історичне населене місце[2].

Населення міста — 225,8 тис. чол. (2014)[1]. За цим показником займає 29 місце в Україні.

Розташований в зоні помірного континентального клімату в межах Придніпровської низовини і середньої течії річки Дніпра на лівому та правому її берегах, в центральній частині України на відстані 115 км від обласного центру міста Полтави і 290 км від столиці України міста Києва. Територія становить 9600 га.[3] Адміністративно місто поділене на два райони: Автозаводський (лівобережна частина) та Крюківський (переважно правобережна та частково лівобережна).[3]

Кременчук — великий індустріальний центр Полтавщини. На сьогодні у місті функціонує 86 потужних промислових підприємств, 58 будівельних організацій різних форм власності та близько 14 тисяч суб'єктів підприємницької діяльності.[3] За рейтингом регіонів, міст та районів України, який проводить недержавний аналітичний центр «Інститут Реформ» (м. Київ), Кременчук займає 8-ме місце із 494 територій України.[3] Крім того, за економічними показниками він займає 15-те місце серед 45 великих міст України.[3] Загальна сума від зборів та податків, зібраних у Кременчуці та районі за перші 11 місяців 2011 року — 9,2 мільярда гривень.[4]

Зміст

Походження назви[ред.ред. код]

За найпоширенішою версією назва міста походить від тюркського слова «керменчик», що у перекладі означає «невелика фортеця»[5]. Словосполучення «кермен» (фортеця) «чик» (кордон, межа) дослівно з татарської перекладається і як «прикордонна фортеця». Саме як «Керменчик» згадана переправа через Дніпро в районі сучасного міста у документі 1550 року.[6] Назва ця досить поширена (серійна — як давньоруські Новгороди, радянські — Комсомольськи) на всій території історичного поширення тюркських топонімів. Наприкінці XVIII ст. поширилася зрусифікована форма «Кременчуг».

Також тюркське походження має версія Ф. Ніколлайчика про походження назви міста від татарського «кер», або «кир», що означає пагорб[7].

Серед інших припущень — патронімічна легенда про походження назви від імені міфічного засновника — козака (або рибалки) Кременя.[8] Також існує легенда про те, що у старі часи, коли тут пропливали торговельні човни, стерновий, помітивши гранітні пороги, вигукував: «Кремінь! Чув?» (згодом це словосполучення переросло у теперішню назву).

У середині XIX ст. зрусифікований фольклор народив версію про засновника Кремень-Чуга, сина Чуга — засновника Чугуєва[9] (легенда відбивала реальне зростання значення Харкова для Кременчука — між містами пролягла залізниця).

Наприкінці ХХ ст. з'явилась фантастична версія, про києворуське походження міста — що Володимир, вдячний одному воїнові, віддав йому кременчуцьку землю під заселення.

Символіка[ред.ред. код]

Офіційно затвердженими символами Кременчука є герб та прапор[10].

Емблема до 440-річчя Кременчука (автор О. Манько)
Емблема до 440-річчя Кременчука (автор С. Брилев)

Прапором Кременчука є прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 1:1, що складається з трьох горизонтальних смуг — синьої, білої та синьої (співвідношення 2:1:2)[10]. Прапор ілюструє географічне положення міста: біла смуга означає річку Дніпро, яка протікає через місто. Прапор був затверджений 21 вересня 1995 року на сесії міської ради. Герб був прийнятий 21 вересня 1995 року[10] та як і прапор ілюструє географічне положення міста, але річку Дніпро означає срібна смуга. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома вежками.

З нагоди 440-річчя міста, яке місто відзначало у 2011 році, мерія влаштувала конкурс на найкращий логотип до ювілею міста. Було зібрано 61 роботу, в яких учасники поєднували символи міста — «КрАЗ», Гонг Миру, Крюківський міст. Емблему Олександра Манька визначили найкращою, роботу Сергія Брилева — другою[11].

Неофіційним молодіжним гімном Кременчука є пісня «Мій Кременчук — місто моє»[12].

День міста відзначається 29 вересня у день визволення Кременчука під час Другої світової війни.

Географія[ред.ред. код]

Розташування та фізична географія[ред.ред. код]

Кременчук із супутника. Лівобережну частину видно приблизно до вул. Московської.

Місто розташоване в зоні помірного континентального клімату в межах Придніпровської низовини і середньої течії Дніпра на лівому та правому її берегах, у центральній частині України на відстані 115 км від обласного центру Полтави (автошлях E584), 290 км від столиці України Києва і 180 км від географічного центру України — Мар'янівки. Територія становить 9600 га.

Місцевість являє собою горбкувату рівнину, розділену Дніпром на дві частини: лівобережну низинну і правобережну піднесену, з ярово-балковою рельєфною системою.

Лівобережна частина міста знаходиться в роздлубаних болотами і озерами річищах Дніпра і його притоки — Сухого Кагамлика. Тільки на північному сході підіймається невеликий пагорб — Піщана гора, що складена з пісків другої бортової тераси Дніпра.

Правобережна частина, Крюків, розташована на півострові, утвореному річищем Домахою, куди впадали річки Крюків і Гнила, а з іншої — широкою затокою ріки Семова. Долини цих сильно заболочених річок були природними межами у яких розвивався Крюків. За декілька кілометрів від Дніпра здіймається Деївська гора, невелика система пагорбів, урочищ і ярів. Тут знаходиться найвища точка Полтавської області. Це курган, на якому встановлено пам'ятник солдатам, які загинули в перші дні оборони міста від німців у Другій Світовій. Його висота — 204 м над рівнем моря. У той час як висота нижніх частин міста приблизно 40 м.

Відстань від Кременчука до різних міст (автошляхами)[13]
Flag of Poland.svg Варшава ~ 1084 км
Flag of Ukraine.svg Київ ~ 302 км
Flag of Ukraine.svg Черкаси ~ 178 км
Flag of Russia.svg Ст-Петербург ~ 1481 км
Flag of Russia.svg Москва ~ 985 км
Flag of Belarus.svg Мінськ ~ 822 км
Flag of Ukraine.svg Суми ~ 289 км
Flag of Ukraine.svg Харків ~ 263 км
Flag of Ukraine.svg Полтава ~ 116 км
Flag of France.svg Париж ~ 2610 км
Flag of Austria.svg Відень ~ 1625 км
Flag of Ukraine.svg Львів ~ 842 км
Роза вітрів
Flag of Ukraine.svg Луганськ ~ 558 км
Flag of Russia.svg Волгоград ~ 1023 км
Flag of Kazakhstan.svg Астана ~ 3396 км
Flag of Ukraine.svg Кіровоград ~ 131 км
Flag of Ukraine.svg Одеса ~ 457 км
Flag of Moldova.svg Кишинів ~ 467 км
Flag of Ukraine.svg Херсон ~ 337 км
Flag of Ukraine.svg Сімферополь ~ 542 км
Flag of Ukraine.svg Дніпропетровськ ~ 163 км
Flag of Ukraine.svg Запоріжжя ~ 249 км
Flag of Ukraine.svg Донецьк ~ 415 км

Кременчук та його околиці займають унікальну в природному відношенні ділянку Придніпров'я. На лівому та правому берегах Дніпра — забудови Кременчука, а поміж ними, в долині річки, збереглися до нашого часу типові та рідкісні напівприродні різноманітні екосистеми — Кременчуцькі плавні та різні за площею острови з лісовими, лучними та водно-болотними угіддями[14].

Зелені масиви міста представлені у вигляді парків і скверів (понад 15), розташованих в різних частинах міста, різновікових соснових насаджень у північно-східній частині околиць, прилеглих до міста островів, а також вуличних та внутрішньоквартальних насаджень[14]

На території міста знаходяться п'ять об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі один загальнодержавного значення (заказник «Білецьківські плавні», що входить до регіонального ландшафтного парку «Кременчуцькі плавні») та чотири — місцевого (острів Стрілечий-2, Балка Широка, острів Стрілечий-4, Скеля — гранітний реєстр)[14].

У геоструктурному відношенні верхня частина Дніпродзержинського водосховища, в межах якої знаходяться право- та лівобережна частини Кременчука, розміщена на стику двох геологічних структур — Українського кристалічного масиву та Дніпровсько-Донецької западини. У геологічній будові беруть участь породи пізнього докембрію протерозойського віку Українського кристалічного масиву, на еродованій поверхні яких залягають товща відкладень палеогенової та четвертинної системи[14].

Кристалічні породи пізнього докембрію представлені гранітами, граніто-гнейсами та гнейсами, їхня верхня зона (30-50 м) місцями тріщинувата. Одним з найвищих залягань гранітів спостерігається у прибережній частині міста біля Річкового вокзалу, де виходить на поверхню (Скеля — гранітний реєстр), де їхні абсолютні позначки досягають 64-65 м і вздовж південної частини правобережжя (Крюків), де вони утворюють рогоподібне підняття та куполоподібні підняття, що досягають 63-70 абсолютної висоти[14].

Клімат[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат Кременчука
Площа Перемоги

Клімат — помірно-континентальний. Зима м'яка з переважно похмурою погодою і частими відлигами. Морози зазвичай невеликі. Абсолютний мінімум — в січні −35 °C. Тривалість безморозного періоду в регіоні в різні роки сильно змінюється і коливається від 155 до 183 днів. Літо тепле, в окремі роки спекотне та посушливе. Дні з мінливою хмарністю та слабким вітром; ночі ясні та прохолодні. Абсолютний максимум температури зареєстрований в липні-серпні +37 °C. Середньорічна температура +8-12°С[14].

Місто після зливи. Перехрестя вулиць Перемоги та Гоголя.

Вітри на території міста, як і регіону в цілому, не відзначаються постійністю характеристик. Але спостереження свідчать про певну закономірність в їх характері та поширенні. Більшу частину року, з жовтня до квітня, переважають вітри східного та південно-східного напрямків, у теплий період року, з травня по серпень західного напрямків. Середня швидкість вітру за рік 4-5 м/сек. Взимку і в перехідні сезони бувають вітри з підвищеними швидкостями 6-10 м/сек. Найбільші швидкості вітру можливі раз за 20 років — 28-29 м/с, за рік — 20-22 м/с. Штилі бувають частіше влітку, ніж взимку[14].

При низькій вологості та сильному вітрі може виникнути таке явище як пилові бурі, які частіше бувають в період з березня по вересень[14].

Опади випадають у вигляді короткочасних злив, нерідко з грозами і вітрами. Середньорічна кількість атмосферних опадів на території міста становить 565 мм з коливанням по роках від 320 до 720 мм. Основна їх кількість (біля 70 %) припадає на період з квітня по жовтень. Особливістю літніх гроз у Кременчуці є те, що при переході з одного берега Дніпра на інший, вони слабшають. Тому на лівому березі може бути сильна злива, а на правому — сухо, хоча відстань між цими частинами міста не перевищує кілометра. Відносна вологість повітря досягає найбільшої величини в зимові місяці — 87 %, найменшої в літні — 48 %, середньорічна — 65 %[14].

Створення Кременчуцького та Дніпродзержинського водосховищ вплинуло на клімат міста та прилеглого регіону: збільшилась зволоженість; відсутні постійний сніговий та льодовий покрови, взимку переважають опади у вигляді дощу зі снігом та мокрим снігом[14].

Клімат Кременчука
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 11,1 17,3 22,4 29,1 33,6 35,0 39,4 39,9 33,8 29,4 23,2 14,7 39,9
Середня температура, °C −4,3 −3,3 1,3 8,9 15,1 18,3 19,5 18,9 13,8 7,9 1,8 −2 8,0
Абсолютний мінімум, °C −31,1 −32,2 −24,9 −10,4 −2,4 2,4 5,8 3,3 −2,9 −17,8 −21,9 −30 −32,2
Норма опадів, мм 42 33 29 39 51 68 63 53 42 38 33 37 528
Джерело: температура повітря[15]

Екологія[ред.ред. код]

Місто Кременчук з його промисловістю є центром урбанізації регіону, проявляє значний вплив на навколишнє середовище за рахунок викиду забрудників На обліку у відділенні комунальної гігієни перебувають біля 100 підприємств, які здійснюють викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря. Близько 95 % викидів підприємств припадає на 9 з них: АТ «Укртатнафта», ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю», Кременчуцька ТЕЦ, ВАТ «Кременчуцький колісний завод», ХК «АвтоКрАЗ», ВАТ «Сталеливарний завод», концерн «Крюківський вагонобудівний завод», ВАТ «Кредмаш».[16]

Валовий обсяг викиду забрудників в атмосферну у м. Кременчуці є найбільшим серед населених пунктів Полтавської області (97 % усіх промислових та побутових відходів області приходяться на Кременчук). Щільність викиду забрудників території міста у 2006 році становить — майже 320 т/км².[17]

Оцінка стану атмосферного повітря проводиться цілодобово на чотирьох стаціонарних постах спостереження у місті Кременчуці. Спостереження ведеться за концентраціями основних, характерних для підприємств міста забрудників.[18]

За даними спостережень стан забруднення поверхневих водних об'єктів оцінюється як помірний для Дніпродзержинського водосховища (сезонне перевищення ГДК за 2—3 компонентами), за виключенням літнього періоду з несприятливими метеорологічними умовами, та значний для всіх малих річок міста. В забруднення останніх основний внесок роблять скиди неочищених дощових вод з території міста. Також значну роль відіграє відсутність процесів самоочищення з причини порушення природного гідрологічного режиму. Скид стічних вод здійснюється через локальні очисні споруди. Загальний скид стічних вод у місті знаходиться в межах 42—47 млн м3 на рік.[19]

26 лютого 2006 року була затверджена міською радою програма впровадження роздільного збору та сортування твердих побутових відходів на території міста Кременчука. У 20082009 роках придбало 880 депо-контейнерів для роздільного збору ТПВ ємкістю 3,2 м³ та автомобілі для їх обслуговування.[20] З наявних контейнерів, використовується половина через брак обслуговчих автомобілів.[21]

У Кременчуцькій міській раді є плани будівництва заводу з механіко-біологічної переробки сміття, що є другим етапом програми впровадження роздільного збору та сортування побутових відходів.[22] У рамках робіт у цьому напрямі 24 вересня 2009 року було відкрито установку з видобутку газу на міському звалищі на Деївській горі.[23] Далі планується створити українсько-німецького підприємства «Альтернативні енергосистеми і технології захисту навколишнього середовища», що буде займатись видобутком на Деївському звалищі біогазу, який потім буде перероблятися в електроенергію для продажу.[24]

Історія[ред.ред. код]

Перші поселення на території сучасного Кременчука були у V–III тисячолітті до н. е.

Заснування[ред.ред. код]

Офіційною датою заснування Кременчука, за згадкою в хроніці Йоахима Бєльського (який продовжував історичну працю свого батька Мартина Бєльського), вважається 1571 (дату цю у XIX ст. спопуляризувала «Історія Малоросії» Миколи Марковича). У Бєльського згадка Кременчука навіяна проектом 1590 р., коли польський король видав наказ про побудову тут фортеці, куди також планували вивести козаків з Запоріжжя, аби менше конфліктували з турками.

З історіографії XIX ст. (за непідтвердженою джерельно згадкою литовського історика Теодора Нарбута) походить версія про заснування Кременчука (1390-ті-1420-ті рр.) великим литовським князем Вітовтом.

Джерельно засвідчене безперервне існування Кременчука як урбаністичного осередку (а не рибальського уходу, згадуваного ще за ревізією Черкаського замку 1552 р.) лише з 1637 р., коли «осадив» тут місто шляхтич-поліщук Стефан Рудзький (Степан Рутський).

Утім, деякі дослідники, відштовхуючись від археологічних даних про проживання людей на території сучасного Кременчука, відстоюють києво-руський родовід міста.

Козаччина[ред.ред. код]

Деївська гора

Період кременчуцької історії з 1571 по 1764 роки з повним правом можна назвати козацьким, адже козаки від часів давнього Черкаського староства (з якого наприкінці XVI ст. виокремилися ще й Корсунське/Корсунсько-Чигиринське та Переяславське староства) і до територіальних полків Гетьманщини (Чигиринського, Миргородського, Лубенського і Полтавського) лишалися на Кременчуччині провідною верствою населення.

Ще 1550 р. відомий інтелектуал і патріот Великого князівства Литовського, який писав під псевдонімом Михалон Литвин, пропонував Кременчук під базу «річкових загонів», які здатні були ефективно заблокувати одну з популярних татарських переправ.

1561 р. черкаський староста князь Михайло Вишневецький разом зі своїм відомішим двоюрідним братом князем Дмитром Вишневецьким (Байдою) при Пивських Горах (себто на правому березі Дніпра проти гори Пивихи) розбив значний загін білгородських татар на чолі з Рудашем.

1590 р. королівський уряд видав розпорядження про будівництво фортеці в Кременчуці, куди мали переселити козаків з Запоріжжя, аби вони менше дратували турків. Хоча проект цей швидко заглух, але пам'ять про Кременчук як місце однієї з козацьких Січей зберігалася довго (ще наприкінці XIX ст. засвідчені фольклорні перекази про цей «первісний» осідок запорожців).

1625 р. на Курукові або Крукові (тоді урочище на березі «озера» себто затоки-невеличкої притоки Дніпра) відбулася фінальна битва козацької війни з урядом Речі Посполитої, яка завершилася компромісом (Куруківська угода), що вперше узаконила постійний козацький реєстр (6-тисячний).

1635 р. план Кременчуцької фортеці накреслив на місці французький військовий інженер Ґійом Левассер де Боплан, автор славнозвісного «Опису України». Особливе стратегічне значення Кременчука визначалося тим, що саме звідси Дніпро переставав розгалужуватись і плинув «єдиним коритом» до Запоріжжя (отже місце було зручним для нагляду за запорожцями, таким собі другим Кодаком). Відтак, не дивно що початок повстання під проводом Якова Острянина (Остряниці) 1638 р. ознаменувався захопленням Кременчука повстанцями-запорожцями.

1649 р. Зборівський 40-тисячний реєстр затвердив Кременчук сотенним містечком правобережного Чигиринського полку. З 1661 по 1666 роки — центр Кременчуцького полку. Але з 1663 р., коли місто взяли штурмом (крім замку) війська проросійського гетьмана І. Брюховецького, воно підупадає.

У складі Росії[ред.ред. код]

Новий підйом Кременчука починається наприкінці 1730-х років, у зв'язку з колонізаційним рухом на Правобережжя («Задніпрські місця») та зацікавленнями російської регулярної армії (яка будує тут свої армійські склади).

1764 р. в зв'язку з утворенням Новоросійської губернії Кременчук виведено з-під юрисдикції Гетьманщини. Місто стає столицею нової губернії, місцевих же козаків добровільно-примусово записують у пікінери (до складу Дніпровського пікінерного полку).

Цей час ознаменувався зародженням у місті промисловості. У Кременчуці засновується ливарний, збройовий заводи, кораблебудівна верф, засновані селітровий завод, панчішна та шкіряна фабрики. Розвивається торгівля, роль чумацького промислу зростає настільки, що Крюків стає своєрідною «чумацькою столицею». Місто входить до всеросійського ринку.

Із середини 60-х років XVIII століття починає працювати одна з перших в Україні друкарень. 1754 року на березі Дніпра відкривається митниця. Під час епідемії чуми 1784 року доктор медицини Д. Самійлович проводить дослідження цієї хвороби. Д. Биков-Поздняков уславлює своє ім'я винаходами машин і пристроїв для підйому суден, пропозиціями в галузі суднобудування тощо. С. Романовський стає одним із перших винахідників підводного човна та водолазного спорядження.

Вулиця Катерининська. Кін XIX — поч. ХХ ст.

З 1786 року командувачем Кременчуцьким гарнізоном призначається О. В. Суворов. У 1787 році по приїзді в Кременчук Катерини ІІ художник В. Боровиковський розписує палац. Закладаються корабельні верфі, відкривається перша в Росії консерваторія, директором якої був знаменитий італійський композитор Дж. Сарті. За проектом архітектора Д. Кваренгі споруджується соборний храм.

План міста, кінець XVIII ст.

1798 року Кременчук отримує свій герб.

Із відкриттям пароплавного сполучення (1850 рік), будівництвом залізниці та мосту через Дніпро (1872 рік) розширюється торгівля. Це дало повне право професору Ю. Янсону так оцінити торгове значення Кременчука: «На всім Дніпрі між порогами і гирлом Прип'яті немає місця важливішого в торговому відношенні, ніж Кременчук».

Завдяки вигідному географічному положенню, розвитку торгівлі Кременчук протягом першої половини XIX сторіччя перетворюється в найбільше промислове місто Полтавської губернії. Провідна роль у промисловому виробництві належить переробним галузям. Діють пивоварні, медоварні, канатні заводи, млини, круподерні, винокурні. Успішно розвивається суконна промисловість, деревообробна, тютюново-махоркова.

З'являються нові підприємства: вагонні майстерні (зараз Крюківський вагонобудівний завод), механічний завод (зараз Кредмаш). У 1899 році завдяки Бельгійському акціонерному товариству в Кременчуці з'являється електричний трамвай.

За кількістю населення, торговим обігом, промисловим потенціалом Кременчук на початку ХХ сторіччя входить до першого десятку найбільших українських міст. Розподіл населення в місті за мовою в той час (перепис 1897 року): українська — 30,1 %, російська — 19,3 %, єврейська — 46,9 %, польська — 1,7 %, німецька — 0,7 %, інші — 0,2 %.

У місті на той час працювало близько 100 промислових підприємств, а населення становило 63 тисячі.

Визвольні змагання[ред.ред. код]

Визвольні змагання у Кременчуці характеризуються частою зміною влади (подекуди кожного місяця), зниженням кількості населення принаймні на третину, погіршенням економічного стану, епідеміями холери, іспанського грипу.

Після Жовтневого перевороту, владу силою у місті захопили більшовики. Але уже у другій половині листопада у місті було встановлено владу Центральної Ради УНР.[25] Кременчуцька управа 22 листопада 1917 року своєю постановою визнала уряд УНР як єдиний на території України.

5 січня 1918 року розпочався загальний наступ радянських військ під керівництвом М. Муравйова. 21 (9) січня було захоплено Кременчук. У середині місяця місто було відвойоване українцями. Але вже 26 січня 1918 року більшовицькі війська знову захопили Кременчук.[26]

9 (22) січня 1918 року IV-им універсалом було проголошено незалежність України, після якого було укладено з країнами Четверного союзу мир. 25 березня 1918 року німці разом з українськими військами увійшли до Кременчука. 30 листопада 1918 року після капітуляції Німеччини, німецький гарнізон залишив місто.

28 листопада (11 грудня) 1918 року влада у місті переходить до представників Директорії. У середині січня 1919 року Запорізький корпус зазнав поразки. Тому 1 лютого 1919 року Кременчук зайняла червоноармійська дивізія Барабаша[27].

Із 7-го по 20 травня 1919 року містом володіли війська отамана Григор'єва. Із 10 серпня по 20 грудня 1919 року Кременчук захопили денікінці. Залишаючи місто, вони підірвали міст через Дніпро.[28]. З 20 грудня 1919 року місто захопили більшовики.

Радянська влада[ред.ред. код]

У березні 1920 року була сформована повітова і карна міська міліція. 20 липня 1920 року Кременчуцький повіт був поділений на три райони з райцентрами у Градизьку, Потоках та Глобиному. 30 липня 1920 року була утворена Кременчуцька губернія[29].

Демонстрація в Крюкові

За перше десятиріччя нової влади Кременчук відроджує статус великого промислового центру. Будуються заново або реконструюються понад 60 промислових підприємств. Крюківські вагонні майстерні виростають у вагонобудівний завод, великих перетворень зазнає 2-й механічний завод, що починає випускати дорожню техніку. На березі Дніпра збудовано потужна суконна фабрика. Будуються беконна, макаронна фабрики, створюються швейна, взуттєва, трикотажна.

1930-і[ред.ред. код]

На 1930-і припадають голод і репресії.

Під час Голодомору 1932-33 років загинуло 497 осіб[30]. У 1930-40-і роки у Кременчуці від репресій постраждало понад 2000 людей[31]. Проти кременчужан НКВС-КДБ завели 544 справи, причому 277 людей затримали саме у Кременчуці[32]. Більшість проходило за статтею 54-10 — антирадянська пропаганда та агітація[32].

Друга світова війна[ред.ред. код]

9 липня 1941 року у результаті прицільного бомбардування німецький літак зруйнував 88-метрову ферму залізничного моста через Дніпро у Кременчуці. 9 серпня 1941 року німецькі війська захопили Крюків. У Кременчуці розміщувалась 297 стрілецька дивізія, яка обороняла місто. Близько місяця місто зазнавало інтенсивного артилерійського обстрілу німецьких військ з правого, високого берега Дніпра. Німці форсували Дніпро південніше Кременчука, на що радянське командування аж ніяк не сподівалося. Місто обороняв лише один полк 297 стрілецької дивізії, який не міг протистояти чисельнішим силам ворога[33]. 9 вересня 1941 року німецькі війська захопили місто. 1 вересня 1942 р. місто стало центром новоутвореного Кременчуцького ґебіту[34]. На території Кременчука було створено мережу концтаборів, де за два роки окупації було розстріляно і замордовано понад 97 тисяч людей. На місці одного з колишніх таборів тепер споруджено меморіал «Вічно Живим». Близько 10 тисяч кременчужан вивезені на роботи до Німеччини.

Під час війни діяло 8 антинацистських груп, що об'єднували близько 400 чоловік.

29 вересня 1943 року, після триденних боїв, місто зайняли радянські війська. Житловий фонд міста було зруйновано на 95 %, було знищено 93 промислові підприємства, усі культурно-просвітницькі та навчальні заклади, залізницю, електростанцію, міст через Дніпро. Загальна сума збитків становила понад 1 млрд крб.

До Книги Пам'яті України занесені імена 6210 кременчужан.

Післявоєнна відбудова[ред.ред. код]

Жовтневий сквер, 60-ті

1949 року на старих биках було збудовано новий міст — Крюківський, замість того, що був знищений. Після Другої світової війни швидким темпом розвивалася важка промисловість. Три кременчуцькі машинобудівні заводи: автомобільний (КрАЗ), вагонобудівний (КВБЗ) та шляхових машин («Кредмаш») стали основою промисловості міста. У 1959 р. було випущено перші вантажівки на «КрАЗі». У сусідньому Світловодську побудована Кременчуцька гідроелектростанція.

29 грудня 1965 р. Великокохнівську селищну раду передано у підпорядкування Кременчуцькому міськвиконкому.

У 6080-ті роки в Кременчуці було збудовано цілий комплекс хімічних підприємств, найпотужнішу в області ТЕЦ, один з найпотужніших в Європі нафтопереробний завод (КНПЗ), Завод технічного вуглецю. З'явилися нові житлові масиви, вулиці, проспекти, парки, сквери, кінотеатри, палаци культури, бібліотеки. З'явився мікрорайон Кременчука Молодіжний.

Роки незалежності[ред.ред. код]

Після розпаду СРСР з ряду об'єктивних причин економічна ситуація в Україні значно погіршала, що, безумовно, знайшло свій відбиток і в економіці міста. Але, попри економічні труднощі, у Кременчуці, як і в цілому в Україні, розвиваються ринкові відносини. Місто має великі перспективи соціально-економічного та культурного розвитку.

Під час Ленінопаду 24 лютого 2014 року у місті офіційно демонтовано два пам'ятники Леніну — на центральній площі міста і біля прохідної Крюківського вагонобудівного заводу на вулиці Приходька.

Органи влади[ред.ред. код]

Олег Бабаєв на святкуванні Дня міста 25 вересня 2011

До складу Кременчуцької міської ради входять 60 депутатів[35], що обираються громадою міста строком на 5 років. З 2010 року у Кременчуцькій міській раді представлені 9 політичних сил: «Батьківщина», «Фронт Змін», Партія регіонів, «Сильна Україна», «Рідне місто», «КПУ», «Вітчизна», «Свобода», «Єдиний Центр», безпартійні[35].

Виконавчу владу очолює міський голова (мер) та Виконавчий комітет (Виконком), який складається з дванадцяти членів, серед яких міський голова, 7 заступників міського голови, 2 голови районних рад міста, керівник справ виконкому міської ради та секретар міської ради[36]. Виконком поділяється на 30 структурних підрозділів[37]. В кожному адміністративному районі органом виконавчої влади є районна адміністрація.[38][39]

Єдиного загальноміського органу судової влади у Кременчуці немає, натомість існує 2 міські районні суди та суд Кременчуцького району[40][41], юрисдикції яких розповсюджуються на відповідні адміністративні одиниці. У місті діють 4 міськрайоргани[42][43], які підпорядковуються Кременчуцькому міському управлінню УМВС України у Полтавській області. У місті є військова частина внутрішніх військ № 3059[44]. Крім частини внутрішніх військ на території міста розміщений 107-й реактивний артилерійський полк.[45][46][47] У Кременчуці діють Кременчуцька виховна колонія та виправна колонія № 69.[48]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Райони[ред.ред. код]

Місто розділене на два райони: Автозаводський район (144 тис. жителів) і Крюківський район (93 тис. жителів)

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 3 березня 1975 року утворено Крюківський район у м. Кременчук і ліквідовано Великокохнівську раду Кременчуцького району, а с. Велика Кохнівка включено до складу міста.

Крюківський район знаходиться не лише на правому березі (Крюків, Раківка), а також займає частину центру із залізничним вокзалом та мікрорайони Перший, Другий і Третій занасипи.

До Автозаводського входить частина центру із міськвиконкомом, Щемилівка, Ревівка (Реївка), Новоіванівка, Чередники, Млинки-Лашки, Велика Кохнівка, селище Молодіжне).

Межа між районами проходить вулицями Пролетарською, Красіна, 60 років Жовтня та Щорса.

Населення[ред.ред. код]

Схематична карта районів Кременчука

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року у м. Кременчуці на 234 тисячі чоловік населення налічується більше ніж 76 тисяч молодих людей у віці від 14 до 35 років.[49] За даними за 2001 рік частка чоловіків серед міського населення становить 108,2 тис. осіб, жінок — 125,9 тис. осіб, що у відносних показниках — 46,2 і 53,8 відсотків відповідно.[50]

На 1 січня 2012 року в Полтавській області постійно проживало 673 600 чоловіків та 795 700 жінок. На кожну 1000 представниць жіночої статі в середньому по області припадає 846 чоловіків. За 2011 рік хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток (на кожні 100 народжених дівчаток припадало 110 хлопчиків). Середній вік населення області на 1 січня 2012 року склав 41,7 років (у чоловіків — 38,7 року, у жінок — 44,2 року).[51]

Віковий склад населення[51]:

  • 0-29 років — чоловіки становлять 51,4 % загальної кількості населення цієї вікової групи.
  • 30-34 роки — кількість жінок перевищує 50 % і поступово збільшується.
  • 70 років і старше — питома вага жінок становить 68,3 %.

За 2010 рік народилось 2233 і 3075 містян померло, за 2011 рік народилось 2269, що на 36 більше, та 2823 людини померли, що на 252 записи менше, ніж у 2010 році.[52]

Частка молоді становить 24,5 % від усього населення міста[53].

За 2011 рік центральним РАГСом міста зареєстровано 1295 шлюбів[54].

Графік зміни чисельності населення Кременчука починаючи з XVIII сторіччя (Джерела: основні —[55][56], допоміжні —[57][58][59])

Економіка[ред.ред. код]

Кременчук — це великий індустріальний центр Полтавщини. На сьогодні у місті функціонує 86 великих промислових підприємства, 58 будівельних організацій. Бюджет Кременчука та Кременчуцького району наповнюють 22342 платники податків (на 2011 рік): 5844 підприємства та 16,5 тисяч приватних підприємців. Із них спрощену систему оподаткування обрали 5907 фізичних осіб і 640 підприємства.[4] На малих підприємствах і у приватних підприємців працює понад 16,5 тисяч кременчужан.[60] За 11 місяців 2011 року фізичні особи сплатили до бюджету 6,5 мільйона гривень, юридичні — 3,4 мільйона гривень, що склало 0,12 % від загальної суми податків, які надійшли до бюджету. Загальна сума від зборів та податків, зібраних у Кременчуці та районі за перші 11 місяців 2011 року — 9,2 мільярда гривень. У місті залишилося 947 млн, інші гроші перераховано у державний бюджет. Основну роль у наповненні бюджету займають 12 кременчуцьких підприємств.[4]

У місті представлені майже усі галузі промисловості: нафтопереробна, хімічна, машинобудівна, металургійна, металообробна, харчова, легка, будівельна тощо.

Інвестиції в місто надходять з 26 країн світу. За рейтингом регіонів, міст та районів України Кременчук займає 8 місце з 494 територій України[61]. Крім того, за економічними показниками місто займає 15 місце серед 45 великих міст України.

Сьогодні в місті працює близько 1000 магазинів, 470 об'єктів ресторанного господарства, 555 об'єктів сфери послуг та 15 ринків[62].

Промисловість[ред.ред. код]

Промисловий потенціал налічує 89 великих підприємств з чисельністю працівників 39,4 тис. чол.[63] За 2009 р. суб'єктами промислової діяльності реалізовано продукції у відпускних цінах підприємств (без ПДВ і акцизу) на суму 17,06 млрд грн.

Кременчуцький молокозавод «Кремез». Прохідна заводу

Машинобудування та металообробка:

Нафтопереробна та хімічна промисловість:

Легка промисловість:

Харчова промисловість:

Паливно-енергетична галузь:

  • Кременчуцька ТЕЦ, проектна потужність виробництва — 225 МВт електричної та близько 1131 Гкал/год теплової енергії

Підприємства будівної індустрії та будматеріалів:

  • заводи залізобетонних конструкцій та залізобетонних виробів
  • кар'єроуправління
  • ВАТ «Кременчуцький ДБК»
  • ТОВ «Кременчук Житлобуд»
  • ПП "Будівельна фірма «Каріатида»
  • ЗАТ «Крюківбудтехмонтаж»
  • ТОВ «МЖК Житлобуд»
  • МКП «Кременчукбудкомплект»
  • БФ «Центр ЛТД», МКП «Граніт»
  • ЗАТ «Кременчукнафтохімбудінвест»
  • ПП «Соломон»
  • КГРП «Союзрембуд»

Ринки Кременчука[ред.ред. код]

Докладніше: Ринки Кременчука
Вхід до ринку зі сторони перетину вулиць Свердлова та Пролетарської

Кременчук з давніх пір славився ярмарками, у дні яких сюди з'їжджалося чимало торговців. В різний час кількість ярмарок у місті змінювалась. Здебільшого їх було три[64]:

Наразі у місті функціонує 14 ринків[65]. Зазвичай особливої спеціалізації вони не мають. Хоча спроби спеціалізувати ринки за групами товарів були з боку влади, але повністю це зробити не вдалось. Найпопулярнішими і найбільшими є Придніпровський, Новоіванівський, Центральний ринок, Авторинок.

З 1998 року за ініціативою тодішнього міського голови Івана Пономаренка та Президента АСМБР Андрія Мельника у квітні кожного року Кременчуцький міськвиконком й Асоціація сприяння міжнародному бізнесу та розвитку запрошують до міста українських і закордонних підприємців, бізнесменів, дипломатів, а також народних умільців узяти участь у Міжнародній універсальній виставці-ярмарку «Чумацький шлях».[66]

Агломерація[ред.ред. код]

Детальніше Кременчуцька агломерація

Кременчук є центром агломерації, яка налічує близько півмільйона чоловік[67]. Багато людей з навколишніх сіл, селищ, та міст працює і навчається Кременчуці.

Кременчук тісно пов'язаний із сусідніми містами Комсомольськом та Світловодськом, які були збудовані в 1961 для робітників Полтавського Гірничо-збагачувального Комбінату та Кременчуцької ГЕС відповідно. Вони знаходяться приблизно на одній відстані від Кременчука (близько 20 км).

Приміські села:

У 2007 році були розмови адміністративно-територіальну реформу, яка б зробила Кременчуцьку агломерацію потужнішою. Аргументується це такими проблемами: близько 15 тисяч мешканців навколишніх містечок і сіл працюють у Кременчуці, вони зацікавлені у покращенні сервісу в місті, також називається проблема мосту, у вирішенні якої зацікавлені не тільки кременчужани. Центр майбутнього регіону — Кременчук, до нього тяжіють міста Світловодськ, Комсомольськ та райони — Кременчуцький, Глобинський, Козельщинський, Онуфріївський, Світловодський[68]. У наш час роботи в цьому напрямі не проводяться.

Інфраструктура[ред.ред. код]

Сфера послуг[ред.ред. код]

Наразі у Кременчуці надається понад 500 видів побутових послуг і утримується тенденція до їх розширення.[65]

На території міста функціонує близько 2,4 тисяч об'єктів підприємств торговельно-побутового призначення, із них[65]:

  • магазинів — 986, у тому числі:
    • продовольчі магазини — 365
    • непродовольчі магазини — 585
    • із змішаним асортиментом — 36
    • оптові магазини — 84

У місті представлено багато національних та місцевих магазинів різного профілю діяльності[69]. Серед них є універсальні гіпермаркети: Простор та Амстор, декілька будівельних — Нова Лінія, є декілька торгових центрів (Будинок торгівлі, Мега, Галактика, Пролетарський). Загалом у місті представлені декілька загальнонаціональних та місцевих мереж: продуктових (АТБ-Маркет, ЕКО-маркет, Сударь, Оптовичок, Сільпо, Billa), меблевих (Мир Мебели), магазинів електроніки (Фокстрот, Ельдорадо, Брейн, Технополіс, Алло). Також є багато місцевих магазинів та їх мереж.

  • підприємств ресторанного господарства — 320

Мережа ресторанного господарства міста налічує 12,8 тисяч посадкових місць.[65] Серед кафе найпоширенішими[Джерело?] є піцерії: «Челентано», «Помідор» та ін. Також є ресторани: «Україна», «Метрополь», «Казка»; є чайні та кавові кафе (Шалє, Адажіо); бари.

Місто має багато ринків, зазвичай особливої спеціалізації вони не мають. Хоча спроби спеціалізувати ринки за групами товарів були з боку влади, але повністю це зробити не вдалось. Найпопулярнішими і найбільшими є Придніпровський, Новоіванівський, Центральний ринок, Авторинок.

  • підприємств сфери послуг — 450

Представлені кінотеатри: Кінопалац у будівлі НК «Зебра», Нафтохімік у відповідному палаці культури та на другому поверсі супермаркета «Сільпо». Є декілька нічних клубів: «Джос», «Зебра», «Орех», «Ваніль» (ТРЦ «Європа»).

Серед кременчуцьких готелів є один чотиризірковий готель «Європейський» та декілька тризіркових: «Дніпровські зорі», «Кремінь», «Онтаріо», Пантагрюель, Грейс.[70][71]

У місті є багато банків. Є міжнародні банки (ОТП Банк), національні (ПриватБанк, ІндустріалБанк, ОщадБанк), місцеві (АвтоКрАЗБанк, ПолтаваБанк).[72][73]

Станом на 1 січня 2011 року мережа охорони здоров'я Кременчука складається із 14 лікарняних закладів місцевого підпорядкування та 12 закладів обласного[74]. Також свої послуги надає багато приватних клінік[75][76]. Найвідоміші з них: «Арніка», «Віком», «Нафтохімік».

Комунальне господарство[ред.ред. код]

Вакуумна підмітально-прибиральна машина КрАЗ К12.2 на вулицях Кременчука

Житлово-комунальне господарство міста Кременчука нараховує 40 підприємств, на яких працює 2300 чоловік. У 2011 році бюджет житлово-комунального господарства міста склав 35 мільйонів 570 тисяч гривень. Це більше, ніж минулого року, на 80,3 %[77]. Головними є серед цих підприємств[78]:

  • КАТП-1628 (Кременчуцьке автотранспортне підприємство 1628)
  • КП «Міськсвітло»
  • КП «КПС ШРБУ» (Кременчуцьке підрядне спеціалізоване шляхове ремонтно-будівельне управління)
  • КП «КТУ» (Кременчуцьке тролейбусне управління)
  • КП "Кременчукводоканал"
  • КП «Теплоенерго»
  • КП «СКРП» (Спец. комбінат ритуальних послуг)
  • «Автозаводське» (комунальне госпрозрахункове житлово-експлуатаційне підприємство)
  • «Крюківське» (комунальне госпрозрахункове житлово-експлуатаційне підприємство)

Даними підприємствами виконуються роботи з озеленення, освітлення міста, його санітарній очистці, капітального та поточного ремонту доріг, благоустрою території, капітального ремонту та поточного утримання житлового фонду тощо.[78]

Житловий фонд, що належить до територіальної громади міста становить 65584 м², приватизовано 57670 квартир, що становить майже 90 %, не приватизованого житлового фонду залишилося близько 10 %.[78] В комунальній власності міста налічується 1239 житлових будинків, з них — 244 будинки віком до 25 років з моменту забудови, 712 будинків віком від 25 до 50 років, 175 будинків — від 50 до 75 років, 67 будинків віком понад 75 років і 41 будинок у поганому стані.[78]

Послуги водопостачання та водовідведення місту та деяким деяким навколишнім селам надає комунальне підприємство Кременчуцький водоканал, створене ще у 1910 році (Саме тоді була пробурена перша свердловина).[79] Водопостачання м. Кременчука здійснюється через розподільну мережу «Кременчукводоканал». Основним джерелом водопостачання є води ріки Дніпро з Кременчуцького водосховища. Обробка води здійснюється на водопровідних очисних спорудах, загальною проектною продуктивністю 150 000 м³/добу. Загальна довжина водогінної мережі м. Кременчука становить близько 423,37 км, загальна довжина каналізаційної мережі міста становить порядку 283,6 км. Функції контролю якості за станом вихідної і подаваних на господарсько-питні нестатки води здійснюються хіміко-бактеріологічними лабораторіями «Кременчукводоканалу».[80]

Під час літніх криз з якістю води на початку 2000-их років було побудовано у житлових кварталах багато колонок для отримання питної води. Зараз на території міста розташовано 99 трубчастих колодязів, але лише з 25 колонок воду можна пити[81]

Вуличне освітлення у Кременчуці здійснюється КП «Кременчуксвітло», на балансі якого знаходиться 1093,4 км мереж зовнішнього освітлення та 11,4 тисяч одиниць світлоточок.[80] Постачання теплової енергії здійснює комунальне підприємство «Теплоенерго», на балансі якого знаходиться 10 квартальних та 2 дахові котельні, 49,9 км трубопроводів центрального опалення та гарячого водопостачання у 2-х трубному вимірі. Для Раківки, що розташована у правобережній частині міста, джерелом теплопостачання є ТЕЦ ВАТ «КВБЗ».[80]

Транспорт[ред.ред. код]

Автотранспорт

Міський

Тролейбус на маршруті

Основними видами міського пасажирського транспорту є автобусний (АО АТП-15307), тролейбусний (комунальне підприємство «Тролейбусне управління») та 13 автотранспортних приватних підприємств.

Довжина тролейбусних маршрутів — 54 км. Тролейбусний парк складається з 40 старих, та 7 нових машин, проїзд в них з 10 червня 2013 року — 1,5 грн[82], для пенсіонерів безкоштовний.

Автобусне сполучення нараховує 34 маршрутів (на 2010 р.). Загальна довжина автобусної маршрутної мережі міста становить 311,7 км. Основним міським видом транспорту є рейсові мікроавтобуси («маршрутки»), проїзд коштує 2,50 гривні. Проїзд в автобусі коштує від 1 гривні до 2,50 грн. для приміських маршрутів, наприклад до села Стара Білецьківка (маршрут № 131).[83]

У Кременчуці близько 28 служб таксі.[84]

Трамвай на вулиці Херсонській

У 18991922 роках у місті існував трамвай.

Міжміський

У місті діє автовокзал, який є центром міжміського автобусного сполучення. З нього відправляються автобуси у навколишні села та міста. Також діють міждержавні маршрути (наприклад, Харків-Кишенів).

Автобуси та маршрутні таксі також відправляються від залізничного вокзалу (до Києва, Харкова, Дніпропетровська, Полтави, Світловодська, Власівки) та Центрального ринку (до Комсомольська).[85]

Залізничний

Залізничний вокзал

Рух потягів у Кременчуці почався ще в 1870 році. У 1888 році місто з'єднується з балтійським портом Либава (зараз Лієпая)[86]. Тоді ж було побудовано Кременчуцький залізничний вокзал.

Окрім головного вокзалу є ще Крюківський залізничний вокзал та декілька залізничних станцій.

Наразі залізничним транспортом з Кременчука можна добратись до Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Сімферополя, Мінська, Москви, Санкт-Петербурга. З Кременчука до Харкова і Києва ходить потяг-експрес, але відправляється лише раз у день.

Річковий

Є річкових порти і пасажирський вокзал, останній не працює — здається в оренду.

Шляхи та мости

Загальна довжина кременчуцьких доріг з твердим і ґрунтовим покриттям становить близько 400 км.[87].

Через місто проходять міжнародні дороги М22, E584, національні Н08 та територіальні Т 1711.

Кременчук на своїй території має багато автомобільних та залізничних мостів. Найбільшим і найважливішим є Крюківський міст через Дніпро, що сполучає правобережну частину міста, Крюків, з лівобережною. Через міст проходять дві траси державного призначення: «Бориспіль — Дніпропетровськ — Запоріжжя» та «Полтава — Олександрія»[88].

Зв'язок[ред.ред. код]

1768 року було влаштовано перевезення пошти із Києва через Переяслав у Кременчук, 1770 р. — між Полтавою і Кременчуком[89]. Вже у 1862 році Кременчук був з'єднаний телеграфним зв'язком із іншими містами Російської імперії[90]. 11 серпня 1892 р. у Кременчуці була введена перша телефонна станція на 60 абонентів[91].

Пошта

У місті розміщений Центр поштового зв'язку № 2 Полтавської дирекції УкрПошти. Він обслуговує власне Кременчук, а також Кременчуцький район, смт. Козельщина, Козельщинський район, м. Глобине та Глобинський район[92]. Зараз працюють 21 відділення зв'язку УкрПошти[93]. Поштові послуги у місті також надають: «Нічний експрес», «Нова Пошта», «Ін-Тайм», «Автолюкс» та інші.

Телефон

У Кременчуці діє 3 відділення «Телекомсервіс» та «Центр продажу послуг та обслуговування споживачів»[94]. У місті та районі налічується 30 АТС, 20 радіовузлів, 82899 абонентів телефонної мережі, 3251 користувачів мережі Інтернет (вказані тільки ті користувачі, що підключені до Укртелеком)[95].

Мобільний зв'язок

У місті є покриття більшості національних операторів мобільного зв'язку. Також діють їхні представництва (МТС[96], Utel[97], PEOPLEnet[98], life:), Київстар).

Інтернет

Послуги інтернету надають 4нет, HomeNet (Домашній Телеком), ZeusNet, Сетілайт, Візит-нет, Link, S-Net (Респект), Укртелеком, Dream-Net, YouNet, SkyHome, Velton та ін.[99]. Також послуги дротового інтернету надає Київстар. Послуги бездротового інтернету (WiMax, Wi-Fi, CDMA, 3G) надають People.net, ІнтерТелеком, МТС Коннект, CDMA Україна, Velton Telecom, Кременчуцькі бездротові мережі[100]. На кінець 2011 року майже всі бібліотеки міста мають комп'ютери з доступом до мережі інтернет, у тому числі можливий скайп-зв'язок[101]. У 2011 році у Придніпровському парку з'явився безкоштовний Wi-Fi-доступ до інтернету[102]. Крім того набувають популярності кафе з Wi-Fi-доступом до інтернету. Також у місті багато комп'ютерних клубів.

Медицина[ред.ред. код]

Наразі в місті діють[103] загальнодержавні та місцеві програми, пов'язані з охороною здоров'я населення міста:

Станом на 1 січня 2011 року мережа охорони здоров'я Кременчука складається із 14 лікарняних закладів[104], які фінансуються з місцевого бюджету: 1-а, 2-а, 3-я, 4-а, 5-а (усі лікарні — на 870 ліжок), дитяча лікарня (на 240 ліжок), пологовий будинок (на 196 ліжок), міська автозаводська поліклініка, стоматологічні поліклініки № 1, № 2, № 3, дитяча стоматологічна поліклініка, станція швидкої медичної допомоги, центр здоров'я; а також 8 закладів, що фінансуються з обласного бюджету, а саме: госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни, протитуберкульозний, онкологічний, психоневрологічний, наркологічний, шкірно-венерологічний, лікарсько-фізкультурний диспансери, станція переливання крові. Ліжковий фонд міста — 1306 ліжок, разом з обласним — 1831 ліжок.

Окрім вищеназваних восьми до лікарняних закладів обласного підпорядкування відносяться: міська санітарно-епідеміологічна станція, міська дезінфекційна станція, будинок дитини, психо-неврологічний санаторій.[105]

Також у місті є багато приватних клінік[106][107]. Найвідоміші з них: «Арніка», «Віком», «Нафтохімік».

Аптечна мережа в місті досить розвинена. Аптеки Кременчука в основному працюють в стандартному режимі — з 8 до 20 годин. Проте є в місті багато і цілодобових аптек. Ціни на медикаменти в місті загалом нижчі, ніж в інших містах області.

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше у статті Освіта в Кременчуці

Протягом останніх десятиліть у Кременчуці склалася розгалужена система закладів освіти. Для кременчужан працює 120 закладів освіти різного підпорядкування та різних форм власності, 90 з яких належать до комунальної власності. На початок 2012 року в міських школах навчається 18 тисяч учнів, дитсадки відвідує 8 тисяч кременчуцьких малюків[108].

Дошкільна та середня освіта[ред.ред. код]

На даний час у місті діє 46 дитячих дошкільних закладів — 7500 вихованців, 32 загальноосвітніх навчальних заклади, в яких здобувають загальну середню освіту 20005 учнів (20102011 навчальний рік)[109]. Всі школи Кременчука надають знання, відповідно програми міністерства освіти. Серед шкіл міста є ліцеї, гімназії і колегіуми, що спеціалізуються на поглибленому вивченні окремих предметів. Наприклад, учні 4-го ліцею поглиблено вивчають математику, 5-ій гімназії — українська мова, 10-ої школи — іноземні мови, 25-го колегіуму — право, 30-го ліцею — інформаційні технології. Окрім цього в місті існують приватні школи, в яких основний нахил робиться на естетичне виховання.

Серед дитячих соціальних закладів у Кременчуці діють Кременчуцький міський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів, Дитячий притулок-розподільник «Промінь», Кременчуцька загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів ім. А. С. Макаренка, Кременчуцька загальноосвітня спеціальна школа-інтернат, Обласний спеціалізований Будинок Дитини в Кременчуці. Окрім вищезгаданих у Кременчуці на кінець 2011 р. діють дитячий будинок сімейного типу Ганни Леонідівни Кондрик, де виховуються 7 дітей та дві прийомні родини Мосієнко — 3 дітей та Пасько — 4 дитини.[110]

У загальноосвітніх навчальних закладах міста працюють 1339 учителів, у тому числі 161 учитель зі званням «Вчитель-методист», 178 — «Старший учитель», 592 учителі мають вищу кваліфікаційну категорію, 324 — І, 124 — ІІ і 137 учителів — спеціалісти. Праця 112 педагогічних працівників відзначена державою присвоєнням високого звання «Відмінник освіти України». Вперше в місті три педагогічні працівники дошкільних закладів та міського методичного кабінету відзначені Почесним знаком «Софія Русова», а один педагогічний працівник — Почесним знаком Василя Сухомлинського[111].

Позашкільна освіта[ред.ред. код]

Змістовну позашкільну освіту молоді організовують заклади позашкільної освіти: будинок дитячої та юнацької творчості, клуб юних моряків «Гардемарин» — єдиний на Полтавщині, об'єднання дитячо-юнацьких клубів за місцем проживання, 2 центри позашкільної освіти (станція юних техніків, …), 3 дитячі музичні школи (№ 1, № 2, № 3), Дитяча художня школа з двома філіями та інші.

Спеціальна освіта[ред.ред. код]

Спеціальну освіту в Кременчуці можна отримати в спеціалізованих училищах. Училища Кременчука дають можливість здобути найрізноманітнішу освіту — від слюсаря і сантехніка, до залізничника, пекаря, закрійника і навіть педагога і працівника медичної сфери. Найбільш відомими серед них є: Кременчуцьке педагогічне училище ім. А. С. Макаренка, Кременчуцький медичний коледж, Кременчуцький льотний коледж НАУ, Вище професійне училище № 7, Технікум залізничного транспорту.

Виші[ред.ред. код]

У місті працюють 11 вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації та форм власності. Кількість студентів становить понад 18 тис. чол. Найпотужнішим вищим навчальним закладом регіону є Кременчуцький національний університет. Також повагою серед абітурієнтів користуються Кременчуцький інститут Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля  (філія Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеляа) та Кременчуцький інститут економіки та нових технологій. Окрім вищеназваних вузів Кременчука, в міста також розміщуються численні філії інших вищих навчальних закладів.

Управління освіти[ред.ред. код]

Управління освіти

Освітнім процесом Кременчука керує Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради[112][113]. У наш час[Коли?] діє єдина інформаційна систему: управління освіти — міський методичний кабінет — загальноосвітні навчальні заклади — дошкільні заклади; сайт управління освіти та міського методичного кабінету.[114][115].

Перспективи розвитку освіти міста визначає комплексна Програма «Освіта Кременчука», затверджена рішенням ІХ сесії міської ради від 28 листопада 2006 р.

Культура[ред.ред. код]

Палаци культури[ред.ред. код]

Осередками культури у Кременчуці є палаци культури. Найбільшим є Міський палац культури ім. Петровського. Завдяки потужностям — площам і технічному оснащенню він якнайкраще пристосований для проведення культурних та суспільних заходів — концертів, виставок, ярмарок, аукціонів різноманітного профілю. Крім цього у палаці розміщено 26 гуртків народної самодіяльності, 8 з яких носять звання «народних». На його сцені гастролюють театральні трупи з різних міст України та ближнього зарубіжжя, проходять всі виступи фольклорних колективів[116], зірок естради: Ані Лорак[117], Тіна Кароль[118], Пилип Кіркоров[119], Валерій Леонтьєв[120], Валерій Меладзе[121], Потап і Настя Каменських[122]. Тут же проходять різноманітні інші заходи, акції, шоу, торговельні виставки тощо (наприклад, саме у палаці відбувалися кастинги до популярних телепроектів каналу СТБ талант-шоу Україна має талант під своєрідною назвою «Кременчук має талант» [123]).

Окрім міського ПК є ще чотири Палац культури «Кредмаш», Палац культури «КрАЗ», Палац культури ім. І. Ф. Котлова, Палац культури «Нафтохімік». На їх базі діють безліч гуртків. Також діє Міський центр культури і дозвілля.

Кінотеатри[ред.ред. код]

  • Кінотеатр у ПК «Нафтохімік»
  • Кінотеатр у ТРК «Галактика»

Бібліотеки[ред.ред. код]

У місті працюють 2 комунальні централізовані бібліотечні системи для дорослих та дітей (20 філій)[124]

Крім комунальних бібліотек діють[124]:

  • 8 науково-технічних бібліотек
  • 7 бібліотек навчальних закладів різних рівнів акредитації
  • 7 бібліотек системи профтехосвіти
  • 33 шкільних бібліотек
  • 4 спеціалізовані бібліотеки

Музеї та галереї[ред.ред. код]

Діють два комунальні музеї:

Також працюють 5 громадських народних музеїв. За роки Незалежності у місті відкрилися Центр культури і дозвілля, Міська картинна галерея, Картинна галерея Наталії Юзефович

Парки[ред.ред. код]

Зелені насадження Кременчука, згідно з даними міського управління житлово-комунального господарства, займають площу 3440 га, з них загального користування — 480 га. На одного жителя припадає близько 15 м² зелених насаджень, що втричі менше норм затверджених Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Зелену зону міста утворюють 8 парків, 8 скверів, 3 бульвари, зелена зона вздовж набережної.[125] Два парки міста входять до пам'яток садово-паркового мистецтва (Придніпровський парк та Міський сад)[126]. Наразі готуються документи щодо внесення Парку Миру до переліку пам'яток історії та архітектури Кременчука.[127] На островах, що на Дніпрі розташований регіональний ландшафтний парк Кременчуцькі плавні[128].

Спорт[ред.ред. код]

Щорічно в місті проводяться комплексні та багатоступеневі спортивні заходи, змагання районних, міського, обласного та державного рівнів серед всіх верств та груп населення. Всіма видами фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи охоплено 47,3 тис. осіб, що становить 20,4 % від загальної кількості мешканців міста.[129]

Починаючи з 2003 року провідним спортсменам міста встановлюються та виплачуються стипендії Кременчуцької міської ради. За останні роки створено чотири нових комунальних заклади фізичної культури і спорту: міський футбольний клуб «Кремінь»; Автозаводський районний центр фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх»; комплексна дитячо-юнацька спортивна школа «Авангард»; філія спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з боксу.[129]

Станом на 1 січня 2009 року в місті діють[129]

  • 7 комунальних дитячо-юнацьких спортивних шкіл
  • Автозаводський районний центр фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх»
  • МФК «Кремінь»
  • 2 відомчі заклади фізичної культури і спорту
  • ДЮСШ «Вагонобудівник» ВАТ «Крюківський вагонзавод»
  • 2 комунальні позаміські спортивно-оздоровчі комплекси
  • 28 дитячо-юнацьких клубів за місцем проживання

Існують громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості (товариства, асоціації, федерації, клуби), більшість з яких отримують часткову фінансову підтримку з міського бюджету (фізкультурно-оздоровчі клуби інвалідів, міська федерація баскетболу та «Кремінь-Політехнік», міська федерація футболу, міська федерація шахів, міські ради фізкультурно-спортивних товариств «Україна» та «Спартак» тощо).[129]

У місті є 6 стадіонів, 2 плавальних басейни, 2 легкоатлетичні манежі, 14 стрілецьких тирів, ковзанка. Діє Клуб інтелектуальних ігор «Ерудит». На його основі майже щотижня протягом року проводяться змагання у різних турнірах зі спортивних варіантів ігор: Що? Де? Коли?, Брейн-ринг[130], Своя Гра, Ерудит-квартет.

Футбол

Найвідомішими футбольними клубами з Кременчука були або є футбольні клуби: «Кремінь» (виступає у другій лізі чемпіонату України з футболу, у групі Б[131]), «Адомс», «Вагонобудівник», «Нафтохімік», Атлант.

Найбільш відомий та найтитулованіший з кременчуцьких футбольних клубів — «Кремінь», який було створено у 1959 році під назвою Дніпро. З 1992 по 1997 рік команда — незмінний учасник «вищолігових» змагань.

Найбільшим досягненням «Кременя» у вищій лізі стало друге коло сезону 1995/1996, коли команду тренував відомий спеціаліст Валерій Яремченко, який привіз з «Шахтаря» Матвєєва, Ателькіна та Леонова. Результат — третє місце за підсумками матчів другого кола. Перед чемпіонатом 2000–2001 років Кремінь знявся зі змагань.[132]

23 жовтня 2003 рішенням Кременчуцької міської ради було відроджено команду під назвою «Муніципальний футбольний клуб „Кремінь“». Команда провела два переможні сезони в обласних змаганнях і 3 серпня 2005 МФК «Кремінь» отримав статус професійної команди, замінивши у другій лізі зняту зі змагань «Ворсклу-2».[132] Зараз, у міжсезоння чемпіонату України 2011–2012 років, посідає у другій лізі у групі Б друге місце з 32 заліковими очками.[131]

Суспільно-політичне життя[ред.ред. код]

З 28 липня 1998 діє Кременчуцький міський комітет молодіжних організацій (КМКМО), який було створено для представництва інтересів молодіжних організацій міста Кременчука на всеукраїнському та обласному рівнях, в органах державної влади та місцевого самоврядування[133].

Релігія[ред.ред. код]

Докладніше: Храми Кременчука
Троїцька церква (нова) на Електростанції

Сьогодні діє понад 50 церков різних конфесій. Серед вірян найбільші громаду становить православна церква (Українська православна церква — Київський патріархат та Українська православна церква (Московський патріархат)). Їм належить і більшість храмів міста.

Також у місті представлені інші релігії: католицизм (римського обряду), протестантизм («Джерело життя», свідки Єгови, інші течії), іудаїзм та інші.

Особливістю Кременчука у дореволюційні часи є те, що майже половину населення належало до єврейського етносу і було іудеями. Тоді у місті діяли декілька синагог. Разом з тим було багато православних храмів (Успенський собор, Троїцька церква (стара), Спасо-Преображенська церква та інші). Також у 1828 році було споруджено лютеранську кірху, яка до наш часів не збереглась. 1910 було збудовано католицький собор (зараз Свято-Миколаївський собор)

Архітектура[ред.ред. код]

Клуб ім. І. Ф. Котлова в Крюкові

Архітектура Кременчука сформувалась переважно у післявоєнний період оскільки під час війни було зруйновано майже всі будівлі, лишилось тільки 3 відсотки міського фонду[134]

Зараз у місті лишилося лише 22 будинки, побудовані в дореволюційні та довоєнні часи. Серед них приміщення технікуму залізничного транспорту (1889 рік), будинок АКБ «Укрсоцбанк» (19001903 рр.), Успенська церква (1871), будівлі колишніх готелів «Вікторія» та «Пальміра» на вул. К. Маркса та інші.

Задля збереження пам'яток архітектури, 10 квітня 2003 року на XI сесії міської ради IV скликання було затверджено «Перелік пам'яток культурної спадщини міста Кременчука», до якого ввійшло:

Серед них два пам'ятники архітектури республіканського значення — клуб ім. І. Ф. Котлова та Будинок для спостереження за рухом суден по Дніпру.

Пам'ятники, меморіальні дошки та пам'ятні знаки[ред.ред. код]

Докладніше у статті Пам'ятники Кременчука
та Меморіальні дошки Кременчука
Пам'ятник Т. Г. Шевченку

Кременчук багатий на пам'ятники та меморіальні дошки. Їх можна умовно поділити на декілька категорій:

Меморіал «Вічно живим»

Під час затвердження «Переліку пам'яток культурної спадщини міста Кременчука» на ХІ сесії міської ради IV скликання від 10 квітня 2003 року було затверджено 72 пам'ятки монументального мистецтва, 42 братські могили та окремі поховання відомих людей. На той час на обліку і під охороною держави знаходилась 201 пам'ятка.

З прийняттям Закону «Про охорону культурної спадщини» в місті стали більше приділяти уваги історичному надбанню, почали з'являтись нові пам'ятники. В період з 2000 по 2008 рік у Кременчуці встановлено і взято на облік 16 нових пам'ятників, меморіальних дощок та пам'ятних знаків.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Телекомпанія «Візит»

Окрім загальноукраїнських та обласних каналів, у місті та районі веде трансляцію кременчуцька приватна телекомпанія «Візит».

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 15 всеукраїнських та регіональних радіостанцій[135]:

До міських радіокомпаній, у яких є студії, а не лише ретранслятор належать:

  • міська телерадіокомпанія з 2003 року (з 1967 року працювала, як радіокомпанія);
  • «Відкрите радіо» з 2006 року;
  • «Радіо Мелодія» з 2011 року;
  • «Авторадіо» з 2005 року;
  • «Європа плюс Кременчук» з 1999 року.

Серед друкованих видань найпопулярнішими є AVтограф[136], Вісник Кременчука — офіційне видання Кременчуцької міської ради[137][136], Для дому і сім'ї[136], Кременчуцька Панорама[138][136], Кременчуцький ТелеграфЪ[139][136], Кремінь[136], Програма Плюс[140][136], Приватна газета[141][136].

Серед інтернет-сайтів найбільш відомі «Кременчуг Today»[5], «Окраины Кременчуга[6]», Кременчуг online[7].

Особистості[ред.ред. код]

В різні часи Кременчук відвідували Тарас Шевченко (1943, ?)[142], Іван Котляревський (1818)[142], Микола Лисенко[142], Микола Гоголь (1828)[142], Олександр Пушкін (1820, 1824), Катерина II (1787). Підготовкою до її приїзду займався князь Григорій Потьомкін. Під час Російсько-турецької війни 1787–1792 р.р. місто відвідували полководці Олександр Суворов та Михайло Кутузов. Суворов командував Кременчуцькою дивізією. Тяжко поранений у Кінбурзькому бою, він всю зиму і весну 1788 року лікувався в кременчуцькому госпіталі.

Нинішній президент України Віктор Янукович відбував покарання у Кременчуцькій виховній колонії упродовж 6—7 місяців.[143][144].

Відомий літературний персонаж Остап Бендер прославив Кременчук своєю фразою про дитинство у Кременчуці:

« "Я бідний студент, я заочник. У мене грошей немає! Убоге дитинство в Кременчуці! Дядько грудьми мене вигодував!"  »


Меморіальна дошка встановлена на будівлі колишнього реального училища, де навчався письменник А. В. Головко
Меморіальна дошка встановлена на будівлі колишнього індустріального технікуму, де навчався композитор Г. І. Майборода (1928–1931)

Уродженці[ред.ред. код]

У місті народились багато відомих та обдарованих людей, серед них:

літератори та мовознавці:
художники, скульптори, архітектори:
актори, режисери:
композитори, музиканти:
науковці:
військові:
політики, громадські та релігійні діячі:
  • Йона Київський (в миру Іван Мірошниченко) — православний святий та чудотворець 19-го століття
спортсмени:
Детальніше: Категорія:Уродженці Кременчука
Меморіальна дошка встановлена на честь В. В. Докучаєва та В. І. Вернадського, які зупинялися у 1890 році в будинку колишнього готелю «Вікторія» під час дослідження ґрунтів Кременчуцького повіту
Меморіальна дошка встановлена на честь двічі Героя Радянського Союзу, почесного громадянина міста Олексія Леонова

Проживали у місті[ред.ред. код]

Відомих людей, що мешкають або мешкали у місті можна поділити на дві групи: ті, що навчалися у Кременчуці та ті, що працювали.

навчались:
працювали:
Детальніше: Категорія:Персоналії:Кременчук

Використання назви міста[ред.ред. код]

У місті є однойменні автобусна та залізнична станції. Також багато підприємств міста у своїй назві використовують топонім «Кременчук» (наприклад, Кременчукм'ясо) або похідне від нього «кременчуцький» (наприклад, Кременчуцький автомобільний завод, Кременчуцький завод дорожніх машин та інші). Окрім підприємств, прикметник «кременчуцький» входить до назв установ освіти, міських та районних органів влади (Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, Кременчуцька районна рада), адміністративно-територіальних формувань та місцевостей, центром яких був Кременчук (Кременчуцький район, Кременчуцька губернія, Кременчуччина). Назви Кременчуцьких також отримали створені поряд водосховище та гідроелектростанція.

На честь Кременчука названо декілька вулицьПолтаві, Москві та Санкт-Петербурзі).

12 липня 2001 року було створено регіональний ландшафтний парк Кременчуцькі плавні.

7-и військовим з'єднанням і частинам, що відзначились у боях за Кременчук під час війни було присвоєно назву Кременчуцьких:

На честь Кременчука названо кораблі: Кременчук (пароплав), теплохід[148] та корвет.

Щоб показати приналежність до Кременчука окрім назви самого міста, використовується слово кремінь як можливе похідне топоніму Кременчук (футбольна команда, газета, готель).

Кременчук у культурі[ред.ред. код]

У творі Іллі Ільфа та Євгена Петрова Кременчук згадується як місто, у якому провів дитинство Остап Бендер:

« "Я бідний студент, я заочник. У мене грошей немає! Убоге дитинство в Кременчуці! Дядько грудьми мене вигодував!"  »

Тарас Шевченко, перебуваючи у місті, записав у своїх нотатках народну пісню «Пливе щука з Кременчука»[149][150].

Пливе щука з Кременчука,
Пливе собі стиха,
Хто не знає закохання,
Той не знає лиха.
Пливе щука з Кременчука,
Луска на їй сяє,
Хто не знає закохання,
Той щастя не має.

1958 року на місці розвалин заводу Ямпольського (на початку сучасної вул. Гоголя, біля Дніпра) Марлен Хуцієв знімав окремі епізоди фільму «Два Федори»[151].

Цікаві факти[ред.ред. код]

Меморіальна дошка В. С. Висоцькому, вулиця 1905 року, 2
  • У Кременчуці до Другої світової війни серед міщан найбільшу частку становило єврейське населення. Так на 1 жовтня 1928 року, у місті проживало 64180 людей, у тому числі: 46 % — євреїв, 43,9 % — українців та 8,3 % — росіян.[57]
  • 14 червня 1975 року у будинку № 2 по вулиці 1905 року проживав Володимир Висоцький. Зберігся запис його невеликого домашнього концерту для молоді Кременчука зроблений за цією адресою. На будинку встановлена меморіальна дошка. Виступити з концертами перед мешканцями міста Володимиру Висоцькому заборонили.[Джерело?]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Побратимами Кременчука є 13 міст України та світу[152]:

Кандидати у побратими

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р.
  3. а б в г д Місто сьогодні Офіційний сайт Кременчуцької міської ради
  4. а б в (рос.) У Кременчуці зібрали 9,2 мільярди гривень податків за 11 місяців цього року — Сайт газети Кременчуцький Телеграф
  5. Осташко О., Юшко В. та ін. Нарис історії Кременчука. — Кременчук, 1995. — С.9
  6. Литвин М. «О нравах татар, литовцев и московитян». — М. 1994.
  7. Ніколайчик Ф. Город Кременчук. Исторический очерк. — СПб, 1891. — С.8
  8. Справочная и адресная книжка г. Кременчуга на 1875 год/ сост. К. Сторчаков и Г. Розенталь. — Кременчук, 1874. — С. 15.
  9. Яворницький Д. І. Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу. — Дн-ськ, 2005 (першодрук — СПб., 1888). — Ч. І. — С.60.
  10. а б в Герб Кременчука patent.net.ua
  11. Сайт газети Кременчуцький Телеграф Визначили емблему 440-річчя Кременчука
  12. YouTube Молодіжний гімн Кременчука «Мій Кременчук — місто моє», у виконанні РКС.
  13. «Відстань від Кременчука до різних міст». Архів оригіналу за 2011-08-13. 
  14. а б в г д е ж и к л Географічне розташування, територія, природне середовище та екологія міста на сайті «Екологічний атлас Кременчука»
  15. Погода в Кременчуці на сайті готелю Кремінь
  16. Географічне розташування, територія, природне середовище та екологія міста на сайті «Екологічний атлас Кременчука»
  17. Географічне розташування, територія, природне середовище та екологія міста на сайті «Екологічний атлас Кременчука»
  18. Географічне розташування, територія, природне середовище та екологія міста на сайті «Екологічний атлас Кременчука»
  19. Географічне розташування, територія, природне середовище та екологія міста на сайті «Екологічний атлас Кременчука»
  20. Інформація про роботу КАТП — 1628 — сайт Кременчуцької міської ради
  21. Мешканці промислової столиці переходять на роздільне збирання сміття — сайт «Вечірня Полтава»
  22. Будівництво у Кременчуці заводу з механіко-біологічної переробки сміття для виробки біогазу може розпочатися вже у цьому року — Інтернер-видання «Полтавщина»
  23. В Кременчуці почали видобувати газ … із надр сміттєзвалища на сайті ukr.net
  24. Німці вкладуть 7 млн грн. у виробництво біогазу на сміттєзвалищі Кременчука — Ukrаїнська Energетика
  25. Летопись революции. — № 5-6. — К., 1927. — Арк. 141.
  26. Газета «Дело революции» від 30 січня 1918 року
  27. ЦДАВОВУУ. — Ф.1738. — Оп.1. — Спр.2. — Арк.43; Там само. — Спр.141. — Арк..116.
  28. Див.: Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. — С.476.
  29. Див. про нього: Євселевський Л. І., Пустовіт П. М. Олександр Калістратович Сербиченко. — Харків, 1975.
  30. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Полтавська область стор. 321
  31. У Кременчуці вшанували пам'ять жертв політичних репресій Кременчуцький Телеграф(рос.)
  32. а б Кременчуцький Телеграф: Секретні справи КДБ-НКВС — у вільному доступі
  33. Війна на Полтавщині.
  34. Territoriale Veränderungen in Deutschland unddeutsch verwalteten Gebieten 1874–1945
  35. а б Список депутатів Кременчуцької міської ради Офіційний сайт Кременчуцької міської ради
  36. Склад виконкому Офіційний сайт Кременчуцької міської ради
  37. Структурні підрозділи виконкому Офіційний сайт Кременчуцької міської ради
  38. Автозаводська районна рада Офіційний сайт Автозаводської районної адміністрації
  39. Крюківська районна рада у Кременчуці
  40. Суди Кременчука Zhovta.info
  41. (рос.)Кременчуцький районний суд Полтавської області Дом юриста™
  42. Підрозділи міста Кременчук УМВС України в Полтавській області
  43. Органи правопорядку Zhovta.info
  44. Військова частина 3059 (м. Кременчук) Внутрішні війська
  45. Склад Збройних сил України
  46. На День народження шикуйсь! Струнко! Сайт газети Кременчуцька Панорама
  47. Ракетні війська та артилерія Український мілітарний портал
  48. Кременчуцька виховна колонія Управління Державного департаменту України з питання покарань в Полтавській області
  49. Молодіжна політика Офіційний сайт Кременчуцької міської ради
  50. Про кількість та склад населення Полтавської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року на сайті Всеукраїнського перепису населення 2001
  51. а б Кременчуцький Телеграф: На Полтавщині домінують жінки (рос.)
  52. У Кременчуці у 2011 році зросла народжуваність на сайті «Кременчуг Today»
  53. Кременчук Полтавщина — Ехо з регіону
  54. Кременчуцький Телеграф: В Кременчуге начался сезон свадеб (рос.)
  55. (англ.)Статистика населення міст України
  56. Населення міст України
  57. а б Кременчук на сайті журналу «Вісті Комбатанта»
  58. (рос.) Статистический сборник Полтавского губернского земства на 1916 год. — Полтава, 1915. — 260 с., с. 180.
  59. Кременчуччина в першій половині XIX ст.
  60. В Кременчуці стало менше підприємців на сайті газети Кременчуцький Телеграф (рос.)
  61. [Проводив недержавний аналітичний центр «Інститут Реформ» (м. Київ)
  62. http://www.kremen.gov.ua/msto_sjogodn_149/
  63. Економічний розвиток міста на сайті Кременчуцької міської ради
  64. Осташко О. І. Нарис історії Кременчука / О. І. Осташко, В. М. Юшко, В. О. Крот, П. А. Стегній. — Кременчук, 1995. — 179 с.
  65. а б в г Мережа об'єктів торгівлі та сфери послуг офіційний сайт Кременчуцької міської ради
  66. «Чумацький шлях» — 10 років. Хроніка подій Кременчуг Today
  67. Уривок з книжки Дмитра Вирського «Українне місто»: Кременчук від заснування до року 1764-го. — 2-е вид., випр., доп. Форум Кременчука
  68. Кременчуцький край може з'явитись на карті України
  69. (рос.) Магазини, супермаркети Кременчука — Бізнес-каталог Кременчука
  70. Готелі Кременчука на Stejka.com
  71. Готелі Кременчука
  72. Банки Кременчука на сайті Tuugo.com.ua
  73. Банки Кременчука Бізнес-довідник — Кременчук
  74. сайт Кременчуцької міської ради — Охорона доров'я
  75. Бизнес-справка 12 — Кременчуг (рос.)
  76. Бізнес-атлас Кременчука
  77. Господарство стало багатшим на сайті газети Вісник Кременчука
  78. а б в г Житлово-комунальне господарство Кременчука на сайті Кременчуцької міської ради (укр.)
  79. КП Кременчугводоканал на сайті Бізнес-каталог Кременчука (рос.)
  80. а б в [1]
  81. Лише з 25 колонок Кременчука воду можна пити
  82. (рос.) Цена на проезд в троллейбусе повысится
  83. Реєстр міських автобусних маршрутів загального користування в м. Кременчуці на сайті Кременчуцької міської ради
  84. (рос.)Таксі Кременчука
  85. Міжміські перевезення у Кременчуці
  86. Кременчук (рос.)
  87. Кременчуцьким дорогам зроблять паспорти на сайті Кременчуцької панорами
  88. Крюківський міст
  89. Гуржій О. Пошта Гетьманщини XVII–XVIII ст. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. —— Вип. 6 — К.: Інститут історії України НАН, 2002. — С. 172–177
  90. Історія Електрозв'язку Херсонщини Сайт УкрТелеКом
  91. [2]
  92. Полтавська дирекція. Виробничі підрозділи дирекції Сайт УкрПошти
  93. Поштовий зв'язок
  94. Послуги пунктів «Телекомсервіс» та ПОС мобільного зв'язку Сайт УкрТелеКом
  95. Центр телекомунікаційних послуг № 2 м. Кременчук Сайт УкрТелеКом
  96. Полтавська область
  97. Де підключитись у Полтаві та області
  98. м. Кременчук, вул. Леніна, 25
  99. (рос.)Інтернет-провайдери Кременчука Кременчук — міський портал
  100. (рос.)Кременчук: провайдери WiMax, Wi-Fi, CDMA, 3G
  101. Відвідувачі кременчуцьких бібліотек розмовлятимуть по скайпу Сайт інтернет-видання «Полтавщина»
  102. Піаром по парку Сайт газети «Кременчуцька Панорама»
  103. сайт Кременчуцької міської ради — Охорона доров'я
  104. Охорона доров'я Офіційний сайт Кременчуцької міської ради
  105. Заклади охорони здоров'я Офіційний сайт Кременчуцької міської ради
  106. Бизнес-справка 12 — Кременчуг (рос.)
  107. Бізнес-атлас Кременчука
  108. У Кременчуці школярів поменшало, дошкільнят стало більше Сайт газети Вісник Кременчука 11 лютого 2012
  109. http://www.kremen.gov.ua/zagalna_nformatsja_262/Офіційний сайт Кременчуцької міської ради — Освіта
  110. http://krukiv-rada.gov.ua/novyny/178-u-kryukvskomu-rayon-dtey-plgovih-kategory-privtali-z-dnem-svyatogo-mikolaya.html
  111. http://www.kremen.gov.ua/zagalna_nformatsja_262/Офіційний сайт Кременчуцької міської ради — Освіта
  112. http://kr-osvita.at.ua/Офіційний сайт Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради
  113. http://www.kremen.gov.ua/osvta_253/ Офіційний сайт Кременчуцької міської ради — Розділ «Освіта»
  114. http://www.kremen.gov.ua/zagalna_nformatsja_262/Офіційний сайт Кременчуцької міської ради — Освіта
  115. http://kr-osvita.at.ua/Офіційний сайт Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради
  116. В Україну приїхав національний грузинський балет «Сухішвілі» (рос.)
  117. Ані Лорак не приховує особисті секрети (рос.)
  118. Для металургів співала Тіна Кароль
  119. Філіп Кіркоров назвавТелеграфупричину розлучення з Аллою Пугачовою (рос.)
  120. Валерій Леонтьєв у Кременчуці (рос.)
  121. Валерій Меладзе і 6 кременчужанок (рос.)
  122. На концерт Потапа і Насті Каменських розкупили всі квитки
  123. В Кременчуці шукатимуть таланти
  124. а б Інформація про розвиток культури і туризму у Кременчуці Офіційний сайт Кременчуцької міської ради укр.
  125. Парки Кременчука Екологічний атлас Кременчука
  126. Пам'ятки архітектури та містобудування Кременчука на сайті Управління культури і туризму Полтавської облдержадміністрації
  127. Парк Миру увійде до переліку пам'яток історії та архітектури Сайт газети Вісник Кременчука
  128. «Екологічна карта кременчука». Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 15/4/2011. .
  129. а б в г Фізкультура та спорт у Кременчуці — Загальна інформація Офіційний сайт Кременчуцької міської ради
  130. [3]
  131. а б Першість серед команд другої ліги групи «Б» Професій футбольна ліга
  132. а б Історія однієї команди Football.ua (рос.)
  133. Офіційний сайт Кременчуцького міського комітету молодіжних організацій
  134. (рос.) Літопис Великої Вітчизняної війни. Живи, пам'ять (Вони захищали наше місто) Сайт газети «Набат»
  135. Українське наземне ефірне мовлення — м. Кременчук
  136. а б в г д е ж и Газети Кременчука(рос.)
  137. Сайт газети Вісник Кременчука(укр.)
  138. Сайт газети Кременчуцька Панорама(укр.)
  139. Сайт газети Кременчуцький Телеграф(рос.)
  140. Сайт газети Програма плюс(укр.)
  141. Сайт газети Приватна газета(рос.)
  142. а б в г Історія Кременчука
  143. Судимості Януковича на сайті інтернет-газети «Українська правда»
  144. pravda.com.ua «Прємьєр-міністр» Янукович, или неофициальная биография для тех, кто подзабыл (рос.)
  145. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 290 с. ISBN 966-8201-26-4
  146. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 336 с. ISBN 966-8201-26-4
  147. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 185 с. ISBN 966-8201-26-4
  148. Вперше прапор України був піднятий в іспанському порту (рос.)
  149. «Пливе щука з Кременчука, луска на їй сяє…»
  150. Пливе щука з Кременчука
  151. (рос.)Пивоварний завод Ямпольського у Кременчуці Окраині Кременчуга
  152. http://www.kremen.gov.ua/msta-pobratimi_148 Міста-побратими Кременчука]
  153. «У Кременчука з’явилося китайське місто-побратим Цзяюйгуань». «Вісник Кременчука» (www.vestnik.in.ua). 2012-09-21. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2012-09-21. 
  154. [4]

Список літератури[ред.ред. код]

  1. Вирський Д.  "Українне місто": Кременчук від заснування до року 1764-го. — К.: Видавничій дім «Києво-Могилянська Академія», 2011. — 681 с.
  2. Євселевський Л. І. Кременчуччина з давніх часів до XIX століття: Історичний нарис. — Полтава: Криниця, 1995. — 95с.
  3. Євселевський Л. І. Кременчуччина у XIX — на початку XX ст.: Історичний нарис. — Кременчук, 1996. — 144 с.
  4. Евселевский Л. И., Пустовит П. Н. Кременчук: путеводитель. — 2-е изд., доп. — Х.: Прапор, 1985. — 111 с.
  5. Кременчук // Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область. — К., 1967. — с. 463–490.
  6. Кременчук. «Імідж 99»: Інформаційно-рекламний каталог.- Кременчук, 1999. — 151 с. Історія Кременчука с.2
  7. Лушакова А. М., Євселевський Л. І. Вулицями старого Кременчука. — К.: Техніка, 1997. — 152 с.: іл. — Бібліогр.: с. 152. — (рос.). мовою.
  8. Нарис історії Кременчука: Наукове видання / Осташко О. І., Юшко В. М., Крот В. О., Стегній П. А. — Кременчук, 1995. — 179 с.
  9. Николайчик Ф. Д. Город Кременчук: Исторический очерк. — С.-Петербург: Типогр. М. Стасюлевича, 1891. 217 с.
  10. Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького — К.: УЕ, 1992. — 1024 с. Кременчук с. 401–435
  11. Юшко В. М. Кременчук. Минуле наддніпрянського міста: Випуск перший. — Кременчук, 2000. — 12 с.
  12. Твердохліб М. Ф. Кременчуччина в роки німецько-радянської війни. 1941–1945 роки, Кременчук, 2000.-200с.
  13. Kremieńczuk // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1883 . — T. IV (Kęs — Kutno).— S. 662. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]